Постанова

від 26.10.2007 по справі 2-16/16089-2006а(2-25/16089-2006а)

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2-16/16089-2006А(2-25/16089-2006А)

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

 22  жовтня 2007 року   Справа № 2-16/16089-2006А(2-25/16089-2006А)

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Дугаренко О.В.,

суддів                                                                      Котлярової О.Л.,

                                                                                          Ткаченка М.І.,

секретар судового засідання                                        Суровикіна М.С.                              

за участю представників сторін:

позивача:  Вецько О.В., дов. № 390/01 від 31.08.07,

Логутенко Н.В., дов. № 312/01 від 09.06.07,

відповідача: Безверхая Ю.А., дов. № 3006/10/100 від 19.02.07,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя  Омельченко В.А.) від 31 травня 2007 року у справі №2-16/16089-2006А(2-25/16089-2006А)

за позовом           Відкритого акціонерного товариства "Завод "Вимпел" (Чорноморське шосе, 2,Євпаторія,97409)

до           Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим (вул. Дм. Ульянова, 2/40,Євпаторія, Автономна Республіка Крим,97416)

про скасування рішень

                                                            ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Омельченко В.А. )  від 31 травня 2007 року у справі № 2-16/16089-2006А позов Відкритого акціонерного товариства „Завод „Вимпел” до Державної податкової інспекції в місті Євпаторії про скасування рішень задоволено. Постановлено податкове-повідомлення рішення № 0000392301/0 від 20 лютого 2006 року з податку на прибуток в сумі 1981,25 грн. та штрафні санкції в сумі 990,62 грн., всього 2971,87 грн. скасувати частково  на суму податку 133,41 грн., та штраф 66,70 грн., всього 200,11 грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000402301/0 від 20 лютого 2006 року з податку на додану вартість в сумі 6923,05 грн. та штрафні санкції в розмірі 3461,52 грн., всього на 10384,57 грн. Скасовано  податкове повідомлення-рішення № 0000412301/0 від 20 лютого 2006 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 571,75 грн. та штрафні санкції 285,87 грн. Скасовано рішення Державної податкової інспекції в місті Євпаторії від 16 березня 2006 року № 2489/10/23-1 про зменшення суми від'ємного значення  податку на прибуток на 6,6 тис. грн. Визнано нечинним першу податкову вимогу від 07 вересня 2006 року № 1/375/24-0 відповідача на суму основного платежу –11116,81 грн. та пені 62,14, а всього 11178,95 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 03,40 грн. державного мита та 3 800,00 грн. витрат, пов'язаних з проведенням судово-бухгалтерської експертизи.

Не погодившись з постановою суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку її подання.  

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03 вересня 2007 року клопотання відповідача задоволено, поновлений строк на апеляційне оскарження постанови господарського суду Автономної Республіки Крим. Розгляд справи призначено на 22 жовтня 2007 року.

22 жовтня 2007 року суддів Голика В.С. та Черткову І.В. у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі було замінено на суддів Ткаченко М.І. та Котлярову О.Л. на підставі розпорядження заступника голови Латиніна О.А.

У судовому засіданні, представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з тих підстав, що постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено матеріалами справи, працівниками відповідача з 18 січня по 10 лютого 2006 року була проведена планова документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритим акціонерним товариством «Завод «Вимпел»за період з 01 жовтня 2004 року по 30вересня 2005 року. Результати перевірки були відображені у відповідному акті про її результати № 21 від 10 лютого 2006 року. Відповідно до акту перевірки, позивачу донараховано податок на прибуток за 2004 рік в сумі 1981,25 грн., донараховано податок на додану вартість  в сумі 6923,05 грн., зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 571,75 грн., а також в акті вказано, що підлягає зменшенню сума від'ємного значення податку на прибуток за три квартали 2005 року в розмірі 6,6 тис. грн.

Не погодившись з висновками, що вказані в акті перевірки,  позивач направив на адресу відповідача заперечення на акт.

16 лютого 2006 року відповідач направив на адресу  позивача відповідь на заперечення по акту, та вказав, що по матеріалам документальної перевірки будуть винесені податкові повідомлення - рішення.

Відповідачем 20 лютого 2006 року на підставі акту документальної перевірки відносно позивача визначено податкове зобов'язання та прийняті  податкові повідомлення - рішення № 0000392301/0 з податку на прибуток в сумі 1981,25 грн., та штрафні санкції в сумі 990,62 грн., всього 2971,87 грн.; № 0000402301/0  з податку на додану вартість в сумі 6923,05 грн., та штрафні санкції в розмірі 3461,52 грн., всього 10384,57 грн.; № 0000412301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість  в розмірі 571,75 грн. та штрафні санкції в сумі 285,87 грн.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач 28 лютого 2006 року подав на адресу відповідача  первинну скаргу відповідно до підпункту  5.2.2. статті  5 Закону України «Про порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Рішенням від 16 березня 2006 року № 2489/10/23-1 про результати розгляду первісної скарги, відповідач залишив без змін податкові повідомлення –рішення.

Колегія суддів, розглянувши справу в межах апеляційної скарги відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає наступне.

Як встановлено матеріалами справи, на балансі позивача знаходяться три житлових будинка, які є об'єктом державної  власності, що не увійшли до статутного фонду підприємств при приватизації. Підприємство не включає у склад квартирної сплати вартість послуг по опаленню та гарячому водопостачанню житлового фонду.

Правилами використання теплової енергії, що  затверджені Наказом Міністерства енергетики України, Держкомітетом будівництва, архітектури та житлової політики України від 28.10.1999 року № 307/262, встановлено, що  постачальник теплової енергії здійснює розрахунки за споживану теплоенергію та гарячому водопостачанню тільки з власниками житлових будинків (в тому числі балансоутримувачами).

Для опалення та гарячого водопостачання жилфонду, між ЄФ ОП «Кримтеплокомуенерго», постачальником енергоресурсів, та позивачем,  балансоутримувачем, за договором (споживач), було  укладено договір № 627 від 01 жовтня 2000 року на відпуск та споживання теплової енергії на об'єкти житлового фонду по встановленим тарифам. У зв'язку з чим, власники квартир здійснюють абонентську плату на розрахунковий рахунок з постачальником енергоресурсів по мірі надходження абонентської плати від жильців.

Підпунктом  8.2.2. статті  8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено, що  житлові будинки як основний фонд розподілені в групу 1. Згідно з абзацу 2 підпункту  8.1.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», капітальні активи які підпадають під визначення групи 1 основних фондів, які не використовуються у господарській діяльності платника податку визначені як «невиробничі фонди». Відповідно до пункту  1.32. статті  1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,  господарська діяльність –це будь - яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Споживання теплової енергії на житловий фонд не тягне за собою отримання прибутку, оскільки тариф на відпущену теплову енергію встановлюється постачальником («Кримтеплоенерго») виходячи з вартості паливно - енергетичних ресурсів.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено, що  під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання направлена на вироблення та реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно до договору № 627, укладеного між позивачем та „Кримтеплоенерго”,  позивач являється споживачем теплової енергії на житловий фонд, тому у нього відсутня діяльність направлена на вироблення та реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг по теплопостачанню. Споживання теплової енергії не є господарською діяльністю.

Однак, відповідач споживання теплової енергії на об'єкти житлового фонду розцінює як господарську діяльність позивача, що являється порушенням підпункту  8.2.2., підпункту  8.1.4 статті  8, пункту  1.32 статті  1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Також, відповідно до пункту  4.1.1. статті  4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів, послуг, однак, як вказано вище, позивач не здійснює продажу теплової енергії, а являється лише її споживачем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що  в діях позивача порушень немає вимог підпункту 4.1.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з пунктами  5.1, 5.2. статті  5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,  валові витрати виробництва та обігу  - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті.

Абзацом  2 підпункту  5.4.10 статті  5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено  не включати до складу валових   витрат  витрати  платника податку  на утримання експлуатацію приміщень   житлового фонду (крім житлового фонду , визначеного у підпункті  5.4.9 цієї статті).

Проте, відповідно до підпунктів 5.4.9. пункту 5.4 статті  5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат відносяться витрати платника податку на   утримання   та   експлуатацію   таких   об'єктів   соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податків на момент набрання чинності цим   Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки, одноквартирного житлового фонд в сільській місцевості та об'єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платником податку прийнято документально   оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад). Як встановлено колегією суддів, документально оформлене рішення про передачу до комунальної власності Євпаторійське радою не прийнято до наступного часу.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що  з боку позивача не має порушення підпункту  5.1.2 , пункту  5.1 статті  5 вищевказаного закону, а також не має підстав для включення до складу валових витрат сум сплати за споживану теплоенергію   на житловий фонд. Споживання послуг, наданих постачальниками енергоресурсів  на опалення та гаряче водопостачання житлового  фонду,  також не є господарською діяльністю підприємства.

Таким чином, позивач відповідно до підпунктів  5.4.9, 5.4.10 пункту  5.4 статті  5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»правомірно не включає у валові витрати затрати по утриманню на балансі житлового фонду, відповідно не включає у валові доходи суми, які надходять від власників квартир за послуги надані ЄФ ОП «Кримтеплокомуненерго»оскільки вони не пов'язані з господарською діяльністю.

Що стосується скасування судом першої інстанції податкового повідомлення - рішення № 0000402301/0 від 20 лютого 2006 року з податку на додану вартість  в сумі 6923,05 грн. та штрафні санкції в розмірі 3461,52 грн., всього 10384,57 грн. та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000412301/0 від  лютого 2006 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 571,75 грн., та штрафні санкції 285,87 грн., то апеляційна зазначає, що постанова суду в цій частині є правомірною виходячи з наступного. Відповідно до акту перевірки № 21 від 10 лютого 2006 року та рішення податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000392301/0 та № 00004023101/0 від 20 лютого 2006 року,  в порушення пункту 4.1 статті  4,  пункту  11.11. статті  11 закону України «Про податок на додану вартість»позивачем  не була включена в базу оподаткування отримана оплата від жильців житлових будинків, які знаходяться на його балансі за споживану теплоенергію за 4 квартал 2004 року в сумі 9349,75 грн., 9 місяців 2005 року в сумі  29494, 16 грн., та занижений податок на додану вартість в сумі 6923,05 грн. завищено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в  декларації за квітень 2005 року в сумі 571,75 грн.

Згідно з підпунктом  3.1.1 статті  3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг. В даному випадку позивач не є постачальником енергоресурсів, а здійснює споживання теплоенергії на житловий фонд який знаходиться на балансі підприємства, що не призводить до виникнення «доданої вартості».

Відповідно до підпункту  4.1 статті  4 закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування визначається по постачанню товарів (послуг), виходячи з договірної вартості. Оскільки господарська діяльність підприємства позивача не зв'язана з виробництвом   та постачанням тепло енергії, то не  має підстав для визначення бази оподаткування податком на додану вартість.

Крім того, згідно з підпунктом 3.2.9. пункту  3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі передачі об'єктів соціальної інфраструктури з балансу одного платника податку на баланс іншого, такі операції по передачі не являються об'єктом оподаткування. Відповідач при винесенні рішення застосував пункту  11.11. статті  11 Закону України «Про податок на додану вартість». Проте колегія суддів вважає, що    застосування   вказаної норми суперечить фактичним обставинам справи, такої ж думки дотримується експерт та суд першої інстанції, яким при проведенні експертизи підтверджено, що позивач не порушує   пункт  11.11. статті  11 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки не являється продавцем теплоенергії, не надає послуги, вартість яких включається у склад квартирної плати або плати за утримання житла, не входить у склад організації, яким дозволено працювати по касовому методу.

Отже, отримання грошових коштів від жильців   будинків в рахунок оплати за тепло та гарячу воду з метою послідуючого перерахування даних грошових коштів продавцю таких послуг, нормативно не урегульовано.

Саме тому, донарахування податку на додану вартість в сумі 6923,05 грн. та штрафні санкції в розмірі 3461,52 грн., а всього 10 384,57 гри. є необґрунтованим .

Як вбачається з матеріалів справи, позивач   застосовує загальну систему податкового обліку податку на додану вартість та визначає зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість   за правилом першої події, а не по факту оплати.

Пунктом  7.4.4. Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, якщо     платник податку    придбає    (виготовляє)  матеріальні     та    нематеріальні    активи    (послуги),    які призначаються   для   їх   використання   в   господарській   діяльності такого   платника,   то   сума  податку, сплаченого у зв'язку з таким   придбанням   (виготовленням),    не включається до складу    податкового кредиту.

За  період, що перевірявся, а саме в  4 квартал 2004 року - 77,45 грн., за 9 місяців 2005 року - 751, 74 грн. не відносилися до податкового кредиту з податку на додану вартість, а погашалися за рахунок прибутку, який  залишався в розпорядженні підприємства (в бухгалтерському звіті) по витратам на аварійні роботи по житловому фонду та оплату опалення напівпідвального приміщення будинку як не пов'язаний з  господарською діяльністю підприємства.

