Рішення

від 29.11.2022 по справі 921/261/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 листопада 2022 року м. ТернопільСправа № 921/261/22

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянув справу у порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільське конструкторське бюро радіозв"язку "Стріла", вул. 15 Квітня, 6, м. Тернопіль

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю " Західсир", вул. Шашкевича, 3, м. Тернопіль

про стягнення заборгованості у розмірі 843 360,85 грн.

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Ходюк К.М. - адвокат,

Рафалюк О.О. - директор,

від відповідача: не з"явився.

Судові процедури

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: програмного забезпечення "EasyCon".

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільське конструкторське бюро радіозв"язку "Стріла" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Західсир" про стягнення заборгованості у розмірі 843 360,85 грн.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2022, для розгляду справи №921/261/22 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 15.06.2022 відкрито провадження у справі №921/261/22 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.07.2022.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 05.07.2022.

Протокольною ухвалою від 05.07.2022 підготовче засідання відкладено на 02.08.2022.

Ухвалою суду від 02.08.2022 підготовче засідання відкладалося на 23.08.2022 з підстав, викладених в ній.

Ухвалою суду від 23.08.2022 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/261/22 на 30 днів.

Протокольними ухвалами суду від 23.08.2022 та від 13.09.2022 підготовче засідання відкладалося відповідно на 13.09.2022 та на 22.09.2022.

Пунктом 3 частини 2 статті 185 ГПК України встановлено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 22.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/261/22 до судового розгляду по суті на 20.10.2022.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 17.11.2022 розпочато розгляд справи по суті.

У зв"язку з тимчасовою непрацездатністю судді Боровця Я.Я. розгляд справи - 20.10.2022 не відбувся.

Ухвалою суду від 31.10.2022 призначено справу до судового розгляду по суті на 17.11.2022.

Протокольною ухвалою від 17.11.2022 підготовче засідання відкладено на 29.11.2022.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 29.11.2022 після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем договірних зобов`язань, що виникли на підставі договору безпроцентної поворотної фінансової допомоги від 12.01.2016 в частині несвоєчасного повернення позики.

В якості правових підстав позову позивач зазначає, зокрема статті Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.

У судовому засіданні 29.11.2022 представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, на підставі статей 120, 121 ГПК України - ухвалами суду, які надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення з позначкою "Судова повістка", про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без їх участі, за наявними у ній матеріалами.

Також, беручи до уваги, що учасники справи, зокрема відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

- автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, сторони не позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Фактичні обставини, встановлені судом.

12 січня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тернопільське конструкторське бюро радіозв"язку "Стріла" (Позикодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західсир" (Позичальник/відповідач) укладено договір безпроцентної поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого Позикодавець надає Позичальнику безпроцентну поворотну фінансову допомогу, тобто передає у власність Позичальнику грошові кошти в розмірі, установленому Договором, а Позичальник зобов"язується повернути їх Позикодавцю (п.1.1 Договору).

Безпроцентна поворотна фінансова допомога це сума грошових коштів в національній валюті України, передана суб"єкту господарювання у користування на визначений строк відповідно до умов договору між сторонами, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами ( п.1.2 Договору).

Згідно п. 1.3 Договору, розмір допомоги, що може бути надана за цим Договором становить 1 000 000,00 грн. Допомога може бути надана, як однією сумою (траншем) або частинами суми (траншами) на період дії даного Договору.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Позикодавець перераховує суму допомоги в безготівковому порядку одним траншем або по частинах на поточний рахунок Позичальника.

Строк повернення допомоги до 27.12.2017 (п.2.2 Договору).

Сума підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок Позикодавця (п.2.3 Договору).

Днем повернення допомоги (її частини) вважається день зарахування коштів на рахунок Позикодавця (п.2.4 Договору).

Позичальник має право дострокового повернення допомоги чи її частини або на вимогу Позикодавця ( п. 2.5 Договору).

Відповідно до п. 2.6 Договору за порушення зобов"язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного його виконання (п.3.1 Договору).

На виконання умов договору від 12.01.2016 ТОВ ТКБР "Стріла" перераховано на рахунок ТОВ "Західсир" грошові кошти, про що свідчать платіжні доручення №3 від 12.01.2016 на суму 500 000,00 грн, №49 від 29.01.2016 на суму 200 000,00 грн, №104 від 01.03.2016 на суму 100 000,00 грн, №249 від 12.05.2016 на суму 500 000,00 грн, №193 від 08.04.2016 на суму 200 000,00 грн, №22 від 16.01.2017 на суму 130 000,00 грн, №130 від 17.03.2017 на суму 100 000,00 грн, №326 від 09.06.2017 на суму 100 000,00 грн, №293 від 26.05.2017 на суму 100 000,00 грн.

