Постанова
від 12.12.2022 по справі 903/14/22
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

12 грудня 2022 року Справа № 903/14/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Маневицької селищної ради

на рішення Господарського суду Волинської області від 16.05.2022

(ухвалене о 12:59 год. у м. Луцьку, повний текст складено 25.05.2022)

у справі № 903/14/22 (суддя Дем`як В.М.)

за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації

до Маневицької селищної ради

за участю третіх особі, які не заявляють самостійних вимог що предмета спору на стороні позивача:

1) Державного підприємства "Поліське лісове господарство"

2) Державного підприємства "Колківське лісове господарство"

про витребування земельної ділянки

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Швець О.М.;

від Державного підприємства "Поліське лісове господарство" - не з`явився;

від Державного підприємства "Колківське лісове господарство" - не з`явився;

прокурор - Гарбарук В.А.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до Господарського суду Волинської області до Маневицької селищної ради, в якому проситв:

- витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 площею 1,0415 га.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачем норм земельного законодавства, оскільки дії Маневицької районної держаної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру в області спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення.

Прокурор звертає увагу на те, що вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб має право виключно Кабінет Міністрів України, а тому спірна земельна ділянка неправомірно віднесена (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передана Маневицькій селищній раді.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 16.05.2022 у справі № 903/14/22 позов задоволено. Витребувано у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131, площею 1,0415 га. Стягнуто з Маневицької селищної ради на користь Волинської обласної прокуратури 2 270 грн.

При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району" затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком.

Пунктом 22 додатку до переліку сільських та селищних рад, на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, віднесено Оконську сільську раду, яка згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №708-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області" входить до складу територіальної громади Маневицької селищної ради та зазначено загальну площу земель 107,9813 га.

Серед вказаних земельних ділянок на території Оконської сільської ради за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 1,0415 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 зареєстрована у вказаному кадастрі 06.12.2013 із зазначенням її цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та категорії земель - землі сільськогосподарського призначення.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 №16-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Маневицькій територіальній громаді Маневицького району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3281,4735 га, які розташовані за межами населених пунктів Маневицької селищної ради Маневицького району згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, що додається

Відповідно до п. 149 додатку до акту приймання-передачі земельну ділянку площею 1,0415 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 передано у комунальну власність Маневицької селищної ради.

Державним реєстратором Маневицької селищної ради Ковердюк Г.Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 56973566 від 09.03.2021, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 із зазначенням форми власності - комунальна, власник - Маневицька селищна рада.

Судом встановлено, що згідно Плану лісонасаджень Куклинського лісництва державного підприємства "Поліське лісове господарство", який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДІІ "Поліське лісове господарство", земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась.

Згідно акту обстеження земель лісогосподарського призначення ДП "Поліське лісове господарство" на земельній ділянці з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 ростуть дерева віком 13 років. Земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, знаходиться у задовільному стані, на ній проводиться господарська діяльність.

Суд вказав, що використання земельної ділянки лісовими господарствами підтверджена планом лісонасаджень ДП "Поліський лісгосп" Куклинського лісництва, проектом організації та розвитку лісового господарства ДП "Поліське лісове господарство" Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, перспективним планом ведення лісового господарства Маневицького міжгосподарського спеціалізованого лісогосподарського підприємства Волинської області, протоколом координаційно-технічної наради за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування в державним лісогосподарських підприємствах Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Проаналізувавши обставини справи та положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, зокрема ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 316, 319, 321, 373, 387, 388 ЦК України, ст. ст. 19, 20, 55, 57, 84, 122, 152, 153 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 5, 7, 8, 9, 17, 31, розділ VІІІ Лісового кодексу України, ст. 1 Закону України "Про землеустрій", суд дійшов висновків, що уповноважений орган згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131, як земельної ділянки лісогосподарського призначення, не надавав, процедура зміни цільового призначення лісових земель не проводилась, а отже спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі, тому вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради є правомірною, обґрунтованою.

Не погоджуючись з вказаним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Маневицька селищна рада, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 16.05.2022 у справі №903/14/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Підставою для включення спірної земельної ділянки до переліку земель сільськогосподарського призначення, які передавались до Маневицької селищної ради, стала "Технічна документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Оконської сільської ради Маневицького району Волинської області", яка погоджена відділом Держземагенства у Маневицькому районі Волинської області 17.12.2013. Під час інвентаризації земель використовувались проектна документація по формуванню території та встановлення адміністративних меж Оконської сільської ради, довідка з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами та угіддями. У зазначеній вище технічній документації оспорювана земельна ділянка визначена як земельна ділянка №8 площею 1,0415 га (пасовища) і розміщена в південно-східній частині території Оконської сільської ради.

