Постанова

від 13.12.2022 по справі 464/6127/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П

ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 464/6127/18

провадження № 51-517км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 20 липня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32015140000000215, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Яструбичі Радехівського району Львівської області, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК), та

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Павлів Радехівського району Львівської області, який зареєстрований та проживає в тому ж населеному пункті (пров. Лесі Українки, 23),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. За вироком Сихівського районного суду м. Львова від 20 липня 2021 року визнано невинуватим і виправдано: ОСОБА_6 - за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК, ОСОБА_7 - за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, у яких кожен із них обвинувачувався.

2. Згідно з обвинувальним актом генеральний директор ТОВ «Радехівський цукор», розташованого на території Львівської області, ОСОБА_6 і директор з комерції цього ж підприємства ОСОБА_7 протягом 2014-2016 років умисно за попередньою змовою з не встановленими слідством особами склали неправдиві офіційні фінансово-господарські документи - договори, товарно-транспортні накладні на продаж, відвантаження, постачання цукру з різними підприємствами, і в послідуючому ці неправдиві відомості за підробленими документами внесли до декларацій з податку на прибуток підприємства, які подали до податкового органу. У такий спосіб ОСОБА_6 і ОСОБА_7 як пособник за попередньою змовою із не встановленими слідством особами ухилилися від сплати податку на прибуток підприємств на суму 10 700 791, 83 грн, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

3. Суд першої інстанції дійшов висновку, що сторона обвинувачення за допомогою належних і допустимих доказів не довела факту вчинення кримінальних правопорушень, у яких обвинувачувалися ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , у зв`язку з чим виправдав їх на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

4. Львівський апеляційний суд ухвалою від 16 листопада 2021 року залишиввиправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5. У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Сихівського районного суду м. Львова від 20 липня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду незаконними і необґрунтованими у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що висновок суду першої інстанції не містить належного аналізу та спростування наданих стороною обвинувачення доказів, суд допустив вибірковість в оцінці доказів без належної правової оцінки всіх досліджених доказів у їх сукупності, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки апеляційний суд не дав вичерпних та переконливих відповідей на доводи апеляційної скарги прокурора щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог статей 22, 89, 94 КПК і невідповідності його висновків фактичним обставинам справи, не зазначив підстав, на яких визнав апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою. На думку прокурора, апеляційний суд не звернув уваги на доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що місцевий суд за наявності протилежних висновків судово-економічних експертиз, наданих сторонами захисту і обвинувачення, не призначив комісійної судово-економічної експертизи, про що просив прокурор у судовому засіданні, при цьому всупереч вимогам ст. 94 КПК взяв до уваги висновок судово-економічної експертизи від 25 липня 2018 року № 946, не навівши переконливих аргументів, чому не бере до уваги висновок судово-економічної експертизи від 11 червня 2018 року № 1-11/06/2018-се. Крім того, касатор стверджує, що апеляційний суд безпідставно визнав необґрунтованими доводи прокурора про те, що суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 134 КПК не забезпечив участі свідків обвинувачення в судовому засіданні. Також прокурор вказує на те, що місцевий суд, ухвалюючи виправдувальний вирок, безпідставно поклав в його основу як доказ рішення суду іншої юрисдикції, оскільки таке рішення не має преюдиціального значення в цьому кримінальному провадженні.

Позиції учасників судового провадження

6. Прокурор ОСОБА_8 просила задовольнити касаційну скаргу, скасувавши вирок Сихівського районного суду м. Львова від 20 липня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року і призначивши новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

7. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

8. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

9. У касаційній скарзі порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з однобічністю та неповнотою судового розгляду, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.

10. Крім того, згідно з приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, та перевіряє правильність застосування норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

11. З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, у частині встановлених судом фактичних обставин провадження та оцінки доказів, у тому числі висновків експертиз, показань свідків, належність і допустимість яких перевірив суд апеляційної інстанції.

12. З матеріалів провадження вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися норм, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суди розглянули відповідно до вимог закону.

13. Доводи касаційної скарги прокурора про те, що місцевий суд не дав належної оцінки доказам обвинувачення, є неспроможними.

14. Суд першої інстанції, ретельно перевіривши надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, у вироку детально проаналізував усі досліджені докази, відповідно до вимог ст. 94 КПК дав кожному з них належну оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

15. Дійшовши висновку, що пред`явлене ОСОБА_6 і ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні інкримінованих кожному з них злочинів не знайшло підтвердження, суд навів мотиви, з яких узяв до уваги одні докази та відкинув інші, зазначив, на яких підставах визнав окремі докази неналежними і недопустимими, та обґрунтовано дійшов висновку про невинуватість обвинувачених, вказавши в мотивувальній частині вироку підстави виправдання.

16. Суд, як видно з вироку, проаналізував показання обвинувачених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,

ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 ,

ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29

17. Дав належну оцінку суд і висновку судово-економічної експертизи від 25 липня 2018 року№ 946, дані якого свідчать про те, що висновок акту перевірки № 4/28-10-48-11/36153189 від 03 травня 2017 року в частині заниження ТОВ «Радехівський цукор» податку на прибуток за період 2014-2016 роки на суму 90 910 584, 0 грн документально не підтверджується.

18. Також проаналізував суд у вироку дані висновку судово-економічної експертизи № 2-20/07 від 20 липня 2018 року, згідно з якими встановлене актом перевірки № 4/28-10-48-11/36153189 від 03 травня 2017 року порушення ТОВ «Радехівський цукор» норм чинного податкового законодавства України за період 2014-2016 роки документально та нормативно не підтверджується.

19. При цьому суд правильно зазначив у вироку, що висновок акту документальної позапланової перевірки № 4/28-10-48-11/36153189 від 03 травня 2017 року не може вважатися належним і допустимим доказом несплати ТОВ «Радехівський цукор» податку на прибуток підприємств за період 2014-2016 років, оскільки визначену в ньому податковим органом суму грошового зобов`язання була скасовано за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року у справі № 813/2838/18.

20. За вищевказаним рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року,яке набрало законної сили та на яке послався суд у вироку, установлено, що укладення ТОВ «Радехівський цукор» договорів купівлі-продажу, поставки цукру білого кристалічного та жому гранульованого, сухого з ТОВ «Стілпроф», ТОВ «ТК «Ф`ючер ТВП», ТОВ «Лекс Про», ТОВ «Домінант-Інвест», ТОВ «Канборт», ТОВ «Маркус Технологія», ТОВ «Арном Груп», ТОВ «ДК «Престиж», ТОВ «Інветменс Компані» було безпосередньо пов`язано з господарською діяльністю підприємства та спрямоване на досягнення ділової мети; вказані господарські операції призвели до реальних змін майнового стану учасників операції - як продавця (ТОВ «Радехівський цукор»), так і його контрагентів; факт здійснення операцій з поставки товару підтверджується належно оформленими первинними документами, які відображено в бухгалтерському обліку підприємства; відображення цих операцій у податковій звітності підприємства зумовило нарахування ТОВ «Радехівський цукор» відповідних податкових зобов`язань з податку на додану вартість та формування бази оподаткування податком на прибуток підприємства; у ТОВ «Радехівський цукор» відсутній борг перед бюджетом зі сплати податку на прибуток за 2014-2016 роки.

21. Також суд першої інстанції належним чином оцінив висновок судово-економічної експертизи від 11 червня 2018 року№ 1-11/06/2018-се, визнавши його неналежним доказом. Як зазначив суд, експерт ОСОБА_30 не мала відповідних спеціальних знань для здійснення такого роду експертиз, під час дослідження жодних спеціальних експертних методик чи будь-яких інших спеціальних економічних знань вона не застосовувала, а вдалася до тлумачення законодавства та дослідження витягів із протоколів допиту свідків, а крім того, експерт лише частково підтвердила висновок акту документальної позапланової виїзної перевірки від 03 травня 2017 року№ 4/28-10-48-11/36153189. Суд звернув увагу також на те, що за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року цю судово-економічну експертизу визнано неналежним доказом.

22. Оцінюючи висновок судово-почеркознавчої експертизи від 11 травня

2018 року № 8-4/762, суд відзначив, що ця експертиза безпосередньо не стосується ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , а також не містить жодних висновків про обізнаність чи причетність обвинувачених до виготовлення підписів, які були предметом дослідження судово-почеркознавчої експертизи, а тому визнав і її неналежним доказом, з чим небезпідставно погодилася апеляційна інстанція.

23. Також суд проаналізував ряд наданих прокурором письмових доказів і дійшов висновку, що жоден із них не містить інформації, яка б указувала на причетність ОСОБА_6 і ОСОБА_7 до вчинення тих діянь, у яких вони обвинувачувалися, а тому визнав зазначені докази неналежними.

24. Отже, за встановлених фактичних обставин кримінального провадження та досліджених у судовому засіданні доказів суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прокурор не довів поза розумним сумнівом допустимими та достатніми доказами факту вчинення кримінальних правопорушень, у яких обвинувачувалися ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , і виправдав кожного з них.

25. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з таким висновком суду першої інстанції.

26. Доводи прокурора про те, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги і не дав вмотивованих відповідей на них, не знайшли свого підтвердження.

27. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК. Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги прокурора, дав мотивовану відповідь на кожен із них і зазначив в ухвалі підстави, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

28. Вказівка прокурора на незаконну відмову апеляційного суду в повторному дослідженні доказів є безпідставною.

29. Чинне законодавство не зобов`язує апеляційний суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. В частині 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але в разі, коли місцевий суд дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то останньому суду немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

30. Апеляційний суд виходив із доказів, досліджених судом першої інстанції, у зв`язку з чим повторне дослідження вже встановлених обставин не було потрібно, а прокурор протилежне не довів, тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотання.

31. Спростовуючи доводи прокурора щодо незаконності відмови суду першої інстанції в задоволенні клопотання про призначення комісійної судово-економічної експертизи, апеляційний суд зазначив, що згідно з Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5), комісійною є експертиза, яка проводиться двома чи більшою кількістю експертів, що мають кваліфікацію судового експерта за однією експертною спеціалізацією (фахівцями в одній галузі знань). Отже, зазначена експертиза є первинною і призначається у зв`язку з великим обсягом дослідження. Оскільки прокурор не навів у клопотанні підстав, передбачених ст. 242 КПК, рішення суду першої інстанції про відмову в призначенні комісійної експертизи є правильним.

32. Відхиляючи доводи прокурора щодо безпідставної відмови в задоволенні письмового клопотання про допит свідків обвинувачення ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 в режимі відеоконференції, апеляційний суд послався на положення ст. 65 КПК, згідно з якими свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, які підлягають доказуванню під час кримінального провадження, та зазначив, що прокурор мотивував потребу в допиті вказаних свідків необхідністю з`ясування процедурних питань діяльності підприємства, що відповідно до вимог ст. 91 КПК не відноситься до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

33. Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

34. Наведені в касаційній скарзі доводи прокурора про те, що суди першої та апеляційної інстанцій незаконно взяли до уваги рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року у справі № 813/2838/18, яким обґрунтували виправдання обвинувачених, не заслуговують на увагу.

35. Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 08 жовтня

2004 року № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов`язкових платежів» визначено, що в разі оскарження до суду платником податків рішення податкового органу обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні до остаточного вирішення справи судом, за винятком випадків, коли обвинувачення не тільки базується на оскаржуваному рішенні, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України. Згідно з нормами податкового законодавства для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності.

36. Суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодилася апеляційна інстанція, своє рішення про недоведеність вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та їхнє виправдання ухвалив за результатами детального дослідження сукупності всіх зібраних доказів, у тому числі за результатами дослідження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу у взаємозв`язку з іншими доказами у справі.

37. Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 20 липня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3