Постанова

від 14.11.2022 по справі 464/4948/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/4948/21 Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В.

Провадження № 22-ц/811/1707/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.

Суддів: Приколота Т.І.,Савуляк Р.В.

Секретар: Салата Я.І.

З участю: представника позивача-адвоката Піхотенко А.С., представника відповідача ОСОБА_1 -адвоката Колішенко

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в режимі відеоконференції цивільну справу № 464/4948/21 за апеляційнимискаргами ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Універсал Банк» нарішення Сихівськогорайонного судум.Львовавід 02червня 2022року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно,-

в с т а н о в и в :

05 липня 2021 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно.

В обґрунтування позову зазначає, що 09.01.2008 року між позивачем (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено Кредитний договір №011-2008-001 на загальну суму 120 000,00 доларів США з терміном повернення до 01.01.2038року. Умовами договору передбачалося надання кредиту для придбання квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 152,4 кв.м., житловою площею 115,8 кв.м.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором між сторонами укладено Договір застави майнових прав від 09.01.2008 року згідно умов якого іпотекодавець передає в іпотеку банку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_2 (житловий будинок АДРЕСА_3 ).

У зв`язку із неналежним виконанням боржником обов`язків за Кредитним договором, банк звертався до суду із позовом про стягнення заборгованості, який за результатами перегляду рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27.08.2018 у справі №464/3214/16-ц судом апеляційної інстанції задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 кредитну заборгованість у розмірі 78 636,83 доларів США.

Як зазначає позивач, ОСОБА_1 в порушення п. 1.4.1. Договору застави не звернувся до нього для укладення додаткової угоди про передачу вказаної вище квартири, яка була введена в експлуатацію 17.04.2008року в заставу. 29.07.2016 ОСОБА_1 всупереч умов Договору застави, за відсутності згоди банку, уклав із ОСОБА_2 договір дарування спірної квартири та передав таку квартиру у власність останній.

На переконання банку, навіть, за відсутності окремої угоди, спірна квартира є предметом застави за договором від 09.01.2008, а тому дії ОСОБА_1 щодо її відчуження є незаконними та порушують його право, як іпотекодержателя, на звернення стягнення на заставлене майно.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 02 червня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано за Акціонерним товариством «Універсал Банк» право іпотекодержателя на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_4 , як забезпечення вимог Акціонерного товариства «Універсал Банк» за Кредитним договором №011-2008-001 від 09.01.2008, укладеного між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 .

В решті вимог позову відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 ..

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що обов`язок передати майно в іпотеку нерозривно пов`язано з особою іпотекодавця і не може покладатися на інших осіб. Згідно Договору дарування квартира належить дарувальнику на підставі Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2016 року, отже вона не належала відповідачу ОСОБА_1 на праві власності на момент її відчуження. Невиконання ОСОБА_1 обов`язку по передачі квартири АДРЕСА_2 в іпотеку не породжує для ОСОБА_2 будь-яких обмежень у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 , оскільки вона є добросовісним набувачем останньої, так як на момент укладення договору дарування даної квартири будь-які обтяження на неї були відсутні.

Визнання квартири АДРЕСА_2 такою, що передана в іпотеку (визнання за Акціонерним товариством «Універсал Банк» право іпотекодержателя на нерухоме майно) призведене до можливого протиправного позбавлення ОСОБА_2 права власності на вказану квартиру, яка набута у власність на законних підставах, що є грубим порушенням принципу непорушності права власності.

Зазначає, що квартира АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, ніколи не була предметом іпотеки, були лише майнові права на незакінчену будівництвом квартиру.

Вважає також, що позивачем пропущений строк позовної давності який почав обраховуватися в 2015 році, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки поданий у 2021 році. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Рішення суду оскаржило Акціонерне товариство «Універсал Банк» В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення звернення на спірне майно. Банк дізнався про укладення договору дарування між відповідачами лише в 2021 році, після чого одразу був поданий позов про визнання за банком права іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилання суду на те, що банк не міг не знати про порушення свого права ще у 2015 році є необґрунтованим.

Звертає увагусуду нате,що договірдарування було укладено вжепісля відкриттяпровадження усправі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ,тобто єочевидним щоВідповідач-1діяв умисно,з метою, щоб недопустити зверненнястягнення надане майно.Наголошує натому,що AT«Універсал Банк»не бувстороною вчиненого правочину,доказів,які бсвідчили проте,що пропорушення інтересівБанку внаслідок укладеннядоговору дарування,AT«Універсал Банк»довідався раніше,ніж в 2021 році, матеріали справи не містять

Просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на нерухоме майно та ухвалити нове, яким позовну вимогу задоволити.

На виконання вимог статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) представником позивача АТ «Універсал Банк» адвокатом Піхотенко А.С. надано суду відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві представник позивача зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 є необґрунтованими, суперечать матеріалам справи та взятих на себе обов`язків з приводу кредитного договору щодо погашення заборгованості, спрямовані на уникнення відповідальності.

Просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача-адвоката Піхотенко А.С. на підтримання доводів апеляційної скарги АТ «Універсал Банк» та заперечення доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , пояснення представника відповідача-адвоката Колішенко Л.С. на підтримання доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та заперечення апеляційної скарги позивача АТ «Універсал Банк», вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що апеляційна скарга позивача АТ «Універсал Банк» підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 09.01.2008 року між ВАТ Універсал Банк» правонаступником якого є АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 011-2008-001 на загальну суму 120000,00 доларів США. Термін повернення кредиту до 01.01.2038 року.

Цільове призначення кредиту: на придбання майна, а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 загальною площею 152,4 кв.м, житловою площею 115,8 кв.м.

09.01.2008 року між ВАТ «Універсал Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір застави майнових прав ( далі договір застави), який посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Нор Н.М.. Згідно умов даного договору предметом застави є майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_6 ).

Відповідач ОСОБА_1 недобросовісно виконує взяті на себе зобов`язання по сплаті кредиту, внаслідок чого допустив заборгованість.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 27.08.2018 року у справі № 464/3214/16-ц позов АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 011-2008-001 від 09.01.2008 року в розмірі 84935,56 доларів США. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Універсал Банк» про визнання недійсним кредитного договору відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 19.08.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 27.08.2018 року скасовано в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов АТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 78636,83 долари США. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Згідно п.1 Договору застави заставодавець передає в заставу майнові права, зазначені в п.1.4 цього Договору. За домовленістю сторін, станом на дату укладення Договору застави, вартість предмету застави складає 790194,00 грн.

Заставою забезпечуютьсяв повномуобсязі виконанняусіх зобов`язань ОСОБА_1 , номер за ДРФО НОМЕР_1 за кредитним договором № 011-2008-001 від 09.01.2008, укладеним між заставодержателем та позичальником.

Матеріалами справи та судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 всупереч тому, що квартира АДРЕСА_4 була предметом застави, уклав з ОСОБА_2 . Договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Бєлопольською І.Р. та зареєстрований в реєстрі № 2960, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав № 197194778. Дозволу на відчуження заставної квартири банк не надавав.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що оскаржуване рішення в частині визнання факту права іпотекодержателя за АТ «Універсал Банк» на спірне майно є незаконним та необґрунтованим з тих підстав, що в заставу передавалися майнові права на квартиру, а не сама квартира, а тому обдарована ОСОБА_4 є добросовісним набувачем спірної квартири.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК) в силу застави кредитор ( заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За приписами ч.1 ст.575 ЦК, ст.1 Закону України «Про іпотеку» (далі по тексту Закон) іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Іпотека-вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном ( неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника.

Згідно ст.589 ЦК, ч.1 ст.33 Закону у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст..23 Закону у разі переходу права власності ( права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть, у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності ( право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки. Отже, відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину. Конституційний Суд України прописав, що положення ч.1 ст.23 вказаного Закону, які визначають наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, безпосередньо не стосуються питання позбавлення іпотекодавця ( набувача іпотечного майна) права власності на предмет іпотеки або ж його примусового відчуження у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки (Рішення Конституційного Суду України від 14.07.2020 року № 8-р/2020 «Щодо відповідності Конституції України ( конституційності) положень ч.1,2 ст.23 Закону України «Про іпотеку»).

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права, несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття права власності на предмет іпотеки. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21 вересня 2022 року (справа № 465/7204/19; від 24.12.2014 року (провадження № 6-201цс/14); у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 року (справа №161/6253/15-ц, у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року (справа № 522/24068/14-ц.

Відсутність запису про іпотеку у реєстрі речових прав за відсутності однієї з підстав припинення іпотеки, передбачених ст.17 Закону України «Про іпотеку» свідчить про те, що іпотека зберігає свою чинність та є чинною і для наступних власників майна на підставі ст..23 Закону. Зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/9978/15-ц від 29.05.2019 року.

Згідно Договору застави, сторони домовилися про автоматичне перетворення майнових прав у предмет застави, отже відбулася безумовна трансформація майнових прав за Договором застави у новостворений об`єкт нерухомого майна, право власності на яке належало ОСОБА_1 . Тому, обтяження прав за Договором застави є чинним, однак вже на нерухоме майно, яким є квартира АДРЕСА_2 , яка придбана за кредитні кошти.

Верховний Суд у своїх постановах у зазначеній категорії справ прописав, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах ( частина третя статті 13 ЦК).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ) 2021 у справі № 3-95/2020 (193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та прописано «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд константує, що заборону недопущення дій, що іх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука « а також зловживання правом інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у постійному взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною ( легітимною)».

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року (справа № 405/1820/17 вказано, що «цивільно-правовий договір ( в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення ( в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно, недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм , але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (частина третя статті 13 ЦК).

Вирішуючи питання про звернення стягнення на заставлене майно внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, колегія суддів зазначає, що 1) відповідач відчужив заставлену квартиру по кредитному договору після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості та відкриття провадження у справі; 2) майно відчужене на підставі безоплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича, а саме тещі позивача 4) після відчуження спірної квартири у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет застави, суд першої інстанції не врахував, що позивач АТ «Універсал Банк» дізнався про укладення договору дарування між відповідачами у 2021 році та відразу після цього було подано позовну заяву в суд про визнання за Банком права іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки. Окрім цього, Договір дарування було укладено після відкриття провадження у справі №464/3214/16-ц про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , тобто відповідач ОСОБА_1 діяв умисно, з метою не допустити звернення стягнення на дане майно.

Про укладення договору дарування АТ «Універсал Банк» не був повідомлений, доказів про те, що банк міг довідатися чи довідався раніше, ніж у 2021 році матеріали справи не містять.

Відтак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про сплив строку позовної давності, окрім цього, судом не враховано, що строк дії кредитного договору до 01.01.2038 року. Зазначений висновок міститься у рішенні апеляційного суду м.Києва від 13.12.2017 року у справі № 753/19644/16 та підтриманий постановою касаційного суду від 20.06.2018 року у зазначеній справі.

Європейський суд з прав людини у справі «Фінікарідов проти Кіпру» зазначив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корегувати із суб`єктивним фактором, а саме-обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права ( пункти 62,66 рішення від 20.12.2007 року у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Щодо інших доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 такі не спростовують висновків суду та не підлягають до задоволення.

ЄСПЛ прописав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунк 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Справа «Серявін та інші проти України», рішення від 10 лютого 2010 року).

З доводами апеляційної скарги позивача АТ « Універсал Банк» колегія суддів погоджується та вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у позовних вимогах підлягає до скасування.

Відповідно до ч.1 п.п.3,4 ст.376 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: п.3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; п.4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст.374 ч.1 п.п.1,2; 375; 376 ч.1 п.п.3,4; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» задоволити.

Ршення Сихівськогорайонного судум.Львовавід 02червня 2022року в частині відмови у позові скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовну вимогу АТ «Універсал Банк» про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_4 задоволити.

В рахунок часткового погашення заборгованості в розмірі 78638,83 долари США за Кредитним договором № 011-2008-001 від 09.01.2008 року перед Акціонерним товариством «Універсал Банк» звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_4 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ( поштова адреса: АДРЕСА_7 ) на підставі договору дарування від 29.07.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Бєлопольською І.Р. за реєстровим номером 2960 шляхом реалізації предмета іпотеки на електронному аукціоні за ціною не нижче за звичайні ціні на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» судові витрати за подачу апеляційної скарги в розмірі 48670,61 грн. (Сорок вісім тисяч шістсот сімдесят грн..61 коп.) в рівних частках (по 24335,30 грн. (Двадцять чотири тисячі триста тридцять п`ять грн.. 30 коп. з кожного ).

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк