Рішення

від 13.12.2022 по справі 120/6609/22

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 грудня 2022 р. Справа № 120/6609/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант Логістик" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Адамант Логістик" з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду (контролю) про визнання протиправними та скасування постанов №337230 та №337231 від 05.07.2022.

В обгрунтування позовних вимог зауважує, що відповідачем під час прийняття оскаржуваних постанов не встановлено, хто саме виступав автомобільним перевізником.

Крім того, вказав про те, що методика, згідно якої повинен проводитися процес визначення навантаження на вісь (осі) транспортного засобу спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері метрології не затверджена; відтак, наразі відсутні вимоги щодо нормативів навантаження транспортних засобів з подільним вантажем, отже не можуть бути встановлені порушення вагових параметрів.

Також зазначив, що оскаржувані постанови винесені з грубим порушенням Порядку №1567, поза межами двомісячного строку розгляду справи.

Ухвалою суду від 23.08.2022 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 07.09.2022 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 19.09.2022 у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено.

18.10.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що позивач порушив вимоги статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу без відповідного дозволу) та вимоги статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (відсутня особиста картка водія). За наслідком встановлених порушень складено акти проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 321678 від 21.02.2022 та № 335059 від 21.02.2022, що і стало підставою для винесення спірних постанов. Вважає, що, застосовуючи до позивача адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

25.11.2022 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких ще раз звертає увагу на те, що ТОВ Адамант Логістик в даних правовідносинах перевізником не виступає.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив наступне.

21.02.2022 року на а/д М-30 278 км уповноваженими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області в рамках проведення заходів державного контролю відповідно до Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, шляхом проведення рейдової перевірки, перевірено транспортний засіб DAF реєстраційний номер НОМЕР_1 .

За результатами проведення рейдової перевірки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №321678 від 21.02.2022 року, в якому вказано, що під час перевірки водій здійснював вантажні перевезення згідно до ТТН №147127 від 21.02.22 та виявлено, що транспортний засіб обладнано діючим та повіреним тахографом, проте у водія ОСОБА_1 відсутня особиста картка водія.

Також, 21.02.2022 року у пункті габаритно-вагового контролю на а/д М-21 Виступовичі-Житомир-Могилів-Подільський 286 км + 274 м посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки RENAULT MAGNEUM 500 DXI реєстраційний номер НОМЕР_2 з причепом КЕМРF реєстраційний номер ВК1755XF.

Під час зважування транспортного засобу RENAULT MAGNEUM 500 DXI реєстраційний номер НОМЕР_2 з причепом КЕМРF реєстраційний номер ВК1755XF, встановлено фактичне навантаження на одиничну вісь - 12 тонн, при допустимих 11 т.

За результатами проведеної перевірки посадовими особами було складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №335059 від 21.01.2022 року, в якому зазначено порушення ч. 1 абз. 14 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

За результатами розгляду справ відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №337230 від 05.07.2022, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000,00 грн. за порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №337231 від 05.07.2022, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 8500,00 грн. за порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» відповідальність за яке передбачена абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Разом із тим, не погоджуючись із прийнятими постановами, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

За п. 4 цього Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, серед іншого, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському, електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України Про автомобільний транспорт від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон від 05.04.2001 № 2344-ІІІ), Закон України Про дорожній рух від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон 30.06.1993 № 3353-XII), Закон України, Про автомобільні дороги від 08.09.2005 № 2862-IV (далі - Закон від 08.09.2005 № 2862-IV), Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 671 від 27.06.2007 № 879 (далі - Порядок № 879), Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 (далі - Правила № 30), Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України № 1306), Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Згідно з статтею 5 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до статті 6 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком № 1567.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Відповідно до статті 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, застосовується штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, як зазначено в абзаці 3 та 14 частини 1 статті 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.

Таким чином, визначальним в межах розгляду цієї справи суд вважає встановлення факту того, чи є позивач перевізником в розумінні положень Закону № 2344-III, адже основні доводи позивача полягають саме в тому, що відповідач протиправно застосував адміністративно-господарський штраф до неналежного суб`єкта правопорушення.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно зі статтею 33 Закону від 05.04.2001 № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Отже, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, є автомобільний перевізник, який здійснює перевезення вантажів.

В той же час, судом встановлено, що згідно товарно-транспортних накладних № 147127 від 21.02.2022 року та №147175 від 21.02.2022, на підставі яких і перевозився вантаж автомобільним транспортом, автомобільним перевізником вантажу (на момент зупинки транспортного засобу - 21.02.2022) зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Адамант Логістик", водієм у ТТН №147127 від 21.02.2022 зазначено ОСОБА_1 та у ТТН № 147175 від 21.02.2022 ОСОБА_2 .

В межах даного адміністративного позову суд звертає увагу, що наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568) затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363).

Згідно з розділом 1 Правил № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Додатком 7 до Правил № 363 затверджена форма товарно-транспортної накладної, в якій обов`язковою до заповнення графою визначено автомобільного перевізника.

У даному випадку у товарно-транспортних накладних визначено перевізника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Адамант Логістик".

Зазначене свідчить про те, що саме позивач був перевізником на момент зупинки транспортних засобів - 21.02.2022, що в свою чергу, вказує не необґрунтованість доводів представника позивача в цій частині.

Так, під час здійснення відповідних заходів контролю, водії транспотних засобів, пред`явили лише основні реєстраційні документи транспортного засобу, яким керували та товарно-транспортні накладі, в якій перевізником значиться Товариство з обмеженою відповідальністю "Адамант Логістик".

При цьому слід зазначити, що доказів зворотнього позивач не надає.

Отже, виходячи з проаналізованих норм права та встановлених обставин справи, суд погоджується з доводами відповідача про законність оскаржуваної постанови, оскільки, позивач у спірних правовідносинах мав статусу автомобільного перевізника, а отже є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно статті 48 Закону № 2344, у зв`язку з чим у посадових осіб Укртрансбезпеки існували правові підстави для застосування до нього адміністративно - господарського штрафу згідно абзацу 3 та 14 частини 1 статті 60 цього ж Закону.

Суд вважає за необхідне зазначити, якщо позивач, відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, вважає, що порушення мало місце перевізником, відмінним від нього, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 15.03.2021 року у справі №120/4965/20-а, від 20 квітня 2021 року у №120/4966/20-а, від 15 вересня 2021 року №120/8417/20-а.

Поряд із цим із матеріалів справи суд встановив, що позивач здійснював перевезення вантажу великоваговим транспортним засобом, загальна маса якого становила 40,60 т з перевищення навантаження на одиночну вісь 12 т при нормі 11 т, що підтверджується талоном зважування від 21.02.2022.

Водночас, позивач вказує про відсутність методики, затвердженої спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології для зважування вантажів та вважає, що наявні підстави для визнання протиправною та скасування постанови про застування до нього адміністративно-господарського штрафу.

З приводу таких доводів позивача, суд зазначає, що в розумінні підпункту 2 пункту 2 Порядку №879 вимірювання (зважування) процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Пунктом 19 Порядку №879, у редакції чинній на час прийняття такого Порядку, встановлювалося, що регламент проведення вимірювання і зважування та технічні параметри вимірювального і зважувального обладнання визначаються Укравтодором згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 №385 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 і від 27.06. 2007 №879" пункт 19 Порядку №879 викладено в такій редакції: "Під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансінспекція або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку". При цьому змін до підпункту 2 пункту 2 Порядку №879 внесено не було.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №671 "Про внесення змін до Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні" виключено пункт 19 Порядку №879.

З огляду на виключення пункту 19 Порядку №879 наявність у терміні "вимірювання" посилання на методику, затверджену спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, не розцінюється судом як наявність у відповідача обов`язку під час здійснення габаритно-вагового контролю керуватися методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону України "Про дорожній рух", статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги" визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким керувався відповідач, суд вважає, що відповідачем правомірно проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача та складено відповідні довідку та розрахунок.

Тому, відсутність методики не є підставою для невнесення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів габаритні параметри яких перевищують нормативні та не звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу, не свідчить про те, що процедура зважування відбулась з порушенням норм чинного законодавства, або в зв`язку з відсутністю методики були спотворені дані зважування.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 02.08.2018 у справі №820/1420/17, від 21.09.2018 у справі № 804/5296/17, від 03.07.2019 у справі №819/1381/16.

Також слід зазначити, що на вагове обладнання, за допомогою якого проводився ваговий контроль автомобіля позивача, ДП "Укрметртестстандарт" видано свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №34-00/2601 від 05.10.2021, яке чинне до 05.10.2022, копію якого долучено відповідачем до відзиву.

Таким чином, наведені докази підтверджують, що габаритно-ваговий контроль належного позивачу тpaнcпopтного засобу під час проведення габаритно-вагового контролю, здійснювався технічним засобом, що пройшов повірку, має відповідне свідоцтво та є придатним до застосування.

За змістом статей 4 і 29 Закону України "Про дорожній рух", статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги" визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879. Відтак, відповідачем правомірно встановлено факт порушення вимог вагових обмежень, що є підставою для застосування до суб`єкта господарювання відповідальності згідно абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.08.2018 у справі №820/1420/17.

Судом також встановлено, що на момент проведення перевірки транспортного засобу DAF реєстраційний номер НОМЕР_1 , що використовується позивачем, у водія була відсутня особиста картка до цифрового тахографа.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №385 від 24.06.2010 року (далі - Інструкція № 385).

Відповідно до п. 1.4 Інструкції №385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно з положеннями п. 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Отже, з аналізу наведених вище положень вбачається, зокрема, що водій транспортного засобу, обладнаного цифровим тахографом, використовує особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом, а в разі несправності чи пошкодження такої картки - своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних що використовують у даному тахографі.

