Ухвала

від 14.12.2022 по справі 359/3573/22

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 359/3573/22

Провадження № 2/359/1946/2022

УХВАЛА

Іменем України

14 грудня 2022 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.

при секретарі Русан А.М.,

за участі позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Мазур М.В., представника відповідача Черненко Ю.С.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНЯЧНИЙ КРИСТАЛ» про встановлення факту припинення трудових відносин, -

ВСТАНОВИВ:

16 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНЯЧНИЙ КРИСТАЛ» (далі по тексту ТОВ «СОНЯЧНИЙ КРИСТАЛ»), яким просив встановити факт припинення трудових відносин сторонами з 16 травня 2022 року.

Ухвалою суду від 28 червня 2022 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

Під час судового засідання від 14 грудня 2022 року головуючим у справі поставлено на обговорення сторін питання щодо можливості закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Позивач та його представник заперечили проти закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Представник відповідача при вирішенні даного питання поклалась на розсуд суду.

Суд, заслухавши думку сторін та дослідивши матеріали справи прийшов наступного висновку.

Статтею 16ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннямист. 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Згідно ст. 38 КЗпП Українипрацівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медич-ним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною 1ст. 29, ч. 1 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»загальні збори учасників є вищим органом товариства. Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

Відповідно ч. 1, 2, 4ст. 98 ЦК Українизагальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

За змістом ч. 1 - 3ст. 99 ЦК Українизагальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абз. 1 ч. 2ст. 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, відповідно трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган попередивши власника письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі за №758/1861/18).

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно статуту відповідача питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів, а тому позивач, як директор товариства, не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора, в тому числі щодо визначення певної дати припинення повноважень на вказаній посаді.

За змістом ч. 2, 3ст.32Закону України«Про товаристваз обмеженоюта додатковоювідповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

У статті 43Конституції України вказано, щокожен має право на працю, яка включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року за № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року за № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року за № 2-рп/2008 зазначав, що визначенест. 43 Конституції Україниправо на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставіст. 38 КЗпП Українита подати / надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішен-ня яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими, в тому числі з певної дати (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі за №758/1861/18).

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законіна вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно ч. 2ст. 4 ГПК Україниюридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом п. 3 ч. 1ст. 20 ГПК Українигосподарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (заснов-никами, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно ч. 1 ч. 3ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Підсудність визначає коло справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду в межах його територіальної юрисдикції. Підвідомчість розмежовує компетенцію судів відповідної юрисдикції на розгляд цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ.

У свою чергу, нормою п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК Українипередбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 39 постанові від 03 квітня 2019 року в справі за № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19).

Вирішуючи питання про наявність підстав для закриття провадження в справі на підставі п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК Українипідлягає з`ясуванню чи належить справа до юрисдикції суду загальної юрисдикції відповідност. 19 ЦПК України. Відтак, підставою для закриття провадження в справі, згідно вказаної норми, є віднесення розгляду справи в порядку іншого судочинства.

При визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб`єкта владних повноважень. При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії суб`єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.

Зважаючи на вказане, суд приходить висновку, що даний спір є господарсько правовими (між директором та товариством) та не є трудовим, з метою захисту власних інтересів позивача, оскільки метою визнання факту припинення трудових відносин саме з певного часу, є встановлення моменту припинення обов`язків ОСОБА_1 , як колишнього директора ТОВ «СОНЯЧНИЙ КРИСТАЛ», та, відповідно, обсягу його матеріальної відповідальності перед відповідачем під час управління товариством, а не захист особистих порушених чи невизнаних трудових прав позивача при звільненні.

Крім того,відсторонення /звільнення директоравід управліннятовариством здійснюєтьсяу порядку,зазначеному ст. 29-32 Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст. 98, 99 ЦК України на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ «СОНЯЧНИЙ КРИСТАЛ», а не виключно на підставі заяви директора про власне звільнення без скликання загальних зборів учасників товариства.

Враховуючи відсутність правового механізму направлення за підсудністю справи у випадку порушення предметної підсудності (юрисдикції), суд вирішує питання про закриття провадження у справі.

Відповідно п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зважаючи на вказане, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, при цьому позивачу слід роз`яснити його право на судовий захист у порядку господарського судочинства шляхом звернення до Господарського суду м. Київ (м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-Б).

Враховуючи наведене та керуючись нормами ст.205,255,257,260,261,353,ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОНЯЧНИЙ КРИСТАЛ» про встановлен-ня факту припинення трудових відносин.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса : АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 (сорок) копійок відповідно платіжного доручення від 23 червня 2022 року за № 2368-3185-1877-6091.

Роз`яснити позивачу право звернутись з даним позовом до Господарського суду м. Києва (м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-Б).

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги на ухвалу суду протягом 15 днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду виготовлено 19 грудня 2022 року.

Суддя Яковлєва Л.В.