Рішення

від 16.12.2022 по справі 910/20930/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.12.2022Справа № 910/20930/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/20930/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Нове місто»

до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»

про захист ділової репутації

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СК Нове місто" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - відповідач) про захист ділової репутації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач поширює дифамаційну інформацію про наявність заборгованості за кредитним договором у позивача, що завдає шкоди його діловій репутації, у зв`язку з чим просить визнати поширювану інформацію недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ТОВ "СК "Нове місто", та зобов`язати АТ КБ "Приватбанк" спростувати поширювану недостовірну інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 відкрито провадження у справі №910/20930/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

21.01.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що позивачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження факту поширення АТ КБ «Приватбанк» недостовірної інформації щодо ТОВ «СК Нове місто».

У судовому засіданні 08.02.2022 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про повторний виклик позивача у судове засідання та відкладення підготовчого засідання на 01.03.2022.

Проте, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та активними бойовими діями у Київській області та місті Києва підготовче засідання, призначене на 01.03.2022 року, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України та положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, недопущення порушення процесуальних прав сторін на участь у судовому засіданні, підготовче засідання у справі №910/20930/21 призначено на 19.07.2022 року.

Втім, судове засідання призначене на 19.07.2022 не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 підготовче засідання у справі №910/20930/21 призначено на 03.08.2022.

У судовому засіданні 03.08.2022, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 13.10.2022.

Втім, судове засідання, призначене на 13.10.2022, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 16.12.2022.

Представник відповідача у судове засідання 16.12.2022 не з`явився, втім подав заяву, в якій судове засідання просив проводити без його участі. Позивач явку свого повноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча про час, місце та дату розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду 16.12.2022 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У нарадчій кімнаті 16.12.2022 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.02.2020 року між ОСОБА_1 (поручитель за договором) та Акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» (кредитор за договором, відповідач у справі) був укладений договір поруки №Р1581606000365972813, предметом якого відповідно до умов пункту 1.1 є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «СК Нове місто» (боржник за договором, позивач у справі) зобов`язань за договорами приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (Угода 1) по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом; б) комісійної винагороди згідно пункту 3.2.1.4.15 Угоди 1; в) винагороди за використання ліміту відповідно до пункту 3.2.1.4.11 Угоди 1; г) кредиту у розмірі 200000,00 грн.

Аналіз умов пункту 1.1 вказаного договору поруки дає підстави вважати, що позивач ТОВ «СК Нове місто» станом на дату укладання цього договору мав зобов`язання перед відповідачем, зокрема, у сумі кредиту у розмірі 200000,00 грн., за належне виконання обов`язку з повернення якого поручився ОСОБА_1 , який, в свою чергу, є керівником ТОВ «СК Нове місто» згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно виданих відповідачем довідок про стан позичкової заборгованості №210610SU09270402 від 10.06.2021 та про стан позичкової заборгованості №210610SU09270504 від 10.06.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «СК Нове місто» (ЄДРПОУ 32779708) станом на 10.06.2021 не має позичкової заборгованості за кредитами та відсотками у АТ КБ «Приватбанк».

У той же час, як зазначає позивач у позовній заяві, протягом останнього часу керівник ТОВ «СК Нове місто» ОСОБА_1 почав отримувати смс-повідомлення, в яких був інформований про те, що відповідач поширює інформацію про наявність у позивача заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначає, що інформація про наявність у нього заборгованості за кредитним договором є недостовірною та характеризує його як ненадійного контрагента для перспективних ділових відносин, що наносить шкоду його діловій репутації, а тому поширена про нього недостовірна інформація підлягає спростуванню відповідачем, оскільки є твердженням про факти, які відсутні, що створює негативні наслідки для співпраці позивача з клієнтами.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недостовірною, негативною і такою, що порушує особисті немайнові права ТОВ «СК Нове місто» поширену відповідачем інформацію і зобов`язання відповідача спростувати поширену ним інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про відмову в позову, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 200 Цивільного кодексу України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 4 Закону України «Про інформацію» передбачено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (стаття 7 Закону України «Про інформацію»).

Згідно із статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Отже, виходячи із зазначених конституційних положень, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

При цьому, статтею 91 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно з частиною другою статті 34 Господарського кодексу України дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних із особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Таким чином, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Підстави та порядок спростування недостовірної інформації регламентує стаття 277 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до вказаної статті фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку.

Відтак, підставою для задоволення позову в справах про захист ділової репутації суб`єкта господарювання є сукупність усіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

За відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.12.2022 у справі №910/23597/17, від 10.07.2018 у справі №910/15148/17 та від 19.07.2018 у справі №910/5117/17.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.11.2022 у справі №906/764/20, від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду 30.11.2022 у справі №904/5819/20, від 20.10.2022 у справі №910/3782/21, від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Позаяк, у даному випадку, матеріалами справи не підтверджується факт надсилання відповідачем за допомогою смс-повідомлень чи будь-яким іншим чином інформації щодо наявності у ТОВ «СК Нове місто» кредитної заборгованості та отримання таких смс-повідомлень керівником позивача.

Позивач, пред`являючи позовні вимоги до АТ КБ «Приватбанк», не надав суду жодного доказу на підтвердження поширення спірної інформації відповідачем і матеріали позовної заяви не дають можливість встановити спосіб поширення спірної інформації, осіб, якими було поширено інформацію, змісту та подробиць щодо поширеної інформації.

В свою чергу, відповідач заперечує факт поширення такої недостовірної інформації.

При цьому суд наголошує, що до предмету доказування у цій справі відноситься, насамперед, факт поширення спірної інформації відповідачем, а також встановлення факту того, що поширювана інформація стосується позивача та не відповідає дійсності, порушує права позивача або завдає шкоди його особистим немайновим благам.

Однак, матеріали справи не містять електронних чи текстових документів (роздруківок скріншоту екрану мобільного пристрою тощо), якими б підтверджувалось передача засобами мобільного або телекомунікаційного зв`язку спірних смс-повідомлень, крім того, відсутні відомості щодо дати та часу передачі повідомлень, а також номеру засобу мобільного зв`язку як отримувача, так і автора таких смс-повідомлень.

Не надав позивач і будь-яких доказів на підтвердження своїх тверджень, що спірна інформація була надіслана посадовою особою відповідача та містила відомості, які не відповідають дійсності.

Як вже зазначалося, обов`язок доведення обставин, зазначених як підстава позовних вимог, покладається на позивача, а не на суд.

Відповідно до частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Однак позивач під час розгляду справи своїм право на подання такого клопотання не скористався, як і не скористався своїм правом участі у розгляді даної справи.

У той час, як рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про те, що позивач не довів юридичного складу правопорушення, для захисту від якого він звернувся до суду з цим позовом, у зв`язку з чим у заявленому позові слід відмовити повністю з підстав недоведеності.

Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Нове місто» до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист ділової репутації відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.12.2022.

Суддя Т.В. Васильченко