Постанова

від 06.12.2022 по справі 910/5119/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2022 р. Справа№ 910/5119/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Козир Т.П.

Коробенка Г.П.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Гнидка М.В.

від відповідача: Назаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Управління справами", м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 (повний текст складено 15.11.2021)

у справі № 910/5119/21 (суддя Приходько І.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат", м. Київ

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ

про стягнення 1 201 387,48 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У березні 2021 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" (далі - позивач, ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат") до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач, ДП "НАЕК "Енергоатом") про стягнення 1 201 387,48 грн, з яких: пеня: за прострочення виконання зобов`язань зі сплати орендної плати - 693 135,18 грн, за прострочення виконання зобов`язань зі сплати додаткової плати - 243 487,00 грн, за прострочення виконання зобов`язань зі сплати компенсації вартості комунальних послуг - 15 380,97 грн; 3 % річних: за прострочення виконання зобов`язань зі сплати орендної плати - 57 028,82 грн, за прострочення виконання зобов`язань зі сплати додаткової плати - 19 957,95 грн, за прострочення виконання зобов`язань зі сплати компенсації вартості комунальних послуг - 1663,51 грн; інфляційні втрати за прострочення виконання зобов`язань зі сплати орендної плати - 119 569,64 грн, за прострочення виконання зобов`язань зі сплати додаткової плати - 47 974,83 грн, за прострочення виконання зобов`язань зі сплати вартості комунальних послуг - 3 189,57 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за договором №1ГЖМК190004 від 23.08.2019/10-125-08-19-00660 від 13.09.2019 оренди нежитлового приміщення, в частині своєчасної сплати орендної плати та додаткової плати за користування орендованим майном за червень 2020 року. У зв`язку із викладеним позивач просить суд стягнути з відповідача суму у розмірі 1 201 387,48 грн, яка складається з нарахованих позивачем штрафних санкцій, встановлених умовами Договору, та фінансової відповідальності, передбаченої положеннями діючого законодавства.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі № 910/5119/21 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" пеню - 315 823,55 грн, інфляційні втрати ? 170 733,89 грн, 3% річних ? 78 247,47 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 472,07 грн.

В іншій частині в позові відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач порушив умови договору оренди № 1ГЖМК190004 / 10-125-08- 19-00660 від 23.08.2019 та допустив прострочення виконання обумовлених договірних зобов`язань.

Разом з тим, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не враховано положень статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", відповідно до яких розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, і в цій частині задовольнив позовні вимоги частково в сумі 315 823,55 грн.

Суд першої інстанції також визнав арифметично невірними розрахунки позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат. За розрахунками місцевого господарського суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 78 247,47 грн, інфляційні втрати у розмірі 170 733,89 грн.

Вирішуючи питання про зменшення розміру 3% річних до 0,1%, місцевий господарський суд вказав, що відповідачем в обґрунтування своїх вимог та заперечень не надано суду належних доказів щодо поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, а тому відмовив у задоволенні зазначеного клопотання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Управління справами" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване рішення винесено за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та за неправильного застосування норм матеріального права.

Так, відповідач вказує на відсутність умислу, та як наслідок, відсутності його вини у порушенні строків оплати продукції за договором, оскільки відповідач не зі своєї вини несе величезні збитки пов`язані з недоотриманням фінансування за вироблену та реалізовану ним електроенергію. Зважаючи на скрутне фінансово-економічне становище ДП "НАЕК "Енергоатом", за твердженнями відповідача, наявні підстави для зменшення нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат. В підтвердження своєї позиції відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Позиції інших учасників справи щодо апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях відповідача, а рішення місцевого господарського суду від 18.10.2021 прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" зазначає, що відповідач не довів наявності таких обставин, які б свідчили про винятковість випадку, який може бути підставою для зменшення розміру неустойки, оскільки не надав жодних доказів в порядку Господарського процесуального кодексу України на підтвердження зазначених ним обставин, а тому судом першої інстанції правомірно не задоволено клопотання відповідача про зменшення розміру процентів річних.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2021 справу № 910/5119/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Козир Т.П., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5119/21.

Відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Управління справами" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі № 910/5119/21 до надходження до суду матеріалів справи.

05.01.2022 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Управління справами" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/5119/21, справу № 910/5119/21 призначено до розгляду на 03.03.2022 о 15 год. 00 хв.

Судове засідання призначене на 03.03.2022 не відбулося у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2022 розгляд апеляційної скарги ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Управління справами" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі № 910/5119/21 призначено на 26.05.2022 о 15 год. 40 хв.

У зв`язку із перебуванням суддів Кравчука Г.А., Козир Т.П. та Коробенка Г.П. у період з 20 по 27 травня 2022 року на навчанні в Академії фінансового моніторингу ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2022 розгляд апеляційної скарги ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Управління справами" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі № 910/5119/21 призначено на 16.06.2022 о 15 год. 20 хв.

У судових засіданнях 16.06.2022 та 26.07.2022 апеляційним господарським судом оголошувались перерви до 26.07.2022 та 27.09.2022 відповідно.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Коробенка Г.П. з 26.09.2022 по 30.09.2022, судове засідання 27.09.2022 не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2022 розгляд апеляційної скарги ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Управління справами" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/5119/21 призначити на 01.11.2022 о 16 год. 00 хв.

З огляду на увільнення головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А. з 31.10.2022 по 18.10.2022 у зв`язку з участю в ДФТГ, судове засідання 01.11.2022 не відбулось

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 розгляд апеляційної скарги ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Управління справами" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/5119/21 призначити на 06.12.2022 о 16 год. 30 хв.

Явка представників сторін.

У судове засідання 06.12.2022 з`явився представник апелянта, вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційний господарський суд задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні 06.12.2022 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається із матеріалів справи, Між ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" (орендодавець) та ДП "НАЕК "Енергоатом" (орендар) укладено Договір №1ГЖМК190004 від 23.08.2019/10-125-08-19-00660 від 13.09.2019 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти у тимчасове оплачуване користування нежитлові приміщення загальною площею 10 231,7 квадратних метрів (далі - Об`єкт оренди), які знаходяться в адміністративній будівлі літ. А за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 22-24.

Сторонами Договору укладені Додаткові угоди №1 від 07.10.2019, №2 від 05.02.2020, №3 від 30.03.2020 до Договору.

Згідно з Актами приймання-передачі від 13.12.2019, від 18.12.2019, від 21.12.2019, від 27.12.2019, від 01.02.2020, від 04.02.2020, від 12.02.2020 орендоване приміщення передано в оренду відповідачу.

Відповідно до п.1.2. Додатку № 2 до Договору плата за оренду Об`єкта оренди за кожний місяць складається з двох частин: Орендної плати та Додаткової плати.

Балансова вартість 1 квадратного метра об`єкта оренди з врахуванням індексації складає 13 059,19 грн станом на 23 серпня 2019 (п. 1.4 Договору).

Відповідно до п. 1.5 Договору об`єкт оренди передається орендарю поетапно за відповідними Актами приймання-передачі. Етапи передачі Об`єкту оренди узгоджуються сторонами шляхом внесення змін до даного Договору. Узгодити і розпочати виконання етапів передачі сторони мають не пізніше 30 листопада 2019 року (включно).

Згідно п. п. 2.3.6. п.2.3. Договору орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати плату за оренду, компенсацію комунальних платежів; інших платежів, передбачених цим Договором, у відповідності з умовами Договору.

За твердженнями позивача, Орендодавцем було виставлено Орендарю наступні рахунки:

- рахунок №160011085 від 30.06.2020 до Договору № 1ГЖМК190004 від 23.08.2019 /10- 125-08-19-00660 від 13.09.2019 на сплату Орендної плати за червень 2020 у сумі 6 570 948, 65 грн., в т.ч. ПДВ 20%;

- рахунок №160011086 від 30.06.2020, до Договору № 1ГЖМК190004 від 23 серпня 2019 /10-125-08-19-00660 від 13.09.2019 на сплату Додаткової плати за червень 2020 у суму 1 989 730 69 грн., в т.ч. ПДВ 20%;

- рахунок №160011087 від 30.06.2020 до Договору № 1ГЖМК190004 від 23 серпня 2019/10-125-08-19-00660 від 13.09.2019 на сплату Компенсації комунальних послуг за червень 2020 року у суму 121 789,84 грн. в т.ч. ПДВ 20%.