Суд в порушення вимог ст. 86 ГПК України, вирішуючи справу по суті, повністю відмовився від дослідження матеріалів землекористування та лісовпорядкування до вказаного періоду, які долучені до матеріалів справи, також не дослідив правового визначення терміну раніше надані землі.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення, в порушення норм матеріального права, не надав належну правову оцінку наявним доказам, і не прийняв до уваги, що вказана у позовній заяві земельна ділянка площею 1,0415 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 розташована на території Оконської сільської ради Маневицького району Волинської (нині Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району Волинської області) відповідно до офіційних земельнооблікових документів відносилась і відноситься до земель сільськогосподарського призначення, є пасовищем.

Суд першої інстанції належним чином не дослідив, що розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232, надане позивачем без відповідних додатків. Тобто, розпорядженням не конкретизовано на які саме земельні ділянки надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою, воно стосується лише земельних ділянок лісогосподарського призначення, їх площа, місце розташування не визначене, а лише зазначена орієнтовна площа.

Наявними і дослідженими в судовому порядку матеріалами не встановлено законність надання земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 ДП "Поліське лісове господарство".

Окрім того, ДП "Поліське лісове господарство" утворене на базі Маневицького МСЛП, тобто, не є його правонаступником, правового обґрунтування, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131, вказаному державному підприємству була надана для потреб лісового господарства, немає.

При цьому, ДП "Поліське лісове господарство", розпочинаючи свою діяльність у 2011 році, використовувало, матеріали лісовпорядкування Маневицького МСЛП, проведеного у 2000 році і у зазначених матеріалах оспорювана земельна ділянка, як ділянка лісогосподарського призначення чи ділянка державного лісового фонду, відсутня. Однак матеріалами лісовпорядкування, проведеного у 2013 році вказану земельну ділянку включили до земель лісогосподарського призначення безпідставно, на що суд належної оцінки не надав.

Тому, відповідач не згодний з ухваленим рішенням, вважає його прийнятим на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

Також, в апеляційній скарзі, відповідач просить призначити судову експертизу з питань землеустрою проведення якої доручити Волинському відділенню Львівського НДІ судових експертах Міністерства юстиції України.

На вирішення експертизи пропонує поставити такі питання:

До яких земель - сільськогосподарських чи лісів та інших лісовкритих площ, відносились землі, на яких сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131, в період 2011-2013 років?

Чи змінено та затверджено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 відповідно до вимог земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування? Якщо ні, то в чому полягають невідповідності?

Чи відповідає фактичне землекористування правовстановлювальним документам, документації із землеустрою на земельні ділянки та нормативно-правовим актам?

Обґрунтовуючи клопотання, відповідач вказує, що саме експертизою із наявних і поданих до суду доказів можливе встановлення належності земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 до тієї чи іншої категорії земель, і, як наслідок, легітимність її використання за цільовим призначенням, а також саме експертом можливе з`ясування вимоги статті 5 Лісового кодексу України в частині її використання лісогосподарським підприємством.

Також, щодо подання такого клопотання в суді апеляційної інстанції скаржник вказує, що:

- через військову агресію російської федерації проти України було запроваджено воєнний стан;

- у зв`язку з застосуванням запобіжних заходів, направлених на нерозголошення відомостей, які стосуються фізичних та юридичних осіб, державні реєстри Держгеокадастру були заблоковані, що унеможливлювало призначення та проведення експертизи з питань землеустрою під час підготовчого засідання судом першої інстанції;

- була обмежена і сама діяльність експертних установ, а робота експертів безпосередньо на об`єктах дослідження являлась би вкрай небезпечною через значні ракетні обстріли зі сторони російської федерації по західних регіонах України.

Волинська обласна державна адміністрація подала відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якої вважає, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та безпідставними у зв`язку з таким.

При вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно врахувати положення п.5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Матеріали лісовпорядкування Маневицького міжгосподарського лісгоспу від 1988 року, План лісонасаджень технічної дільниці № 2 Маневицького міжгосподарського спеціалізованого лісогосподарського підприємства (за матеріалами лісовпорядкування 2000 року) на теперішній час втратили чинність у зв`язку із затвердженням нових матеріалів лісовпорядкування.

Твердження відповідача про те, що встановлення категорії спірної земельної ділянки відбулось у Проектній документації йо формуванню території і встановлення меж сільських і селищних рад народних депутатів Маневицького району Волинської області від 1991 року, є безпідставним з огляду на те, що земельна ділянка, яка є предметом позову, сформована 11.12.2013.

Скаржник ставить під сумнів правомірність матеріалів лісовпорядкування ДП "Поліське лісове господарство" та розпоряджень органів державної влади, яким лісові земельні ділянки передані у користування державного підприємства, однак жодних доводів на підтвердження вищезазначених доказів Маневицькою селищної радою не надано.

Повноваження щодо передачі земельних ділянок із земель державної власності належать Волинській обласній державній адміністрації.

Суд дослідивши обставини справи, дійшов правильного висновку, що земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування, передана ДП "Поліське ЛГ" згідно розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 "Про надання лісів у постійне користування".

