Постанова

від 29.11.2022 по справі 910/15738/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/15738/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.

розглянув касаційну скаргу Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації)

на рішення господарського суду міста Києва (суддя С.М. Морозов) від 22.02.2022

та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - І.А. Іоннікова, судді: К.В. Тарасенко, Є.Ю. Шаптала) від 20.07.2022

за позовом Споживчого товариства "Вітекс"

до відповідачів 1) Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації)

2) Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києва

про стягнення 1 832 200 грн 00 коп.

Учасники справи:

представник позивача - Кучерявий Д.В., адвокат,

представник відповідача-1 - Бишовець В.А., в поряду самопредставництва,

представник відповідача-2 - Фонарюк Г.Г., в поряду самопредставництва,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 24.09.2021 Споживче товариство "Вітекс" (далі - Позивач) подало позов до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Відповідач-1) та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві далі - Відповідач-2) про стягнення 1 832 200 грн 00 коп. матеріальної шкоди.

1.2. Позов обґрунтований завданням Позивачу шкоди на спірну суму демонтажем як самовільно встановленого елементу благоустрою об`єкта нерухомості Позивача (належного йому на праві власності павільйону, що був розташований на орендованій Позивачем земельній ділянці), що здійснений на підставі рішення Відповідачем-1 (оформленого листом від 07.02.2019 № 064-696, далі - Рішення) - факт незаконності якого в частині, що стосується павільйону Позивача, встановлений судовим рішенням.

2. Короткий зміст рішення судів першої і апеляційної інстанцій

2.1. 22.02.2022 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022) про задоволення позову та стягнення з місцевого бюджету територіальної громади міста Києва через Відповідача-2 на користь Позивача 1 832 200 грн 00 коп. матеріальної шкоди.

2.2. Судові рішення мотивовані наявністю всіх елементів складу правопорушення для застосування у спірних правовідносинах такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди, оскільки протиправні дії Відповідача-1 щодо винесення Рішення про демонтаж самовільно встановлених елементів благоустрою, встановлено в судовому порядку, що має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди, причино-наслідковий зв`язок характеризується тим, що у зв`язку з неправомірністю винесення даного рішення нежитлова будівля Позивача була демонтована (знищена), внаслідок чого Позивачу завдано шкоду на спірну суму вартості знищеного (демонтованого) об`єкту, розмір якої, не зважаючи на знищення об`єкта оцінки, був визначений шляхом здійснення Позивачем у межах цієї справи експертного дослідження, а відповідачами не спростовано.

При цьому суди врахували, що дії щодо демонтажу нежитлової будівлі Позивача вчинялися хоч і безпосередньо працівниками Комунального підприємства "Київблагоустрій", однак на виконання відповідного припису та рішення Відповідача-1.

3. Встановлені судами обставини

3.1. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 839612980000) Позивачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля загальною площею 151,2 кв.м., розташована в м. Києві по вул. Литвиненко-Вольгемут, будинок 15-Г.

Реєстрація проведена на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації "Принцип" № ПВ-11-15/08 від 02.07.2008, ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області № 6-58/2008р від 16.07.2008 та виконавчого листа №6-58/2008р від 16.07.2008, виданого Фастівським міськрайонним судом Київської області.

3.2. Згідно з дорученням Департаменту благоустрою від 07.02.2019 № 064-696, наданого КП "Київблагоустрій", доручено вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, зокрема, павільйону, розташованого по вул. Литвиненко-Вольгемут, 5-Г, у Святошинському районі м. Києва, на підставі припису від 05.09.2018 № 1813889.

Припис від 05.09.2018 №1813889 винесений посадовою особою КП "Київблагоустрій" у відношенні до Позивача за порушення підпункту 20.1.1 Правил благоустрою міста Києва за адресою: Святошинський район, вул. Литвиненко-Вольгемут, 5-Г, та запропоновано усунути порушення шляхом надання проектно-дозвільної документації на розміщення тимчасової споруди павільйону; в разі невиконання припису вимагається демонтувати власними силами протягом трьох робочих днів, відновити благоустрій.

3.3. Відповідно до актів проведення демонтажу (переміщення) № НО-231 від 24.05.2019, №27.05.2019 № НО-233 та від 28.05.2019 № НО-235, складених членами комісії у складі представника Департаменту, представника КП "Київблагоустрій" та виконавця робіт було засвідчено, що об`єкт по вул. Литвиненко-Вольгемут 5-Г в м. Києві демонтований, завантажений на транспортний засіб КП "Київблагоустрій" і транспортований на майданчик тимчасового складування та зберігання безхазяйного майна.

Актами опису об`єкта №№ НО-231, НО-233 та НО-235 засвідчено, що об`єкт розібрано на окремі елементи.

3.4. Листом №043-1387 від 24.06.2019 "КП "Київблагоустрій" повідомив Позивача, що споруда, розміщена по вул. Литвиненко-Вольгемут 5-Г в м. Києві, 29.05.2019 демонтована КП "Київблагоустрій" на виконання доручення Департаменту міського благоустрою від 07.02.2019 №064-696 та припису №1813889 від 05.09.2018.

3.5. Позивач подав до Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву про:

- встановлення відсутності у Відповідача-1 компетенції (повноважень) приймати рішення про демонтаж нежитлової будівлі (павільйону) за адресою: вул. Литвиненко-Вольгемут, буд. 5-Г у Святошинському районі м. Києва, яка належить Позивачу на праві приватної власності;

- визнання протиправним та скасування рішення Відповідача-1 про демонтаж самовільно встановлених елементів благоустрою, оформленого листом від 07.02.2019 №064-696, в частині, що стосується павільйону Позивача за адресою: вул. Литвиненко-Вольгемут, буд. 5-Г у Святошинському районі м. Києва.

За результатами розгляду цієї позовної заяви Окружним адміністративним судом міста Києва було прийнято рішення № 640/14307/19 від 21.07.2020, яким вимоги Позивача до Відповідача-1 про встановлення відсутності компетенції (повноважень), визнання протиправним та скасування рішення задоволено частково і визнано протиправним та скасовано рішення Відповідача-1 про демонтаж самовільно встановлених елементів благоустрою, оформленого листом від 07.02.2019 №064-696, в частині, що стосується павільйону Позивача за адресою: вул. Литвиненко-Вольгемут, буд. 5-Г у Святошинському районі міста Києва.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду № 640/14307/19 від 24.11.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2020 було залишено без змін.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 07.09.2022 Відповідач-1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Згідно з аргументами касаційної скарги підставою для касаційного оскарження рішення апеляційного суду у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди, досліджуючи та встановлюючи обставини щодо права власності Позивача на демонтоване у спірних правовідносинах майно з посиланням на рішення в адміністративній справі, застосували положення статті 75 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми процесуального права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/4175/19.

5.2. Згідно з аргументами касаційної скарги підставою для касаційного оскарження також є положення пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди не дослідили докази у справі та не надали оцінки обставинам можливого незаконного набуття Позивачем права власності на демонтований об`єкт нерухомості, а саме:

- обставинам набуття Позивачем та виникнення у нього права власності на об`єкт нерухомості, за демонтаж якої він вимагає відшкодування шкоди, тоді як Позивач не надав документи щодо будівництва відповідного об`єкта, надання йому поштової адреси, що в сукупності може вплинути на вартість цього об`єкта та розмір шкоди у спірних правовідносинах, тоді як в адміністративній справі № 640/14307/19 в рішенні від 24.11.2020 Окружний адміністративний суд міста Києва наведені обставини не досліджував, а встановлення факту державної реєстрації за Позивачем права власності на відповідний об`єкт не доводить підстави та законність виникнення цього права;

- праву Позивача на відповідну земельну ділянку під об`єктом нерухомості, яке (право) відсутнє і спростовує законність набуття Позивачем права на відповідний об`єкт нерухомості.

При цьому суди помилково взяли до уваги наданий Позивачем у справі звіт про оцінку об`єкта нерухомості, який не відповідає вимогам закону щодо висновку експерта, а також не врахували участь у справі Відповідача-1 як неналежного у спірних правовідносинах, оскільки прямим виконавцем дій з демонтажу об`єкта Позивача було КП "Київблагоустрій", а не Відповідач-1.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6.1. Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу загалом підтримує вимоги і аргументи скаржника у касаційній скарзі, додаючи, що затверджений рішенням Київської міської ради бюджет міста Києва на 2022 рік не передбачає окремої бюджетної програми чи призначень для відшкодування шкоди чи збитків, а сума судового збору не може бути стягнута з місцевого бюджету, оскільки судовий збір зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

6.2. Позивач у відзиві на касаційну скаргу загалом заперечує вимоги і аргументи скаржника у касаційній скарзі з мотивів, аналогічних мотивам в оскаржуваних судових рішеннях, акцентуючи увагу на доведеності та дослідженні судами права власності Позивача на знесений нежитловий об`єкт та на доведеності права Позивача користуватись земельною ділянкою під цим об`єктом.

7. Касаційне провадження

7.1. Суд відхиляє подане Позивачем 15.11.2022 клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, яке мотивоване безпідставним посиланням Відповідача-1 в скарзі на постанову Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/4175/19, оскільки це рішення ухвалене не у подібних правовідносинах, тоді як Позивач помиляється щодо неподібності правовідносин у вказаній справі та у цій справі.

Так, позиція щодо критеріїв подібності правовідносин конкретизована Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, згідно з висновками в якій при окресленні алгоритму та визначенні критеріїв подібності правовідносин у справах, необхідним насамперед є визначення, які правовідносини є спірними (з урахуванням обставин кожної конкретної справи); тоді як вимога процесуальних законів встановлювати "тотожність" та абсолютну однаковість справ при визначені подібності є необов`язковою, терміни "подібний" та "тотожній", тощо, є відмінними.

7.2. Враховуючи, що і у цій справі, і у справі № 910/4175/19 тотожні:

- предмети спору - шкода, завдана демонтажем об`єкта нерухомості позивача на підставі незаконного рішення Відповідача-1 про демонтаж;

- підстави для вимог - скасування рішенням адміністративного суду як незаконного відповідного рішення (припису) Відповідача-1 про демонтаж об`єкта позивача;

- межі досліджених судами підстав та обставин, а саме щодо виникнення права власності заявника (позивачів) на демонтований за рішенням Відповідача-1 об`єкт саме як на об`єкт нерухомості;

- застосовані при дослідженні цих обставин положення статті 75 ГПК України, зокрема при вирішенні на предмет преюдиціального характеру у справі про відшкодування шкоди тих обставин, що були досліджені, встановлені та оцінені судом за судовим рішенням в адміністративній справі про скасування як незаконного відповідного рішення (припису) Відповідача-1;

Суд зазначає, що аргументи Позивача (пункт 7.1) про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України не підтверджуються.

8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо спору про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями органу державної влади, місцевого самоврядування про демонтаж об`єкта потерпілого

8.1. Правовідносини щодо відшкодування збитків врегульовані, зокрема положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України (далі - ГК України) та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Положення статей 1173, 1174 ЦК України (на відміну від визначеного статтею 1166 цього Кодексу загального правила та умов для деліктної відповідальності у вигляді відшкодування шкоди) є спеціальними й передбачають певні особливості, притаманні розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірність рішення, дії (бездіяльності) цього органу, наявність шкоди (збитків) та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у питанні особливостей деліктної відповідальності органів державної влади, що викладена в постановах від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) та від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19), а також в постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 916/978/19).

8.2. Предметом спору у цій справі є спірна сума шкоди, завдана Позивачу демонтажем його об`єкта нерухомості як самовільно встановленого елементу благоустрою на підставі незаконного рішення Відповідача-1.

Враховуючи вказані предмет спору та підстави для вимог Позивача, Суд звертається до чинного на час виникнення спірних відносин (дату ухвалення Відповідачем-1 Рішення щодо об`єкту Позивача) нормативного регулювання правовідносин щодо забезпечення благоустрою населеного пункту, а саме до правових, економічних, екологічних, соціальних та організаційних засад благоустрою населених пунктів, що визначені:

- Законом України від 06 вересня 2005 року № 2807-IV "Про благоустрій населених пунктів" (далі - Закон про благоустрій);

- Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності",

- Правилами благоустрою, які визначають правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста і спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини, що затверджені рішенням Київської міської ради II сесії VI скликання від 25.12.2008 № 1051/1051 (далі - Правила благоустрою).

Суд також звертається до нормативного регулювання повноважень відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування в цій галузі, що регламентовані як наведеними нормативними актами, так і Положенням про Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 27.01.2011 № 94 (у редакції від 10.12.2018 № 2223) (далі - Положення).

8.3. За змістом положень статті 5, частини першої статті 7, статей 34 Закону про благоустрій, статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", підпункту 6.7 пункту 6 Положення, розділу І, підпунктів 13.3.1, 13.3.2 пункту 13.3 розділу XIII, пункту 20.2.1 Правил благоустрою Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Відповідач-1, наділений повноваженнями виносити припис, вживати заходи щодо демонтажу, приймати відповідні рішення про демонтаж та здійснювати демонтаж виключно щодо об`єктів, які належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою.

Згідно з положеннями розділу І Правил благоустрою тимчасова споруда - це споруда функціонального (в тому числі для здійснення підприємницької діяльності), декоративно-технологічного призначення, в тому числі мала архітектурна форма, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.

8.4. Між тим, знесення об`єктів нерухомого майна, у разі здійснення самочинного будівництва, за змістом статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 376 ЦК України, здійснюється у порядку, передбаченому цими нормами, а саме виключно на підставі рішення суду.

8.5. Виходячи з наведених відмінностей у порядку та правилах знеесення самочинно побудованого об`єкта нерухомості від демонтажу тимчасової споруди, як самовільно встановленого елементу благоустрою, наявність шкоди у такій категорії спорів (щодо відшкодування шкоди, завданій демонтажем об`єкта нерухомості на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування) пов`язується, зокрема з обставинами належності демонтованого, за приписом Відповідача-1, об`єкта потерпілого до об`єкта нерухомості.

8.6. А тому, з огляду на зміст та підстави позовних вимог (пункти 1.1, 1.2) предметом дослідження та встановлення судом у цій справі у межах такого елементу складу цивільного правопорушення, як наявність шкоди, є характеристики демонтованого об`єкта потерпілої особи та, відповідно, докази/обставини набуття потерпілою особою права власності на нього, оскільки саме за характеристиками демонтованого об`єкта та правом потерпілого на нього встановлюється факт законності/незаконності демонтажу/знесення цього об`єкта, порушення відповідних правил демонтажу/знесення, визначених статтею 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статтею 376 ЦК України та, відповідно, факт завдання потерпілому шкоди та її розмір.

За недоведеності належними доказами факту демонтажу саме об`єкта нерухомості відсутні підстави для стягнення суми шкоди у такій категорії спорів - через відсутність складу відповідного цивільного правопорушення.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з відповідним аналогічними аргументами скаржника (пункт 6.2).

8.7. Між тим, досліджуючи та встановлюючи обставини в цій частині, суди в оскаржуваних рішеннях помилково послались за правилами преюдиції, визначеними частиною четвертою статті 75 ГПК України, на судові рішення в адміністративній справі № 640/14307/19 (про скасування Рішення Відповідача-1) (пункт 3.5), згідно з якими досліджувались та встановлювались обставини щодо набуття Позивачем права власності на демонтований об`єкт як об`єкт нерухомого майна. Суди попередніх інстанцій, також помилково керуючись тим же процесуальним правилом частини четвертої статті 75 ГПК України, послались на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 839612980000) щодо належності Позивачу на праві приватної власності демонтованого об`єкта (нежитлової будівлі загальною площею 151,2 кв.м., розташована в м. Києві по вул. Литвиненко-Вольгемут, будинок 15-Г), виходячи з того, що ця реєстрація проведена на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації "Принцип" № ПВ-11-15/08 від 02.07.2008, ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області № 6-58/2008р від 16.07.2008 та виконавчого листа №6-58/2008р від 16.07.2008, виданого Фастівським міськрайонним судом Київської області.

8.8. Суд не погоджується з наведеним застосуванням судами попередніх інстанцій у спірних правовідносинах положень частини четвертої статті 75 ГПК України з огляду на таке.

Висновок про належність демонтованого, за приписом Відповідача-1, об`єкта Позивача саме до об`єкта нерухомості був сформульований адміністративним судом у справі № 640/14307/19 за результатом правової оцінки у межах вирішення спору у цій справі факту вказаної державної реєстрації відповідного об`єкта як об`єкта нерухомості, а також оцінки наведених доказів (рішення третейського суду, ухвали міськрайонного суду та виданого ним виконавчого документа, пункт 3.1).

Поряд з цим відповідно до частини сьомої статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Отже, судам, що ухвалили оскаржувані судові рішення, належало здійснити власне дослідження та оцінку відповідних обставин та вказаних доказів (пункт 3.1) щодо набуття Позивачем права на демонтований об`єкт, здійснити відповідну кваліфікацію для визначення характеристик цього об`єкта, зокрема, виходячи з обставин та підстав для набуття потерпілою особою (Позивачем) права власності на нього, що суди однак, всупереч положенням, зокрема статті 86 ГПК України, не зробили.

Дійшовши цього висновку, суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника у відповідній частині (пункт 6.2)

8.9. Отже суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що:

- у справі № 640/14307/19 досліджений та встановлений факт демонтажу об`єкта Позивача саме як об`єкта нерухомості, оскільки такий висновок зроблений адміністративним судом внаслідок власної оцінки доказів, наданих на підтвердження права власності Позивача на демонтований об`єкт, та внаслідок здійснення адміністративним судом відповідної кваліфікації спірних правовідносин в адміністративній справі;

- цей факт випливає з наданих Позивачем у цій справі доказів (пункт 3.1), які не були, між тим оцінені судами у цій справі.

У цьому висновку Суд звертається до висновків, сформульованих Верховним Судом в пункті 27 постанови від 21.02.2020 у справі № 910/4175/19.

8.10. У зв`язку із викладеним Суд зазначає, що суди дійшли передчасного висновку про доведеність складу правопорушення у спірних правовідносинах та про наявність підстав для стягнення спірної суми шкоди, не дослідивши зібрані у справі докази.

А тому Суд погоджується з аргументами скаржника (пункт 6.1) щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 75 ГПК України - без врахування відповідних висновків в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/4175/19, а також з іншими аргументами скаржника в цій частині (пункт 6.2).

8.11. Крім цього, враховуючи встановлені судами обставини здійснення державної реєстрації права Позивача на демонтований об`єкт на підставі рішення третейського суду, ухвали міськрайонного суду та виданого ним виконавчого документа (пункт 3.1), Суд вважає за необхідне зауважити про таке.

По-перше, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності (відповідний висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

По-друге:

В постанові від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (Провадження № 14-93цс20) Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на власні висновки (в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) та в пункті 10.28 постанови від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), а також на висновок Верховного Суду України у постанові від 16.09.2015 у справі № 6-1203цс15 вказала, що:

- вже звертала увагу на те, що судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі; зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб;

- цей висновок є справедливим і для рішень третейських судів: зокрема, рішення суду, третейського суду не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі, незалежно від того, чи було таке рішення в подальшому оскаржене і скасоване;

- а тому рішення третейського суду у справі, в якій особа не була відповідачем, не створює для цієї особи правових наслідків;

- Велика Палата Верховного Суду критично ставиться до посилання на рішення третейського суду і вважає, що наявність рішення третейського суду само по собі не свідчить про добросовісне набуття спірного майна, оскільки закон містить мінімальні вимоги до третейських суддів (стаття 18 Закону України "Про третейські суди"), рішення третейського суду зазвичай не мають такого рівня авторитетності, як судові рішення, а тому особа, яка покладається на рішення третейського суду для того, щоб робити власні висновки про права та обов`язки, у тому числі сторін третейського розгляду, робить це на власний ризик.

8.12. Натомість Суд не оцінює аргументи скаржника пункт (6.2) в частині заперечення, як незаконного, звіту Позивача про оцінку об`єкта нерухомості, оскільки ці аргументи, за наведених висновків (пункти 8.9, 8.10), є передчасними.

Водночас, звертаючись до правової позиції Верховного Суду, викладеної в пункті 7.4. постанови від 06.08.2019 № 910/4129/17, Суд уточнює, що збитки внаслідок незаконного демонтування придбаного позивачем майна визначаються з огляду на його ринкову вартість, а не відновлювальну вартість.

8.13. Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 6.2) про його залучення у цій справі як неналежного відповідача у спірних правовідносинах (які обґрунтовані скаржником тією обставиною, що прямим виконавцем дій з демонтажу об`єкта Позивача було КП "Київблагоустрій"), оскільки у справах у спорах про відшкодування шкоди, завданої демонтажем об`єкта нерухомості на підставі незаконного рішення органу державної влади (місцевого самоврядування), належним відповідачем є особа, що ухвалила незаконне рішення (припис) про демонтаж об`єкта, якою у спірних правовідносинах є Відповідач-1

Щодо участі у справі у вказаній категорії спорів КП "Київблагоустрій", то ця особа залучається у такій справі за правилами частин першої та другої статті 48 ГПК України.

У вказаних висновках щодо суб`єктного складу учасників справи у вказаній категорії спорів, а саме щодо відповідачів, і щодо розподілу відповідальності між ними Суд покладається на правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в судових рішеннях у справі № 756/13292/15-ц (від 02.09.2020 та від 21.07.2021), що ухвалені у подібних правовідносинах, у яких Суд, вирішуючи щодо розподілу відповідальності у вигляді шкоди внаслідок дій з демонтажу нежитлової будівлі потерпілого (позивача), дійшов висновків про те, що підстави для стягнення з відповідачів (Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та комунального підприємства КП "Київблагоустрій") саме у солідарному порядку на користь позивача заподіяних збитків для відновлення пошкодженого об`єкта нерухомого майна відсутні, оскільки протиправність дій Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) полягає у видачі доручення на демонтаж нежитлової будівлі, а протиправність дій КП "Київблагоустрій" - в безпосередньому демонтажу цієї будівлі, тобто дії відповідачів, якими завдано шкоди, не були спільними.

8.14. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, обґрунтованість заявлених Відповідачем-1 підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 цього кодексу, та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308, пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного суду - скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду, зокрема, відповідно до положень частини п`ятої статті 310 ГПК України та статті 316 цього Кодексу, належить враховувати наведені в цій постанові висновки та вказівки та повторно здійснити розгляд справи, дослідивши та надавши оцінку складу цивільного правопорушення у спірних правовідносинах та підставам для відшкодування заявленої Позивачем суми шкоди.

8.15. Дійшовши висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/15738/21 скасувати.

3. Справу № 910/15738/21 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Васьковський

Судді В.В. Білоус

В.Я. Погребняк