Рішення

від 06.12.2022 по справі 344/3917/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/3917/22

Провадження № 2/344/2067/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Дементьєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В:

Представник ОСОБА_1 - адвокат Чеха Микола Володимирович звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позову зазначив, що згідно запису №14 від 01.04.2020р. ОСОБА_1 була працівником КНП "ПІНЦ ІФ ОР" на посаді лікаря-нарколога наркологічного відділення планового лікування. 28.02.2022р. Наказом №21/к від 25.02.2022р. її повідомлено про звільнення з займаної посади. Підставою звільнення вказано скорочення чисельності працівників - п. 1 ст. 40 КЗпП. Вважає даний наказ незаконним, таким що підлягає скасуванню, оскільки, скорочення відбулось під час воєнного стану, а про затвердження нового штатного розпису, зміну істотних умов праці та вивільнення працівників її повідомлено не було. Крім того, гідно штатного розпису серед лікарів наркологічного відділення планового лікування КНП "ПІНЦ ІФ ОР" перебували особи пенсійного віку, які підлягали першочерговому вивільненню. Також, звільнення проведено з метою реорганізації КНП "ПНЦ ІФ ОР", яка не відбулася і зупинена, що не відповідає умовам застосування п. 1 ст. 40 КЗпП. Та на момент винесення наказу вона була тимчасово не працездатна та перебувала на лікарняному. Просив визнати незаконним та скасувати наказ №21/к від 25.02.2022р. Комунального некомерційного підприємства "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради" про звільнення ОСОБА_1 та поновити її на роботі; стягнути з відповідача кошти за час вимушеного прогулу.

04.07.2022 року генеральний директор Комунального некомерційного підприємства "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради" подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що законодавством про працю не встановлено обмежень щодо заборони скорочення працівників недержавних підприємств, установ та організацій у період воєнного стану. ОСОБА_1 не було повідомлено про затвердження нового штатного розпису, так як це нічим не передбачено.Позивачку не було повідомлено про зміну істотних умов праці, а було повідомлено про заплановане вивільнення в зв`язку зі змінами в організації виробництва. Зменшення штатної чисельності було заплановано згідно доведених Національною службою здоров`я України нормативів шодо лікарів в психіатричних закладах.

Згідно трудового законодавства пенсійний вік не виливає на вибір кандидатів на скорочення. Ознака, за якою ОСОБА_1 підпала під скорочення - це відсутність у неї спеціалізації з психіатрії. Пакет, за яким надається послуга в психіатричному стаціонарі, не передбачає в штаті відділення лікарів-наркологів, а тільки лікарів-психіатрів. В закладі відбулася реорганізація, в результаті якої було скорочено: 1 посаду лікаря- нарколога, 4,25 посади сестер медичних, 6 посад молодших медичних сестер. Переведено на 0,5 ставки 2 медичні сестри та на 0.75 ставки 13 медичних сестер. На момент підписання наказу від 25.02.2022 № 21/к «Про звільнення ОСОБА_1 » лікар-нарколог ОСОБА_1. перебувала по місцю роботи. Просив відмовити в задоволенні позову (а.с.29-30).

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні з підстав зазначених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.04.2020 року працювала в Комунальному некомерційному підприємстві "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради" на посаді лікаря-нарколога наркологічного відділення планового лікування, що не заперечувалося учасниками справи.

Відповідно до наказу №58-0 від 20.12.2021 року про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників, у зв`язку із скороченням витрат на утримання підприємства, необхідністю проведення реорганізації двох стаціонарних відділень (планового лікування і невідкладної допомоги) шляхом їх злиття в одне відділення для лікування хворих з хімічної залежністю та відповідних змін організації медичних послуг та праці, введено в дію з 01.02.2022 року новий штатний роспис КНП "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради". Виведено із штатного розспису шляхом скорочення 14 працівників, а сае за посадами: лікаря нарколого - одна особа; сестер медичних стаціонару - шість осіб; молодших медичних сестер стаціонарного відділення - сім осіб(а.с.5)

Відповідно до штатного розпису Івано-Франківського обласного центру зайнятості, затвердженого генеральним директором КНП "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради" 01.12.2021, затверджено граничну чисельність працівників КНП "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради", що складала 128,00 штатних одиниць (а.с.34-38).

Відповідно до штатного розпису Івано-Франківського обласного центру зайнятості, затвердженого генеральним директором КНП "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради" 01.03.2022, затверджено граничну чисельність працівників КНП "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради", що складала 120,75 штатних одиниць (а.с.39-43).

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

З матеріалів справи вбачається, що згідно повідомлення від 20.12.2021 року, у зв`язку із скороченням чисельності працівників КНП "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради" позивача попереджено про заплановане вивільнення з роботи 28.02.2022 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП. Запропонувати переведення на іншу посаду неможливо у зв`язку із відсутністю вакантних посад (а.с.32).

Як вбачається з даного повідомлення, позивачка ОСОБА_1 відмовилась підписувати дане повідомлення.

Наказом генерального директора про звільнення від 25.02.2022 року №21/к звільнено ОСОБА_1 , лікаря-нарколога наркологічного відділення планового лікування, 28.02.2022 року у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.4).

Отже враховуючи вищевикладене, відповідачем дотримано вимоги закону щодо попередження працівника за два місяці про наступне вивільнення з затвердженням змін до штатного розпису.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями ст. 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу врегульований ст. 40 КЗпП України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду трудових спорів роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Як вбачається зі штатного розпису КНП "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради" від 01.03.2022 року, виведено таку посаду як: лікар-нарколог наркологічного відділення планового лікування.

Таким чином, в організаційній структурі відповідача відбулися зміни, що призвело до змін в організації виробництва і праці, а тому доводи позивача про те, що в КНП "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради" не було змін в організації виробництва і праці є безпідставними.

Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, зазначила, що серед лікарів КНП "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради" перебували особи пенсійного віку, які підлягали першочерговому вивільненню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17 зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з повідомлення про наступне вивільнення, запропонувати ОСОБА_1 переведення на іншу посаду неможливо, у зв`язку із відсутністю вакантних посад.

Як зазначив представник відповідача, ознака, за якою ОСОБА_1 підпала під скорочення - це відсутність у неї спеціалізації з психіатрії.

Як вбачається з витягу з програми державних гарантій медичного обслуговування населення 2022: пакет послуг, які оплачує Національна служба здоров`я не передбачає в штаті відділення лікарів-наркологів, а тільки лікарів-психіатрів.

Таким чином, посилання позивача на те, що вона мала переважне право на залишення на роботі, є безпідставними.

Одну із підстав скасування наказу, позивач зазначила, що вона на момент винесення наказу була тимчасово непрацездатна та перебувала на лікарняному.

Однак, дане твердження спрстовується інформацією, яку надав відповідач, з якої вбачається, що датою закриття лікарняного ОСОБА_1 є 25.02.2022 року (а.с.46).

Посилання позивача, на те, що скорочення відбулось під час воєного стану, не заслуговує на увагу, оскільки законодавство про працю не встановлює обмежень щодо заборони скорочення працівників недержавних підприємств, установ та організацій в період воєнного стану.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки позивач був завчасно попереджений про наступне звільнення.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що звільнення позивача відбулося на законних підставах і з додержанням норм трудового законодавства, а тому підстави для скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі ОСОБА_1 відсутні.

Оскільки вимога про стягнення коштів за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, підстави для її задоволення також відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Відповідно дост. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановленихст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв`язку у сукупності, суд, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає що вимоги позову не підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на те, що суд відмовляє у позові, розподіл судових витрат понесених позивачем на підставі ст. 141 ЦПК України не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 36,40,49-2,116,117,235,237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 12, 13, 89, 141,263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: Повний текст рішення виготовлено 19.12.2022 року.

Суддя Пастернак І.А.