Рішення

від 06.12.2022 по справі 904/3569/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2022м. ДніпроСправа № 904/3569/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оресунд" (Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, с. Крихівці)

до Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості

Представники:

від позивача: Мельничук О.О.;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оресунд" звернулось з позовною заявою до Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради про стягнення заборгованості в загальному розмірі 939887,12грн, з якої: 920000,00грн основного боргу, 19887,12грн трьох відсотків річних. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором №10/5 від 20.10.2021 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані послуги, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 920000,00грн на яку позивач нарахував 3% річних у сумі 19887,12грн за загальний період з 01.01.2022 по 20.09.2022.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 10.11.2022.

09.11.2022 представник відповідача звернувся з клопотанням про розгляд справи без участі Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, яке було подано до канцелярії суду 09.11.2022.

Крім того, 09.11.2022 представник відповідача подав до канцелярії суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що позивач на день завершення дії спірного договору не виконав свої зобов`язання, а саме не надав оформленої належним чином документації в обсязі, формі і кількості примірників відповідно до завдання на розробку "Концепції розвитку велосипедної інфраструктури і мікромобільності м. Дніпра". Дана обставина і стала причиною не підписання, отриманих від позивача, актів наданих послуг та повернення матеріалів позивачу на доопрацювання без оплати. Також, було запропоновано підписати додаткову угоду №1 на розірвання зазначеного договору. Зазначає, що відповідач, як орган місцевого самоврядування, фінансується з місцевого бюджету, а відсутність зареєстрованих зобов`язань за договором №10/5 від 20.10.2021 унеможливлює здійснення оплати за надані послуги.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2022 відкладено підготовче засідання на 22.11.2022.

21.11.2022 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просив задовольнити позовні вимоги.

В своїх поясненнях щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень зазначає, що анотовані звіти, разом із належно оформленими актами та рахунками були повторно надіслані відповідачу 24.12.2021. Щодо додаткової угоди про розірвання договору, то позивач не погоджується на її підписання, оскільки ним надані послуги за договором.

22.11.2022 до початку судового засідання позивач подав до канцелярії суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: доказів направлення відповіді на відзив на адресу відповідача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в засіданні на 01.12.2022.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2022 відкладено розгляд справи по суті на 06.12.2022.

У судове засідання 06.12.2022 відповідач не забезпечив явку свого представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.

У судовому засіданні 06.12.2022 проголошені вступна та резолютивна частина рішення суду.

Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

20.10.2021 між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради (далі замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оресунд" (далі виконавець, позивач) укладено договір №10/5 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов`язується надати одну послугу з розробки Концепції розвитку велосипедної інфраструктури та мікромобільності в м. Дніпрі (код ДК 021:2015 71240000-2 "Архітектурні, інженерні та планувальні послуги") (далі послуга), а замовник прийняти та оплатити надану послугу.

Згідно з п. 1.2 договору етапи та строки надання послуги визначаються погодженим сторонами календарним планом надання послуги (додаток 3 до договору).

Пунктом 1.3 договору визначено, що виконавець повинен надати замовнику послугу, якість якої відповідає умовам, визначеним чинним законодавством щодо такого роду послуги, державним стандартам та завданню на розробку "Концепції розвитку велосипедної інфраструктури та мікромобільності в м. Дніпрі" (далі завдання, додаток 4 до договору).

Відповідно до п. 2.1 договору загальна вартість послуги (ціна договору) за цим договором становить 920000,00грн (дев`ятсот двадцять тисяч гривень 00 коп.) без ПДВ. Загальна вартість наданої послуги визначається згідно з протоколом погодження договірної ціни наданої послуги (додаток 2 до договору), що складається на підставі наданого виконавцем кошторису наданої послуги (додаток 1 до договору).

Розрахунок за надану послугу здійснюється поетапно, згідно з погодженим сторонами календарним планом надання послуги (додаток 3 до договору), на підставі підписаних уповноваженими представниками обох сторін актів приймання-передачі послуги (далі акти) протягом 10 робочих днів з дня надходження коштів на рахунок замовника, при цьому виконавець погоджується на можливий термін відстрочки платежу до 90 календарних днів у випадках відсутності фінансування (п. 2.3 договору).

Приймання послуги за цим договором оформлюється актами, після надання послуги за кожним етапом. Після виконання кожного етапу замовнику надається анотований звіт (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору по завершенню виконання послуги, протягом 3-х робочих днів виконавець готує акт і разом з матеріалами "Концепції розпитку велосипедної інфраструктури та мікромобільності в м. Дніпрі" у формі та обсягах відповідно до завдання (додаток 4 до договору) надає його замовнику, замовник протягом 3-х робочих днів перевіряє достовірність акта в частині наданої послуги, підписує його в межах цього строку.

У разі виявлення недоліків у наданій виконавцем послузі замовник письмово повідомляє виконавця про такі недоліки з мотивованими запереченнями проти підписання акту (п. 3.3 договору).

Згідно з п. 4.1 договору надання послуги, передбаченої п. 1.1 цього договору, здійснюється поетапно, відповідно до Календарного плану надання послуги (додаток №3 до договору) з дня підписання договору до 17.12.2021.

Датою початку надання послуг відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України є наступний день за днем передачі замовником виконавцю документів, визначених законодавством (п. 4.2 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами передбачених ним зобов`язань (п. 9.1 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

В матеріалах справи наявні укладені між сторонами додатки №1-4 до договору (а.с. 16-27 том 1).

Позивач зазначає, що виконав всі етапи та надіслав відповідачу анотовані звіти і відповідні матеріали, визначені завданням на розробку, а саме:

по 1 етапу - 25.10.2021;

по 2 етапу - 15.11.2021;

по 3, 4, 5 етапам - 15.12.2021.

Разом зі звітами позивачем, на виконання умов договору, було надіслано акти наданих послуг разом з рахунками на загальну суму 920000,00грн без ПДВ:

- №1 від 25.10.2021 на суму 40500,00грн.;

- №2 від 15.11.2021 - 280500,00грн.;

- №3 від 15.12.2021 - 216000,00грн.;

- №4 від 15.12.2021 - 383000,00грн.

На підтвердження наведеного позивач надав роздруківку електронних листів (а.с. 28-30 том 1).

У зв`язку з відсутністю будь-яких повідомлень від відповідача, позивач 24.12.2021, засобами поштового зв`язку, повторно направив на адресу відповідача анотовані звіти і відповідні матеріали (а.с. 33-36 том 1).

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач отримав анотовані звіти і відповідні матеріали, визначені завданням на розробку 13.01.2022.

Листом від 15.09.2022 позивач надав відповідачу примірники на електронному та паперовому носіях у кількості 2 екземплярів, які отримані останнім 16.09.2022, про що свідчить відмітка канцелярії відповідача з вх.№13/107 (а.с. 99 том).

Підписані акти відповідач позивачу не повернув, вмотивованої відмови від їх підписання не надав.

Позивач стверджує, що відповідач в порушення умов договору не виконав свої зобов`язання щодо здійснення оплати за надану послугу, у зв`язку з чим заборгованість становить 920000,00грн на яку позивач нарахував 3% річних у сумі 19887,12грн за загальний період з 01.01.2022 по 20.09.2022, що й стало причиною виникнення спору.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин належного виконання сторонами умов договору, наявністю правових підстав для стягнення вартості наданих послуг за договором та стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 174, 193 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань, які повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Пунктом 3.1 договору визначено, що приймання послуги за цим договором оформлюється актами, після надання послуги за кожним етапом. Після виконання кожного етапу замовнику надається анотований звіт.

Відповідно до п. 3.2 договору по завершенню виконання послуги, протягом 3-х робочих днів виконавець готує акт і разом з матеріалами "Концепції розпитку велосипедної інфраструктури та мікромобільності в м. Дніпрі" у формі та обсягах відповідно до завдання (додаток 4 до договору) надає його замовнику, замовник протягом 3-х робочих днів перевіряє достовірність акта в частині наданої послуги, підписує його в межах цього строку.

У разі виявлення недоліків у наданій виконавцем послузі замовник письмово повідомляє виконавця про такі недоліки з мотивованими запереченнями проти підписання акту (п. .3.3 договору).

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідачем отримано анотовані звіти, відповідні матеріали, визначені завданням на розробку, а також акти наданих послуг і рахунки на оплату.

Розрахунок за надану послугу здійснюється поетапно, згідно з погодженим сторонами календарним планом надання послуги (додаток 3 до договору), на підставі підписаних уповноваженими представниками обох сторін актів приймання-передачі послуги (далі акти) протягом 10 робочих днів з дня надходження коштів на рахунок замовника, при цьому виконавець погоджується на можливий термін відстрочки платежу до 90 календарних днів у випадках відсутності фінансування (п. 2.3 договору).

Доказів оплати наданих послуг у встановлений договором строк відповідач не надав, також не надав аргументованої відмови від підписання актів наданих послуг.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що умовами договору сторонами було погоджено відповідний порядок оплати наданих послуг, до 90 календарних днів у випадках відсутності фінансування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає про необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного Кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Господарський суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Оцінюючи долучені позивачем до матеріалів справи докази направлення на електронну адресу відповідача матеріалів, передбачених завданням на розробку, наявність рекомендованого повідомлення про вручення, відсутність будь-яких доказів на підтвердження заперечень відповідача, господарський суд доходить висновку, що позивач виконав свої зобов`язання за спірним договором.

Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб`єктів господарювання, що пов`язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.

Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності.

Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від виконання його зобов`язань за спірним договором перед позивачем.

Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи викладене, відсутність фінансування (бюджетних коштів) не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 №910/123/17 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Таким чином, враховуючи умови договору, а також отримання відповідачем 15.12.2022 усіх матеріалів, визначених завданням на розробку, строк оплати наданих послуг є таким, що настав 15.03.2022, відповідно про строчка з 16.03.2022.

Протягом судового розгляду справи відповідачем не спростовано позовних вимог позивача та не надано доказів, які б підтверджували належне виконання ним своїх договірних зобов`язань на суму 920000,00грн.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 920000,00грн.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 3% річних, відповідно до розрахунку, викладеного у позовній заяві (а.с. 5 том 1).

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних за загальний період з 01.01.2022 по 20.09.2022 у сумі 19887,12грн.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що позивачем не враховано наступні положення законодавства.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).

З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 14291,51грн за загальний період з 16.03.2022 по 20.09.2022.

Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

У позовній заяві позивач у справі попередньо визначив витрати на професійну правничу допомогу у сумі 30000,00грн.

Відповідно до частин першої третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач клопотання про зменшення заявлених позивачем витрат на оплату правничої допомоги адвоката не заявляв.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані договір про надання правової (правничої) допомоги від 01.09.2022, акт виконаних робіт до договору №б/н від 22.09.2022 із визначеною та заявленою у підсумку сумою до стягнення 30000,00грн, ордер на надання правничої допомоги серії АЕ №1155283 (а.с. 76-79 том 1).

Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем до суду разом із позовною заявою та клопотанням про стягнення судових витрат, тобто в межах передбаченого законом строку.

Здійснюючи аналіз заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Оцінюючи розмір зазначених витрат у контексті критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає їх завищеними з огляду на неспівмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг): справа не відноситься до складної категорії, а є малозначною, що розглядається у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання; серед підготовлених заяв по суті справи з боку позивача є лише позовна заява; обґрунтування позову не містить аналізу великого об`єму судової практики Верховного Суду.

Відтак, з огляду на викладене, керуючись передбаченим статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням щодо справедливого вирішення судом спорів та встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, розумним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах справи, що розглядається, суд вважає 10059,89грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин судовий збір покладається на відповідача у сумі 14014,38грн (934291,51 х 14098,31/939887,12 = 14014,38), а витрати на професійну правничу допомогу - у сумі 10000,00грн (934291,51 х 10059,89/939887,12 = 10000,00).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оресунд" до Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради про стягнення заборгованості за Договором послуг з розробки Концепції розвитку велосипедної інфраструктури та мікромобільності в м. Дніпро №10/5 від 20.10.2021 в загальному розмірі 939887,12грн, з якої: 920000,00грн основного боргу, 19887,12грн 3% річних задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 75, ідентифікаційний код: 37454258) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оресунд" (76493, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Бастіона, буд. 5, кв. 54, ідентифікаційний код: 43767569) 920000,00грн - основного боргу, 14291,51грн - 3% річних, 14014,38грн - витрат зі сплати судового збору та 10000,00грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оресунд" 5595,61грн 3% річних.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 16.12.2022.

Суддя В.О. Татарчук