Рішення

від 12.10.2022 по справі 199/8379/21

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/8379/21

(2/199/562/22)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

12.10.2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Хамула А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила Права» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

27 жовтня 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що він в період з 17 серпня 2017 року по 21 вересня 2020 року перебував у трудових відносинах із відповідачем. Ці правовідносини припинились внаслідок звільнення позивача за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. Однак позивачу при звільненні та в подальшому відповідачем не була виплачена нарахована станом на вересень 2020 року заробітна плата в загальному розмірі 38422,97 гривень. За таких обставин позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості по заробітній платі, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, розрахований за 159 робочих днів, в розмірі 38780,1 гривень і моральну шкоду, оцінену позивачем в 25000 гривень. Моральна шкода за твердженнями позивача полягає у необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя та родини, що з огляду на економічній стан в країні, підвищення цін на комунальні послуги, продовольчі та непродовольчі товари, пандемію виявилось важко, призвело до душевних страждань позивача, погіршення його фізичного та духовного стану. Також позивач вимушений був позичати кошти у знайомих, змінити місце проживання через неможливість оплати оренди житла. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати по справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження із викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання учасники справи повторно не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідач правом на подання відзиву не скористався. Натомість від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, підтримання позовних вимог та відсутність заперечень проти заочного розгляду справи.

За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України провести судове засідання за відсутності сторін та здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису у відповідності до положень ст.247 ч.2 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач з 17 серпня 2017 року по 21 вересня 2020 року перебував у трудових відносинах із відповідачем, працюючи на посаді юрисконсульта, будучи звільненим на підставі наказу від 21 вересня 2020 року №21-к на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки позивача, а також копією відповідного наказу про звільнення.

Також судом встановлено, що в день звільнення позивача із ним не було проведено остаточний розрахунок у відповідності до вимог ст.116 КЗпП України, чого не було здійснено і в подальшому, в зв`язку із чим у відповідача за період з січня 2020 року по 21 вересень 2020 року виникла заборгованість перед позивачем по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в загальному розмірі 38422,97 гривень. Викладене підтверджується копією відповідної довідки відповідача.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Так, відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. За змістом ст.ст.2, 221, 231, 232 КЗпП України працівник має право звернутися до суду для вирішення трудового спору, захисту свого порушеного права.

Відповідно до ст.43 ч.7 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці», ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Положеннями ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Нормою ст.15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Положеннями ст.47 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 КЗпП України, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

В свою чергу, нормою ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Положеннями абзацу 3 п.2 розділу ІІ Порядку визначено, що середня заробітна плата для визначення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (ст.117 КЗпП України) обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Положеннями п.8 розділу IV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Окрім того, положеннями ст.238 КЗпП України визначено, що при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст.237-1 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, враховуючи, що в судовому засіданні знайшли підтвердження належними та допустимими доказами заявлені позивачем факти його перебування у трудових відносинах із відповідачем, звільнення із займаної посади без виконання відповідачем вимог трудового законодавства щодо здійснення повного розрахунку із працівником при звільненні шляхом виплати йому боргу по заробітній платі, і фактичний розмір цього боргу відповідає заявленому позивачем в позові, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, а відтак і про необхідність задоволення цієї частини позовних вимог в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить із наступного.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює ст.117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Середній заробіток за ст.117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

Умовами застосування ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Правові висновки, аналогічні наведеним трьома абзацами вище, також містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, від 18 березня 2020 року по справі №711/4010/13, від 08 лютого 2022 року по справі №755/12623/19.

Позивач, пред`являючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на підставі ст.117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 38780,1 гривень, в основу свого розрахунку такого середнього заробітку покладає 41 робочий день (для розрахунку середньоденної заробітної плати), а також 159 робочих днів прострочення виплати заборгованості по заробітній платі. Із такими вихідними даними розрахунку суд не може погодитись, оскільки у липні та серпні 2020 року (два місяці, які передували місяцю, в якому відбулось звільнення позивача) насправді 43 робочі дні, а тому середньоденна заробітна плата позивача, розрахована судом у відповідності до п.8 розділу IV Порядку, становила 232,56 гривень (10000 гривень заробітної плати за липень та серпень 2020 року разом / 43 робочі дні у вказаних двох місяцях), а не розраховані позивачем 243,9 гривень. Крім того, у періоді з 22 вересня 2020 року (наступний день після звільнення позивача, тобто день, з якого у останнього виникло право на отримання передбачених ст.117 КЗпП України виплат) до 27 жовтня 2021 року (день звернення до суду із даним позовом) 276 робочих днів, а не 159, як зазначає позивач. В той же час, суд, будучи обмеженим принципом диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України), зобов`язаний покласти і в основу свого розрахунку саме заявлені позивачем 159, а не фактичні 276 робочих днів, щоб уникнути виходу за межі позовних вимог внаслідок перевищення розрахованої судом суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відносно суми, заявленої позивачем до стягнення у позові. Відтак, розрахунок суду розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні має наступний вигляд: 232,56 гривень х на 159 робочих днів за весь період прострочення = 36977,04 гривень. Саме така сума, яку суд вважає справедливою та пропорційною, і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача замість заявлених позивачем 38780,1 гривень.

Не викликає в суду сумнівів заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди, яка виразилась у його моральних стражданнях та переживаннях, зумовлених не проведенням відповідачем розрахунку при звільненні позивача, що, в свою чергу, змусило останнього докладати додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок зменшення розміру свого доходу, на який він розраховував, вчиняти дії із відновлення своїх порушених трудових прав, а відтак і порушувати звичний уклад свого життя. Разом з тим, позивачем не надано будь-яких доказів, що об`єктивно б свідчили про істотність заподіяної йому моральної шкоди і настання суттєвих негативних наслідків для його психологічного та фізичного стану. За таких обставин, суд вважає позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди такими, що з урахуванням вимог розумності та справедливості підлягають частковому задоволенню - шляхом стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 3000 гривень.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 137, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі, кількість та характер заявлених позовних вимог, а також результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений останнім при зверненні до суду судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - в розмірі 569,13 гривень (стосовно вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди). Заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу відшкодуванню не підлягають, оскільки позивачем взагалі не подано жодного доказу на підтвердження як понесення ним таких витрат, так і їх розміру. Оскільки позивача на підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору за пред`явлення позовної вимоги про стягнення заробітної плати, і таку позовну вимогу задоволено в повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір, який би мав сплачуватись за таку позовну вимогу, в розмірі 908 гривень.

Окрім того, суд вважає за необхідне у відповідності до ст.367 ЦПК України допустити негайне виконання даного рішення в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, в розмірі місячного платежу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 124 Конституції України, ст.ст.23, 1167 ЦК України, ст.ст.2, 47, 94, 115, 116, 117, 221, 231, 232, 233, 237-1, 238 КЗпП України, ст.ст.1, 15, 21, 24 Закону України «Про оплату праці», п.2 розділу ІІ, п.8 розділу IV Порядку, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила Права» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила Права» (ЄДРПОУ 39848128; адреса місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Банкова, 2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період з січня 2020 року по 21 вересня 2020 року в розмірі 38422,97 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 36977,04 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 гривень, а всього 78400,01 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

У рахунок відшкодування судових витрат по справі стягнути з Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила Права» (ЄДРПОУ 39848128; адреса місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Банкова, 2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 569,13 гривень.

В порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила Права» (ЄДРПОУ 39848128; адреса місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Банкова, 2) на користь держави судовий збір в розмірі 908 гривень.

Рішення суду в частині стягнення з Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила Права» на користь ОСОБА_1 заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за один місяць допустити до негайного виконання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко