Постанова

від 14.12.2022 по справі 320/11908/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/11908/21 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,

суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про:

- визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9582-55 від 08.09.2021, винесеної відносно ОСОБА_1 .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9582-55 від 08.09.2021, винесену відносно ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головним управлінням ДПС у Київській області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, позаяк незважаючи на те, що позивач не отримував дохід у звітному році або окремому місяці року, проте зобов`язаний сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець в період з 27.11.2015 по 29.07.2021.

Головним управлінням ДПС у Київській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.09.2021 № Ф-9582-55 на суму 24591,04 грн, в тому числі 21759,16 грн недоїмки, 2358,32 грн штрафів та 473,56 грн пені.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.09.2021 № Ф-9582-55є протиправною

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 1); застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3).

Як вбачається з аналізу вказаних положень Закону № 2464-VI, основною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту права застрахованої особи на отримання страхових виплат у випадках, передбачених законодавством. При цьому, фізична особа може сплачувати єдиний внесок самостійно або за неї може сплачуватись єдиний внесок у випадках, встановлених законом.

Згідно частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є, фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) (абзац третій пункту 1); фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4).

Відповідно до абзаців 1 та 2 частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Частиною четвертою статті 8 Закону № 2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

З 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону №2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції Закону № 1774-VIII), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац перший).У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий).

Отже, Законом № 2464-VI встановлено обов`язок фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Тобто, мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначено Законом №2464-VI і не залежить від подання чи неподання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (абзац перший) Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (абзац четвертий). У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац п`ятий).

Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі по тексту - Інструкція №449).

Розділом ІV Інструкції № 449 встановлено, зокрема, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах , визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму, що перевищує 10 гривень (абзац десятий пункту 3). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (абзац перший пункту 4).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.

Так, у зв`язку з наявністю у позивача станом на 31.08.2021 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 24591,04 грн., відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.09.2021 №Ф-9582-55.

Поряд з цим, позивач у період з вересня 2013 до моменту припинення його діяльності, як фізичної особи-підприємця - 29.07.2021, перебував у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ЛЕГ АЛЬТО» (ідентифікаційний код 38348395), де отримував дохід, з якого роботодавцем здійснювались передбачені законодавством відрахування, що підтверджується наявними у матеріалах справи індивідуальними відомостями про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд першої інстанції доречно врахував факти відсутності у позивача в період з 01.01.2017 до моменту припинення його реєстрації як фізичної особи-підприємця доходу від підприємницької діяльності, як фізичної особи-підприємця, та отримання заробітної плати, як найманим працівником. Водночас, база нарахування єдиного внеску була не нижчою, ніж мінімальна заробітна плата.

Таким чином, єдиний внесок за вказаний період щодо позивача було сплачено його роботодавцем у відповідності до вимог Закону №2464-VI.

При цьому Законом №2464-VI не визначено підстав та порядку нарахування єдиного внеску при одночасному перебуванні особи на обліку в якості фізичної особи-підприємця та виконанні ним трудових обов`язків, як найманого працівника.

Слід враховувати, що метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI, позивач у період з 01.01.2017 по 29.07.2021 був застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховувався та сплачувався роботодавцем в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем, як фізичною особою-підприємцем, за відсутності доказів отримання ним доходу внаслідок здійснення підприємницької діяльності.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, зокрема, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8 частини другої). Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є верховенство права (пункт 1 частини третьої).

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Колегія суддів погоджується з тим, що з огляду на практику ЄСПЛ, сформована відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», з огляду на недотримання контролюючим органом справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даному випадку, досягнута сплатою єдиного внеску його роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства, викладене у відзиві на позов, призведе до необхідності виплати позивачем додаткових коштів (зайвих витрат), за умови відсутності у позивача доходу від відповідної діяльності.

Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.09.2021 №Ф-9582-55 сформовано неправомірно.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: О. М. Ганечко

Я. М. Василенко