Постанова

від 13.09.2007 по справі 7/198-10/301/07

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/198-10/301/07

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

13.09.07                                                                                       Справа №7/198-10/301/07

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Антонік С.Г. судді  Кричмаржевський В.А.    , Хуторной В.М.

при секретарі Соколова А.А.

за участю представників:

позивача –Кононенка В.О., дов. від 27.08.2007року,

відповідача – Лебедєва Л.С., дов.№61  від 06.02.2007р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу „Запорізька атомна електростанція”, м.Енергодар Запорізької області

на рішення  господарського суду Запорізької області від 05.07.2007р.  

у справі  №7/198-10/301/07

за позовом    ТОВ. „Еталон-прилад”, м.Харків

до відповідача  Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу „Запорізька атомна електростанція”, м.Енергодар Запорізької області

про стягнення заборгованості  

                                                                      Установив:

          За рішенням господарського суду Запорізької області від 05.07.2007р. у справі №7/198-10/301/07 (суддя Алейникова Т.Г.) позовні вимоги задоволені у повному обсязі, з відповідача у справі - Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі ВП „Запорізька атомна електростанція”, м.Енергодар Запорізької області, на користь позивача – ТОВ. „Еталон-прилад”, м.Харків, стягнуто 113.380,50грн. основного боргу, 10.204,23грн. - 3% річних, 36.395,02грн. втрат від інфляції, 1.599,80грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з цим судовим актом, відповідач оскаржив його до Запорізького апеляційного господарського суду, вважає, що при винесені рішення місцевим господарським судом допущене порушення норм матеріального права, нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних є неправомірним, оскільки відносно підприємства- відповідача порушена справа про банкрутство. Просить скасувати рішення господарського суду і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач у поданому апеляційному суду запереченні на апеляційну скаргу погоджується з рішенням суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського  суду  - без змін.

                  Представники сторін підтримали доводи, що викладені у апеляційній скарзі та запереченнях на неї.

          Згідно з розпорядженням першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду №2549 від 13 вересня 2007р. справу №7/189-10/301/07 передано на розгляд колегії суддів у складі: Антоніка С.Г. (головуючого), Кричмаржевського В.А. та Хуторного В.М.

                Обговоривши доводи та заперечення сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені оскаржуваного рішення, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

           Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.2003року між сторонами укладений договір поставки за №534(1)03УК (далі-Договір), за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити продукцію відповідно до переліку (пункт 1.1) на загальну суму 125.898,42грн.

          На виконання зобов'язань за договором 27.08.2003року позивач передав відповідачеві продукції на загальну суму 113.380,50грн., що підтверджується видатковою накладною за №РВ-0000287 (а.с.5), довіреністю від 27.08.2003року (а.с.6), здійснення господарської операції підтверджується податковою накладною від 27.08.2003року (а.с.7).   

Предметом даного спору є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 113.380,50грн.

Відповідно до статті 160 Цивільного кодексу УРСР, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін за договором, обов'язки повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону або договору. Ця норма також міститься у статті 526 Цивільного кодексу України, що діє у даний час. Аналогічний припис міститься і у статті 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Отже, будь-яких доказів на здійснення оплати за отриману продукцію відповідачем не надано, що вказує на порушення господарського зобов'язання.   

Не заперечуючи проти порушення договірних зобов'язань щодо оплати отриманої продукції, відповідач разом з тим вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності для стягнення вказаної вище заборгованості.

          Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності у три роки.

          Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частина 3 статті 267 ЦК України  передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

          Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).  

          Статтею 264 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу.

          З матеріалів справи вбачається, що сторонами складений акт звіряння взаєморозрахунків станом на 03.11.2004року, відповідно до якого заборгованість на користь позивача на цю дату становить 147.172,50 грн. До суми вказаної заборгованості включена і заборгованість за поставкою за договором на суму 113.380,50грн. (а.с.11).

Крім того, відповідачем на адресу позивача був надісланий лист від 12.09.2006року, з якого вбачається, що відповідач запропонував позивачеві розглянути пропозицію щодо погашення існуючої заборгованості (а.с.48). При цьому слід зазначити, що позов поданий 12.03.2007року.

Таким чином, колегія суддів вважає вищевказані дії відповідача такими, що свідчать про визнання ним свого боргу, а тому твердження відповідача щодо пропуску строку позовної давності є неправомірними, а позовні вимоги в частині стягнення основного боргу   заявлені правомірно, а тому підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від  простроченої суми, якщо інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок нарахування 3% річних та втрат від інфляційних процесів у державі у поданому уточненні позовних вимог (а.с.55-57), колегія суддів вважає його правильним, а вимоги щодо стягнення цих сум обґрунтованими.

          Отже, поряд з основною заборгованістю, до стягнення підлягають: 3% річних  у сумі 10.204,23грн. та інфляційних – 36.395,05грн.

У поданій апеляційній скарзі заявник вказує на неправомірність нарахування річних та інфляційних, посилаючись на введений мораторій у справі про банкрутство підприємства-відповідача, але це твердження є необґрунтованим в силу наступного.

Відповідно до Інформаційного листа Верховного Суду України від 15.07.2005р. №3.2.-2005 інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних – платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Згідно з пунктом 9 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994р. №02-5/293 „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань” відсотки є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.

У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції та трьох процентів річних заявлені позивачем правомірно. Зазначене спростовує доводи апелянта щодо віднесення річних та інфляційних до штрафних санкцій, нарахованих за невиконання грошових зобов'язань.

На відміну від неустойки (пені, штрафу), проценти відповідно до ст.536 та ст.625 Цивільного кодексу України є платою за користування чужими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, а тому проценти не можна розцінювати як заходи відповідальності  за порушення  зобов'язань та у зв'язку з цим відносити  до санкцій у розумінні статті 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Оцінюючи вищенаведене у сукупності, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції таким, що відповідає закону, підстави для його скасування або зміни  відсутні.

Викладені в апеляційній скарзі доводи спростовуються вищенаведеним.

       Керуючись статтями 101-103 та 105 ГПК України, Запорізький апеляційний  господарський  суд -  

          Постановив:

          Апеляційну скаргу Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу „Запорізька атомна електростанція”, м.Енергодар Запорізької області, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 05.07.2007р. у справі №7/198-10/301/07 – без змін.

Головуючий суддя Антонік С.Г.

 судді  Кричмаржевський В.А.  

 Хуторной В.М.