Водночас, в акті проведення перевірки № 321678 від 21.02.2022 року зафіксовано порушення вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме - відсутність у водія особистої картки до цифрового тахографа.

В той же час водій відмовився надавати пояснення.

Відомостей щодо здійснення водієм записів стосовно режиму його роботи та відпочинку та надання таких уповноваженим особам при проведенні перевірки матеріали справи не містять.

Відтак, на момент проведення перевірки, у водія був відсутній документ, наявність якого, при здійсненні перевезень вантажу, передбачена Інструкцією № 385.

Тому, матеріалами справи доведено факт вчинення позивачем господарських правопорушень - надання послуг з перевезення пасажирів без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», за що абз. 3 ч. 1 ст. 60 цього Закону передбачена відповідальність автомобільного перевізника у вигляді адміністративно-господарського штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; та перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 14 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт».

Щодо тверджень про порушення відповідачем Порядку №1567 при розгляді справи, суд враховує таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).

Підпунктом 2 пункту 5 даної Постанови передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Водночас процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі Порядок №1567).

Так, згідно з пунктами 14, 20, 21 цього Порядку рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

У справах про порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, які визначені Порядком № 1567.

При цьому, в силу імперативних приписів пункту 25 Порядку, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Відповідно до пунктів 26, 27 Порядку справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності). У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Отже, аналіз наведених вище норм свідчить про те, що на орган державного контролю покладено обов`язок розглянути справу про порушення суб`єктом господарювання законодавства про автомобільний транспорт не пізніше двох місяців з дня його виявлення та, за наявності підстав, винести постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Під час розгляду справи відповідач визнав факт пропущенння строку розгляду справи щодо позивача, але зауважив, що такий строк був пропущений з поважних причин, обумовлених введенням воєнного стану.

Дійсно, у зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Таким чином, починаючи з 24.02.2022 і включно до дати, коли відповідач мав би розглянути справу щодо позивача та винести постанову про застосування адміністративно-господарських санкцій, в Україні діяв (і діє до цього часу) воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану".

Відтак, при розгляді даної справи суд приймає до уваги, що в рамках заходів правового режиму воєнного стану в Україні та для збереження життя і здоров`я, деякі посадові особи відповідача були переведені у простій або на дистанційну роботу, що унеможливило забезпечення розгляду справ про порушення у визначені пунктом 25 Порядку №1567 строки.

Також, відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Види адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 239 Господарського кодексу України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов`язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб`єкта господарювання; ліквідація суб`єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Згідно зі статтею 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб`єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 цього Кодексу.

Частиною першою статті 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

За своєю суттю накладені оскарженими позивачем постановами стягнення є адміністративно-господарськими санкціями (адміністративно-господарським штрафом), відповідно така адміністративно-господарська санкція може бути застосована протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відтак, інші, ніж встановлені частиною першою статті 250 Господарського кодексу України, строки застосування адміністративно-господарських санкцій можуть бути встановлені лише законом, проте спеціальним законом такі строки не встановлені, тому граничними строками застосування штрафу є строки, які передбачені ГК України.

При цьому, строк, який визначено приписами Порядку № 1567 як підзаконним нормативно-правовим актом, є строком розгляду справи про порушення у сфері законодавства про автомобільний транспорт, а не строком накладення адміністративно-господарського штрафу.

Такий висновок викладено у постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 31.10.2020 у справі №340/1274/22 та у справі №340/803/22.

Крім того, суд враховує, що у постанові від 22.05.2020 у справі №825/2328/16 Верховний Суд зазначив, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі)

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що у відповідності до практики Європейського суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Водночас під час розгляду цієї справи судом не встановлено таких порушень процедури прийняття оскаржуваної постанови, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності.

Суд зазначає, що в ході розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлено порушення вимог ч. 1 абз. 14 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема, встановлено перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу та вимог ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки документів перелік яких визначений ст. 48 ЗУ « Про автомобільний транспорт», а саме відсутня особиста картка водія.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином повідомлений про розгляд справи щодо порушення законодавства в сфері автомобільного транспорту, а відтак не був позбавлений можливості бути присутнім при розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, надати відповідні пояснення та докази, що спростовують виявлені відповідачем порушення.

З наведених вище мотивів, суд не приймає до уваги доводи сторони позивача стосовно того, оскаржувана постанова винесена з порушення вищевказаного двохмісячного строку.

На підставі викладеного, суд вважає, що оскаржувані постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу є правомірними та не підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів представників сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що у задоволенні позову належить відмовити.

Відповідно до статті 139 КАС України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати, пов`язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Адамант Логістик" (вул. А.Первозванного, 58а, кв. 72, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43984923)

Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (вул. Перемоги, 14, м. Київ, код ЄДРПОУ 39816845)

СуддяМультян Марина Бондівна