Рішення

від 13.12.2022 по справі 910/902/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.12.2022Справа № 910/902/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТАЛ-ДИНАМІК» (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, літера А)

до Приватного підприємства «ВВС» (43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Сосюри, будинок 2)

про стягнення 47 431,49 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНТАЛ-ДИНАМІК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ВВС" про стягнення 47 431,49 грн., а саме 27 392,19 грн. основного боргу, 12 660,87 грн. пені, 2092,07 грн. процентів річних та 5 286,36 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди нежитлових приміщень № 67-18 від 31.08.2018 року в частині своєчасної та повної сплати орендної плати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Вказана позовна заява з доданими до неї документами сформована заявником в системі "Електронний суд" 21.01.2022 року та зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" 24.01.2022 року за вх. № 902/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 10.02.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 03.02.2022 року надійшла заява б/н від 07.02.2022 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/902/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Окрім того, вказаною ухвалою суду зобов`язано позивача надати суду належним чином засвідчену копію Договору управління майном від 31.07.2018 року; а також письмові пояснення щодо обставин підписання акту надання послуг № 425 від 30.06.2020 року та його включення до складу доказів, поданих на підтвердження заявлених позовних вимог.

Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 року у справі № 910/902/22 через відділ діловодства суду 29.06.2022 року від позивача надійшли письмові пояснення від 21.06.2022 року щодо обставин підписання акту надання послуг № 425 від 30.06.2020 року, з доданою до них належним чином засвідченою копією Договору управління майном від 31.07.2018 року. Пояснення разом з доданими до них доказами направлення на адресу відповідача судом долучено до матеріалів справи.

Крім того, 29.06.2022 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог з оновленим розрахунком заборгованості за Договором оренди нежитлових приміщень № 67-18 від 31.08.2018 року, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з 54 873,78 грн., а саме 27 392,19 грн. основного боргу, 15 370,07 грн. пені, 2 434,28 грн. процентів річних та 9 677,27 грн. втрат від інфляції. Заява про збільшення позовних вимог разом з доказами надсилання її на адресу відповідача судом долучена до матеріалів справи.

Згідно приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі статтею 163 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Отже, дослідивши позовну заяву та зміст заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог суд розцінює останню як заяву про збільшення позовних вимог в частині пені до 15 370,07 грн., в частині процентів річних - до 2434,28 грн. та в частині втрат від інфляції - до 9677,24 грн.

З огляду на те, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо нового розміру предмета позову та наведенні його доводів при розгляді даної справи, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим статями 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, до неї додано докази направлення примірника такої заяви відповідачу по справі, відповідна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТАЛ-ДИНАМІК" приймається судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється подальший розгляд спору.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати пояснення щодо суті спору, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 22.02.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Сосюри, будинок 2, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/902/22 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 07.06.2022 року поштового відправлення №0105492105500 адресату.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 22.02.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву на позовну заяву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Приватне підприємство «ВВС» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 31.07.2018 року між Приватним акціонерним товариством «Інститут розвитку передових технологій» (Установник управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕНТАЛ-ДИНАМІК» (Управитель) укладено Договір управління нерухомим майном (Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Установник управління зобов`язується передати Управителю на певний строк майно в управління, а Управитель зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах Установника управління нерухомим майном, зокрема: Нежилим будинком - офісний центр, що знаходиться в м. Києві, по вул. Мельникова, буд. 81, літ. А.; Загальна площа будівлі становить - 6957 кв.м. (пункт 1.2, 1.2.1 договору).

Вказаний нежилий будинок належить установнику управління на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 967190, виданого на підставі наказу ГУКВ від 31.01.2006 року № 53-В. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно : номер запису про право власності 2696964, 30.09.2013 11:47:26, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 170058280000 (п. 1.2.3 договору).

Даний Договір укладено строком на п`ять років (пункт 3.1 договору).

Договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації (пункт 7.12 договору).

Вказаний Договір підписаний представниками Установника управління та Управителя, засвідчений печатками сторін, та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмичем В.М., зареєстрований в реєстрі за №570.

Згідно ч. 1 ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

У відповідності до ч. 5 ст. 1033 ЦК України управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном.

Зокрема, згідно п. 1.5 вказаного договору управління майном метою такого управління є отримання прибутку від його використання. Для досягнення зазначеної мети управителю надається право передавати майно у користування будь - яким фізичним та юридичним особам, укладати договори оренди (найму) майна чи його частини із зазначеними фізичними та юридичними особами.