Крім того позивач вказує, що Орендарю були надані:

- Акт здачі-прийняття наданих послуг №160011085/2020 від 30.06.2020 до Договору № 1ГЖМК190004 від 23.08.2019 / 10-125-08-19-00660 від 13.09.2019 щодо надання послуг з оренди приміщень за червень 2020 на суму 6 570 948, 65 грн., в т.ч. ПДВ 20%;

- Акт здачі-прийняття наданих послуг № 160011086/2020 від 30.06.2020 до Договору №1ГЖМК190004 від 23 серпня 2019/ 10-125-08-19-00660 від 13.09.2019 щодо надання послуг Додаткової плати за червень 2020 на суму 1 989 730,69 грн., в т.ч. ПДВ 20%;

- Акт здачі-прийняття наданих послуг № 160011087/2020 від 30.06.2020р, до Договору № 1ГЖМК190004 від 23 серпня 2019 / 10-125-08-19-00660 від 13.09.2019 щодо компенсації комунальних послуг за червень 2020 року на суму 121 789,84 грн., в т.ч. ПДВ 20%.

Пунктами 3.1-3.3 Договору визначено, що орендар зобов`язаний вносити плату за користування об`єктом оренди в розмірах та в строки, обумовлені цим договором. Плата за оренду нараховується орендареві з дати підписання сторонами акту № 1 (акту приймання-передачі). Якщо інше не передбачено цим договором, плата за оренду сплачується орендарем щомісяця, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем, на підставі рахунку та акту орендодавця. Оплата здійснюється за умови наявності у рахунках, актах посилання на повний номер і дату договору.

Відповідно до п.3.4. Договору орендодавець виставляє орендареві рахунок на оплату плати за оренду, розрахованої відповідно до Додатка № 2 до цього Договору не пізніше 5-го числа місяця, що слідує за оплачуваним. Орендодавець надає відповідні рахунки орендарю наступними способами: надсилає на електронну адресу орендаря вказану у розділі 14 Договору та вручає представнику орендаря в Об`єкті оренди під підпис про отримання, та/або надсилає цінним листом на адресу орендаря вказану у розділі 14 Договору. Обов`язок по отриманню вищевказаного рахунка покладається на Орендаря.

Відповідно до п. 3.8 Договору орендар, крім плати за оренду, повинен компенсувати/сплачувати витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання й водовідведення, приймання стічних вод, опалення й т.д.). Компенсація витрат на комунальні послуги не входить до розрахунку плати за оренду та оплачується орендарем за діючими тарифами. Орендар компенсує орендодавцю витрати на комунальні послуги з електроенергії, водопостачання та водовідведення, на підставі виставлених орендодавцем рахунків, згідно показників лічильників. Орендар компенсує орендодавцю витрати на комунальні послуги з водовідведення додаткових стічних вод та опалення згідно отриманих від орендодавця розрахунків фактичних витрат, які розподіляються між всіма орендарями будівлі пропорційно площі Об`єкта оренди до загальної площі будівлі, що здана в оренду. Перерахування компенсації витрат на комунальні послуги здійснюється орендарем на підставі виставлених орендодавцем Рахунків або Актів наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг), не пізніше 20-го числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем. Орендодавець до 5 числа місяця, що слідує за оплачуваним місяцем, виставляє орендареві рахунки на компенсацію витрат на комунальні послуги та Акт наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг). Орендодавець надає відповідні рахунки орендарю наступними способами: надсилає на електронну адресу орендаря вказану у розділі 14 Договору та вручає представнику орендаря в Об`єкті оренди під підпис про отримання, та/або надсилає цінним листом на адресу орендаря вказану у розділі 14 Договору. Обов`язок по отриманню вищевказаного рахунка покладається на орендаря.