У рішеннях в справі №803/1622/16 встановлено, що земельні ділянки, про які йдеться у розпорядженні від 31.05.2011 № 232 "Про надання лісів у постійне користування" належать до державної власності.

Розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 04.07.2018 №399 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" надано дозвіл ДП "Поліське лісове господарство" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення орієнтовною площею 10 077,3536 га, розташованих на території Маневицького району, для оформлення права постійного користування для ведення лісового господарства та пов`язаних з ним послуг.

Як вбачається з листів ДП "Поліське лісове господарство" від 05.04.2021 №1-08/105-21, Міністерства юстиції України від 24.06.2021 № 17/8103-4-21/9.1.2. земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131, площею 1,0415 та, що розташована у межах державного лісового фонду ДП "Поліське лісове господарство" (квартал 6 виділи 14, 18) належить до земель лісового фонду Куклинського лісництва.

Інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП "Поліське лісове господарство" підтверджується також листом ВО "Укрдержліспроект" від 06.04.2021 № 162.

З огляду на те, що уповноважений орган згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131, як земельної ділянки лісогосподарського призначення, не надавав, процедура зміни цільового призначення лісових земель не проводилась, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі.

Тому, вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами.

За наведеного, позивач просить апеляційну скаргу Маневицької селищної ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 16.05.2022 у справі №903/14/22 залишити без змін.

Також, позивач у відзиві просить клопотання Маневицької селищної ради про призначення судової експертизи з питань землеустрою у справі № 903/14/22 відхилити з огляду на таке.

Маневицька селищна рада мала можливість звернутись до експертної установи з метою виготовлення такого висновку та надати в подальшому експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів у суді першої інстанції, а також при підготовці апеляційної скарги.

Доводи скаржника про неможливість надання такого висновку у зв`язку із введенням на території України воєнного стану не заслуговують на увагу, оскільки: на території Волинської області активні бойові дії не ведуться; надати такий висновок селищна рада мала можливість до початку воєнних дій, оскільки провадження у справі відкрито 10.01.2022, відзив на позовну заяву Маневицькою селищною радою скеровано до суду та сторонам у справі 25.01.2022; жодних доказів неможливості надання експертного висновку до суду відповідачем не надано.

Також, позивач вказує, що судова експертиза повинна призначатись лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

На думку позивача, наявних у справі доказів достатньо для встановлення усіх обставин справи та прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з тих підстав, що:

- відомості про спірну земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру після виготовлення та затвердження матеріалів лісовпорядкування, а технічна документація щодо інвентаризації земель затверджена неуповноваженим органом державної влади;

- в подальшому в порушення також і вимог ст. 79-1 Земельного кодексу України несформована як об`єкт цивільних прав спірна земельна ділянка була передана 08.12.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області з державної власності у комунальну відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області "Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну" від 08.12.2020 № 16-ОТГ та прийнята територіальною громадою на підставі рішення Маневицької селищної ради від 15.01.2021 № 5/31 "Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення";

- за наслідками прийняття вищезазначених розпорядчих актів, прийнятих усупереч вимог земельного законодавства, 05.03.2021 Маневицькою селищною радою вперше зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як об`єкт цивільних прав спірну земельну ділянку із зазначенням форми власності - комунальна, категорії землі та її цільового призначення - землі сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- доводи відповідача, що витяг з Державного земельного кадастру та "Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Оконської сільської ради Маневицького району Волинської області" підтверджує категорію землі не заслуговують на уваги;

- не відповідають обставинам справи, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не досліджував матеріали землекористування та лісовпорядкування, які долучені до відзиву на позовну заяву Маневицькою селищною радою. Вказані матеріали були предметом як судових дебатів між сторонами у справі, так і предметом дослідження суду;

- суд дослідивши обставини справи, дійшов правильного висновку, що земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування, передана ДП "Поліське ЛГ" згідно розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 "Про надання лісів у постійне користування";

- на думку скаржника, оскільки ДП КСЛАП "Маневичіліс" не є правонаступником ДП "Поліське лісове господарство", а лише утворене на його базі і господарює на землях, які були надані його попереднику, то це суперечить принципу пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України. Вказані доводи спростовуються розділом п. 1 розділу "X. Дія матеріалів лісовпорядкування та розрахункових лісосік у разі зміни постійного лісокористувача" Порядку ведення лісовпорядкування, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України 15.11.2021 № 749 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.2021 за № 1644/37266, яким передбачено, що у випадку зміни лісокористувача ведення лісового господарства може здійснюватися на основі наявних для попереднього лісокористувача чи власника лісів матеріалів лісовпорядкування.

Також, прокурор вказує, що ним не вбачається підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення експертизи, оскільки судова експертиза повинна призначатись лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Вважає, що наявних у справі доказів достатньо для встановлення усіх обставин справи та прийняття законного та обґрунтованого рішення.

В додаткових поясненнях прокурор акцентує увагу на тому, що на момент інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 за матеріалами лісовпорядкування вона належала на праві постійного користування ДП "Поліське ЛГ" як земля лісогосподарського призначення.

У судових рішеннях в справі №803/1622/16 встановлено, що земельні ділянки, про які йдеться у розпорядженні від 31.05.2011 № 232 "Про надання лісів у постійне користування" належать до державної власності, проте Волинською обласною державною адміністрацією при його видачі не дотримано процедури передачі земельних ділянок

Земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності, відтак спірна земельна ділянка має бути витребувана на користь Волинської обласної державної адміністрації як земельна ділянка лісогосподарського призначення.

Відповідач подав суду апеляційної інстанції додаткові пояснення, в яких вказує, що в постанові Волинського окружного адміністративного суду від 31.01.2017 у справі №803/1622/16, яка залишена в силі ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017, Вищого адміністративного суду від 12.10.2017, відсутні відомості про дослідження правомірності набуття суб`єктами господарювання права на земельні ділянки чи віднесення їх до конкретного типу власності.

Відповідачем до відзиву на позовну заяву були долучені викопіювання з матеріалів лісовпорядкування Маневицького міжгосподарського лісгоспу 1988 року, викопіювання з проектної документації по формуванню територій і встановлення меж сільських і селищних рад народних депутатів Маневицького району Волинської області 1991 року, викопіювання з Плану лісонасаджень технічної дільниці №2 Маневицького міжгосподарського спеціалізованого лісогосподарського підприємства Волинської області (за матеріалами лісовпорядкування 2000 року). Крім того, оригінали вказаних документів були надані суду для огляду.

Таким чином, саме Маневицькою селищною радою надані докази, що оспорювана земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 не відносилась до лісогосподарських земель, у матеріалах лісовпорядкування 2000 року вона відсутня.

Також, в поясненнях, відповідач вказує на доцільність призначення експертизи у цій справі.

Державне підприємство "Колківське лісове господарство" подало суду письмові пояснення, в яких просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Маневицької селищної ради та в призначенні судової експертизи, а оскаржуване рішення Господарського суду Волинської області від 16.05.2022 у справі № 903/14/22 залишити без змін.

ДП "Колківське лісове господарство" вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на таке.

Суд першої інстанції правомірно застосував правову позицію, викладену у Верховним Судом у справі №707/2192/15-ц про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України, який визначив, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Твердження скаржника про те, що встановлення категорії спірної земельної ділянки відбулось у Проектній документації по формуванню території і встановлення меж сільських і селищних рад народних депутатів Маневицького району Волинської області від 1991 року, є безпідставним з огляду на те, що земельна ділянка, яка є предметом позову, сформована 11.12.2013.

Суд правомірно дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 належить до земель лісового фонду та з користування не вилучалась, а також, що земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування, передана ДП "Поліське ЛГ" згідно розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 "Про надання, лісів у постійне користування".

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 №803/1622/16, залишеною в силі ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017, Вищого адміністративного суду від 12.10.2017, скасовано розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 19.01.2011 № 14, № 15, від 31.05.2011 № 232.

У вищевказаних рішеннях встановлено, що земельні ділянки, про які йдеться у розпорядженні від 31.05.2011 № 232 "Про надання лісів у постійне користування" належать до державної власності, проте Волинською обласною державною адміністрацією при його видачі не дотримано процедури передачі земельних ділянок.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає про те, що розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 04.07.2018 №399 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" не конкретизовано на які саме земельні ділянки надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

Однак, таке розпорядження було прийнято на підставі клопотання ДП "Поліське лісове господарство" від 29.05.2018 №330 та відповідних додатків до нього. Спірна земельна ділянка 0723685300:02:002:0131, площею 1,0415 га та міститься у загальній площі земельних ділянок Оконської сільської ради у Довідці від 07.05.2018 №34-3-0.25-430/163-18, яка відповідно надавалася із даним клопотанням.

На думку скаржника, оскільки ДО КСЛАП "Маневичіліс" не є правонаступником ДП "Поліське лісове господарство", а лише утворене на його базі і господарює на землях, які були надані його попереднику, то це суперечить принципу пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Вказані доводи спростовуються розділом п. 1 розділу Х "Дія матеріалів лісовпорядкування та розрахункових лісосік у разі зміни постійного лісокористувача" Порядку ведення лісовпорядкування, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України 15.11.2021 № 749 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.2021 за №1644/37266, яким передбачено, що у випадку зміни лісокористувача, ведення лісового господарства може здійснюватися на основі наявних для попереднього лісокористувача чи власника лісів матеріалів лісовпорядкування.