Також, між сторонами підписано Графік погашення поворотно-фінансової допомоги ТОВ "Західсир" від 17.12.2018 зі змісту якого сторони домовились, що станом на 17 грудня 2018 року сума неповерненої поворотно-фінансової допомоги ТОВ "Західсир" отриманої від ТОВ ТКБР "Стріла" становить 855 100,00 грн. ТОВ "Західсир" зобов"язується повернути ТОВ ТКБР "Стріла" отриману поворотно-фінансову допомогу не пізніше наступних термінів: грудень 2018 року 50 000,00 грн, січень 2019 року 100 000,00 грн, лютий 2019 року 100 000,00 грн, березень 2019 року 100 000,00 грн, квітень 2019 року 100 000,00 грн, травень 2019 року 100 000,00 грн, червень 2019 року 100 000,00 грн, липень 2019 року 100 000,00 грн, серпень 2019 року 105 100,00 грн.

Відповідач свій обов`язок щодо своєчасного повернення поворотної фінансової допомоги виконав частково, про що свідчить картка рахунку №3771.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору безпроцентної поворотної фінансової допомоги щодо строків повернення позики, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 610 860,54 грн (на момент звернення з даним позовом до суду).

Також, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, у зв"язку з порушенням строків повернення безпроцентної поворотної фінансової допомоги, позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 50 760,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 181 740,31 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з укладенням договору безпроцентної поворотної фінансової допомоги від 12.01.2016, які підпадають під правове регулювання глави 71 Цивільного кодексу України.

Норми права, які застосував суд.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з п.14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України, поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістом статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Мотивована оцінка судом.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов наступних висновків.

Взаємовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору безпроцентної поворотної фінансової допомоги від 12.01.2016, який за правовою природою є договором позики.

Так, укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Як визначено статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення (п.14.1.257 ст. 14 Податкового кодексу України).

Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі Договору безпроцентної поворотної фінансової допомоги від 12.01.2016, за умовами якого Позикодавець надає Позичальнику безпроцентну поворотну фінансову допомогу, тобто передає у власність Позичальнику грошові кошти в розмірі, установленому Договором, а Позичальник зобов"язується повернути їх Позикодавцю (п.1.1 Договору).

Безпроцентна поворотна фінансова допомога це сума грошових коштів в національній валюті України, передана суб"єкту господарювання у користування на визначений строк відповідно до умов договору між сторонами, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами ( п.1.2 Договору).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Позикодавець перераховує суму допомоги в безготівковому порядку одним траншем або по частинах на поточний рахунок Позичальника.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов Договору безпроцентної поворотної фінансової допомоги від 12.01.2016, позивачем перераховано відповідачу грошові кошти, в якості надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги (позики), що підтверджується платіжними дорученнями №3 від 12.01.2016 на суму 500 000,00 грн, №49 від 29.01.2016 на суму 200 000,00 грн, №104 від 01.03.2016 на суму 100 000,00 грн, №249 від 12.05.2016 на суму 500 000,00 грн, №193 від 08.04.2016 на суму 200 000,00 грн, №22 від 16.01.2017 на суму 130 000,00 грн, №130 від 17.03.2017 на суму 100 000,00 грн, №326 від 09.06.2017 на суму 100 000,00 грн, №293 від 26.05.2017 на суму 100 000,00 грн.

Також, між сторонами підписано Графік погашення поворотно-фінансової допомоги ТОВ "Західсир" від 17.12.2018 зі змісту якого сторони домовились, що станом на 17 грудня 2018 року сума неповерненої поворотно-фінансової допомоги ТОВ "Західсир" отриманої від ТОВ ТКБР "Стріла" становить 855 100,00 грн. ТОВ "Західсир" зобов"язується повернути ТОВ ТКБР "Стріла" отриману поворотно-фінансову допомогу не пізніше наступних термінів: грудень 2018 року 50 000,00 грн, січень 2019 року 100 000,00 грн, лютий 2019 року 100 000,00 грн, березень 2019 року 100 000,00 грн, квітень 2019 року 100 000,00 грн, травень 2019 року 100 000,00 грн, червень 2019 року 100 000,00 грн, липень 2019 року 100 000,00 грн, серпень 2019 року 105 100,00 грн.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Як визначено умовами договору, сторони домовились, що строк повернення допомоги до 27.12.2017 . Сума підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок Позикодавця. Днем повернення допомоги (її частини) вважається день зарахування коштів на рахунок Позикодавця. Позичальник має право дострокового повернення допомоги чи її частини або на вимогу Позикодавця (п.2.2, п.2.3, п.2.4, п. 2.5 Договору).

Так, відповідачем здійснено часткове повернення поворотної фінансової допомоги, що підтверджується картками рахунку №3771 (міститься в матеріалах справи) .

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, основний борг відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення становить 610 860,54 грн.

Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Позичальником , своїх договірних зобов`язань в частині несвоєчасної повернення позики.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги щодо стягнення позики у розмірі 610 860, 54 грн, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем належними доказами (відсутність доказів повернення відповідачем грошових коштів (позики)).

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 50 760,00 грн, суд зазначає таке.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові .

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків повернення безпроцентної поворотної фінансової допомоги , у зв`язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору від 12.01.2016 та відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 50 760,00 грн.

Судом, перевірено розрахунок 3% річних та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 50 760,00 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 181 740,31 грн, суд встановив таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Iнфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період необхідно здійснювати позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця.

При зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

Аналогічна правова позиція викладена у постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.02.2021 у справі № 910/14761/19.

У зв"язку з порушенням відповідачем строків повернення безпроцентної поворотної фінансової допомоги, позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 181 740,31 грн.

Судом, перевірено розрахунок інфляційних втрат та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 181 740,31 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не надав суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги повністю.

Судові витрати.

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 12 650,41 грн.

Згідно частини 9 статті 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Суд, вважає, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Отже, в силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 12 650,41 грн покладається на відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи (частина 1 статті 123 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положення частин 1, 2, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України):

подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3)розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Наведений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як визначено статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Судом встановлено, що Ходюк Катерина Миколавна є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №314 від 19.03.2004.

Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Так, 06.06.2022 між Адвокатським бюром "Катерини Ходюк" в особі адвоката Ходюк Катерини Миколаївни (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тернопільське конструкторське бюро радіозв"язку "Стріла" (Клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги за №06/06_22.

Факт надання адвокатських послуг підтверджується Актом приймання - передачі надання послуг правової допомоги від 25.11.2022 зі змісту якого вбачається детальний опис наданої професійної правничої допомоги та платіжним документом №350 від 09.06.2022 про сплату юридичних послуг на суму 10 000,00 грн..

Отже, договір про надання правничої допомоги від 06.06.2022, Акт приймання - передачі надання послуг правової допомоги від 25.11.2022 та платіжний документ №350 від 09.06.2022 є належними доказами понесених позивачем витрат на правову допомогу, під час розгляду даної справи.

Витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави ( частина 1 статті 126 ГПК України).

Як визначено частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3, 4 статті 126 ГПК України).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, витрати, які поніс позивач згідно договору про надання правничої допомоги є витратами на професійну правничу допомогу.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (постанова ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2020 у справі №904/1038/19.

За приписами частин 5 та 6 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи - витрати на професійну правничу допомогу, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини 9 статті 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Як вже зазначалося, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність заперечень відповідача, оцінюючи докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також беручи до уваги задоволення позову в повному обсязі, суд дійшов висновку про задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн та покласти на відповідача повністю на підставі частини 9 статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 12 650,41 грн та у складі витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю " Західсир", вул. Шашкевича, 3, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 35219218 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільське конструкторське бюро радіозв"язку "Стріла", вул. 15 Квітня, 6, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 14042350 - 610 860,54 грн боргу, 181 740,31 грн інфляційні втрати, 50 760,00 грн 3% річних, 12 650,41 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Примірник рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

Позивачу: Товариству з обмеженою відповідальністю "Тернопільське конструкторське бюро радіозв"язку "Стріла", вул. 15 Квітня, 6, м. Тернопіль.

Відповідачу: Товариству з обмеженою відповідальністю " Західсир" за адресами: вул. Шептицького, 3, м. Тернопіль та вул. Шашкевича, 3, м. Тернопіль.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повний текст рішення складено та підписано "14" грудня 2022 року.

Суддя Я.Я. Боровець