Пунктом 3.11 Договору встановлено, що розмір Додаткової плати (вартість експлуатаційних витрат) за цим договором може збільшуватися з ініціативи орендодавця у разі збільшення розміру плати за землю, введення нових податків, встановлення та/або збільшення зборів, та збільшення витрат, що входять до складу експлуатаційних. Така зміна розміру Додаткової плати може бути здійснена в наступному порядку: орендодавець направляє орендарю письмове повідомлення з проектом Додаткової угоди до цього Договору щодо відповідної зміни плати за оренду за 30 (тридцять) календарних днів до дати вступу в силу нового розміру плати за оренду. Орендар протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати направлення такого повідомлення має підписати відповідну Додаткову угоду або падати мотивоване заперечення проти такого підвищення.

Відповідно до п. 3.16. Договору Зобов`язання щодо здійснення платежів за цим Договором будуть вважатися виконаними належним чином у момент, коли суми грошових коштів, які відповідають повному розміру платежів, будуть зараховані на поточний рахунок Орендодавця.

Позивач зазначає, що відповідач, всупереч умовам Договору, здійснив прострочення здійснення платежів, а саме:

- часткову Оплату Орендної плати за червень 2020 Орендар здійснив декількома платежами, а саме: 27.10.2020 року у розмірі - 500 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 28.10.2020 року у розмірі - 500 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 02.11.2020 року у розмірі - 500 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 03.11.2020 року у розмірі - 3 230 650,24 грн., в т.ч: ПДВ 20%; 03.12.2020 року у розмірі - 236 810,90 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 03.12.2020 року у розмірі - 360 188,54 грн;, в т.ч. ПДВ 20%; 03.12.2020 року у розмірі - 430 960,55 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 03.12.2020 року у розмірі - 376 312,99 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 03.12.2020 року у розмірі - 5 064,88 грн., в т.ч. ПДВ 20%; з 31.12.2020 року по 26.01.2021 року у розмірі - 430960,55 грн., в т.ч. ПДВ 20%;

- часткову Оплату Додаткової плати за червень 2020 Орендар здійснив: 24.09.2020 року у розмірі - 178 219,69 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 07.12.2020 року у розмірі - 1 811 511,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%;

- оплату Компенсації комунальних послуг за червень 2020 Орендар здійснив: 03.12.2020 року у розмірі - 82,478,81 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 07.12.2020 року у розмірі - 39 311,03 грн., в т.ч. ПДВ 20%.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 23 липня 2022 року (включно), але в будь-якому випадку до повного розрахунку між сторонами згідно з умовами цього договору. Строк оренди починається з моменту прийняття орендарем об`єкта оренди за актом № 1 і закінчується в дату спливу строку договору (п. п. 10.1, 10.2 Договору).

Додатковою угодою № 1 від 07.10.2019 до Договору сторони дійшли згоди внести зміни та викласти п. 1.5 Договору в наступній редакції: " 30 листопада 2019 року орендодавець має передати, а орендар прийняти приміщення 7-го поверху, приміщення 8-го поверху, приміщення 9-го поверху, приміщення 10-го поверху, приміщення 11-го поверху, приміщення 12-го поверху, приміщення 13-го поверху, приміщення офісні 14-го поверху, приміщення складські 14-го поверху, тераса 14-го поверху; 13 грудня 2019 року орендодавець має передати, а орендар прийняти приміщення підвалу, приміщення офісні цокольного поверху, приміщення складські цокольного поверху, приміщення 1-го поверху, приміщення 5-го поверху, приміщення 6-го поверху; 20 грудня 2019 року орендодавець має передати, а орендар прийняти приміщення 2-го поверху, терасу 2-го поверху, приміщення 3-го поверху, приміщення 4-го поверху".

Додатковою угодою № 2 від 05.02.2020 до Договору внесено зміни до пунктів 3.3, 3.4, 3.6, 3.17 та абзацу 7 пункту 1.2.1 Додатку № 2 до Договору, зокрема, підпункт 3.3.1 пункту 3.3 Договору доповнено наступним абзацом: "перший місяць користування об`єктом оренди закінчується в останній день місяця в якому було передано Об`єкт оренди згідно з Актом приймання-передачі. Після спливу першого місяця оренди непогашена частина авансу зараховується в рахунок майбутньої плати за оренду відповідно до п. 3.3 Договору".

Також, Додатковою угодою № 3 до Договору сторони, зокрема, погодили з 01 квітня 2020 року збільшити площу об`єкта оренди по Договору шляхом передання орендодавцем в тимчасове платне користування (оренду) орендарю нежитлового приміщення площею 30,8 квадратних метрів, які знаходяться на 1-му поверсі господарської будівлі літ. Б за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, буд. 22-24.Спір між сторонами у даній справі винник у зв`язку з наявністю або відсутністю підстав для нарахування відповідачу за зустрічним позовом 169 173, 00 грн заборгованості перед позивачем за зустрічним позовом за спожитий необлікований газ.

Спір у справі виник у зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов`язання із оплати за оренду приміщення, додаткової плати і компенсації комунальних послуг за листопад 2020 року на підставі Договору, у зв`язку з чим позивач заявив про стягнення з відповідача пені у розмірі 952 003,16 грн, 3% річних у розмірі 78 650,28 грн та інфляційних у розмірі 170 734,04 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із наявних в матеріалах справи доказів слідує, що відповідачем було здійснено сплату орендної плати за червень 2020 в порушення п. 3.3. та 3.8. договору з порушенням строку здійснення такої оплати.

Зокрема, орендар здійснив оплату за виставленими позивачем рахунками декількома платежами, відповідно до платіжних доручень, а саме: часткову Оплату Орендної плати за червень 2020 Орендар здійснив декількома платежами, а саме: 27.10.2020 року у розмірі - 500 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 28.10.2020 року у розмірі - 500 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 02.11.2020 року у розмірі - 500 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 03.11.2020 року у розмірі - 3 230 650,24 грн., в т.ч: ПДВ 20%; 03.12.2020 року у розмірі - 236 810,90 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 03.12.2020 року у розмірі - 360 188,54 грн;, в т.ч. ПДВ 20%; 03.12.2020 року у розмірі - 430 960,55 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 03.12.2020 року у розмірі - 376 312,99 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 03.12.2020 року у розмірі - 5 064,88 грн., в т.ч. ПДВ 20%; з 31.12.2020 року по 26.01.2021 року у розмірі - 430960,55 грн., в т.ч. ПДВ 20%; часткову Оплату Додаткової плати за червень 2020 Орендар здійснив: 24.09.2020 року у розмірі - 178 219,69 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 07.12.2020 року у розмірі - 1 811 511,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%; оплату Компенсації комунальних послуг за червень 2020 Орендар здійснив: 03.12.2020 року у розмірі - 82,478,81 грн., в т.ч. ПДВ 20%; 07.12.2020 року у розмірі - 39 311,03 грн., в т.ч. ПДВ 20%.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд першої інстанції перевіривши розрахунок позивача та здійснивши нарахування пені за вказаний період, врахувавши положення ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, дійшов висновку, що обґрунтованою сумою пені, яка підлягає стягненню з відповідача, є 315 823,55 грн. Колегія суддів здійснивши арифметичну перевірку розрахунку позивача, встановила, що визначений судом розмір пені, що підлягає до стягнення є вірним, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення у зазначеній частині.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Як унормовано приписами статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Перевіривши наданий позивачем та здійснений місцевим господарським судом розрахунок інфляційних та 3% річних за заявлений позивачем період, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про часткове задоволення вимог позову в цій частині.

Обґрунтованою сумою 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь ПрАТ "Житомирська меблева фабрика", є 78 247,47 грн та 170 733,89 грн відповідно.

Щодо заявленого ДП "НАЕК "Енергоатом" клопотання про зменшення розміру 3% річних до 0,1%, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може установлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (установленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господраського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру 3% річних, бере до уваги, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у справі №3-12г10 від 08.11.2010).

Крім того, господарський суд першої інстанції доцільно відзначив, що обставини, що досліджувались та встановлювались у справі № 902/417/18, є відмінними від обставин, що досліджувались та встановлювались у справі, що розглядається.

Щодо посилання ДП "НАЕК "Енергоатом" на ст. 614 ЦК України колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке.

Зі змісту ст. ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України. Законодавцем у ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

За змістом ст. ст. 509, 524, 533-535 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Аналіз положень ст. 614 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільного кодексу України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини.

Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання.

У постанові від 17.08.2021 у справі № 913/18/21 Верховний Суд вказав, що у господарському праві діє принцип вини зобов`язаної сторони, якщо не доведено протилежне. При цьому за змістом ст. 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Однак у цьому випадку ДП "НАЕК "Енергоатом" не довело у встановленому чинним процесуальним законодавством порядку відсутність його вини та протиправної поведінки у порушенні виконання зобов`язання за укладеним з ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" договором, а також того, що ДП "НАЕК "Енергоатом" вжило усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Щодо скрутного фінансового становища відповідача колегія суддів окремо відзначає, що відповідач, уклавши у 2019 році договір на вказаних вище умовах, не надав доказів, що в подальшому він звертався до позивача з пропозицією зменшити орендну плату, порядок розрахунків, кількість і площу орендованих приміщень тощо з метою оптимізації своїх витрат.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів" від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів на заперечення заявленого позову. Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що доводи, викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Таким чином доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За встановлених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/5119/21 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві, а зазначені в апеляційній скарзі доводи не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

Разом з відзивом на апеляційну скаргу позивач подав попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, які останній очікує понести у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За розрахунком позивача очікувані витрати на професійну правничу допомогу становлять 4000,00 грн.

26.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду представником ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" подано заву про відшкодування витрат на правову допомогу №ЖМК 23/01/22 Ю від 23.09.2022, згідно якої заявник просить долучити до матеріалів справи докази, що підтверджують надання правничої допомоги ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції та вирішити питання про розподіл між сторонами витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Згідно з статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

З матеріалів справи вбачається, що 28.07.2020 між позивачем (клієнт) та адвокатом Гнидкою Мирославом Васильовичем (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги №28/07/2020 (далі - договір), відповідно до якого адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу за окремими письмовими та/або усними дорученнями останнього в усіх правовідносинах, що склалися між клієнтом та будь-яким юридичними та фізичними особами, установами, організаціями, органами, міністерствами, та будь-якими судами будь-якої інстанції.

22.09.2022 між клієнтом та адвокатом складено акт приймання-передачі наданих послуг б/н до договору про надання правових послуг №28/07/2020 від 28.07.2020, зі змісту якого вбачається, що адвокат надав, а клієнт прийняв професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції по справі №910/5119/21.

Пунктом 2 акту приймання-передачі наданих послуг встановлено, що загальна вартість послуг складає 25 000,00 грн, без ПДВ.

Згідно з п.п. 3, 4 вищезгаданого акту, його підписанням сторони підтверджують факт належного надання послуг адвокатом відповідно до положень договору. Клієнт не має претензій до адвоката стосовно наданих послуг.

Доказів сплати позивачем адвокату Гнидці М.В. гонорару в сумі 25 000,00 грн. не подано. Разом з цим, Об`єднана палата Верховного Суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п.269).

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Разом з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що доводи й правова позиція відповідача не змінювались, як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції, відтак адвокату, який надавав правову допомогу ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" у суді апеляційної інстанції, не потрібно було вивчати додаткові джерела права, оскільки останній не міг бути необізнаними про позицію скаржника, законодавство, яким регулюється спір у справі, документи та доводи, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та інші обставини, тобто, підготовка цієї справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, а тому вартість надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції 25 000,00 грн, на переконання колегії суддів є завищеною.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість позовної заяви, приймаючи до уваги той факт, що спір між сторонами не є складним, дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн не є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, витраченим часом.

За таких обставин, дослідивши та оцінивши заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №910/5119/21 з доданими до неї документами, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що розмір заявлених ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" витрат на правову (правничу) допомогу в сумі 25 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною позивачем роботою у суді апеляційної інстанції. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, витрати ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, підлягають безпосередньому розподілу частково, в сумі 10 000,00 грн, які належить стягнути на його користь з відповідача.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України апеляційним господарським судом покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Управління справами" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/5119/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/5119/21 залишити без змін.

3. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, ідентифікаційний код 32744172) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.00 коп.

4. Доручити місцевому господарському суду видати наказ на виконання даної постанови із зазначенням необхідних реквізитів.

5. Матеріали справи №910/5119/21 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 12.12.2022.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Т.П. Козир

Г.П. Коробенко