За період, що перевірявся, а саме з 01 жовтня 2004 року по 30 вересня 2005 року отримано за теплоенергію від жильців 46 606,71 грн. Перераховано до ЄФ ОП «Кримтеплокомуненерго»48 028,74 грн.

ЄФ ОП «Кримтеплокомуненергія»працює по касовому методу. На суму оплати позивач отримав накладні, які дають йому право включати в податковий кредит з податку на додану вартість  в IV кв. 2004 року - 4088,12 грн., а за 9 місяців 2005 року - 4071,29 грн., а всього 8159,41 грн.

Відповідно до податкових накладних позивача він має право відобразити в податковому кредиті з податку на додану вартість суму 8988,60грн., за перевіряємий період з 01 жовтня 2004 року. Проте, ця сума  перевищує суму донарахування по акту перевірки 6923,05+571,75=7494,80 грн.

Грошові кошти за опалення та гаряче водопостачання, отримані від жильців та перераховані на розрахунковий рахунок ЄФ ОП «Кримтеплокомуенерго»не є результатом господарської діяльності позивача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість в декларації за квітень 2004 року в сумі 571,75 грн. є неправомірним.

Що стосується податкової вимоги відповідача від 07 вересня 2006 року № 1/375/24-0, то колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що вона   винесена з порушенням діючого законодавства та підлягає скасуванню.

Згідно з  пунктом  1.0. статті  1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлено, що податкова вимога - це письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу. Відповідно до пункту  1.3 статті  1 «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами»податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання;

Підпунктом  5.2.1 пункту  5.2 статті  5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлено, що податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення,   за   винятком   випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Відповідно до підпункту 5.2.2 пункту  5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами»,  у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка відповідно до підпункту  5.2.3. пункту  5.2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами»зупиняє виконання платником податкового зобов'язання, визначених в податковому повідомленні, на строк з дня подачі такої заяви до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. На протязі вказаного строку податкові вимоги по податку, що оскаржується не направляються, а сума податкового зобов'язання, що оскаржується вважається неузгодженою.

Також, Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме  підпунктом  5.2.4 пункту  5.2 статті  5 встановлено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовною заявою про визнання недійсними рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та до прийняття відповідного рішення.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлено, що на протязі строку адміністративного оскарження платником податків нарахованого йому податкового зобов'язання податкові вимоги не направляється, а сума податкового зобов'язання яка оскаржується вважається неузгодженою.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що оскільки адміністративний позов про скасування податкових повідомлень - рішень відповідача № 0000392301/0, № 0000402301/0, № 0000412301/0 від  лютого 2006 року надійшов до господарського суду Автономної Республіки Крим 04 вересня 2006 року, податкова вимога винесена 07 вересня 2006 року, оскільки податкове зобов'язання, визначене відповідачем по відношенню до позивача являється спірним, а тому у відповідача не було законних підстав для прийняття податкової вимоги   № 1/375/24-0 від 07 вересня 2006 року.

Разом з тим, не підлягають задоволенню вимоги позивача про скасування рішення Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції № 2489/10/23-1 від 16 березня 2006 року про зменшення суми від'ємного значення податку на прибуток у розмірі 6600 грн.

З матеріалів справи випливає, що вказане рішення не містить покладання на позивача обов'язку коректування значення податку на прибуток в сумі 6600 грн. та не визначає які-небудь податкові зобов'язання позивача, а тому не має яких-небудь негативних правових наслідків для платника податків.

Вказівка на необхідність зменшення від'ємного значення податку на прибуток , яка викладена в акті перевірки, може в подальшому  вплинути на зобов'язання в інших податкових періодах. Однак, ця обставина є предметом іншого спору.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 31 травня 2007 року у справі № 2-16/16089-2006А (2-25/16089-2006А) скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити частково.

Податкове повідомлення-рішення № 0000392301/0 від 20 лютого 2006 року скасувати частково на суму податку 133,41 грн. та штраф 66,70 грн., всього на 200,11 грн.

Податкове повідомлення-рішення № 0000402301/0 від 20 лютого 2006 року скасувати.

Податкове повідомлення-рішення № 0000412301/0 від 20 лютого 2006 року скасувати.

Визнати нечинною першу податкову вимогу від 07 вересня 2006 року на суму 11178,95 грн.

В частині визнання нечинним рішення  від 16 березня 2006 року № 2489/10/23-1 відмовити.

      Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.

Головуючий суддя                                                  О.В. Дугаренко

Судді                                                                                О.Л. Котлярова

                                                                                М.І. Ткаченко