Постанова

від 14.12.2022 по справі 420/1364/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/1364/19Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кравченка К.В.,судді Джабурія О.В.,судді Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року про відмову у заміні сторони виконавчого провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, за участю третьої особи Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря про стягнення середньої плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року у справі №420/1364/19 позовні вимоги були задоволені частково наступним чином:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років позивачу з 77% до 70% від відповідних сум грошовою забезпечення під час її перерахунку на підставі постанови Кабінету міністрів України №103 від 21.02.2018 року;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01.01.2018 року перерахунок та виплату пенсії за вислугу років позивачу виходячи з 77% відповідних сум грошового забезпечення, з врахуванням раніше виплачених сум;

- стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року у розмірі 259329 (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч триста двадцять дев`ять) грн. та 48 коп.;

- стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000 (сто тисяч) грн. 00 коп..

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 року по справі №420/1364/19 задоволено частково апеляційну скаргу адвоката Чумаченко С.О. в інтересах ОСОБА_1 , а саме суд вирішив:

- рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини цього рішення у новій редакції:

«Стягнути з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (вул. Урицького, 35, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 00013735) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року в розмірі 2912390 (два мільйона дев`ятсот дванадцять тисяч триста дев`яносто) гривень та 64 коп.».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року залишено без змін.

26.05.2022 року видано виконавчі листи по справі.

15.09.2022 року до Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з заявою про заміну боржника у виконавчих листах, виданих по справі №420/1364/19 з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (код ЄДРПОУ 00013735; місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Урицького, буд.35) на Державну екологічну інспекцію України (код ЄДРПОУ 37508533: місцезнаходження: 01042, м. Київ, пров. Новопечерський, буд. 3, корп.2).

В обґрунтування заяви зазначено, що виконавчі листи про стягнення коштів з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України були повернуті Казначейством, у зв`язку з тим, що боржник не має відкритих рахунків в органах казначейства.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 року заяву про заміну сторони виконавчого провадження залишено без задоволення.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 29.09.2022 року та задовольнити його заяву про заміну боржника.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Згідно з ч.1 ст.379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Відповідно до ч.4 ст.379 КАС України положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Згідно з ч.5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відмовляючи у задоволенні заяви про заміну боржника, суд першої інстанції виходив з того, що в рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року та в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 року по цій справі зазначено, що саме Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, як особа, яка протиправно звільнила позивача у 2004 році, і яке станом на теперішній час не припинено, повинно нести відповідальність за невиконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року по справі №2-4602/2004, а при вирішенні питання про те, хто саме повинен нести відповідальність за ст.236 КЗпП за невиконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року по справі №2-4602/2004, слід також враховувати, що в рамках виконавчого провадження з примусового виконання вказаного рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року не було здійснено заміни боржника, яким і на час розгляду даного спору залишається Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, яке як юридична особа на час винесення даної постанови не припинено, та продовжує перебувати в стані припинення.

Не погоджуючись з такою позицією суду першої інстанції, апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.01.2020 року по справі №2а-1507/09/2670, в якій міститься наступний висновок:

«Враховуючи те, що відповідно до Постанови №995 Державна екологічна інспекція у Київській області є правонаступником Державної екологічної інспекції в Київській області, як спеціального підрозділу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, а повноваження щодо призначення першого заступника і заступника начальника Державної екологічної інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі надані Голові Держекоінспекції України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для заміни сторони виконавчого провадження з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на Державну екологічну інспекцію України в частині виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2015 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді».

Апелянт зазначає, що є всі підстави для заміни боржника у виконавчих листах, виданих по справі №420/1364/19 з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на Державну екологічну інспекцію України, оскільки саме до останньої перейшли всі державні функції та повноваження, які виконувались ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря - заступника Головного державного інспектора охорони навколишнього природного середовища Чорного моря.

Колегія суддів погоджується з твердженнями апелянта щодо наявності правонаступництва Державної екологічної інспекції України відносно прав та обов`язків відповідних державних екологічних інспекцій як спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища, оскільки це прямо випливає з Постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 року №995 «Про утворення територіальних органів Державної екологічної інспекції», та про це зазначив Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 року по справі №2а-1507/09/2670.

В той же час, колегія суддів враховує, що на відміну від справи №2а-1507/09/2670 в рамках якої Верховний Суд виніс постанову від 22.01.2020 року, в якій погодився із можливістю заміни боржника у виконавчому провадженні з виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Державної екологічної інспекції в Київській області-першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Київській області, предметом розгляду у даній справі є стягнення фінансової відповідальності, передбаченої ст.236 КЗпП, за невиконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року по справі №2-4602/2004 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря - заступника Головного державного інспектора охорони навколишнього природного середовища Чорного моря.

Так, стаття 236 КЗпП передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки».

Передбачена цією нормою відповідальність за невиконання рішення про поновлення на роботі має стягуватися саме з того роботодавця, який не виконує рішення про поновлення на роботі.

Відповідно, якщо відповідальна особа за виконання рішення суду про поновлення на роботі не змінилась, то передбачена статтею 236 КЗпП відповідальність за невиконання такого рішення не може бути покладена на іншу особу, на яку обов`язок по виконанню такого рішення суду не був покладений.

Як слідує з матеріалів даної справи, в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря - заступника Головного державного інспектора охорони навколишнього природного середовища Чорного моря не було здійснено заміни особи, яка повинна виконати таке рішення, тобто боржника, яким і на час розгляду даного питання залишається Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

При цьому, відповідно до наведених вище положень ст.379 КАС та ч.5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_1 , як сторона у виконавчому провадженні з виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року по справі №2-4602/2004, має право ініціювати заміну боржника в такому виконавчому провадженні з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на Державну екологічну інспекцію України, але докази звернення ОСОБА_1 із такою ініціативою протягом всього тривалого часу існування зазначеного виконавчого провадження відсутні.

Позивач не пояснює, з яких причин він ініціює питання про заміну боржника на Державну екологічну інспекцію України у виконавчому провадженні по даній справі, і не намагається здійснити заміну божника на Державну екологічну інспекцію України у виконавчому провадженні з виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року про поновлення його на роботі, що було б цілком логічним з точки зору захисту трудових прав, на захист яких і направлена стаття 236 КЗпП.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року по справі №2-4602/2004 про поновлення ОСОБА_1 на посаді не була замінена особа (боржник), яка повинна виконати таке рішення, то покладення передбаченої статтею 236 КЗпП фінансової відповідальності за невиконання такого рішення суду на Державну екологічну інспекцію України не буде відповідати принципу справедливості, оскільки цей орган затримку виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року не допускав, і, відповідно, прав ОСОБА_1 не порушував.

В іншому випадку виникне ситуація, при якій Державна екологічна інспекція України невизначений час буде продовжувати нести відповідальність по ст.236 КЗпП за невиконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року, до виконання якого вона не має жодного відношення.

Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв вірне по суті рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну боржника у виконавчих листах по справі №420/1364/19, а тому підстави для скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 року відсутні.

За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.329, 379 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Кравченко К.В.Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.