Рішення

від 09.12.2022 по справі 908/1999/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/134/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2022 Справа № 908/1999/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Ватра Дніпровський регіон (вул. Пухівська, буд. 2, м. Київ, 02222; код ЄДРПОУ 42038529)

До відповідача: Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; код ЄДРПОУ 19355964)

про стягнення 8 666,92 грн.,

Без виклику представників сторін

СУТНІСТЬ СПОРУ:

04.10.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Ватра Дніпровський регіон до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом про стягнення 8 666,92 грн.

04.10.2022 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/1999/22 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 10.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1999/22 в порядку спрощеного позовного провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Присвоєно справі номер провадження 5/134/22 та розгляд справи по суті розпочато з 03.11.2022.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 10.10.2022 розпочато розгляд справи по суті з 03.11.2022 без проведення судового засідання та 09.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Як вбачається з позовної заяви позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 8 524,80 грн., що підтверджується відповідними Видатковою накладною та рахунком на оплату. Однак, відповідач суму основного боргу в розмірі 8 524,80 грн. не сплатив. У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано 3% річних в сумі 48,35 грн. та інфляційних втрат в сумі 93,77 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 205, 509, 510, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 611, 625, 655 692 Цивільного кодексу України ст.ст. 193, 181 Господарського кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.

В матеріалах справи міститься письмовий відзив на позовну заяву від 26.10.2022 за вих. 28-23/13362, в якому зазначено, що дійсно між позивачем та відповідачем укладено договір поставки товару у спрощений спосіб по рахунку №475 від 03.02.2022. Проте, строк виконання зобов`язання щодо оплати вартості товару в розмірі 8 524,80 грн. не встановлений, а отже необхідно керуватись ст. 530 ЦК України. Подання позовної заяви до суду і надіслання її копії відповідачу є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні ст. 530 ЦК України. Отже, строк оплати вартості поставленого товару в розмірі 8 524,80 грн. не настав, у зв`язку з чим здійснення оплати вартості товару є правом, а не обов`язком ВП ЗАЕС. Отже, позивач, неправильно визначивши строки оплати поставленого товару, дійшов неправильного висновку про порушення ВП ЗАЕС господарського зобов`язання з оплати суми в розмірі 8 524,80 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, відповідач зазначив, що позивачем при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат не враховано положення ст. 530 ЦК України щодо строків настання виконання зобов`язання. Неправильне визначення позивачем строків виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару за договором, в свою чергу, спричинило неправомірне нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Отже, оскільки ТОВ «Торговий дім «Ватра Дніпровський регіон» неправильно визначило строки виконання зобов`язання з оплати вартості поставленого товару, розрахунок 3% річних та інфляційних витрат здійснено невірно, вимога про стягнення з ВП ЗАЕС 3% річних та інфляційних втрат є безпідставною, а отже не підлягає задоволенню. Крім того, відповідач зазначає, що виходячи зі змісту ст. 625 ЦК України, інфляційні втрати та 3% річних є по своїй суті видом відповідальності за порушення боржником грошового зобов`язання. Також посилається на ст. 617 ЦК України та зазначає, що військова агресія Російської Федерації проти України та оголошений в зв`язку з цим воєнний стан в Україні є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), підтвердженими Торгово-промисловою палатою України, тому вказані обставини є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання з оплати поставленого товару. На підставі викладеного, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.

До матеріалів справи позивачем надано письмову відповідь на відзив від 27.10.2022, у якій зазначено, що факт одержання відповідачем товару підтверджується видатковою накладною, копія якої долучено до матеріалів справи. Крім того, відповідач отримав претензію на оплату заборгованості, не заперечував про отримання товару, існування заборгованості та її оплату. Позивач зазначає, що ним вірно визначені строки оплати і строки нарахування 3% річних і інфляційних втрат. Відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють оплату поставленого товару, не було надано документа або будь-яких доказів, що підтверджують їх настання. Відповідачем також не надано належних доказів того, що саме введення військового стану стало причиною неможливості проведення покупцем своєчасного розрахунку за поставлений товар. Отже, відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати товару. На підставі викладеного, просить суд позов задовольнити.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи без виклику представників сторін, суд,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. Аналогічні норми містяться в ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Положеннями ст. ст. 638, 639 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги договору не встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладання договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Ватра Дніпровський регіон виставило Державному підприємству Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом рахунок на оплату по замовленню №475 від 03.02.2022 на суму 8 524,80 грн. та 25.07.2022 позивач поставив на адресу відповідача товар на загальну суму 8 524,80 грн. Вказаний товар відповідач прийняв, що підтверджується Видатковою накладною №Д_000782 від 25.07.2022.

На зазначеній Видатковій накладній міститься підпис уповноваженої особи відповідача та печатка ВП ЗАЕС ДП НАЕК Енергоатом, що підтверджує факт отримання останнім товару.

Крім того, вказаний товар прийнято відповідачем без жодних зауважень або заперечень.

Позивач здійснив реєстрацію податкової накладної № 49 від 25.07.2022 у Єдиному реєстрі податкових накладних 08.08.2022 на суму 7 104,00 грн., ПДВ 20% 1 420,80 грн., усього 8 524,80 грн., про що свідчить квитанція № 1, у якій зазначено, що документ прийнято.

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини у спрощений спосіб, що породили взаємні права та обов`язки, а саме обов`язок позивача виразився у поставці товару, а обов`язок відповідача оплатити грошові кошти за отриманий товар, на підставі виставленого позивачем рахунку.

Відповідач вважає, що строк виконання зобов`язання щодо оплати вартості товару в розмірі 8 524,80 грн. не встановлений, а отже необхідно керуватись ст. 530 ЦК України. Крім того, строк оплати вартості поставленого товару в розмірі 8 524,80 грн. не настав, у зв`язку з чим здійснення оплати вартості товару є правом, а не обов`язком ВП ЗАЕС.

Зазначені твердження судом до уваги не приймаються, з огляду на наступне

Відповідно до ч. 1. ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України, щодо строку (терміну) виконання зобов`язання визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

18.08.2022 ТОВ «ТД «Ватра Дніпровський регіон» направило на адреси ДП «НАЕК «Енергоатом» та ВП «ЗАЕС» претензію від 17.08.2022 за вих. №71/08 з проханням сплатити заборгованість в розмірі 8 524,80 грн. у строк семи днів з дати відправлення цієї претензії. У разі невиконання вимог цієї претензії (непогашення заборгованості в зазначений строк) Постачальник вимушений буде звернутись до Господарського суду із позовом щодо примусового стягнення суми простроченої заборгованості, а також 3% річних та інфляційних втрат.

До вказаної претензії додано копії податкової накладної №49 від 25.07.2022, квитанції (повторно) та акт звірки.

Факт направлення вказаної претензії підтверджується описом вкладення у цінний лист від 18.08.2022, поштовою накладною №76909609374446 від 18.08.2022.

У відповідь на вказану претензію відповідач направив позивачу лист від 29.09.2022 за вих. №28-23/12681, в якому вказано, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 8 524,80 грн., що підтверджується Видатковою накладною №Д_000782 від 25.07.2022, за якою залишок вартості поставленого товару становить 8 524,80 грн. Відповідно до порядку здійснення платежів в Державному підприємстві «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», Відокремленим підрозділом якого є «Запорізька атомна електрична станція», платіж за вказаним правочином буде заявлений до резерву платежів ПК SAP ERР. Відокремлений підрозділ «Запорізька АЕС» прикладає максимум зусиль для вирішення питань проведення розрахунків з контрагентами та за фактом розподілу коштів зі сторони Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом» відповідні платежі будуть здійснені. Розуміння вищевикладених обставин сприятиме збереженню ділових взаємовідносин, які склалися між товариством і відокремленим підрозділом, а також подальшій плідній співпраці.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що останній день для здійснення оплати за отриманий товар за Видатковою накладною №Д_000782 від 25.07.2022 26.07.2022.

Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів сплати за отриманий товар на загальну суму 8 524,80 грн., а отже заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 8 524,80 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання заявлено до стягнення 3% річних в сумі 48,35 грн. за період з 27.07.2022 по 03.10.2022 та інфляційні втрати в сумі 93,77 грн. за серпень 2022.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 р. № 14, грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України. (п. 1.2. постанови).

Відповідно до п. 3.1. зазначеної постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідач вважає, що неправильне визначення позивачем строків виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару, в свою чергу, спричинило неправомірне нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Судом встановлено, що позивачем вірно визначено строк для здійснення оплати за поставлений товар, а саме відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України - у строк до 26.07.2022.

Також відповідач вважає, що військова агресія Російської Федерації проти України та оголошений в зв`язку з цим воєнний стан в Україні є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), підтвердженими Торгово-промисловою палатою України, внаслідок настання якої ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС об`єктивно позбавлений можливості виконати зобов`язання з оплати за отриманий товар згідно Видаткової накладної №Д_000782 від 25.07.2022 та які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання з оплати поставленого товару. Вказані твердження відповідача є безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, встановлено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб введений воєнний стан на території України.

Згідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо.

Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 повідомила, що на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 р. № 671/97-ВР, Статуту ТПП України вона засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05:30 ранку 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

В подальшому Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб 19.02.2023.

Суд зазначає, що 13.05.2022 на сайті ТПП України опубліковано офіційний лист ТПП України, в якому зазначено, що особа, яка порушує свої зобов`язання, у зв`язку із обставинами пов`язаними із військовою агресією Російської Федерації проти України, в період дії введеного воєнного стану, має право долучати до свого повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання зобов`язань за умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів у встановлений термін для можливості обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. При цьому, у разі необхідності, сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, також має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) дотримуючись порядку встановленого Регламентом https://ucci.org.ua/dokumienti-dlia-zavantazhiennia за кожним зобов`язанням окремо.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів повідомлення позивача про настання для ДП НАЕК Енергоатом в особі ВП Запорізька атомна електрична станція ДП НАЕК Енергоатом форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язання з оплати товару отриманого на підставі Видаткової накладної №Д_000782 від 25.07.2022, а також доказів на підтвердження їх настання.

Разом з тим, частиною 1 статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст. 617 ЦК України форс-мажор (він же обставини непереборної сили) звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань. Верховний Суд України (ВСУ) підкреслив, що платежі, встановлені у ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, як, наприклад, статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а стаття 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

Таким чином, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зазначає, що форс-мажорні обставини можуть звільнити товариство тільки від відповідальності за невиконання зобов`язань за спірним договором, тобто від нарахування штрафів/пені, проте не звільняють від необхідності виконання основних зобов`язань, що обумовлені договором, законом або стягнутої за рішенням суду.

Суд перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство, враховуючи принцип диспозитивності, приходить до висновку, що вказані суми розраховані вірно, відповідають вимогам чинного законодавства, а отже 3% річних в сумі 48,35 грн. та інфляційні втрати в сумі 93,77 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; код ЄДРПОУ 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Ватра Дніпровський регіон (вул. Пухівська, буд. 2, м. Київ, 02222; код ЄДРПОУ 42038529) суму основного боргу в розмірі 8 524 (вісім тисяч п`ятсот двадцять чотири) грн. 80 коп., 3% річних в сумі 48 (сорок вісім) грн. 35 коп., інфляційні втрати в сумі 93 (дев`яносто три) грн. 77 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Повне рішення складено: 14.12.2022.

СуддяК.В.Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.