Рішення

від 05.12.2022 по справі 369/16496/20

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/16496/20

Провадження № 2/369/798/22

РІШЕННЯ

Іменем України

05.12.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Дубас Т.В.

при секретарі судових засідань Мазурик Д.С., Варваровій М.П.,

Миголь А.А., Житар А.А.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Федоренко Олена Ігоревна про визнання недійсним договору міни земельних ділянок ,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року позивач ОСОБА_4 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з вказаним позовом.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовував тим, що між ним та ОСОБА_5 07.04.2020 року було укладено договір міни земельних ділянок, відповідно до якого позивач передав відповідачу земельну ділянку площею 1,2608 га, що розташована за адресою:Київська область, Києво-Святошинський район, Ходосівська сільська рада, кадастровий номер 32224870000:04:003:0076, а відповідач передав ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,0 га, що розташована за адресою: Київська область, Фастівський район, Пришивальницька сільська рада, кадастровий номер 3224985700:05:001:0017. Оскільки обмін був не рівнозначний сторони домовилися про доплату позивачу різниці в розмірах земельних ділянок, а саме по 4000 доларів США за кожні 0,01 га земельної ділянкирозташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Ходосівська сільська рада, кадастровий номер 32224870000:04:003:0076. Але після укладення договору міни позивачу було передано 8000 тисяч доларів США, після чого інших дій щодо оплати позивачу вартості відчуженої земельної ділянки відповідачем або його представниками не здійснювалось. Зазначає, що фактично між ними було вчинено договір купівлі-продажу земельної ділянки, а тому договір міни є удаваним, який приховує договір купівлі-продажу земельної ділянки, в зв`язку з чим наявні підстави для визнання фактично укладеного між ними договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним. Також зазначив, що його ввели в оману щодо дійсного співвідношення вартості земельних ділянок, щодо розміру оплати за відчуження його земельної ділянки та щодо природи правочину, який мав бути укладеним. Зазначив, що його волевиявленням було отримання грошових коштів за відчуження (продаж) належної йому земельної ділянки, однак внаслідок свого безпорадного стану, викликаного похилим віком та станом здоров`я, він піддався обману зі сторони відповідача та його представника, що призвело до заподіяння йому збитків.

З огляду на вищевикладене просив суд визнати недійсним з дати його укладення договір міни земельних ділянок від 07.04.2020 року за реєстровим номером №257, згідно з яким Позивач та Відповідач здійснили міну земельних ділянок, належних сторонам на праві приватної власності: належної Позивачу земельної ділянки площею 1,2608 га, що розташована за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, Ходосівська сільська рада, кадастровий номер 3222487000:04:003:0076 та належної Відповідачу земельної ділянки площею 2,0 га, що розташована за адресою: Київська область, Фастівський район, Пришивальницька сільська рада, кадастровий номер 3224985700:05:001:0017.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2020 року відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.07.2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

16.02.2022 представник відповідача направив до суду пояснення. Зазначав, що зі змісту договору, ОСОБА_4 передав ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1,2608 га кадастровий номер 3222487000:04:003:0076. В свою чергу ОСОБА_6 передала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,0 га кадастровий номер 224985700:05:001:0017. Тобто, всупереч твердженням Позивача, останній перебуває у вигідніших умовах, ніж Відповідач. Так, з наведеного можливо встановити, що Позивач, за результатами укладення договору міни, отримав земельну ділянку, яка за площею є більшою, ніж та, яка перебувала у його власності до обміну. Відтак, не заслуговують на увагу доводи Позивача на рахунок «невигідності обміну». Укладаючи спірний договір міни ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в особі ОСОБА_7 , мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин вчинено у письмовій формі та нотаріально посвідчено, в ньому містяться істотні умови як - номер земельних ділянок, їх місце знаходження, площа земельних ділянок, кадастрові номера, вартість земельних ділянок та інше.

Зазначив, що договір підписано обома сторонами. Також, у пункті 14-му оспорюваного правочину сторони ствердили, що у них відсутні заперечення щодо кожної з умов правочину, вони однаково розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині. Зміст договору та зміст вказаних в п. 12 статей їм зрозумілий, питань, які залишилися б нез`ясованими, незрозумілими для них немає. Зміст посвідчувального правочину відповідає вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Зауважив, що у договорі також зазначається, що кожна із сторін договору глянула земельні ділянки і жоден із сторін не заявив претензій щодо майна, яке кожна з них набуває за рахунок підписання договору (п. 6 договору).

З огляду на вищевикладене, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судове засідання 05.12.2022 представник позивача з`явилася. Позов підтримала та просила суд задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 05.12.2022 з`явилася. Проти позову заперечувала та просила суд відмовити у його задоволення.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належала земельна ділянка, що знаходяться за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, Ходосівська сільська рада, кадастровий номер 32224870000:04:003:0076.

Відповідно до договору міни земельних ділянок від 07.04.2020 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_5 (в особі представника) земельну ділянку площею 1,2608 га, що знаходиться за адресою:Київська область, Києво-Святошинський район, Ходосівська сільська рада, кадастровий номер 32224870000:04:003:0076 в обмін на земельну ділянку площею 2,0 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський район, Пришивальницька сільська рада, кадастровий номер 3224985700:05:001:0017, яка належить ОСОБА_5 , а ОСОБА_5 (в особі представника) передала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,0 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський район, Пришивальницька сільська рада, кадастровий номер 3224985700:05:001:0017 в обмін на земельну ділянку площею 1,2608 га, що знаходиться за адресою:Київська область, Києво-Святошинський район, Ходосівська сільська рада, кадастровий номер 32224870000:04:003:0076.

Земельна ділянка площею 1,2608 га, що знаходиться за адресою:Київська область, Києво-Святошинський район, Ходосівська сільська рада, кадастровий номер 32224870000:04:003:0076 належить ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 609784, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів 11.04.2006 року, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.03.2020 року за реєстраційним номером 2055503332224.

Земельну ділянка площею 2,0 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський район, Пришивальницька сільська рада, кадастровий номер 3224985700:05:001:0017 належить ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право власністі, виданого Реєстраційною службою Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області 24.07.2017 року, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 414737032249.

Згідно зі статтею 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

На підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Виключно у разі встановлення таких обставин норми частини першої статті 230 та статті 203 ЦК України у сукупності вважатимуться правильно застосованими.

Звертаючись до суду з ОСОБА_4 вказував саме про обман зі сторони відповідача ОСОБА_5 , помилку ним щодо укладеного правочину.

При цьому ОСОБА_4 не зазначає, які саме фактичні обставини неправильно ним були сприйняті, що спотворило його справжню волю. За таких обставин суд вважає, що відсутні підстави для визнання договору міни таким, що вчинений під впливом помилки, позивач не довів обставини недійсності укладеного між сторонами договору міни, правові підстави для задоволення позову з цих підстав відсутні.

Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За змістом п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджував, що хотів укласти договір купівлі-продажу з відповідачем. Разом з тим під час судового розгляду будь-яких доказів у підтвердження того, що спірний договір міни є удаваним позивачем надано не було, а судом не встановлено. Позивач обмежився лише власними поясненнями, звертаючи увагу лише на свій похилий вік. Суд вважає, що без надання належних та допустимих доказів посилання на похилий вік не може автоматично підтверджувати необізнаність сторони договору, укладення договору внаслідок обману, помилки чи удаваність.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено, що: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як умовами договору, так і свої підписами сторони договору міни узгодили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається сторонами у відповідності зі справжньою волею сторін, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається сторонами без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу та правові наслідки, бажають настання саме таких правових наслідків, що створюються даним договором, сторони свідчать, що договором визначено всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі.

Таким чином, судом встановлено, що сторони при укладанні договору, попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, не визнані недієздатними, діяли добровільно, без будь-якого фізичного та психічного тиску, розуміли значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог. Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Федоренко Олена Ігорівна про визнання недійсним договору міни земельних ділянок - відмовити.

Повний текст рішення суду виготовлено 16.12.2022.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Дубас