Постанова

від 14.12.2022 по справі 460/19077/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/19077/22 пров. № А/857/13355/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Комшелюк Т.О.), ухвалене в письмовому провадженні в м.Рівне 10 серпня 2022 року, повне судове рішення складено 10 серпня 2022 року, у справі № 460/19077/22 за позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства «Альфа-ЩТ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В С Т А Н О В И В :

21.06.2022 Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось в суд з позовом до Приватного підприємства «Альфа-ЩТ» (далі Підприємство), просило стягнути адміністративно-господарську санкцію в сумі 77187,65 грн. та пеню в сумі 69,48 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях у ПП «Альфа-ЩТ» складає 0 осіб, позаяк кількість працівників, які не задіяні у виконанні заходів охорони, складає 1 особа, що є меншим від мінімальної чисельності працюючих, встановленої ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Суд першої інстанції вказав, що у законі №875 відсутнє регулювання порядку обчислення норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для підприємств-суб`єктів охоронної діяльності, тоді як особливості працевлаштування інвалідів, що здійснюється суб`єктом охоронної діяльності, встановлено Законом України «Про охоронну діяльність», частина 6 статті 11 якого передбачає, що таке працевлаштування здійснюється згідно з чинним законодавством, однак виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до Закону №4616-VI, правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону № 875-XII, для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону № 4616-VI. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ПП «Альфа-ЩТ» не порушило вимоги законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій за нестворення підприємством робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і, відповідно, незабезпечення працевлаштування зазначеної категорії осіб, а також пені, відсутні.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що законодавство не звільняє підприємство від обов`язку сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у зв`язку з тим, що особи з інвалідністю не направлялись державною службою зайнятості на підприємства. Скаржник зазначає, що кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність і мають працювати на робочих місцях у Підприємстві 1, працевлаштовано 0. Скаржник вказує, що виконання нормативу робочих місць у розумінні статті 19 Закону №875-ХІІ вважається саме працевлаштування підприємством особи з інвалідністю, а не лише створення робочих місць для таких осіб. Вважає, що судом першої інстанції під час розгляду справи неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ПП «Альфа-ЩТ» (код 36222043) зареєстровано як юридична особа з 14.11.2008. Видом діяльності за КВЕД-2010 є: 80.10 Діяльність приватних охоронних служ. Приватному підприємству «Альфа-ЩТ» видана МВС України ліцензія з надання послуг з охорони власності та громадян серії АД №032096 від 23.04.2012 без кінцевого строку дії.

Підприємство подало до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт форми №10-ПОІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2021 рік, в якому визначило кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 0 осіб, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 0 грн. Згідно з штатними розписами на 2021 рік кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становила 17 осіб, з яких лише 1 особа, працівник, який не задіяний у виконанні заходів охорони - директор.

Відповідно до листа Рівненського обласного центру зайнятості від 11.04.2022 №02-17/433 Підприємство протягом 2021 року не подавало звітності «Інформація про попит на робочу силу (вакансії), в тому числі для працевлаштування осіб з інвалідністю за формою 3-ПН.

Зазначене стало підставою для звернення Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до суду із позовом про стягнення з Підприємства адміністративно-господарських санкцій та пені.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. (частина 2 статті 19 Закону № 875-XІI).

Згідно з частиною 3 статті 19 Закону № 875-XІI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною 3 статті 18 Закону № 875-XІI встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 5 статті 19 Закону № 875-XІI виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з частиною 9 статті 19 Закону № 875-XІI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку. (частина 10 статті 19 Закону № 875-XІI).

Згідно з частинами 1, 2 статті 20 Закону № 875-XІI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як передбачено частиною 1 статті 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до частини 2 статті 238 ГК України види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 ГК України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленом законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян визначено Законом України «Про охоронну діяльність» від 22.03.2012 № 4616-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі Закон № 4616-VI) відповідно до статті 11 якого персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи.

Працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони (частина 6 статті 11 Закону № 4616-VI).

Таким чином, між частиною 6 статті 11 Закону №4616-VI та положеннями закону Закону № 875-ХІІ, які мають однакову юридичну силу, наявна колізія в регулюванні спірних правовідносин.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 №4-зп у справі №18/183-97 про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Питання застосування Закону №4616-VI та Закону №875-ХІ у подібних правовідносинах раніше вже розглядалося судом касаційної інстанції.

Так, у постановах від 18.09.2018 № 818/466/16, від 02.04.19 у справі № 808/1547/16 Верховний Суд дійшов висновку про те, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю суб`єктами охоронної діяльності встановлюється частиною шостою статті 11 Закону №4616-VI, норма якої є спеціальною відносно статті 19 Закону № 875-ХІ. У зв`язку з цим правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону №875-ХІ; для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону №4616-VI.

Вказані висновки підтримані і Верховним Судом у постанові від 06 жовтня 2020 року у справі № 826/14088/16.

У спірних правовідносинах норми Закону України «Про охоронну діяльність» щодо врегулювання особливостей обрахування кількості штатних працівників для мети працевлаштування інвалідів, є спеціальною відносно статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Таким чином, відповідно до Закону України «Про охоронну діяльність» правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону України «Про охоронну діяльність».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 818/466/16 та від 02 квітня 2019 року у справі №808/1547/16.

Враховуючи, що згідно з штатними розписами на 2021 рік кількість штатних працівників облікового складу (осіб) Підприємства становила 17 осіб, з яких лише 1 особа, працівник, який не задіяний у виконанні заходів охорони директор, а тому, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ПП «Альфа-ЩТ» не порушено вимоги законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій за нестворення підприємством робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і, відповідно, незабезпечення працевлаштування зазначеної категорії осіб, а також пені у межах спірних правовідносин відсутні.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви відсутності правових підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року у справі № 460/19077/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко