Рішення

від 07.12.2022 по справі 910/6267/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.12.2022Справа № 910/6267/22

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пі Енд Оу Ферімастерз»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаа Транс»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго»

про стягнення 12500,00 євро.

Представники учасників справи:

від позивача: Очколяс Д.В.;

від відповідача: Конкін В.В.;

від третьої особи: Кравченко Р.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.07.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Пі Енд Оу Ферімастерз» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаа Транс» про стягнення збитків у розмірі 12500,00 євро.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем як перевізником своїх зобов`язань за Договором №321 надання послуг від 14.09.2016, у зв`язку з чим відбулось викрадення вантажу, що перевозився відповідачем за міжнародною товарно-транспортною накладною №FR-UA-A115-ARI.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Пі Енд Оу Ферімастерз» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 21.07.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 відкрито провадження у справі №910/6267/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.09.2022, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

18.08.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2022 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго».

08.09.2022 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Компанії «Лімагрейн Юроп», в задоволенні якого судом було відмовлено у підготовчому засіданні 14.09.2022 у зв`язку з необґрунтованістю, про що зазначено у протоколі судового засідання.

08.09.2022 від третьої особи надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - компанії «Лімагрейн Юроп».

08.09.2022 третьою особо подані письмові пояснення, в яких, зокрема, заявлено про застування позовної давності.

12.09.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що судовим рішенням, яке набрало законної сили (рішення Соснівського районного суду міста Черкаси у справі №712/9183/21), підтверджено факт відсутності вини водія, який керував автомобілем, у втраті частини вантажу. Крім того, відповідач зазначив, що заявлену до стягнення позивачем грошову суму вже було оплачено відповідачем (26.05.2021 відповідач сплатив до бюджету 14% ПДВ в розмірі 103259,69 грн).

Також, відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

У підготовчому засіданні 14.09.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відмову у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи (компанії «Лімагрейн Юроп») та про відкладення підготовчого засідання на 28.09.2022.

26.09.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

26.09.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

23.09.2022 та 27.09.2022 від відповідача надійшли клопотання про витребування доказів, які були частково задоволені судом у судовому засіданні 28.09.2022 (відповідно до протоколу судового засідання від 28.09.2022 в частині надання оригіналів документів).

У підготовчому засіданні 28.09.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 26.10.2022.

21.10.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 26.10.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.11.2022.

14.11.2022 третьою особою подані додаткові пояснення які суд долучив до матеріалів справи.

18.11.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

Судове засідання, призначене на 23.11.2022. не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 судове засідання у справі №910/6267/22 призначено на 07.12.2022.

Представник позивача у судовому засіданні 07.12.2022 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.12.2022 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи у судовому засіданні 07.12.2022 проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 07.12.2022 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.05.2011 між Пі Енд Оу Ферімастерз ЛТД (Сполучене Королівство Великобританії) (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пі Енд Оу Ферімастерз» (Україна) (експедитор) укладено Договір №РО-1 на транспортно-експедиційне обслуговування, який регулює відносини сторін при виконанні експедитором замовлень замовника щодо планування, організації перевезень та транспортно-експедиційному обслуговуванню вантажів у міжнародному автомобільному сполученні, а також при розрахунках за надані послуги.

Відповідно до п. 1.2 Договору №РО-1 на транспортно-експедиційне обслуговування від 16.05.2011 замовник доручає, а експедитор приймає на себе організацію транспортно-експедиційного обслуговування експортно-імпортних вантажів відповідно до замовлень, які є невід`ємними частинами цього договору.

У п. 6.7 Договору №РО-1 на транспортно-експедиційне обслуговування від 16.05.2011 сторонами погоджено, що сторона, яка залучає третю особу до виконання своїх зобов`язань по договору, несе перед другою стороною відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань третьою особою як за свої власні, крім випадків, передбачених у п.п. 7.1-7.3 договору (обставини форс-мажору).

14.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лаа Транс» (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пі Енд Оу Ферімастерз» (замовник) укладено Договір №321 надання послуг, предметом якого є регламентування взаємовідносин між перевізником і замовником, що виникають при плануванні, розрахунках і здійсненні міжнародних і внутрішніх (по Україні) автомобільних перевезень вантажів і наданні інших послуг, пов`язаних з автомобільними перевезеннями вантажів.

Відповідно до п. 2.1 Договору №321 надання послуг від 14.09.2016 перевезення виконуються перевізником на підставі заявок замовника на перевезення вантажів. Заявка повинна містити наступну інформацію: дата, час, місце завантаження, найменування вантажовідправника, найменування та характер вантажу, вага брутто, спосіб упаковки, маршрут перевезення, вартість перевезення (фрахту), місце розвантаження, тип (тент, рефрижератор) і обсяг необхідного напівпричепа. В разі суперечності умов заявки та умов цього договору застосовуються умови цього договору.

Згідно з п. 3.6 Договору №321 надання послуг від 14.09.2016 послуги з перевезення вантажу вважаються виконаними з моменту приймання вантажу вантажоодержувачем та відповідного оформлення накладної на вантаж (проставлення печатки, підпису, тощо).

У п. 4.3.1 Договору №321 надання послуг від 14.09.2016 сторонами погоджено, що у разі повної або часткової втрати або пошкодження вантажу, що сталися в проміжку часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею вантажоодержувачу перевізник відшкодовує замовнику суму, що дорівнює вартості втраченого або пошкодженого вантажу.

Згідно з п. 7.6 Договору №321 надання послуг від 14.09.2016 цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017. Якщо за 3 місяці до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону в письмовій формі про його припинення, то цей договір автоматично продовжує свою дію на той же період і на тих же умовах.

Позивач у позовній заяві пояснив, що компанія «Лімагрейн Юроп» надала доручення на здійснення перевезення компанії Пі Енд Оу Ферімастерз ЛТД (Сполучене Королівство Великобританії), яка у свою чергу передала організацію зазначеного перевезення позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Пі Енд Оу Ферімастерз» на підставі Договору №РО-1 на транспортно-експедиційне обслуговування від 16.05.2011 та транспортного доручення J09496437 (копія долучена позивачем до позовної заяви).

Як вбачається з Замовлення на транспортування №ПО-20210596 від 24.02.2021, позивачем на умовах Договору №321 надання послуг від 14.09.2016 були замовлені у відповідача послуги з перевезення вантажу - побутова хімія, 33 європалети; дата завантаження - 02.03.2021; адреса завантаження - «Лімагрейн», 49430, м. Дюрталь, автопарк «Ле Порт Де Л`анжу», Рут де Домере (Франція); дата доставки - 09.03.2021, адреса розвантаження - м. Черкаси, проспект Хіміків, 74 (Україна).

Таким чином, позивач як експедитор замовив у відповідача як перевізника послуги з перевезення вантажу.

Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної №FR-UA-A115-ARI, вантажовідправником є «Лімагрейн Юроп» (Франція); перевізник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лаа Транс»; вантажоодержувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агріі Україна», місце доставки вантажу - 18003, України, м. Черкаси, проспект Хіміків, 74; дата прийняття вантажу - 03.03.2021; товар - 1) LG50797CLP соняшникове насіння для посіву - 1172 мішків, вагою 10821,12 кг та 2) LG50529SX соняшникове насіння для посіву 119 мішків, вагою 1170,50 кг.

У графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної №FR-UA-A115-ARI вантажоодержувачем при отриманні вантажу 12.03.2021 було вказано про недостачу 168 мішків.

Відповідно до інвойсу №VC223736 від 02.03.2021, виставленого «Лімагрейн Юроп», загальна вартість вантажу, що перевозився за міжнародною товарно-транспортною накладною №FR-UA-A115-ARI, становить 171384,83 євро (посилання на вказаний інвойс міститься у накладній №FR-UA-A115-ARI).

Під час перевезення вантажу, в ніч з 09.03.2021 на 10.03.2021 на стоянці АЗС UPG на вул. Магістральна у місті Боярка (Київська область) відбулося викрадення вантажу (3 піддони), про що повідомив водій автомобіля. За даними обставинами Фастівським районним відділом поліції Головного управління Національної поліції в Київській області відрито кримінальне провадження №12021111310000174, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10.03.2021.

В Акті №1 від 12.03.2021 про невідповідність товарів відомостям, зазначеним у документах, необхідних для здійснення їх митного контролю, про пошкодження товарів, їх упаковки чи маркування або про їх втрату, складеному ДМСУ у місті Києві, значаться відомості про втрату насіння соняшника однорічного для посіву - 168 мішків (гібрид ЛГ50797КЛП - 114 мішків та ЛГ50529СХ - 54 мішки).

Судом встановлено, що вантажовідправник - «Лімагрейн Юроп» звернувся до Пі Енд Оу Ферімастерз ЛТД (Сполучене Королівство Великобританії) з претензією про відшкодування збитків, завданих внаслідок викрадення вантажу, який перевозився за міжнародною товарно-транспортною накладною №FR-UA-A115-ARI, на суму 25421,89 євро (54 мішки * 132,69 євро + 114 мішків * 132,76 євро + 3121,99 євро (витрати на митне оформлення)). При цьому, вантажовідправник зазначив, що він повідомив свого страховика про вказані обставини.

Страхова компанія вантажовідправника - Besse Maritime Logistique для визначення причини та розмірів збитку залучила компанія CL-Inetrnational Department для здійснення сюрвеєрського дослідження, за результати якого складено Сюрвеєрський звіт 2021.03.56641 від 30.12.2021 (копія долучена позивачем до позовної заяви).

У Сюрвеєрському звіті №2021.03.56641 від 30.12.2021 зазначено, що загальна вартість збитків становить 22299,90 євро; крадіжка вантажу сталась в процесі перевезення (під відповідальністю перевізника).

У Додатку до Сюрвеєрського звіту №2021.03.56641 від 28.01.2022 вказано, що крім вартості втраченого вантажу (22299,90 євро), вартість митного оформлення становить 2121,99 євро, у зв`язку з чим загальна сума збитків становить 25421,89 євро.

Страхова компанія вантажовідправника звернулась з претензією до Пі Енд Оу Ферімастерз ЛТД (Сполучене Королівство Великобританії) про відшкодування 25421,89 євро (копія претензії долучена до позовної заяви).

Як вбачається з матеріалів справи, в ході переговорів сторони дійшли згоди, що загальна сума збитків, пов`язаних з викраденням вантажу, який перевозився за міжнародною товарно-транспортною накладною №FR-UA-A115-ARI, становить 12500,00 євро, що підтверджується Формою виконання від 08.03.2022, підписаною страховою компанією Besse Maritime Logistique.

Відповідно до банківської виписки від 11.03.2022 Пі Енд Оу Ферімастерз ЛТД (Сполучене Королівство Великобританії) сплатило на користь страхової компанії Besse Maritime Logistique грошові кошти у розмірі 12500,00 євро.

Так як Пі Енд Оу Ферімастерз ЛТД (Сполучене Королівство Великобританії) відшкодувало вартість втраченого (викраденого) майна у розмірі 12500,00 євро вантажовідправнику, в свою чергу воно звернулось до позивача з претензією про сплату грошових коштів у сумі 12500,00 євро., оскільки відповідно до умов п. 6.7 Договору №РО-1 на транспортно-експедиційне обслуговування від 16.05.2011 сторона, яка залучає третю особу до виконання своїх зобов`язань по договору, несе перед другою стороною відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань третьою особою як за свої власні.

13.06.2022 між Пі Енд Оу Ферімастерз ЛТД (Сполучене Королівство Великобританії) (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пі Енд Оу Ферімастерз» (експедитор) укладено Угоду про врегулювання спору до Договору №РО-1 на транспортно-експедиційне обслуговування від 16.05.2011, в якій зазначено, що експедитор приймає на себе зобов`язання у повному обсязі відшкодувати замовнику матеріальні збитки у загальному розмірі 12500,00 євро до 24.06.2022.

23.06.2022 між сторонами укладено Договір про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 12500,00 євро за Угодою про врегулювання спору від 13.06.2022 до Договору №РО-1 на транспортно-експедиційне обслуговування від 16.05.2011.

Враховуючи ті обставини, що викрадення вантажу відбулось під час його перевезення відповідачем (перевізником) та керуючись п. 4.3.1 Договору №321 надання послуг від 14.09.2016, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 12500,00 євро.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що вимоги позивача ґрунтуються на припущеннях, недостовірних та неповних обставинах справи; вимоги позивача не мають підтвердження належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами; позивачем не виконано процесуального обов`язку з доведення факту завдання шкоди та обгрунтування розміру завданих збитків, не доведено безпосередній причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; втрата частини вантажу сталася через обставини, які за своїми ознаками є виключенням з відповідальності перевізника та є підставами для звільнення його від відповідальності. Крім того, відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушенного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Судом враховано, що згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України для застосування таких правових наслідків порушення зобов`язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вищезазначених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.

При цьому господарському суду слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (статті 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 Господарського кодексу України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 Цивільного кодексу України).

Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов`язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України).

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Як у випадках порушення зобов`язання за договором, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Спір у даній справі стосується обов`язку відповідача відшкодувати збитки, завдані ним у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору №321 надання послуг від 14.09.2016, тобто зобов`язання, що випливає з договору.

Згідно зі ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч. 1 ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі (ч. 2 ст. 306 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 306 Господарського кодексу України перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Згідно з ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно д ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

У ст. 920 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

У ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України зазначено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Відповідно до ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.

Крім того, він також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов`язку усунення зазначених обставин; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Звідси слід зробити висновок про те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Згідно з ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

У ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України зазначено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Відповідно до ст. 926 Цивільного кодексу України позовна давність, порядок пред`явлення позовів у спорах, пов`язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України).

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Правовідносини, що виникли у межах спірного перевезення, регулюються Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення.

У відповідності до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 124 регламентує, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення

За приписами статті 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007р. № 72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007р.

У ч. 1 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року зазначено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Як встановлено судом, відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної №FR-UA-A115-ARI, вантажовідправником є «Лімагрейн Юроп» (Франція); перевізник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лаа Транс»; вантажоодержувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агріі Україна», місце доставки вантажу - 18003, України, м. Черкаси, проспект Хіміків, 74; дата прийняття вантажу - 03.03.2021; товар - 1) LG50797CLP соняшникова насіння для посіву - 1172 мішків, вагою 10821,12 кг та 2) LG50529SX соняшникові насіння для посіву 119 мішків, вагою 1170,50 кг.

Також, як встановлено судом, під час перевезення вантажу, в ніч з 09.03.2021 на 10.03.2021 на стоянці АЗС UPG на вул. Магістральна у місті Боярка (Київська область) відбулося викрадення вантажу - 168 мішків (гібрид ЛГ50797КЛП - 114 мішків та ЛГ50529СХ - 54 мішки).

Оскільки викрадення вантажу, який перевозився відповідачем за міжнародною товарно-транспортною накладною №FR-UA-A115-ARI, відбулось під час перевезення, то саме на відповідача покладається в силу п. 4.3.1 Договору №321 надання послуг від 14.09.2016 та Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року відповідальність за втрату (викрадення) вантажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

У ч. 1 ст. 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року зазначено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Відповідачем в свою чергу не надано суду доказів існування обставин, які звільняють відповідача від вказаної відповідальності.

Посилання ж відповідача на судове рішення у справі №712/9183/21 судом відхиляються, оскільки в межах розгляду справи №712/9183/21 досліджувались обставини порушення водієм автомобіля, який виконував перевезення викраденого вантажу, ст.ст. 191,200 Митного Кодексу України.

Судовими рішеннями у справі №712/9183/21 не встановлено обставин, що звільняють відповідача як перевізника (Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаа Транс») від обов`язку, покладеного на нього умовами Договору №321 надання послуг від 14.09.2016 та Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року, з відшкодування вартості втраченого (викраденого) вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Згідно з ч. 2 ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості.

Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов`язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає (ч. 4 ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року).

Якщо одержувач приймає вантаж без належної перевірки його стану разом з перевізником або не робить заяви перевізнику, яка вказує на загальний характер втрат або пошкоджень, щонайпізніше в момент прийняття вантажу у випадку, коли втрата або пошкодження є очевидними, і не пізніше семи днів від дня отримання вантажу, виключаючи недільні та святкові дні, у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними, то факт отримання ним вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній. У випадку втрати або пошкодження, які не є очевидними, відповідна заява повинна бути зроблена у письмовій формі (ч. 1 ст. 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року).

Як встановлено судом, вантажовідправник - «Лімагрейн Юроп» звернувся до Пі Енд Оу Ферімастерз ЛТД (Сполучене Королівство Великобританії) з претензією про відшкодування збитків, завданих внаслідок викрадення вантажу, який перевозився за міжнародною товарно-транспортною накладною №FR-UA-A115-ARI, на суму 25421,89 євро (54 мішки * 132,69 євро + 114 мішків * 132,76 євро + 3121,99 євро (витрати на митне оформлення)). При цьому, вантажовідправник зазначив, що він повідомив свого страховика про вказані обставини.

Страхова компанія вантажовідправника - Besse Maritime Logistique для визначення причини та розмірів збитку залучила компанія CL-Inetrnational Department для здійснення сюрвеєрського дослідження, за результати якого складено Сюрвеєрський звіт 2021.03.56641 від 30.12.2021 (копія долучена позивачем до позовної заяви).

У Сюрвеєрському звіті №2021.03.56641 від 30.12.2021 зазначено, що загальна вартість збитків становить 22299,90 євро; крадіжка вантажу сталась в процесі перевезення (під відповідальністю перевізника).

У Додатку до Сюрвеєрського звіту №2021.03.56641 від 28.01.2022 вказано, що крім вартості втраченого вантажу (22299,90 євро), вартість митного оформлення становить 2121,99 євро, у зв`язку з чим загальна сума збитків становить 25421,89 євро.

Страхова компанія вантажовідправника звернулась з претензією до Пі Енд Оу Ферімастерз ЛТД (Сполучене Королівство Великобританії) про відшкодування 25421,89 євро (копія претензії долучена до позовної заяви).

Як вбачається з матеріалів справи, в ході переговорів сторони дійшли згоди, що загальна сума збитків, пов`язаних з викраденням вантажу, який перевозився за міжнародною товарно-транспортною накладною №FR-UA-A115-ARI, становить 12500,00 євро, що підтверджується Формою виконання від 08.03.2022, підписаною страховою компанією Besse Maritime Logistique.

Відповідно до банківської виписки від 11.03.2022 Пі Енд Оу Ферімастерз ЛТД (Сполучене Королівство Великобританії) сплатило на користь страхової компанії Besse Maritime Logistique грошові кошти у розмірі 12500,00 євро.

Так як Пі Енд Оу Ферімастерз ЛТД (Сполучене Королівство Великобританії) відшкодувало вартість втраченого (викраденого) майна у розмірі 12500,00 євро вантажовідправнику, в свою чергу воно звернулось до позивача з претензіє про сплату грошових коштів у сумі 12500,00 євро., оскільки відповідно до умов п. 6.7 Договору №РО-1 на транспортно-експедиційне обслуговування від 16.05.2011 сторона, яка залучає третю особу до виконання своїх зобов`язань по договору, несе перед другою стороною відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань третьою особою як за свої власні.

13.06.2022 між Пі Енд Оу Ферімастерз ЛТД (Сполучене Королівство Великобританії) (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пі Енд Оу Ферімастерз» (експедитор) укладено Угоду про врегулювання спору до Договору №РО-1 на транспортно-експедиційне обслуговування від 16.05.2011, в якій зазначено, що експедитор приймає на себе зобов`язання у повному обсязі відшкодувати замовнику матеріальні збитки у загальному розмірі 12500,00 євро до 24.06.2022.

23.06.2022 між сторонами укладено Договір про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 12500,00 євро за Угодою про врегулювання спору від 13.06.2022 до Договору №РО-1 на транспортно-експедиційне обслуговування від 16.05.2011.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За наведених обставин, суд критично ставиться до заперечень відповідача та третьої особи про недоведеність як виникнення у позивача права вимагати від відповідача на відшкодування вартості втраченого вантажу, так і щодо розміру завданих збитків, оскільки право замовника (позивача) вимагати від відповідача (перевізника) відшкодувати вартість втраченого вантажу визначено як умовами укладеного між сторонами договору перевезення, так і передбачено Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року.

При цьому, з огляду на подані позивачем до матеріалів справи вище перелічені докази, суд вважає обґрунтованим та доведеним як факт понесення позивачем витрат у розмірі 12500,00 Євро (у зв`язку з втратою відповідачем вантажу), так і вартість втраченого вантажу, яка є значно меншою (за домовленістю сторін) від реальної вартості, вказаної в інвойсі.

Пояснення ж відповідача про те, що заявлену до стягнення позивачем грошову суму вже було оплачено відповідачем (26.05.2021 відповідач сплатив до бюджету 14% ПДВ в розмірі 103259,69 грн), судом відхиляються, так як сплачені відповідачем грошові кошти не стосуються предмету спору та не звільняють відповідача від обов`язку відшкодувати позивачу вартість втраченого вантажу.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що внаслідок порушення відповідачем умов Договору №321 надання послуг від 14.09.2016, яке полягало у незабезпеченні збереження вантажу, який перевозився за міжнародною товарно-транспортною накладною №FR-UA-A115-ARI, позивач поніс витрати у розмірі 12500,00 Євро на користь Пі Енд Оу Ферімастерз ЛТД (Сполучене Королівство Великобританії) (збитки).

При цьому, обов`язок з відшкодування вказаного розміру збитків умовами Договору №321 надання послуг від 14.09.2016 та положеннями Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року покладено на перевізника, яким є відповідач у даній справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лаа Транс».

В свою чергу, відповідачем не надано суду доказів існування підстав, які б звільняли відповідача від вказаного обов`язку.

Судом встановлено, що відповідальність відповідача як перевізника була застрахована Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго» на підставі Договору страхування відповідальності авто перевізника №200801483.21 від 13.12.2020.

Предметом вказаного договору страхування є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать чинному законодавству України та пов`язані з відшкодуванням збитків, нанесених вантажем, що перевозиться, життю, здоров`ю та майну третіх осіб, а також майнові інтереси страхувальника, які не суперечать чинному законодавству України і пов`язані з відшкодуванням збитків правомочної за договором перевезення особи, що виникли внаслідок неналежного виконання страхувальником умов договору перевезення відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах.

У п. 5.1.1.1 договору страхування встановлено, що ліміт відповідальності страховика при здійсненні міжнародних перевезень становить 6000000,00 грн.

Відповідно до п. 5.4 договору страхування безумовна франшизи становить 52000,00 грн.

Згідно з п. 9.17 договору страхування страховик проводить розслідування по страховому випадку й приймає рішення про виплату страхового відшкодування або про відмову у виплаті у випадках порушення строків, передбачених п. 9.19 - протягом 10 днів з моменту закінчення строку, передбаченого п. 9.19 договору; у всіх інших випадках - протягом 30 днів з моменту надання страхувальником всіх документів, необхідних для розгляду претензії.

Документи, передбачені даним розділом, повинні бути надані страхувальником страховику за першої можливості, але не пізніше ніж через 180 днів з моменту настання події, що має ознаки страхового випадку. Строк, передбачений даним пунктом, може бути додатково продовжений за умови письмового погодження між страхувальником та страховиком, але таке погодження повинно відбутись не пізніше ніж за 7 днів до закінчення вказаного строку (п. 9.19 договору страхування).

Судом встановлено, що 10.03.2021 відповідач звернувся до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» з повідомленням про настання страхового випадку, який стався 10.03.2021, - викрадення вантажу, що підтверджується формою повідомлення страховика, копія якої долучена відповідачем до матеріалів справи.

Однак, матеріали справи не містять доказів виплати страховиком страхового відшкодування за вказаним Договором страхування відповідальності автоперевізника №200801483.21 від 13.12.2020.

Відповідач пояснив суду, що після подання ним повідомлення про страховий випадок страхова компанія попросила надати додаткові документи на підтвердження факту настання страхового випадку.

Як зазначив відповідач, він звернувся до позивача з проханням надати додаткові документи. Однак, позивач такі документи відповідачу не надав.

З приводу вказаних пояснень відповідача суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з проханням надати будь-які документи, які б стосувались крадіжки спірного вантажу.

Втім, як вбачається з пояснень позивача, поданих до суду 26.09.2022, позивач зазначає, що всі необхідні документи були надані відповідачу у повному обсязі, так як листування між сторонами щодо викраденого вантажу велось з 11.03.2021 по 15.05.2021.

При цьому, позивачу невідомо, з яких причин відповідач не подав своїй страховій компанії документи, необхідні для розгляду страхового випадку. Більш того, саме на відповідачу лежить обов`язок виконувати умови договору страхування, а невиконання відповідачем умов договору страхування не може бути підставою для відмови у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Пі Енд Оу Ферімастерз».

Суд погоджується з доводами позивача відносно того, що страхувальник зобов`язаний виконувати свої обов`язки, передбачені договором страхування, зокрема в частині подання у встановлені договором строки необхідних документів для прийняття страховиком рішення щодо страхового випадку.

Більш того, перевізник, який застрахував свою відповідальність, є заінтересованою особою, щоб саме страхова компанія відшкодувала управненій особі (позивачу в даному випадку) завдані збитки у зв`язку з втратою (крадіжкою) вантажу перевізником, а тому неподання перевізником необхідних документів у встановлені договором строки та не вчинення дій щодо отримання необхідних документів (доказів протилежного відповідачем суду не надано) з метою подачі їх страховій компанії, не звільняють перевізника самостійно відшкодувати завдані збитки у розмірі вартості втраченого вантажу.

Триваюча (більше року з дати викрадення вантажу) бездіяльність перевізника щодо невиконання обов`язків, передбачених договором страхування, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів звернення відповідача до позивача з метою отримання необхідних документів, не звільняє перевізника від обов`язку самостійно відшкодувати позивачу вартість втраченого вантажу.

До того ж, як вбачається з претензії від 15.06.2021, адресованої відповідачу, додатками до неї є: ЦМР, інвойс, пакувальний лист, митний огляд, офіційна претензія від клієнта Limagrain Europe, витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідачем під час розгляду судом даної справи не було надано будь-яких заперечень щодо неотримання ним вказаної претензії позивача.

У відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено про застосування позовної давності.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі «Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою № 3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Lelas v. Croatia» за заявою №55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).

Згідно з ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов`язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається: a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки; b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення; c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення. День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Позивачем долучено до позовної заяви копію претензії від 15.06.2021, адресованої відповідачу, в якій позивач просить відповідача відшкодувати розмір завданих збитків в результаті викрадення (втрати) спірного вантажу.

Доказів надсилання вказаної претензії відповідачу позивачем суду не надано.

При цьому, позивачем долучено до позовної заяви роздруківку електронного листування між представниками позивача та відповідача, з якої вбачається, що 18.02.2022 офіційну претензію по страховому випадку з крадіжки вантажу (мішки з зерном) було направлено на електронну адресу представника відповідача.

У відповідь представником відповідача було вказано, що «копії по страховому випадку отримали, надсилайте оригінали документів, будемо передавати в роботу юристам».

Під час судового засідання представник відповідача на запитання суду підтвердив факт отримання ним претензії, з огляду на що беручи до уваги, що доставка вантажу, частина якого була викрадена, була здійснена 12.03.2021, суд дійшов висновку, що позивач в межах строку, встановленого Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року, звернувся до відповідача з претензією, у зв`язку з чим перебіг терміну позовної давності припинився.

У ч. 2 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року вказано, що пред`явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну позовної давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти. Відлік терміну позовної давності не призупиняється внаслідок пред`явлення подальших претензій на тій ж підставі.

Так як відповідачем не було відхилено надіслану позивачем претензію (доказів протилежного відповідачем суду не надано), суд дійшов висновку, що позивачем звернувся з даним позовом до суду в межах позовної давності, з огляду на що відхиляє заяву відповідача про застосування позовної давності.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Пі Енд Оу Ферімастерз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаа Транс» про стягнення 12500,00 Євро.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 3 ст. 623 Цивільного кодексу України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

З огляду на характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, беручи до уваги положення ч. 3 ст. 623 Цивільного кодексу України та дату звернення позивача з даним позовом до суду (14.07.2022), суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошової кошти у розмірі 12500 євро 00 центів, що з урахуванням офіційного курсу НБУ станом на 14.07.2022 становить 368117 грн 50 коп.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаа Транс» (03134, м. Київ, вул. Симиренка, буд. 36; ідентифікаційний код: 31718995) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пі Енд Оу Ферімастерз» (02105, м. Київ, вул. Тампере, буд. 11-А, офіс 19; ідентифікаційний код: 34646515) грошові кошти у розмірі 12500 (дванадцять тисяч п`ятсот) євро 00 центів, що з урахуванням офіційного курсу НБУ станом на 14.07.2022 становить 368117 (триста шістдесят вісім тисяч сто сімнадцять) грн 50 коп., та судовий збір у розмірі 5521 (п`ять тисяч п`ятсот двадцять одна) грн 77 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 19.12.2022.

Суддя О.М. Спичак