Рішення

від 19.12.2022 по справі 703/1876/22

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/1876/22

2/703/1040/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2022 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

cекретаря судового засідання Захарченко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що, перебуваючи у шлюбі, вони набули право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку площею 0,1986 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 7123780500:01:002:0085. Проте після розірвання шлюбу ОСОБА_2 добровільно не бажає переоформити на неї ? частину вказаного домоволодіння та земельної ділянки як спільного майна подружжя, тому звернулася до суду за захистом свого порушеного майнового права.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 12 серпня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи по суті на 03 листопада 2022 року. У судове засідання 03 листопада 2022 року відповідач ОСОБА_2 не з`явився, однак доказів належного його повідомлення про день та час розгляду справи матеріали справи не містили, що і стало підставою для відкладення розгляду справи на 19 грудня 2022 року.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, від неї надійшла до суду заява, в якій вона позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, з підстав викладених у прохальній частині позовної заяви, а справу розглянути у її відсутність. Крім того, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення. Також просила суд, подане нею клопотання про витребування доказів, залишити без розгляду.

Відповідач у судове засідання не з`явився, з невідомих суду причин, хоча про день час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовою кореспонденцією, про причини неявки суд не повідомив. Правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Згідно п.1 ч. 3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалитизаочне рішенняна підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не надав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, відзиву чи заперечень щодо позовної заяви суду не надав. Приймаючи до уваги, що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній даних та доказів та ухвалити, за результатами її розгляду,заочне рішення.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України,у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогокодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, надані учасниками справи докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, врахувавши позицію позивачки, що викладена у заяві про розгляд справи без її участі, суд приходить до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 4 жовтня 1980 року Балаклеївською сільською радою Смілянського району Черкаської області, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб (а.с.7).

Згідно заочного рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 квітня 2022 року у справі №703/467/22 (провадження 703/693/22), що набрало законної сили 20 травня 2022 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірваний (а.с.8-9).

Із виписки з погосподарської книги, виданої виконавчим комітетом Балаклеївської сільської ради Черкаського району Черкаської області №797 від 27 червня 2022 року, судом встановлено, що згідно погосподарського обліку за 2021-2025 рр (книга №1) за громадянином ОСОБА_2 обліковується один житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.10).

Згідно інформаційної довідки Смілянського відділку КП «ЧООБТІ» №55 від 14.07.2022 судом встановлено, що працівниками вказаної установи 04.01.1995 проводилась інвентаризація та був виготовлений технічний паспорт на домоволодіння АДРЕСА_1 . Із короткої технічної характеристики домоволодіння за даними технічної інвентаризації станом на 10.01.1995 судом встановлено, що домоволодіння побудоване 1985 року (а.с.11).

При цьому, згідно довідки Смілянського відділку КП «ЧООБТІ» №335-о від 23 червня 2022 року, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с.12).

Із довідки №773 від 23 червня 2022 року, виданої виконавчим комітетом Балаклеївської сільської ради Черкаського району Черкаської області, а також засвідченої копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 099980, що виданий 24 лютого 2006 року, судом встановлено, що у власності ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка площею 0,1986 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 7123780500:01:002:0085 (а.с. 13, 16).

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України,закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зістаттею 5 ЦК України,акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»,за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина першастатті 58 Конституції України) нормиСК Українизастосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, нормиСК Українизастосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбаченихСК України.

Оскільки спірне домоволодіння було набуто до набрання чинностіСК України, тому, вирішуючи спір, слід застосували до спірних правовідносин положенняКпШС України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно зістаттею 22 КпШС Українимайно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Конструкція нормистатті 22 КпШС України, яка узгоджується з нормамистатті 60 СК України,свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Роздільним майном подружжя було визначено майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), за винятком коштовностей та предметів розкоші (стаття 24 КпШС України).

Статтею 28 КпШС України передбачалось, щов разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, їх частки є рівними. Аналогічне положення закону закріплено і у діючому СК України, зокрема у ст. 70 СК України.

Особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку визначеностаттею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 1 липня 2004 року (далі Закон №1952).

Частиною другоюстатті 31 Закону №1952 визначено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим.

Громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності.

Технічна інвентаризація нерухомого майна в сільській місцевості почала проводитися згідно з Правилами державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженихнаказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056.

Облік такого майна здійснювався виключно по погосподарським книгам сільських рад.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час закінчення будівництва спірного домоволодіння (1985 рік) регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (далі - Інструкція), затвердженою Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставінаказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56.

Згідно з пунктом 6 Інструкції не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. У погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Виникнення права власності на жилі будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права чи від прийняття його до експлуатації.

Підтвердженням належності жилого будинку (його частини) певній особі є запис в погосподарських книгах, ведення яких на той час передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим.

Тобто, записи у погосподарських книгах визнавалися актами органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності.

Аналогічний висновок щодо застосування положень Інструкції у взаємозв`язку із положеннями ст.31 Закону №1952 міститься у постанові Верховного Суду від 12.01.2022 справа № 716/2290/19 (провадження № 61-6211св21).

Частиною 4 ст.263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За правилами статей12,81 ЦПК Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістомстатті 13 ЦПК України,суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст. 77 ЦПК) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ч. 2ст. 43 ЦПК Україниобов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, що вказано уст.76 ЦПК України.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою статтею 129 основного Закону України.

Відповідно до п. 27Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»,під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

У пункті 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», вказано, що, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Із встановлених обставин, що підтверджуються письмовими доказами, які знаходяться в матеріалах справи, суд робить висновок, що спірне домоволодіння було набуте відповідачем ОСОБА_2 у 1985 році, тобто у період перебування у шлюбі із ОСОБА_1 , а тому є спільним сумісним майном подружжя. Право власності відповідача на вказане нерухоме майно підтверджується відомостями із погосподарської книги, записи у якій, згідно положень чинного на той час законодавства, визнавались актами органів влади (публічними актами) і підтверджували виникнення права власності особи на конкретне нерухоме майно.

При цьому суд зважає на те, що відповідач, будучи завчасно належним чином повідомленим про день та час розгляду справи, жодних доказів на спростування презумпції спільного майна подружжя щодо спірного домоволодіння суду не надав.

У зв`язку із цим, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за нею право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що складається із: житлового будинку з прибудовою під літерами «А,а», загальною площею 71,9 кв.м. і житловою площею 50,8 кв.м., сараю-гаража під літерою «Б», сараю під літерою «В», погріба під літерою «П», вбиральні під літерою «У», душу під літерою «Д», колодязя під літерою «к» та огорожі під №1,2.

Щодо позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1986 га, кадастровий номер: 7123780500:01:002:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), то суд зазначає про таке.

Оскільки спірна земельна ділянка була набута після набрання чинностіСК України та ЗК України 2001 року, тому, вирішуючи спір, слід застосували до спірних правовідносин саме положеннявказаних кодифікованих нормативно-правових актів.

Статтею 57 СК України, станом на день набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку (24.02.2006), земельні ділянки, набуті одним із подружжя за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначенихЗемельним кодексом України, не визнавались особистою приватною власності того з подружжя, яким така земельна ділянка була набута.

Таким чином, станом на день набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку у межах норм безоплатної приватизації (24.02.2006), вказане нерухоме майно не визнавалось особистою приватною власністю того з подружжя, хто її набув.

За правиламистатті 60 СК України(у редакції чинні на день виникнення спірних правовідносин), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки спірна земельна ділянка, станом на день набуття на неї права власності відповідачем, не була віднесена законодавцем до особистої приватної власності, тому це нерухоме майно, керуючись ст..60 СК України, є спільним сумісним майном подружжя.

Частинами 1, 2, 5 ст.89 ЗК України встановлено, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки, зокрема, подружжя. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Частиною 2 ст.120 ЗК України передбачено, що у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі.

З аналізу наведених норм матеріального права суд робить висновок, якщо на земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди без зміни її цільового призначення.

Вказані висновки узгоджується із висновками у подібних справах, що викладені у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15

З огляду на те, що судом визнані обґрунтованими позовні вимоги позивача щодо визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного домоволодіння, що розташоване на спірній земельній ділянці, тому суд вважає обґрунтованими і позовні вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки без зміни її цільового призначення.

На підставіст.141 ЦПК України,з відповідача на користь позивачки слід стягнути 992 грн. 40 коп. судового збору за подачу позовної заяви та 1400 грн витрат на правничу допомогу, що підтверджені матеріалами справи (договір про надання правничої допомоги від 22 червня 2022 року, квитанції №22/06/22-1 від 22.06.2022 та №22/07/22-1 від 22.07.2022 про оплату правничої допомоги, акти виконаних робіт від 22.06.2022 та від 22.07.2022, а також детальний опис робіт), а всього 2392,40 грн.

При цьому суд, вирішуючи питання про стягнення судових витрат, зважає на те, що відповідач жодних доказів на звільнення від сплати судового збору суду не надав.

Керуючись ст. 22, 28 КпШС України, ст. 57, 60, 69, 70 СК України, ст. 89, 120 ЗК України, ст. 141, 223, 247, 263-265, 280 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що складається із: житлового будинку з прибудовою під літерами «А,а», загальною площею 71,9 кв.м. і житловою площею 50,8 кв.м., сараю-гаража під літерою «Б», сараю під літерою «В», погріба під літерою «П», вбиральні під літерою «У», душу під літерою «Д», колодязя під літерою «к» та огорожі під №1,2.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину земельної ділянки площею 0,1986 га, кадастровий номер: 7123780500:01:002:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 992 грн. 40 коп. судового збору за подачу позовної заяви та 1400 грн. витрат на правничу допомогу, а всього 2392,40 (дві тисячі триста дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Заочне рішенняможе бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повнезаочне рішеннясуду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Головуючий: В. О. Прилуцький