Так, реалізуючи свої права як управителя за Договором управління нерухомим майном від 31.07.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕНТАЛ-ДИНАМІК» (позивач у справі, орендодавець за договором) та Приватним підприємством «ВВС» Київська філія Приватного підприємства «ВВС» (відповідач у справі, орендар за договором) 31 серпня 2018 року укладено Договір №67-18 оренди нежитлових приміщень (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування наступні об`єкти оренди в нежитловому будинку - офісному центрі, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, буд. 81 (літера А): нежитлові приміщення на 2-му поверсі під офіс загальною площею 47,83 кв.м. згідно із Планом-схемою, що є Додатком №2 до цього Договору, до якої входить: основна площа - 35.4 кв.м.; допоміжна площа, в тому числі площа загального користування згідно пропорційного розподілу - 12,43 кв.м. (пункт 1.1 Договору оренди).

Відповідно до пункту 1.2 Договору оренди, об`єкт оренди належить на праві власності Приватному акціонерному товариству «Інститут розвитку передових технологій». Орендодавець є довірчим власником майна, зазначеного в пункті 1.1. цього Договору, яким він володає, користується і розпоряджається відповідно до Договору управління нерухомим майном від 31.07.2018 року, зареєстрованого за № 570 (пункт 1.3 Договору оренди).

Розділами 2-10 Договору оренди сторони узгодили порядок передачі та повернення об`єктів оренди, розмір орендної плати та порядок розрахунків, права та обов`язки Орендодавця, права та обов`язки Орендаря, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, строк дії договору, інші умови договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно пункту 8.1 Договору оренди строк оренди за цим Договором - до 31 травня 2019 року. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання його умов сторонами, зокрема, в частині відповідальності за неналежне виконання умов Договору. Орендар після спливу строку оренди за цим Договором має переважне право перед іншими особами на укладення Договору оренди нежитлових приміщень на новий строк.

Вказаний договір підписаний представниками орендаря та орендодавця і скріплений печатками юридичних осіб.

Окрім цього Додатковими угодами №1, 3 від 02.05.2019 та 04.05.2020 до Договору оренди сторони продовжувався строк дії вказаного Договору до 31 травня 2020 року та до 30 червня 2020 року відповідно.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно з пунктом 1.1.1 Договору оренди та Планом-схемою, що є Додатком №2 до Договору оренди Об`єктом оренди є нежитлове офісне приміщення загальною площею 47,83 кв.м., розташоване на 2-му поверсі будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81-А.

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Пунктами 2.1, 2.2 Договору оренди передбачено, що Об`єкт оренди, зазначений в пункті 1.1. цього Договору, повинен бути переданий Орендодавцем та прийнятий у строкове платне користування Орендарем не пізніше 01 вересня 2018 року. Передача Об`єкта оренди здійснюється за Актом приймання-передачі нежитлових приміщень (Додаток №3), який засвідчується підписами та печатками сторін та є невід`ємною частиною цього Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 47,83 кв.м., розташоване на 2-му поверсі будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81-А, на підтвердження чого 01.09.2018 року між орендодавцем та орендарем без зауважень було підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі нежитлових приміщень (Додаток №3 до Договору оренди), копія якого наявна в матеріалах справи.

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловими приміщеннями, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до пункту 5.1.2 Договору оренди Орендар зобов`язаний своєчасно й у повному обсязі сплачувати фіксовану орендну плату, а також відшкодовувати витрати за комунальні послуги і компенсувати експлуатаційні витрати, обумовлені цим Договором.

Згідно з пунктом 3.1 Договору оренди розмір орендної плати за місяць щодо Об`єкта оренди визначається сторонами і є величиною плаваючою, яка складається з фіксованої орендної плати, визначеної Протоколом узгодження договірної ціни (Додаток №1) та фактичним обсягом компенсації експлуатаційних витрат, та відшкодування витрат за комунальні послуги згідно калькуляцій.

Протоколом узгодження договірної ціни від 31.08.2018 року, що є Додатком №1 до Договору оренди, сторонами встановлено розмір фіксованої орендної плати за один календарний місяць у сумі 10 446,07 грн. з ПДВ.

Фіксовану орендну плату, визначену у Протоколі узгодження договірної ціни (Додаток №1) Орендар перераховує авансовим платежем протягом п`яти банківських днів після підписання цього Договору, але в будь-якому випадку до підписання Акту приймання-передачі Об`єкта оренди шляхом перерахування на поточний рахунок Орендодавця встановленої грошової суми на підставі виставленого рахунку. Перша фіксована орендна плата перераховується як авансовий платіж, який складається з фіксованої орендної плати за перший та останній місяці оренди згідно Договору (пункт 3.2 Договору оренди).

На виконання вказаного пункту Договору відповідач авансовим платежем 10.10.2018 року сплатив 10 446,07 грн. - суму фіксованої орендної плати за останній місяць оренди, яку за погодженням сторін було зараховано як орендну плату (часткову) за травень 2019 року (що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою по рахунку позивача).

Відповідно до пункту 3.3 Договору оренди остаточний розрахунок по орендній платі за місяць проводиться Орендарем на підставі Акту надання послуг, розрахованого згідно з пунктом 3.1. Договору і перераховується не пізніше 20 числа поточного місяця за попередній на поточний рахунок Орендодавця. Сплата орендної плати здійснюється Орендарем на підставі Акту надання послуг або виставлених Орендодавцем рахунків.

Послідуюча фіксована орендна плата, яка визначена у Протоколі узгодження договірної ціни (Додаток №1) перераховується Орендарем авансовим платежем щомісяця на поточний рахунок Орендодавця в період з 16 по 20 число поточного місяця, але не пізніше 25 числа поточного місяця згідно цього Договору (пункт 3.4 Договору оренди).

Відповідно до умов пункту 3.5 Договору оренди Орендар зобов`язаний сплатити Орендодавцю у складі орендної плати за місяць фіксовану орендну плату, згідно Протоколу узгодження договірної ціни (Додаток № 1), а також компенсацію експлуатаційних витрат (перелік яких визначено у п. 3.5.1), пов`язаних з утриманням Об`єктів оренди, розрахунок яких проводиться згідно калькуляцій щодо розподілу вартості компенсації експлуатаційних витрат за місяць, та відшкодування фактичних витрат за комунальні послуги (перелік яких визначено у п. 3.5.3), розрахунок яких проводиться згідно калькуляцій щодо розподілу відшкодування витрат за комунальні послуги.

Відповідно до пункту 3.6 Договору оренди факт використання об`єктів оренди, а також факт споживання комунальних послуг і понесених експлуатаційних витрат у поточному місяці підтверджується Актом надання послуг, який підписується сторонами в останній день поточного місяця. Орендар зобов`язаний повернути один екземпляр Акту Орендодавцеві до 15-го числа наступного за звітним місяцем. У разі не підписання Орендарем Акта надання послуг та неповернення одного екземпляру Орендодавцю до 15 числа поточного місяця, Орендар зобов`язаний надати вмотивовану письмову відмову від його підписання. У разі ненадання вмотивованої письмової відмови від підписання Акту надання послуг, визначений Акт вважається підписаним обома сторонами і сторони підтверджують по ньому свої зобов`язання.

Розмір фіксованої орендної плати може змінюватися Орендодавцем, про що Орендар письмово повідомляється не менш ніж за 15 (п`ятнадцять) календарних днів (пункт 3.8 Договору оренди).

Додатковими угодами №1-4 до Договору оренди сторони погодили Протоколи узгодження договірної ціни, якими розмір договірної ціни за оренду об`єкту оренди змінювався, а саме:

згідно з Протоколом узгодження договірної ціни (Додаток №1 до додаткової угоди №1 від 02.05.2019 року до Договору оренди) розмір фіксованої орендної плати за один календарний місяць з 01.06.2019 року становить 12 512,33 грн. з ПДВ;

згідно з Протоколом узгодження договірної ціни (Додаток №1 до додаткової угоди №2 від 15.04.2020 року до Договору оренди) розмір фіксованої орендної плати в квітні 2020 року становить 8 758,63 грн. з ПДВ;

згідно з Протоколом узгодження договірної ціни (Додаток №1 до додаткової угоди №3 від 04.05.2020 року до Договору оренди) розмір фіксованої орендної плати в травні 2020 року становить 6 256,16 грн. з ПДВ;

згідно з Протоколом узгодження договірної ціни (Додаток №1 до додаткової угоди №4 від 29.05.2020 року до Договору оренди) розмір фіксованої орендної плати у червні 2020 року становить 8 758,63 грн. з ПДВ.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з частинами 2, 4 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

У відповідності до приписів статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Так, 30.06.2020 року у зв`язку із закінченням строку дії Договору оренди сторонами проведено обстеження технічного стану об`єкта оренди та складено Акт приймання-передачі (повернення) нежитлових приміщень (Додаток №4 до Договору оренди), відповідно до умов якого орендар повернув, а орендодавець прийняв нежитлове приміщення площею 47,83 кв.м., розташоване на 2-му поверсі будинку - офісному центрі, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка (колишня Мельникова), буд. 81-А.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору оренди для проведення остаточного розрахунку по орендній платі за кожен місяць та підтвердження факту використання об`єктів оренди, споживання комунальних послуг і понесених експлуатаційних витрат позивачем були складені Акти надання послуг на загальну суму 293 796,72 грн. за період вересень 2018 року - травень 2020 року, а саме: акт від 30.09.2018 року №56 на суму 12 100,15 грн. з ПДВ; акт від 31.10.2018 року №138 на суму 11 925,43 грн. з ПДВ; акт від 30.11.2018 року №218 на суму 12 738,97 грн. з ПДВ; акт від 31.12.2018 року №302 на суму 12 972,08 грн. з ПДВ; акт від 31.01.2019 року №50 на суму 13 809,78 грн. з ПДВ; акт від 28.02.2019 року №142 на суму 12 737,17 грн. з ПДВ; акт від 31.03.2019 року №228 на суму 12 638,00 грн. з ПДВ; акт від 30.04.2019 року №315 на суму 11 998,93 грн. з ПДВ; акт від 31.05.2019 року №404 на суму 12 224,44 грн. з ПДВ; акт від 30.06.2019 року №496 на суму 15 166,36 грн. з ПДВ; акт від 31.07.2019 року №586 на суму 14 876,83 грн. з ПДВ; акт від 31.08.2019 року №676 на суму 15 281,32 грн. з ПДВ; акт від 30.09.2019 року №764 на суму 14 617,79 грн. з ПДВ; акт від 31.10.2019 року №852 на суму 14 230,73 грн. з ПДВ; акт від 30.11.2019 року №941 на суму 14 586,52 грн. з ПДВ; акт від 31.12.2019 року №1031 на суму 15 271,46 грн. з ПДВ; акт від 31.01.2020 року №32 на суму 15 147,17 грн. з ПДВ; акт від 29.02.2020 року №122 на суму 15 073,55 грн. з ПДВ; акт від 31.03.2020 року №209 на суму 15 170,56 грн. з ПДВ; акт від 30.04.2020 року №293 на суму 11 002,43 грн. з ПДВ; акт від 31.05.2020 року №362 на суму 8 457,25 грн. з ПДВ.

Вказані акти підписані без зауважень повноважними представниками орендодавця та орендаря, скріплені печатками сторін.

При цьому, як вбачається зі змісту останніх, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг оренди з боку орендаря відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо обсягів та ціни наданих послуг, відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг оренди та підписання вищезазначених актів надання послуг за період 01.09.2018 - 31.05.2020, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаних актах на суму 293 796,72 грн., до суду не надходило.

Проте, як свідчать надані позивачем докази, відповідач у визначені Договором строки орендні платежі належним чином не здійснив, сплативши за оренду нежитлового приміщення за наведеними актами суму у загальному розмірі 238 174,33 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку відповідача.

Таким чином заборгованість відповідача за оренду нежитлового приміщення станом на 01 червня 2020 року становила 55 622,39 грн.

В свою чергу, 01 червня 2020 року між позивачем та відповідачем була укладена Угода про погашення боргу, відповідно до умов якої сторони домовилися, що визнана орендарем заборгованість за Договором оренди, яка станом на 01.06.2020 року становить 55 622,39 грн., буде погашена до 30 вересня 2020 року за наступним графіком: до 30.06.2020 року - 15 000,00 грн., до 31.07.2020 року - 15 000,00 грн., до 31.08.2020 року - 15 000,00 грн., до 30.09.2020 року - 10 622,39 грн., а також сума, що буде зазначена в акті надання послуг від 30.06.2020 року.

В подальшому, позивачем було складено та надіслано на адресу відповідача односторонньо підписаний з боку орендодавця акт надання послуг від 30.06.2020 року №425 на суму 11 769,80 грн. з ПДВ.

Проте, вказаний акт відповідачем не підписано та не повернуто орендодавцеві.

Відповідно до пункту 3.6 Договору оренди у разі не підписання орендарем Акта надання послуг та неповернення одного екземпляру Орендодавцю до 15 числа поточного місяця, орендар зобов`язаний надати вмотивовану письмову відмову від його підписання. У разі ненадання вмотивованої письмової відмови від підписання Акту надання послуг, визначений Акт вважається підписаним обома сторонами і сторони підтверджують по ньому свої зобов`язання.

Будь-яких пояснень щодо наявності причин не підписання та неповернення стороною зазначеного акту надання послуг відповідачем станом на час розгляду справи суду не надано.

Також позивачем 12.12.2021 року повторно було надіслано на адресу відповідача акт надання послуг від 30.06.2020 року №425 на суму 11 769,80 грн. разом із претензією про погашення заборгованості, що підтверджується копією опису вкладення від 12.12.2021 року у цінний лист та накладної №0316206670638 від 12.12.2021 року.

Наразі, вказані претензія та акт залишені відповідачем без розгляду.

Тобто, з огляду на умови пункту 3.6 Договору оренди та фактичні обставини справи суд вважає вказаний підписаний в односторонньому порядку ТОВ «РЕНТАЛ-ДИНАМІК» акт надання послуг від 30.06.2020 року №425 таким, що погоджений орендарем, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо надання нерухомого майна в користування та його утримання в обсягах та за ціною, визначеними в останньому, отже приходить до висновку про можливість вважати вказані в цьому акті послуги такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору оренди.

Вказаний факт за відсутності будь - яких претензій/зауважень орендаря щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг, а також ненадання сторонами жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання спірного акту та/або повернення його дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов`язання з оплати послуг, а у позивача відповідного права вимагати такої оплати саме в сумі 11 769,80 грн.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Угодою про погашення боргу строки оплату за оренду нежитлового приміщення у повному обсязі не здійснив, сплативши на користь позивача 16.09.2020 року суму 15 000,00 грн., 30.10.2020 року суму 15 000,00 грн. та 30.12.2020 року суму 10 000,00 грн..

Отже, як встановлено судом та зазначено позивачем з урахуванням вищенаведеного, відповідачем за весь період дії Договору оренди було сплачено лише частину заборгованості у загальній сумі 266 404,53 грн., у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду з позовом за Приватним підприємством «ВВС» обліковується прострочена заборгованість за Договором оренди № 67-18 від 31.08.2018 року в сумі 27 392,19 грн.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з нездійсненням оплати орендної плати та з метою досудового врегулювання спору позивачем направлялась на адресу відповідача (орендаря за Договором) претензія щодо сплати заборгованості, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису кладення у цінний лист від 12.12.2021 року та поштової накладної №0316206670638.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення в повному обсязі оплати оренди нежитлових приміщень за період оренди 01.09.2018 - 30.06.2020 у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору оренди не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором оренди у розмірі 27 392,19 грн., яку останній просив суд стягнути в поданій позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що обґрунтовано заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору оренди нежитлових приміщень № 67-18 від 31.08.2018 року та Угоди про погашення боргу від 01.06.2020 року та/або їх окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору оренди та Угоди на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором оренди на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості з оплати орендної плати за Договором оренди на підставі наданих позивачем доказів.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором оренди у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати орендних платежів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 27 392,19 грн. орендної плати за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами пункту 6.2 Договору оренди сторони передбачили, що за прострочення платежів по фіксованій орендній платі, а також відшкодування витрат за комунальні

послуги і компенсації експлуатаційних витрат, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка нараховується до моменту фактичного погашення заборгованості.

Крім того, відповідно до пункту 3 Угоди про погашення боргу від 01.06.2020 року встановлено, що в разі не дотримання графіка погашення заборгованості орендодавець-кредитор має право нарахувати штрафні санкції згідно чинного законодавства (індекс інфляції, штраф) та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати орендної плати у строки, визначені умовами Договору оренди, позивачем нараховано згідно з пунктом 6.2 Договору оренди, пунктом 3 Угоди про погашення боргу та пред`явлено до стягнення пеню у на сумі 15 370,07 грн. та на підставі статті 625 Цивільного кодексу України проценти річних у розмірі 2 434,28 грн. та інфляційні втрати у розмірі 9 677,24 грн. за період з 21.10.2018 по 31.05.2022 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19, установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), зокрема, можуть пов`язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Отже, за висновками суду, положення пункту 6.2 Договору оренди щодо нарахування пені від простроченої суми за кожен день прострочення платежу до моменту фактичного погашення заборгованості визначають збільшену тривалість періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями статті 232 Господарського кодексу України, а тому нарахування пені у спірних правовідносинах повинно здійснюватися у визначеному умовами Договором порядку.

Зокрема, як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку пені згідно умов пункту 6.2 Договору застосовано період нарахування з 21.10.2018 по 31.05.2022 року.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних, пені та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 15 370,07 грн. пені, 2 434,28 грн. процентів річних та 9 677,24 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ВВС» (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Сосюри, буд. 2; код ЄДРПОУ 21742266) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТАЛ-ДИНАМІК» (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, літ. А; код ЄДРПОУ 42316563) 27 392 (двадцять сім тисяч триста дев`яносто дві) грн. 19 коп. основного боргу, 15 370 (п`ятнадцять тисяч триста сімдесят) грн. 07 коп. пені, 2 434 (дві тисячі чотириста тридцять чотири) грн. 28 коп. процентів річних, 9 677 (дев`ять тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 24 коп. інфляційних втрат та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 13 грудня 2022.

Суддя А.М. Селівон