Рішення

від 13.12.2022 по справі 926/3740/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року м. ЧернівціСправа № 926/3740/22

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гурина М.О., за участю секретаря судового засідання Чиборак У.Г., розглянувши матеріали справи

за позовом фермерського господарства «Ландиш» (60111, Чернівецька область, Дністровський р-н, с. Ленківці, вул. Макарівська, буд. 34, код ЄДРПОУ 21447343)

до Кельменецької селищної ради (60100, Чернівецька область, Дністровський р-н, смт. Кельменці, площа Центральна, 4, код ЄДРПОУ 04417010)

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державний реєстратор прав на нерухоме майно Кельменецької селищної ради Ротар Василь Миколайович (60100, Чернівецька обл., Дністровський р-н, смт. Кельменці, пл. Центральна,4)

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

за участю представників:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився;

треті особи 1: не з`явилися;

треті особи 2: не з`явилися.

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

Фермерське господарство «Ландиш» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Кельменецької селищної ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 15,00 га, кадастровий номер 7322086000:02:001:0803, що знаходиться за адресою: Чернівецька область, Дністровський р-н, село Ленківці.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Рішенням Кельменецької районної ради від 12.05.1995 року за №б/н «Про надання земельних ділянок для ведення селянського/фермерського господарства» земельну ділянку загальною площею 15,00 га надано в постійне користування для ведення селянського/фермерського господарства ОСОБА_1 , на підставі чого було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 06.06.1995 року. Відтак, громадянином ОСОБА_1 було здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства «Ландиш» (далі- ФГ «Ландиш»), яке з 1995 року і по сьогодні використовує вищезазначену земельну ділянку та своєчасно сплачує податки за підприємницьку діяльність. 15.10.2015 ФГ «Ландиш» звернулося до державного реєстратора прав власності та речових прав на нерухоме майно Кельменецької селищної ради із заявою про державну реєстрацію права постійного користування даною земельною ділянкою за ФГ «Ландиш». Проте дана ділянка зареєстрована за ОСОБА_1 з чим господарство не погоджується. ФГ «Ландиш» звернулось до державного реєстратора прав на нерухоме майно Кельменецької селищної ради про внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині зміни користувача земельної ділянки площею 15,00 га з ОСОБА_1 за ФГ «Ландиш», оскільки вважає, що саме господарство є користувачем даної ділянки, так як останній сплачує податки за землю, обробляє та використовує її. Проте, рішенням державного реєстратора від 25.08.2022 року №64598336 було відмовлено у вищевказаній заяві з підстав звернення неналежної особи за вчиненням реєстраційної дії. Державний реєстратор не визнає право постійного користування земельною ділянкою за юридичною особою, а саме за ФГ «Ландиш», що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх.№4179 від 03.11.2022) заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що чинним законодавством не передбачено реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за юридичною особою - фермерським господарством. Також вважає, що для виникнення у позивача статусу законного землекористувача, така земельна ділянка повинна перебувати у власності одного з членів фермерського господарства. Крім того, відповідачем подано заяву (вх.№4180) про розгляд справи без його участі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 у своїй заяві (вх.№4189 від 03.11.2022) позовні вимоги визнав у повному обсязі, просив розглянути справу без його участі.

16.11.2022 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернівецької області від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№4479), в якій останній зазначає, що доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку з чим просить задоволити позовні вимоги ФГ «Ландиш» у повному обсязі.

18.11.2022 року через відділ документального та інформаційного забезпечення від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державного реєстратора прав на нерухоме майно Кельменецької селищної ради Ротара В.М. надійшли пояснення на позов (вх.№4510), в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та розглянути справу без його участі.

ІІ. Рух справи.

10.10.2022 року відділом документального забезпечення та аналітичної роботи суду матеріали позовної заяви зареєстровані за вх.№3740.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 10.10.2022 року позовну заяву передано судді Гурину М.О.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14.10.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.11.2022 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 03.11.2022 року залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державного реєстратора прав на нерухоме майно Кельменецької селищної ради Ротара Василя Миколайовича. А також, відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 23.11.2022 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 23.11.2022 року закрито підготовче провадження у справі №926/3740/22, призначено справу до розгляду по суті на 13.12.2022 року.

13.12.2022 року від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

У судове засідання 13.12.2022 року представники сторін не з`явились, хоча сторони належним чином були повідомлені про день та час розгляду справи.

Згідно з ч.1 ст. 202 статті Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки п.1 ч.3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи, що представники сторін у судове засідання не з`явився, проте подали заяви про розгляд справи без участі їх представників, суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами без участі представників сторін відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

З`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив таке.

Рішенням ІІІ сесії ХХІІ скликання Кельменецької районної ради від 12.05.1995 року №б/н «Про надання земельних ділянок для ведення селянського/фермерського/ господарства» було надано земельну ділянку в постійне користування для ведення селянського/фермерського господарства із земель запасу Ленковецької сільської ради ОСОБА_1 площею 15,00 га.

06.06.1995 року на підставі вищевказаного рішення ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія І-ЧВ №000116.

Державну реєстрацію фермерського господарства «Ландиш» здійснено 22.06.1995, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №357124.

Згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб0підприємців та громадських формувань станом на 20.10.2016 засновником та керівником фермерського господарства «Ландиш» є ОСОБА_1

Кельменецькою селищною радою Дністровського району Чернівецької області Ленковецького старостинского округу №12 09.08.2022 фермерському господарству «Ландиш» видано довідку №585 з якої встановлено, що фермерське господарство «Ландиш» є користувачем земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства площею 15 га за кадастровим номером 7322086000:02:001:0803 в урочищі «Ферма» з 1995 року по теперішній час.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 02.10.2022 земельна ділянка площею 15 га з кадастровим номером 7322086000:02:001:0803 перебуває у комунальній власності та передана у постійне користування, правокористувач ОСОБА_1

18.08.2022 фермерське господарство «Ландиш» звернулося до Кельменецької селищної ради з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме права постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером 7322086000:02:001:0803.

25.08.2022 державний реєстратор прав на нерухоме майно Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області Ротар Василь Миколайович відмовив фермерському господарству «Ландиш» у реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою, вказуючи на те, що з відповідною заявою звернулася неналежна особа, оскільки правокористувачем є ОСОБА_1 .

ІV. Позиція суду по суті позовних вимог.

Предметом позову у цій справі є визнання за фермерським господарством «Ландиш» права постійного користування земельною ділянкою.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент створення ФГ «Ландиш») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент створення ФГ «Ландиш») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент створення ФГ «Ландиш») право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Аналіз наведених норм права, які діяли на момент створення позивача, вказує на те, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалася не громадянину України, а спеціальному суб`єкту голові створеного селянського (фермерського) господарства.

Такий правовий висновок міститься в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №917/1982/19

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року N 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (який втратив чинність 29 липня 2003 року) - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року №973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства (така правова позиція викладена Великою Палатою верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

19 червня 2003 року прийнято новий Закон України №937-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон №937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» №2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону №937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону №937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону N 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 року у справі №320/5724/17 (провадження №14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону №937-IV слід зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи.

З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» №2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону №937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі №6-20859св07, від 10 жовтня).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі N 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі N 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі N 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі N 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі N 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі N 695/1275/17 та у справі N 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі N 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі N 628/776/18).

Суд вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18 (провадження №12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Таким чином, одержання громадянином засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи.

Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У постанові від 18 березня 2019 року у справі №922/3312/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Як встановлено судом, рішенням ІІІ сесії ХХІІ скликання Кельменецької районної ради від 12.05.1995 року №б/н «Про надання земельних ділянок для ведення селянського/фермерського/ господарства» було надано земельну ділянку в постійне користування для ведення селянського/фермерського господарства із земель запасу Ленковецької сільської ради ОСОБА_1 площею 15,00 га.

Розпорядженням Кельменецької районної державної адміністрації від 01 квітня 1996 року ОСОБА_2 надано в постійне користування земельну ділянку в с.Іванівці для ведення селянського фермерського господарства площею 17,5 га.

Після отримання громадянином засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЧВ №000116 та його державної реєстрації, останнім засновано фермерське господарство «Ландиш», яке зареєстроване як юридична особа.

Суд вважає, що у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи позивач набув прав та обов`язків землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц (провадження №14-5цс18), від 13 червня 2018 року у справі №474/100/16-ц (провадження №14-161цс18), від 12 грудня 2018 року у справі №704/26/17-ц (провадження №14-495цс18), від 13 лютого 2019 року у справі №666/1188/16-ц (провадження №14-629цс18).

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява N 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява N 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви N 23759/03 та N 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі N 906/392/18 (провадження N 12-57гс19).

З огляду на вищевикладене суд вважає, що фермерське господарство «Ландиш» має законне право постійного користування земельною ділянкою площею 15 га з кадастровим номером 7322086000:02:001:0803, тож державний реєстратор безпідставно відмовив у реєстрації за позивачем такого права, у зв`язку з чим позовні вимоги слід задовольнити.

V. Висновки суду.

За результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що позивач має право постійного користування спірною земельною ділянкою, а, отже, позовні вимоги про визнання права постійного користування є обґрунтованими.

VІ. Розподіл судових витрат.

Судові витрати слід залишити за позивачем, яким не заявлено вимог щодо їх розподілу.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за фермерського господарства «Ландиш» (60111, Чернівецька область, Дністровський р-н, с. Ленківці, вул. Макарівська, буд. 34, код ЄДРПОУ 21447343) право постійного користування земельною ділянкою площею 15 га, кадастровий номер 7322086000:02:001:0803, місце розташування: Чернівецька область, Дністровський район, с. Ленківці, урочище «Ферма», яка надана в постійне користування ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування серії І-ЧВ № 000116 від 06.06.1995 року.

3. Судовий збір залишити за позивачем.

Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2022 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя М.О. Гурин

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.