Рішення

від 05.12.2022 по справі 910/7161/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2022Справа № 910/7161/22Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна Нобіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Істейт Ф.К.А.У.»

про стягнення 68 287,74 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна Нобіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." про стягнення 68 287,74 грн, обґрунтована неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг № 1218/30-ТО-г від 01.11.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 відкрито провадження по справі № 910/65148/22, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

13.09.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 справу №910/7161/22 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 21.11.2022.

15.11.2022 до суду позивачем подано клопотання про долучення доказів та заяву представник про зменшення розміру позовних вимог.

В підготовче засідання 21.11.2022 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог прийняти до розгляду.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 05.12.2022 на підставі ч. 2 ст. 185 ГПК України.

05.12.2022 до суду позивачем подано клопотання про долучення доказів судових витрат.

В підготовче засідання 05.12.2022 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив долучити до матеріалів справи докази понесення судових витрат, подані позивачем.

Представником позивача подано клопотання про часткову відмову від позовних вимог в частині стягнення за актом № 235 від 30.11.2020 у сумі 3% річних 1373,96 грн та інфляційних у розмірі 8489,93 грн.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив прийняти вказане клопотання до розгляду та долучити до матеріалів справи.

В судовому засіданні 05.12.2022 представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у його задоволенні.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 05.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фортуна Нобіс» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріал Істейт Ф.К.А.У.» (Замовник) укладено договір про надання послуг № 1218/30-ТО-г (надалі також - договір), згідно з п. 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання надавати Замовнику послуги з технічного обслуговування газових котлів, газових кондиціонерів, системи газопостачання об`єкту (крім підземних газопроводів та котельного та теплотехнічного обладнання (далі - Обладнання), а Замовник зобов`язується приймати та оплачувати надані послуги (далі - послуги).

За приписами пунктів 1.2-1.4 договору, повний перелік Обладнання визначений в Додатку № 2 до даного Договору, який становить його невід`ємну частину.

Обладнання знаходиться на об`єкті Замовника, що розташований за адресо: м. Київ, вул. Берковецька, 6.

Точний обсяг послуг та робіт, які є предметом цього Договору, визначається в Додатку № 1 до цього Договору який становить його невід`ємну частину.

Згідно з пунктами 4.2-4.5 договору, щомісячна плата за послуги Виконавця становить 21 667,67 грн. без ПДВ (двадцять одна тисяча шістсот шістдесят сім гривень 67 коп.), крім того ПДВ (20%) - 4 333,33 грн. (чотири тисячі триста тридцять три гривні 33 коп.). Всього разом з ПДВ 20% - 26 000,00 грн. (двадцять шість тисяч гривень 00 коп.).

Оплата за технічне обслуговування здійснюється на підставі підписаного Сторонами Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) протягом 10 (десяти) календарних днів з дати підписання Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт).

Оплата ремонту Обладнання здійснюється на підставі виставленого Виконавцем рахунку-фактури протягом 7 (семи) календарних днів з дати підписання Сторонами Акта прийому-передачі виконаних робіт.

Оплата за даним Договором проводиться у національній грошовій одиниці України - гривні на поточний рахунок Виконавця, зазначений в цьому Договорі.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін і діє по 30.04.2021 року включно. Послуги надаються з 01 листопада 2020 року по 30 квітня 2021 року включно. (п. 8.1 договору)

В Додатку № 2 до договору сторони затвердили Перелік обладнання, а в Додатку № 5 - Графік технічного обслуговування на 2020-2021 рік.

На виконання умов договору сторонами підписано, зокрема, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 106 від 31.03.2021 на суму 26 000,00 грн та № 235 від 30.11.2021 на суму 26 000,00 грн.

З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 431,67 гррн, 3% річних у розмірі 2470,24 грн та інфляційні втрати у розмірі 15 358,56 грн у зв`язку з порушенням відповідачем строків розрахунків за надані послуги за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 106 від 31.03.2021 та № 235 від 30.11.2021.

Разом з тим, у судовому засіданні представником позивача клопотання про відмову від позовних вимог в частині стягнення за актом № 235 від 30.11.2020 у сумі 3% річних 1373,96 грн та інфляційних у розмірі 8489,93 грн.

Згідно зі ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Оскільки заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна Нобіс» про відмову від частини позовних вимог, підписані уповноваженою особою - адвокатом Мариніч І.Г. (у ордері № 1218306 повноваження адвоката не обмежуються), а відмова від вказаної частини позову не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, то приймається судом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

З огляду на викладене, провадження у справі № 910/7161/22 в частині стягнення за актом № 235 від 30.11.2020 3% річних у розмірі 1373,96 грн та інфляційних у розмірі 8489,93 грн підлягає закриттю на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відмовою позивача від позову та прийняттям такої відмови судом.

Таким чином, ціна позову після відмови позивача від позову становить 8387,58 грн, яка складається з пені у розмірі 431,67 грн, 3% річних у розмірі 1096,28 грн, інфляційних у розмірі 6859,63 грн за актом № 106 від 31.03.2021.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору у березні 2021 року позивач надав послуги з технічного обслуговування, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 106 від 31.03.2021 на суму 26 000,00 грн, підписаним у двосторонньому порядку та скріпленим печатками сторін.

Як визначено у п. 4.3 договору, оплата за технічне обслуговування здійснюється на підставі підписаного Сторонами Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) протягом 10 (десяти) календарних днів з дати підписання Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт).

Отже, враховуючи вказане положення договору, а також ч. 5 ст. 254 ЦК України, акт № 106 мав бути оплачений у строк до 12.04.2021 включно, однак фактично оплачений 05.09.2022 відповідно до виписки по рахунку.

У зв`язку із простроченням оплати вказаного акта позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 6859,63 грн та 3% річних у розмірі 1096,28 за період прострочення відповідача з 10.04.2021 по 04.09.2022.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на підставі якої позивач звертається з такою вимогою, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013)

Перевіривши здійснені позивачем нарахування, суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню на суму 1089,86 грн у зв`язку з неправильним визначенням початку періоду прострочення (замість 13.04.2021 вказано 10.04.2021), а позовні вимоги про стягнення інфляційних підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі на суму 6859,63 грн.

Крім того, позивачем нараховано для стягнення з відповідача пеню у розмірі 431,67 грн за період прострочення з 04.09.2021 по 09.10.2021.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 9 договору, за недотримання строків оплати наданих послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, за кожен день простроченим,

Оскільки період здійсненого позивачем розрахунку заявлений у межах допустимого законом шестимісячного строку нарахування пені за прострочення сплати акта № 106 та арифметично правильний, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 431,67 грн визнаються судом обґрунтованими.

Поряд з викладеним, щодо відповідачем заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). (п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013)

У даному випадку право на нарахування пені за прострочення оплати акта № 106 виникло з 13.04.2021 по 13.10.2021 (враховуючи встановлений ст. 232 ГК України шестимісячний строк), а позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 431,67 грн в цих межах - за період прострочення з 04.09.2021 по 09.10.2021.

За звичайних обставин строк позовної давності для заявлення позивачем вказаних вимог тривав би відповідно до 04.09.2022-09.10.2022 та не був би пропущений позивачем, який звернувся до суду 08.08.2022.

Однак, відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , прийнятої відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжено та триває на даний час.

Ураховуючи викладене, позивач, звернувшись до суду 08.08.2022, не пропустив строк позовної давності, який було продовжено на строк дії карантину з 12.03.2020.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Наведене вище повністю узгоджується з твердженням скаржника про те, що суд не може на власний розсуд зменшити судові витрати без клопотання іншої сторони.

Проте, скаржник очевидно не розділяє поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат". Розділяючи ці поняття, детальніше слід зазначити таке.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Як зазначає Верховний Суд у численних постановах, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано договір про надання правової допомоги № 06-ю від 22.10.2021, укладений між Адвокатом Мариніч Іриною Григорівною та позивачем (Клієнт), додаткову угоду № 1 до договору від 03.08.2022, звіт адвоката Мариніч І.Г. № 4 від 16.11.2022 про надання юридичних послуг згідно договору про надання правової допомоги № 06-ю від 22.10.2021, платіжну інструкцію № 3994 від 23.11.2022.

Оцінивши у порядку статті 86 ГПК України надані позивачем докази витрат на послуги адвоката, суд, керуючись статтями 74 - 79, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.

У даній справі позивач клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не заявляв, заперечень проти їх задоволення не надавав.

Водночас, зважаючи на ступінь складності цієї справи, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру цих витрат, суд дійшов висновку не присуджувати відповідачу всі його витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення.

Так, суд вважає таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та не становитиме надмірний тягар для позивача, часткове задоволення вимог позивача та стягнення з відповідача 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а у решті заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу суд відмовляє, що відповідає висновку, викладеному у пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/7161/22 в частині стягнення 3% річних у розмірі 1373,96 грн та інфляційних у розмірі 8489,93 грн за актом № 235 від 30.11.2020.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Істейт Ф.К.А.У.» (пр-т С. Бандери, буд. 15-А, м. Київ, 04073, ідентифікаційний код 34431547) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна Нобіс» (вул. Лебедєва-Кумача, буд. 5, н/п 134, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код 40282150) пеню у розмірі 431,67 грн, 3% річних у розмірі 1089,86 грн, інфляційні втрати у розмірі 6859,63 грн, судовий збір у розмірі 1138,78 грн та витрати на професійну правничу допомогу розмірі 2000,00 грн.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 14.12.2022.

Суддя Т. Ю. Трофименко