Постанова

від 13.12.2022 по справі 330/768/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 13.12.2022 Справа № 330/768/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/527/22 Головуючий у 1-й інстанції: Федорець С.В.

Є.У.№ 330/768/20 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Дашковської А.В.,

секретар: Рикун А.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференції цивільнусправу за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Кирилівської селищної ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державної інспекції архітектури та містобудування України про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, визнання недійсним договору про поділ майна подружжя та знесення самочинно збудованого об`єкту,

за апеляційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Максименко Н. на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні2020року заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Кирилівської селищної ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державної архітектурно-будівельної інспекції України про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя, знесення самочинно збудованого об`єкта.

Так, в позові зазначено, що прокуратурою Запорізької області було з`ясовано, що постановою апеляційного суду Запорізької області від 17.05.2018 року у справі №330/390/17 задоволено апеляційну скаргу керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та скасовано рішення Якимівького районного суду від 31.03.2017 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про поділ майна та визнання права власності на спільне майно подружжя, у задоволенні позову відмовлено.

Як зазначає прокурор, апеляційним судом Запорізької області за результатами розгляду вказаної справи було встановлено, що на підставі рішення Кирилівської селищної ради від 15.11.2006 року за договором оренди землі від 05.12.2006 року ОСОБА_3 в оренду передано земельну ділянку площею 0,1262 га по АДРЕСА_1 для розміщення спортивно-оздоровчого комплексу. За договором суборенди від 08.11.2012 року ОСОБА_3 ця земельна ділянка передана в суборенду ОСОБА_1 , яка у подальшому на цій земельній ділянці самочинно збудувала об`єкти нерухомості три двоповерхові будівлі, зареєстровані як спортивно-оздоровчий комплекс «Азовушка». Рішенням виконкому Кирилівської селищної ради від 27.06.2017 року №68 зазначеним об`єктам нерухомості присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

Також прокурор вказує, що рішенням суду встановлено факт будівництва зазначених будівель у межах прибережної захисної смуги, на відстані 47,93 м від урізу води Азовського моря, де взагалі заборонено будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Посилаючись на вище вказану постанову апеляційного суду Запорізької області від 17.05.2018 року, прокурор вважає встановленим також факт, що зведення виробничих, житлових та інших будівель і споруд на спірній земельній ділянці селищною радою не погоджувалося, що, зважаючи на те, що власником цієї земельної ділянки є Кирилівська селищна рада, на думку прокурора, також свідчить про самочинне будівництво відповідачкою ОСОБА_1 об`єктів нерухомого майна.

Окрім того, прокурор посилається на те, що з`ясовано, що Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області 25.09.2017 року за №ЗП 141172682050 зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, а 08.08.2019 року державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради проведено реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за відповідачкою ОСОБА_1 .

Прокурор вважає, що реєстрація декларації відбулася незаконно, оскільки, по-перше, у п. 8 вказаної декларації міститься посилання на рішення Якимівського районного суду від 31.03.2017 року, в якому невірно зазначено кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості. По-друге, на думку прокурора, вказане рішення суду не є рішенням про визнання права власності, а є рішенням за результатами розгляду спору про поділ майна подружжя. Також прокурор звертає увагу на те, що це рішення скасоване. По-третє, прокурор зазначає, що земельна ділянка була передана в оренду для розміщення спортивно-оздоровчого комплексу, однак, об`єкти, збудовані відповідачкою, є будівлями для відпочинку.

Як зазначає прокурор, відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджено Постановою КМУ від 13.04.2011 року, у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю наведених у зареєстрованій декларації недостовірних даних, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом Державного архітектурно-будівельного контролю. Проте, Державною архітектурно-будівельною інспекцією в Запорізькій області, дії по скасуванню проведені не були, реєстрацію декларації не скасовано.

Також прокурор вказує на те, що на підставі договору про поділ спільного майна подружжя від 31.10.2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було передано в особисту приватну власність зазначене спірне нерухоме майно. Факт укладення цього договору, на думку прокурора, підтверджує намір відповідачів надати легітимність самочинно збудованим будівлям, а саме правочин має формальний характер.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 незаконно набула право власності на спірні об`єкти нерухомості, прокурор вважає, що подальше відчуження цих об`єктів є також незаконним.

Крім того,прокурорзвертаєувагу нате,щоціспірні об`єктинерухомостірозташованів пляжнійзонівмежах прибережноїзахисноїсмугиАзовського моря,щопрямосуперечить вимогамст.60,62ЗК та ст. 88,90 ВК України, що, як вважає прокурор, свідчить про невідповідність договору про поділ спільного майна подружжя, вимогам ст. 203 ЦК України. Враховуючи вищевикладене, прокурор вважає,що на підставі ч. 4ст.376 ЦК України, спірні об`єкти нерухомого майна повинні бути знесені як самочинно збудовані за рахунок особи, що їх побудувала.

При обґрунтуванні підстав для звернення до суду саме прокурора, прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності Кирилівської селищної ради, однак цей повноважний орган не звернувся до суду за захистом прав територіальної громади, тому захист цих інтересів має бути здійснено саме шляхом звернення до суду прокурором.

На підставі викладеного прокурор просив:

- скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції Запорізької області 25.09.2017 року за № ЗП 141172682050, надану ОСОБА_1 , припинивши право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1894005123203;

- визнати недійсним договір про поділ спільного майна подружжя від 31.10.2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в частині переходу в особисту приватну власність ОСОБА_2 спортивно-оздоровчого комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 , припинивши право власності на нього ОСОБА_2 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинно збудовані будівлю для відпочинку А-2, будівлю для відпочинку Б-2, будівлю для відпочинку В-2, будову Г-1, будову Д-1, будову Ж-1, будову К-1, будову Л-1, вбиральню-душ У, огорожу № 1 , двоє воріт, п`ять ганків, розташовані по АДРЕСА_1 . Також просить стягнути з відповідачів понесені витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду, заступник керівникаЗапорізької обласноїпрокуратури МаксименкоН. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані фактичні обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, і ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам позову стосовно того, що всіма доказами підтверджено, що ОСОБА_1 на спірній ділянці, яка знаходиться на відстані 4,93 м від узрізу води Азовського моря, збудувала комплекс будівель та споруд, які фактично є базою відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Оскільки вказані об`єкти не підпадають під законодавчо дозволений вид забудови пляжної зони прибережної захисної смуги моря, останні фактично є самочинним будівництвом.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу прокурора Бабич А.С. та Бабич С.В. вказали, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи вже були предметом розгляду під час розгляду справи в суді першої інстанції. Просили залишити апеляційну скаргу без розгляду, а оскаржуване рішення без змін.

Державна інспекція архітектури та містобудування України у відзиві просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги в частині вимог, що стосуються інспекції. Реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації відбулася на підставі судового рішення, яке було чинним на час здійснення такої реєстрації. Подальше скасування такого судового рішення не є підставою для скасування відповідної реєстрації.

В засідання апеляційного суду відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомленні через їх представника адвоката Салімонову А.А. та шляхом оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті апеляційного суду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи прокурора Михальчука І.В., пояснення представника Державної інспекції архітектури та містобудування, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що на підставі рішення Кирилівської селищної ради від 15.11.2006 року за договором оренди землі від 05.12.2006 ОСОБА_3 в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 2320355400:11:001:0266, площею 0,1262 га по АДРЕСА_1 для розміщення спортивно-оздоровчого комплексу.

За договором суборенди від 08.11.2012 ОСОБА_3 ця земельна ділянка передана в суборенду ОСОБА_1 .

У подальшому на цій земельній ділянці були збудовані об`єкти нерухомості: будівля для відпочинку А-2, будівля для відпочинку Б-2, будівля для відпочинку В-2, будова Г-1, будову Д-1, будова Ж-1, будова К-1, будова Л-1, вбиральня-душ У, огорожа № 1, зареєстровані як спортивно-оздоровчий комплекс «Азовушка».

Рішенням виконкому Кирилівської селищної ради від 27.06.2017 №68 зазначеним об`єктам нерухомості присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

28.09.2017 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області за №ЗП 141172682050 зареєстровано подану ОСОБА_1 декларацію про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду.

08.08.2019 державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради проведено реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за відповідачкою ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1894005123203.

31.10.2019 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено та нотаріально посвідчено договір про поділ спільного майна подружжя, за яким відповідачеві ОСОБА_2 було передано в особисту приватну власність зазначене спірне нерухоме майно.

Відповідно до інформації Кирилівської селищної ради від 21.05.2020 року №924, проект документації про встановлення прибережної захисної смуги на території смт. Кирилівка розроблений, але не затверджений.

Відповідно до ситуаційного плану земельної ділянки, абрису земельної ділянки, плану-схеми земельної ділянки, які є невід`ємною частиною договору оренди землі від 05.12.2006 року, вбачається, що відстань земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0266 від урізу води Азовського моря становить 47,93 метри.

Суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову з підстав обрання прокурором неналежного способу захисту.

Втім колегія суддів із вказаним висновком суду погодитись не може з огляду на таке.

Згідно зі ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України (положення зазначених Кодексів в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережна захисна смуга вздовж морів, навколо морських заток і лиманів встановлюється шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Згідно зі ст. 62 Земельного кодексу України та ст. 90 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 2320355400:11:001:0266, яка знаходиться на відстані 47,93 метри від урізу води Азовського моря, збудувала комплекс будівель та споруд, а фактично базу відпочинку «Азовушка». Оскільки указані об`єкти не підпадають під законодавчо дозволений вид забудови пляжної зони прибережної захисної смуги моря, останні фактично є самочинним будівництвом.

За положеннями ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ст. 331 ЦК України).

Стаття 2Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» передбачає,що державнареєстрація речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень -це офіційневизнання іпідтвердження державоюфактів набуття,зміни абоприпинення речовихправ нанерухоме майно,обтяжень такихправ шляхомвнесення відповіднихвідомостей доДержавного реєструречових правна нерухомемайно.Із офіційнимвизнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Аналіз викладено свідчить про те, що законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Отже, реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (п.п. 6.23- 6.33).

Таким чином, суд встановивши, що спірні об`єкти нерухомості збудовані на земельній ділянці, яка має законодавчі обмеження у використанні, без дозволу власника землі, а отже самочинно, мав би ухвалити рішення про знесення таких об`єктів.

У свою чергу, оскільки прокурором заявлено негаторний позов суд мав усі підстави для того щоб задовольнити також і інші позовні вимоги, а саме: щодо скасування державної реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта та визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя з одночасним припинення права власності за ОСОБА_2 на спірні об`єкти. Указані позовні вимоги у своїй сукупності є ефективним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду та у повній мірі відповідають положенням ст.ст. 376, 391 ЦК України та ст. 152 Земельного кодексу України.

Разом з цим, зробивши правильний висновок щодо віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0266 до земель водного фонду та встановивши, що будівництво було здійснено ОСОБА_1 , суд дійшов непослідовного висновку про відсутність підстав для задоволення негаторного позову через обрання прокурором неналежного способу захисту.

Окрім цього, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації суд дійшов висновку, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, і як наслідок, вимога в частині скасування декларації задоволенню не підлягає.

Однак указаний висновок суду суперечить нормам законодавства та правовим висновкам Верховного Суду.

Так, відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є інші юридичні факти.

Частиною 6 ст. 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Виникнення права власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ст. 328 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подається документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Саме з моменту прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомості законодавець пов`язує момент виникнення права власності.

Отже, декларація про готовність об`єкта до експлуатації є документом, на підставі якого виникають цивільні права та обов`язки. Декларація про готовність об`єкта до експлуатації діє упродовж всього часу експлуатації будівлі та підтверджує його експлуатаційні характеристики, та не втрачає своєї чинності моментом реєстрації права власності на нього.

Також, суд дійшов помилкового висновку, що знаходження спірного нерухомого майна на земельній ділянці у межах прибереженої захисної смуги не є підставою для позбавлення права власності на ці об`єкти у особи, яка отримала їх у законний спосіб і на законних підставах.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. З ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124)).

Як було зазначено вище, спірні будівлі та споруди збудовані ОСОБА_1 на земельній ділянці у межах пляжної зони прибережної захисної смуги Азовського моря (природоохоронній зоні), де заборонено будь-яке будівництво, окрім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

Положення законодавства, які визначають особливість забудови прибережної захисної смуги водних об`єктів, є публічними та загальнодоступними, у зв`язку з чим відповідачі мали об`єктивну можливість бути обізнаними про наявність такої заборони.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Депаль проти Франції» (рішення від 29.03.2010), де заявник стверджував, що державна влада порушила ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, коли відмовила у видачі дозволу на продовження займати в морських угіддях земельну ділянку, де знаходиться його будинок з 1960 року та прийняла рішення про його знесення, дійшов наступних висновків.

Прибережна захиснасмуга єгеографічним феноменом,який потребуєспецифічної політикиоблаштування,захисту тарозвитку.Суспільство всебільше піклуєтьсяпро охоронунавколишнього природногосередовища,збереження цієїцінності занепокоєнасвітова спільнота,у зв`язкуз чимвона єоб`єктом постійногоінтересу публічноївлади тапредметом їїзахисту.Збереження прибережноїзони,а особливопляжів,«місць звідкритим доступом», є прикладом особливого порядку облаштування. У зв`язку з цим, Суд вважає, що втручання держави у здійснення заявником своїх прав переслідувало законну ціль суспільного інтересу забезпечити вільний доступ до берегової лінії, необхідність якого встановлена зі всією очевидністю (п. 81).

Окрім того, суд підтвердив що політика облаштування території і охорона навколишнього природного середовища, де переважаюче місце займає загальносуспільний інтерес, надає державі більш широку свободу дій, а ніж при врегулювання приватноправових відносин (п.п. 83-84). У зв`язку з цим право вирішувати, які саме заходи необхідно вживати для захисту прибережної захисної смуги, належить, в першу чергу, національній владі, а тому порушення ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції допущено не було (п.п. 87, 92, 93).

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (п. 84 постанови від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

Таким чином, загальний суспільний інтерес у контролі за використанням зайнятої прибережною захисною смугою земельної ділянки за її цільовим призначенням для гарантування безпеки довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом ОСОБА_2 .

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як сторони у цивільній справі №330/390/17 були обізнані про постанову апеляційного суду Запорізької області від 17.05.2018 у цій справі, якою скасовано судове рішення та встановлені факти незаконності будівництва спірних об`єктів. Зазначена обставина усуває презумпцію правомірності укладених у подальшому правочинів щодо цієї нерухомості. Натомість, для легалізації самочинно збудованих об`єктів 08.08.2019 ОСОБА_1 зареєструвала право власності на них. А у подальшому, з метою надання своїм діям ознак законності 31.10.2019 уклала з ОСОБА_2 договір про поділ майна подружжя, на підставі якого право власності на спірні самочинно збудовані об`єкти перейшло до останнього.

Оскільки ОСОБА_1 незаконно збудувала та набула права власності на указані об`єкти, та у подальшому відчужила їх на користь свого чоловіка ОСОБА_2 на підставі договору про поділ майна подружжя від 31.10.2019, указаний правочин суперечить положенням ст. 203 ЦК України та підлягає визнанню недійсним на підставі судового рішення, як такий, що суперечить законодавству, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи вищенаведене, рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 04.11.2021 у справі № 330/768/20 не відповідає вимогам ст. 263 ЦГЖ України щодо законності та обґрунтованості, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Згідно з ч. 13 ст. 141ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, відтак судові витрати, які були понесені Запорізькою обласною прокуратурою під час розгляду в суді першої та апеляційної інстанції підлягає відшкодуванню за рахунок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Згідно матеріалів справи, Запорізькою обласною прокуратурою при зверненні до суду із вказаним позовом був сплачений судовий збір в сумі 6306,00 гривень. Окрім того під час розгляду справи в суді першої інстанції були розглянуті два клопотання Запорізької обласної прокуратури про забезпечення позову, які також були оплачені судовим збором по 1051,00 гривень кожен. Також при падучі апеляційної скарги Запорізька обласна прокуратура сплатила судовий збір в сумі 9459,00 гривень. Отже судові витрати які були понесені Запорізькою обласною прокуратурою пов`язані з розглядом справи становлять 17867,00 гривень і саме ця сума підлягає компенсації за рахунок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівникаЗапорізької обласноїпрокуратури МаксименкоН. задовольнити.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2021 року у цій справі скасувати на ухвалите нове про задоволення позову.

Скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області 25.09.2017 за №ЗП 141172682050, подану ОСОБА_1 та припинити право власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Кам`янсько - Дніпровським РВ ГУМС України в Запорізькій області 24.01.2005, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 на нерухоме майно, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1894005123203.

Визнати недійсним договір про поділ спільного майна подружжя від 31.10.2019, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Уколовим С.А., в частині переходу в особисту приватну власність ОСОБА_2 спортивно-оздоровчого комплексу «Азовушка», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності на нього ОСОБА_2 .

Зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинно збудовані: будівлю для відпочинку загальною площею 125,4 кв.м. (літ.А-2); будівлю для відпочинку загальною площею 125,4 кв.м. (літ Б-2); будівлю відпочинку загальною площею 218,8 кв. м. (літ. В-2), зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1894005123203, а також зазначені фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 у технічному паспорті по АДРЕСА_1 інші об`єкти: будову площею 20 кв.м. (літ. Г-1); будову площею 20 кв.м. (літ. Д-1); будову площею 20 кв.м. (літ. Ж-1); будову розміром 24 кв.м. (літ.К-1); будову площею 70 кв.м. (літ. Л-1); убиральню душ площею 19,9 кв.м. (літ.У); огорожу №1; двоє воріт; п`ять ганків, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером:2320355400:11:001:0266 по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_2 ) на користь прокуратури Запорізької області (адреса: 69005, Україна, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29а) судові витрати в розмірі 8933,50 гривень (вісім тисяч дев`ятсот тридцять три гривні 50 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ,ІПН: НОМЕР_3 ) на користь прокуратури Запорізької області (адреса: 69005, Україна, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29а) судові витрати в розмірі 8933,50 гривень (вісім тисяч дев`ятсот тридцять три гривні 50 копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 16 грудня 2022 року.

Головуючий І.В. Кочеткова Судді А.В. Дашковська

О.М.Кримська