План відведення земельної ділянки в постійне користування для ведення лісового господарства ДП "Поліське лісове господарство" (в межах якої і знаходиться спірна земельна ділянка 0723685300:02:002:0131, площею 1,0415 га), який став геодезичною основою для виготовлення Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства: "Поліське лісове господарство", погоджено і головою Оконської сільської ради О.М. Ковердюк, начальником управління Держкомзему у Маневицькому районі І.С. Нечипорук та начальником відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства В.Б. Балаєв.

Заперечуючи проти клопотання про призначення земельної експертизи Державне підприємства "Колківське лісове господарство" вказує, що:

- в цьому випадку відсутня необхідність спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. При цьому відповідні обставини справи можливо встановити і відповідно було встановлено за наявними матеріалами справи тобто іншими засобами доказування;

- скаржник в апеляційній скарзі зазначає підстави за наявності яких останній був позбавлений можливості вчасно заявити клопотання про призначення експертизи. Тобто, визнає, що пропустив строк на подання клопотання, проте поновити його не просить. Таким чином, в задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи слід відмовити, зокрема і у зв`язку із пропущенням строку на його подання, відсутністю належних підстав для його поновлення та відсутністю самої заяви про поновлення строку.

До пояснень Державне підприємства "Колківське лісове господарство" додало: копії плану відведення земельної ділянки в постійне користування для ведення лісового господарства ДП "Поліське лісове господарство"; копії клопотання ДП "Поліське лісове господарство" від 29.05.2018р. №330 та довідки від 07.05.2018 №34-3-0.25-430/163-18.

Просить поновити строк на подання доданих до пояснень копії плану відведення земельної ділянки в постійне користування для ведення лісового господарства ДП "Поліське лісове господарство"; копії клопотання ДП "Поліське лісове господарство" від 29.05.2018 №330 та довідки від 07.05.2018 №34-3-0.25- 430/163-18.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 3 ст.80 ГПК України).

Згідно з ч.8 ст.80 ГПК докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частин 1, 3 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Обґрунтовуючи причини неподання відповідних доказів в суд першої інстанції, ДП "Колківське лісове господарство" вказує, що відповідач не висловлював заперечень щодо не погодження меж земельних ділянок, тому відповідні докази не подавалися.

Суд апеляційної бере до уваги, що у відзиві на позовну заяву, відповідач не вказував, як підставу своїх заперечень, що розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 04.07.2018 №399 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" не конкретизовано на які саме земельні ділянки надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою (т. 2, а. с. 136-140).

При цьому, такі твердження були вказані позивачем в письмових поясненнях (т. 3, а. с. 52-54).

Однак, матеріали справи не містять доказів надіслання таких пояснень іншим учасникам справи, а тому, суд дійшов висновку, що унаслідок не надіслання відповідних пояснень іншим учасникам справи, останні були позбавлені можливості заперечити проти них та надати відповідні докази.

Тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про поновлення ДП "Колківське лісове господарство" строку на подання доданих до пояснень додаткових доказів.

Державне підприємство "Поліське лісове господарство" також надіслало суду апеляційної інстанції пояснення, відповідно до яких вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними. Просить відмовити в призначенні судової експертизи та задоволенні апеляційної скарги Маневицької селищної ради в повному обсязі за безпідставністю, а оскаржуване рішення Господарського суду Волинської області від 08.06.2022 залишити без змін.

При цьому, доводи пояснень ДП "Поліське лісове господарство" є ідентичними доводам пояснень ДП "Колківське лісове господарство".

Також, ДП "Поліське лісове господарство" додало до пояснень ті ж самі докази, що і ДП "Колківське лісове господарство" та просить поновити строк на їх подання, з тих самих підстав, що і ДП "Колківське лісове господарство".

Апеляційний господарський суд дійшов висновку про поновлення ДП "Поліське лісове господарство" строку на подання доданих до пояснень додаткових доказів, з тих самих підстав, що і ДП "Колківське лісове господарство".

В судових засіданнях Північно-західного апеляційного господарського суду 15.08.2022, 31.10.2022 та 12.12.2022 представники скаржника підтримали доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджували, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, а також не повно встановлено обставини справи. Підтримали заявлене в апеляційній скарзі клопотання про призначення експертизи. З огляду на вказане, просили скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 16.05.2022 у справі № 903/14/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Прокурор в судових засіданнях 15.08.2022, 31.10.2022, 28.11.2022 та 12.12.2022 заявив, що з доводами скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та клопотанні про призначення експертизи.

Представник третіх осіб в судовому засіданні 15.08.2022 підтримав позицію прокурора, просив відмовити в задоволенні клопотання про призначення експертизи, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник Волинської обласної державної адміністрації в судовому засіданні 15.08.2022 підтримав позовні вимог. Вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, у зв`язку із чим його слід залишити без змін, а скаргу без задоволення.

В судове засідання 12.12.2022 представники позивача та третіх осіб не з`явилися.

Враховуючи приписи ст. ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що позивач та треті особи були належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать картка про вручення процесуального документу та електронне листування (т. 4, а. с. 129-130), а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а позиція позивача та третіх осіб викладена у відзиві та письмових поясненнях, колегія суддів визнала за можливе завершувати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача та третіх осіб.

Щодо клопотання про призначення експертизи, викладеного в апеляційній скарзі, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу").

У рішенні ЄСПЛ у справі "Дульський проти України" зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі 927/110/18, від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11 (914/1919/20).

Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №927/685/20.

Апеляційний господарський суд бере до уваги, що відповідач подав клопотання про призначення експертизи до суду першої інстанції, однак його було залишено без розгляду, з тих підстав, що воно подане з пропуском строку.

В апеляційній скарзі, мотивуючи неможливість подання такого клопотання в строк, встановлений ГПК України, скаржник посилається на військовий стан, обмежену діяльність експертних установ та реєстрів, а також на загрозу для життя експертів.

В той же час, такі обставини не могли бути підставою для неподання відповідного клопотання, у встановлений законом строк, а могли бути перешкодою для проведення експертизи.

Отже, скаржник на стадії апеляційного провадження просить призначити судову експертизу, питання щодо призначення якого мало бути вирішено під час підготовчого провадження в суді першої інстанції (ст. 182 ГПК України), тобто клопотання заявлене з пропуском строку на його подання.

При цьому, заявник не просить поновити відповідний строк, а тому в силу ст. 118 ГПК України таке клопотання слід залишити без розгляду.

Апеляційний господарський суд зазначає, що з огляду на приписи ст. ст. 13, 14, 42, 74, 80, 164 ГПК України законодавство покладає обов`язок з подання доказів на сторону у справі, зокрема разом із першою заявою по суті справи, сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Також суд апеляційної інстанції бере до уваги висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Суд звертає увагу на те, що у випадку призначення експертизи на стадії апеляційного провадження та отримання відповідного експертного висновку, у справі з`явиться новий доказ, якого не було в суду першої інстанції, через те, що відповідне клопотання було подане відповідачем поза строком, який встановлений ГПК України.

З огляду на усе вище викладене, клопотання про призначення судової експертизу з питань землеустрою судом апеляційної інстанції залишається без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району" затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком (т. 1, а. с. 31).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка форма власності -комунальна, власник Маневицька селищна рада (т. 1, а. с. 34-35).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" передбачено реорганізацію Маневицької районної державної адміністрації шляхом її приєднання до Камінь-Каширської районної державної адміністрації.

У відповідності до п. 7 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1321, перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється: у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється.

Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 15.01.2021 № 6 утворено комісію з реорганізації Маневицької районної державної адміністрації шляхом приєднання до Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області, яка з моменту утворення комісії з реорганізації вважається правонаступником прав та обов`язків Маневицької районної державної адміністрації (т. 1, а. с. 352-355).

Камінь-Каширська районна державна адміністрація не ліквідована та не перебуває у стані припинення, водночас Маневицька районна державна адміністрація перебуває в стані припинення, проте не ліквідована.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 №16-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Маневицькій територіальній громаді Маневицького району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3281,4735 га, які розташовані за межами населених пунктів Маневицької селищної ради Маневицького району (на даний час Камінь- Каширського) згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, що додається (т.2, а. с. 50-52).

Рішенням Маневицької селищної ради від 15.01.2021 № 5/31 "Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення" прийнято вказану земельну ділянку у комунальну власність зазначеної територіальної громади (п. 149 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування) (т. 2, а. с. 53-64).

Згідно Плану лісонасаджень Куклинського лісництва державного підприємства "Поліське лісове господарство", який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДІІ "Поліське лісове господарство", земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась (лист Міністерства юстиції України від 24.06.2021 №17/8103-4-21/9.1.2 (т. 1, а. с. 79-85).

Земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування, передана ДП "Поліське ЛГ" згідно розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 "Про надання лісів у постійне користування" (т. 2, а. с. 45-49).

Розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 04.07.2018 №399 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" надано дозвіл ДП "Поліське лісове господарство" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення орієнтовною площею 10077,3536 га, розташованих на території Маневицького району, для оформлення права постійного користування для ведення лісового господарства та пов`язаних з ним послуг (т. 3, а. с. 35).

Як вбачається з листів ДП "Поліське лісове господарство" від 05.04.2021 № 1-08/105-21, Міністерства юстиції України від 24.06.2021 № 17/8103-4-21/9.1.2, земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131, площею 1,0415 га, що розташована у межах державного лісового фонду ДП "Поліське лісове господарство" (квартал 6 виділи 14, 18) належить до земель лісового фонду Куклинського лісництва (т. 1, а. с. 47-58, 79-99).

Згідно акту обстеження земель лісогосподарського призначення ДП "Поліське лісове господарство" на земельній ділянці з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 ростуть дерева віком 63 роки (додаток до листа ДП "Поліське лісове господарство"). Земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, знаходиться у задовільному стані, на ній проводиться господарська діяльність (т. 2 а. с. 39-44).

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1, п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною 1 статті 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Водночас за змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а підставою такого позову - обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

За висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 9 вказаного Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Пунктом 5 розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16.01.2020, визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц.

Судом апеляційної інстанції вище встановлено, що згідно з Планом лісонасаджень Куклинського лісництва державного підприємства "Поліське лісове господарство", який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Поліське лісове господарство", земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131, належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась, що підтверджується листом Міністерства юстиції України від 24.06.2021 № 17/8103-4-21/9.1.2.

Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект. ДП "Поліське ЛГ" земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування, була передана згідно з розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 "Про надання лісів у постійне користування", що підтверджується також листом ДП "Поліське лісове господарство" від 10.11.2021 № 1-02/532-21.

Як вбачається зі змісту листів ДП "Поліське лісове господарство" від 05.04.2021 №1-08/105-21, Міністерства юстиції України від 24.06.2021 № 17/8103-4-21/9.1.2, земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131, площею 1,0415 га розташована у межах державного лісового фонду ДП "Поліське лісове господарство" (квартал 6 виділи 14, 18) Куклинського лісництва.

Окрім цього, згідно з актом обстеження земель лісогосподарського призначення ДП "Поліське лісове господарство" на земельній ділянці з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 ростуть дерева віком 63 роки та наявна біополяна.

Також, використання земельної ділянки лісовими господарствами підтверджена планом лісонасаджень ДП "Поліський лісгосп" Куклинського лісництва (т. 1, а. с. 153-163), проектом організації та розвитку лісового господарства ДП "Поліське лісове господарство" Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства (т. 1, а. с. 164-209, т. 2 а. с.1-16), перспективним планом ведення лісового господарства Маневицького міжгосподарського спеціалізованого лісогосподарського підприємства Волинської області (т. 2, а. с. 20-38), протоколом координаційно-технічної наради за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування в державним лісогосподарських підприємствах Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства (т. 2, а. с. 85-100).

Суд бере до уваги, що вище згадане розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 "Про надання лісів у постійне користування" було скасоване постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 у справі №803/1622/16 (т. 2, а. с.144-149).

Вказана постанова залишена в силі ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017, Вищого адміністративного суду від 12.10.2017 (т. 2, а. с.150-151).

У вищевказаних судових рішеннях, суди посилаються на рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 №13/2 "Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств" та розпорядження голови Волинської ОДА від 27.03.2009 №100, як на обґрунтування здійснення права постійного користування землями лісового фонду дочірніх підприємств КП "Волинське обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Волиньоблагроліс" та міжгосподарських лісогосподарських підприємств, зокрема Маневицьке МСЛП, та у подальшому його правонаступника ДП КСЛАП "Маневичіліс".

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12.10.2017, надаючи правову оцінку оскаржуваним актам, вказав, що оскаржуване розпорядження Волинської ОДА №232 від 31.05.2011 стосується надання у постійне користування державним підприємствам лісів для ведення лісового господарства та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою шляхом їх вилучення з користування комунальних підприємств без визначення підстав для цього. При цьому надання у користування, як було встановлено судами, відбулось саме за рахунок лісів, що перебували у користуванні комунальних підприємств.

У зв`язку із скасуванням розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 №232 розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 04.07.2018 № 399 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" надано дозвіл державному підприємству "Поліське лісове господарство" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення орієнтовною площею 10 077,3536 га, розташованих на території Маневицького району для оформлення права постійного користування для ведення лісового господарства та пов`язаних з ним послуг.

Вказане розпорядження було прийнято на підставі клопотання ДП "Поліське лісове господарство" від 29.05.2018 №330 та відповідних додатків до нього клопотання, а спірна земельна ділянка 0723685300:02:002:0131, площею 1,0415 га міститься у загальній площі земельних ділянок Оконської сільської ради у довідці від 07.05.2018 №34-3-0.25-430/163-18 (т 3, а. с. 144-145).

При цьому, картографічними матеріалами (1988, 1991, та 2000 років), які додані до відзиву на позов (т. 2, а. с. 141-143) не спростовуються вище встановлені обставини.

Тому, суд першої інстанції вірно вказав, що земельна ділянка 0723685300:02:002:0131, площею 1,0415 га перебуває у постійному користуванні ДП "Поліське лісове господарство" за матеріалами базового лісовпорядкування, проведеного Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році.

Зі змісту ч. ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Згідно з ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З огляду на наведені норми законодавства, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Відтак, спірну земельну ділянку неправомірно віднесено до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Маневицькій селищній раді.

З інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 01.06.2021 №17727/0/2-21 вбачається, що Кабінету Міністрів України про факт зміни цільового призначення та передачу з державної власності у комунальну земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131, що фактично перебуває у постійному користуванні державного підприємства "Поліське лісове господарство", стало відомо із запиту Волинської обласної прокуратури від 24.05.2021 № 15-1116 вих-21 (т. 1, а. с. 72).

Питання вилучення земель лісогосподарського призначення та зміни їх цільового призначення регулювалось ст. ст. 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) та була виключною компетенцією Кабінету Міністрів України.

Документи, на підставі яких головою Маневицької районної державної адміністрації видавались спірні розпорядження, не містять жодних рішень Кабінету Міністрів України. Такі ж документи відсутні при прийнятті наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області та рішення Маневицькою селищною радою щодо передачі зазначеної земельної ділянки з державної власності у комунальну.

Крім цього, враховуючи приписи ст. 17, ч. 1 ст. 20, ч. 5 ст. 122 та ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу), районні державні адміністрації не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Прийняття розпорядження Маневицькою районною державною адміністрацією від 18.12.2013 № 495 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району" в частині затвердження документації щодо спірної земельної ділянки в подальшому стало підставою для її передачі до комунальної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 16-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення Маневицької селищної ради від 15.01.2021 № 5/31 "Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення".

В той же час, такі розпорядження, наказ та рішення були спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, коли уповноваженим органом рішення щодо таких дій не приймалося.

Отже, розпорядження Маневицької районної державної адміністрації, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та рішення Маневицької селищної ради прийняті з порушенням вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3,15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент їх прийняття), ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не могли передаватись у користування для інших потреб без їх вилучення у постійних користувачів, а відтак такі акти органів державної влади, є незаконними, тобто прийнятими всупереч вимог чинного законодавства.

Щодо доводів відповідача, що такі акти є чинними, суд вказує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14- 125цс20, пункт 74) та інших. Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).

Тобто, окреме звернення з одним чи декількома позовами про оспорення вищевказаних актів органів державної влади та місцевого самоврядування, в цій ситуації, не є обов`язковим, оскільки не відповідає належному та ефективному способу захисту, так як такі вимоги не забезпечать реального поновлення порушених прав позивача, як власника спірної земельної ділянки, яка вибула з його власності.

Відносно твердження скаржника, що на момент видачі розпорядження Волинської облдержадміністрації від 04.07.2018 №399 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" спірна земельна ділянка вже була сформованою земельною ділянкою з кадастровим номером і визначенням категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, суд вказує таке.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.05.2021 (т. 1, а. с. 64) 11.12.2013 було здійснено державну реєстрацію спірної земельної ділянки на підставі технічної документації розробленої ДП "Волинський інститут землеустрою" щодо інвентаризації земель від 27.11.2013, яка була затверджена вищезгаданим розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495.

В той же час, вище встановлено, що вже в 2013 році фактично була вилучена із власності держави, передана в комунальну власність, зі зміною цільового призначення, а тому вказані доводи не можуть бути підставою для відмови в позові.

Доводи представників відповідача, що в постійне користування передавалися ліси (лісові ділянками), а не земельні ділянки під ними, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, з огляду на приписи ст. ст. 17, 18 Лісового кодексу України, з яких вбачається, що право постійного та тимчасового користування лісами відрізняються саме наявністю прав на земельну ділянку. Якщо право постійного користування лісами нерозривно пов`язане з правом постійного користування земельною ділянкою, то право довгострокового тимчасового користування лісами не передбачає наявність будь-яких прав на землю та надається без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ ця стаття містить три окремі норми: перша, виражена у першому реченні першого абзацу, - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном. Друга, закладена у другому реченні того ж абзацу, - охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя, закріплена у другому абзаці, - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Суд зазначає, що в цьому випадку, земельна ділянка вибула з власності держави, внаслідок ряду рішень органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади, чим було порушено право держави на мирне володіння майном, а повернення такої земельної ділянки державі буде відновленням такого права держави, і відповідно, не буде порушенням права відповідача на мирне володіння майном.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 917/483/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Підсумовуючи усе вищевикладене в сукупності, подані сторонами докази на підтвердження своєї позиції та спростування доводів опонентів, апеляційний господарський суд погоджується із місцевим господарським судом про задоволення позову та витребування з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельної ділянки, кадастровий номер 0723685300:02:002:0131, площею 1,0415 га.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Волинської області від 16.05.2022 у справі № 903/14/22 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Маневицької селищної ради - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Маневицької селищної ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 16.05.2022 у справі № 903/14/22 - без змін.

2. Справу № 903/14/22 надіслати Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "14" грудня 2022 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.


Суд	Північно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	12.12.2022
Оприлюднено	19.12.2022
Номер документу	107902446
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання права власності на земельну ділянку

Петухов М.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 12.12.2022 по справі 903/14/22ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —903/14/22

Постанова від 12.12.2022

Постанова
від 12.12.2022 по справі 903/14/22
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД