Рішення

від 14.12.2022 по справі 127/14438/22

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/14438/22

Провадження № 2/127/1828/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Волошина С.В., розглянувши в порядкуспрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи Вінницької товарної універсальної біржі, про визнання права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи Вінницької товарної універсальної біржі, про визнання за ним права власності на земельну ділянку, площею 0,05 га, кадастровий номер 0510100000:02:114:0225, цільове призначення якої 01.05: для індивідуального садівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що 07.05.1996 року між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладено біржовий контракт купівлі-продажу нерухомості №486 від 07.05.1996 року, за яким продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,05 га, за адресою: АДРЕСА_2 . Біржовий контракт було посвідчено на Вінницькій товарній універсальній біржі. ОСОБА_1 , отримавши 2 примірника біржового контракту, на виконання п.8 контракту, віддав примірник до Агрономічної сільської ради з метою реєстрації вказаного контракту. З часу укладення договору і по даний час позивач постійно володів та володіє придбаною земельною ділянкою та вважав, що вона належить йому на праві приватної власності. На початку 2021 року ОСОБА_1 , одержавши кадастровий номер на земельну ділянку та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, дізнався, що земельна ділянка, площею 0,05 га з кадастровим номером 0510100000:02:114:0225 зареєстрована за попереднім власником ОСОБА_2 . Оскільки наразі неможливо внести відомості до Єдиного реєстру нерухомого майна стосовно права власності на земельну ділянку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області 09.08.2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такийвідзив.

Відповідач відзивна позовну заяву до суду не подала. Судова кореспонденція надсилалась відповідачу за зареєстрованою адресою проживання АДРЕСА_3 .

Третя особа правом на надання пояснень суду не скористалася, судову кореспонденцію отримано 09.11.2022.

Враховуючи вищевикладене та положення ст.ст.178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено, що 07.05.1996 року між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем було укладено біржовий контракт купівлі-продажу нерухомості №486 від 07.05.1996 року, за яким продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,05га, за адресою: Вінницька область, Вінницький район, с.Агрономічне, садове товариство «Комунальник-1» (а.с.5-6).

Згідно п.4 контракту продавець отримала від покупця грошові кошти за земельну ділянку, що продається, до підписання цього контракту.

Відповідно до п.7 контракту контракт реєструється на біржі і подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає.

Згідно відмітки на контракті та реєстраційної картки №486 від 07.05.1996 року контракт зареєстрований на Вінницькій товарній універсальній біржі 07.05.1996 року (а.с.7).

Відповідно до довідки Агрономічної сільської ради №1032 від 21.06.2022 року, належна йому на підставі біржового контракту №486 від 07.05.1996 року земельна ділянка площею 0,0500 га для ведення садівництва в садовому товаристві «Комунальник-1», яка була розташована на території Агрономічної сільської ради за межами населеного пункту, згідно Постанови Верховної Ради України «Про зміну меж міста Вінниця Вінницької області» №1014-І від 19.06.2003 року перейшла до земель м. Вінниці (а.с.30).

З огляду на викладене, та встановлені ЦПК України правила виключної підсудності, вказана справа територіально підсудна та предметно підвідомча Вінницькому міському суду Вінницької області.

З дати укладення біржового контракту (більше 26 років) позивач користувався придбаною земельною ділянкою та вважав себе її власником, ніким його право власності не оспорювалося та не оспорюється.

В 2021 році з метою виготовлення технічної документації на земельну ділянку позивач звернувся до ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» та з отриманого 04.10.2021 року Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5610102792021 дізнався, що власником земельної ділянки площею 0,05 га з кадастровим номером0510100000:02:114:0225, в Державному земельному кадастрі значиться попередній власник ОСОБА_2 (а.с.9-10).

Позивач позбавлений можливості в повній мірі реалізувати своє право власності на земельну ділянку (зареєструвати право на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) у зв`язку з тим, що такий правовстановлюючий документ як біржовий контракт, як підстава для такої реєстрації у Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. № 1127 - відсутній.

Суд, оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно частин другою, четвертої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.05.1950, ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, набрала чинності для України 11.09.1997, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб`єктивних прав є звернення до суду.

Обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

За приписами статті 317 ЦК України зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватись та розпоряджатись майном.

Згідно статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними. Разом з тим, відповідно до висновків, викладених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 р. у справі №522/1029/18, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку в порядку статті 392 ЦК України є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Аналогічна правова позиція викладена у висновках Верховного Суду у постановах від 02.05.2018 р. у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 р. у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 р. у справі № 910/8880/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 р. у справі № 916/1608/18.

Оскільки спірні правовідносини виникли у 1996 році, тобто до набрання чинностіЦК України 2003 року, дані цивільні відносини регулюються положеннямиЦК Української РСР 1963 року.

За змістом ст.ст.128,153 ЦК УРСР1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно буди досягнуто згоди.

Відповідно дост.224 ЦК УРСР1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1ст.47 ЦК УРСР1963 року нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2ст. 48 цього Кодексу.

При цьому, ЦК УРСР 1963 року не встановлював обов`язкове нотаріальне оформлення договорів купівлі-продажу земельної ділянки.

Право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбаченост.15 Закону України «Про товарну біржу»згідно частини другої якої угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. При цьому, така угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Дані положення були чинними і на час спірних правовідносин.

Отже, чинне на момент укладання сторонами біржового контракту законодавство, а саме ч.2 ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу», дозволяло укладати угоди купівлі продажу нерухомого майна за участю фізичних осіб, без нотаріального посвідчення біржового контракту.

Як вбачається з роз`яснень, викладених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» зі змінами та доповненнями, з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах). Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч.2ст.47 ЦК УРСР, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Так, Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженінаказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 13.12.1995 року (у редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин), не передбачали таку підставу для державної реєстрації об`єктів нерухомого майна як договори купівлі-продажу, зареєстровані біржею.

В свою чергу, пунктом 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. N18/5 (в редакції станом на момент укладення біржового контракту) встановлено, що відповідно до чинного законодавства обов`язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (статті 227, 242, 244, 426 Цивільного кодексу).

При вирішенні питання про необхідність чи відсутність необхідності нотаріального посвідчення правочину, укладеного на товарній біржі, правомірним є застосування сторонами спірного правочину саме ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», що дозволяв укладати біржові контракти щодо відчуження нерухомості фізичною особою без нотаріального посвідчення.

Суд при розгляді цієї справи встановив, що при вчиненні договору купівлі-продажу земельної ділянки дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу земельної ділянки. Отже, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення.

Оскільки, покупець повністю виконав умови договору купівлі-продажу, сплативши за придбане майно грошові кошти, у результаті чого набув право власності на нього, фактично володіє даним майном, угода купівлі-продажу недійсною не визнавалась, продавець передав спірне майно, прийняв від покупця кошти (ціну за договором), суд вважає, що сторони договору домовилися про усі істотні умови договору купівлі - продажу та виконали їх. На даний час нотаріально посвідчити угоду купівлі-продажу земельної ділянки неможливо.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що для позивача єдиним способом захисту його права є визнання за ним у судовому порядку права власності на спірну земельну ділянку.

Питання розподілу судових витрат суд не вирішує, оскільки в позовній заяві позивач просив залишити судові витрати за ним.

На підставі викладеного, керуючись статтями 19, 41, 55 Конституції України, статтями 4, 11, 15, 16, 19, 227, 316, 317, 328, 392 ЦК України, статтею 15 Закону України «Про товарну біржу», статтями 1-23, 76-81, 95, 131, 141, 258-259, 264-265, 280-282, 352, 353, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи Вінницької товарної універсальної біржі, про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 0,0500 га, кадастровий номер 0510100000:02:114:0225, цільове призначення якої 01.05 для індивідуального садівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 н

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники судового розгляду:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Вінницька товарна універсальна біржа, місцезнаходження: м.Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 23, код ЄДРПОУ 13298478.

Суддя: