Рішення

від 12.12.2022 по справі 906/829/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/829/22

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання: Жарський В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Ковальчук А.В. - дов. №6602-К-О від 05.08.2021;

від відповідача: не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до Приватного підприємства "Лакмус"

про стягнення 96 519,43грн

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Лакмус" 96 519,43грн, з яких: 78 369,65грн інфляційних нарахувань та 18 149,78грн 3% річних (за період 16.09.2019-16.09.2022).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов кредитного договору №46-08 від 15.08.2008 та рішення Малинського районного суду Житомирської області від 23.07.2012 у справі №2/0614/584/2012 та триваючий характер правовопорушення у вигляді невиконання грошового зобов`язання.

В якості правових підстав позову позивач зазначає, зокрема, ст.509, 599, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.

Ухвалою від 11.10.2022 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 01.12.2022 постановлено, зокрема, відкласти розгляд справи по суті на 01.12.2022 о 10:30.

12.12.2022 до суду від позивача надійшли письмові пояснення від 08.12.2022, в яких зазначено, що 3% річних та інфляційні втрати нараховувалися на суму заборгованості за кредитом (тіло кредиту), що складає 201 480,17грн, і до яких додано докази невиконання рішення Малинського районного суду Житомирської області від 23.07.2012 у справі №2/0614/584/2012.

Представник позивача в судовому засіданні 12.12.2022 позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 12.12.2022 не прибув. На адресу суду 12.12.2022 повернувся конверт з ухвалою суду від 01.12.2022, яка направлялася відповідачу на адресу, вказану в позовній заяві (а.с. 50-52).

Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Статтею 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно п.10 ч.2 ст.9 даного Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: місцезнаходження юридичної особи.

Як визначено ч.1 ст.10 даного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною (в даному випадку, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання т о щ о, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи №906/829/22.

Відповідач у строк, встановленийст.165 Господарського процесуального кодексу України, відзив на позов не подав. Поряд з цим, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи приписи ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Фактичні обставини справи.

15.09.2008 між Закритим акціонерним товариством Комерційний банком "Приват Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (банк, позивач), та Приватним підприємством "Лакмус" (позичальник, відповідач) укладено договір про надання овердрафтного кредиту №46-08 (далі - кредитний договір) (а.с. 10-14), за яким позивачем відповідачу надано овердрафтовий кредит із загальним лімітом в сумі 295 000,00грн, з кінцевим терміном повернення до 14.09.2009.

З метою забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору позивачем з ОСОБА_1 (поручитель) 15.09.2008 укладено договір поруки №46-08, згідно з яким поручитель відповідає за виконання зобов`язань позичальником за кредитним договором у тому ж розмірі, що і позичальник.

У зв`язку з порушенням відповідачем свого зобов`язання за кредитним договором, у листопаді 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та його поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором.

23.07.2012 Малинським районним судом Житомирської області прийнято рішення у справі №2/0614/584/2012, яким суд встановив факт укладення кредитного договору, надання відповідачу відповідної суми грошових коштів та порушення останнім свого зобов`язання з повернення кредитних коштів (а.с. 15-16). За результатом розгляду справи №2/0614/584/2012 суд вирішив стягнути з поручителя на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 770 270,75грн.

Посилаючись на невиконання відповідачем умов договору про надання овердрафтного кредиту №46-08 від 15.09.2008 та поручителем рішення Малинського районного суду Житомирської області від 23.07.2012 у справі №2/0614/584/2012, з врахуванням положень чинного законодавства щодо строків позовної давності, позивач звернувся до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 3% річних від суми боргу та інфляційних втрат за кредитом за період з 16.09.2019 по 16.09.2022, що разом складає 96 519,43грн.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасником справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалися, на його банківський рахунок.

В силу приписів ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Положеннями ст. 599-609 ЦК України передбачено такі підстави припинення зобов`язання: припинення зобов`язання виконанням (ст. 599 ЦК України); припинення зобов`язання переданням відступного (ст. 600 ЦК України); припинення зобов`язання зарахуванням (ст. 601-603 ЦК України); припинення зобов`язання за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України); припинення зобов`язання прощенням боргу (ст. 605 ЦК України); припинення зобов`язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України); припинення зобов`язання неможливістю його виконання (ст. 607 ЦК України); припинення зобов`язання смертю фізичної особи (ст. 608 ЦК України); припинення зобов`язання ліквідацією юридичної особи (ст. 609 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначалося вище, 23.07.2012 Малинським районним судом Житомирської області прийнято рішення у справі №2/0614/584/2012, яким стягнуто з поручителя на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 770 270,75грн, котре, у свою чергу, станом на день звернення позивача до суду та станом розгляду справи в суді лишається не виконаним, про що, зокрема, свідчить наявна в матеріалах справи довідка АТ КБ "ПриватБанк" від 08.12.2022 (а.с. 63).

При цьому, відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1 ст. 625 ЦК України).

За змістом ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов`язку в натурі та застосування штрафних санкцій.

Відповідно до п.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, з ухваленням рішення суду про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триватиме до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відтак, позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.

Разом з тим, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст.261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки, внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України), а тому зобов`язання Відповідача зі сплати суми боргу триває, оскільки не виконано останнім.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Дана позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Водночас, суд враховує, що відповідно до п.18 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України (який додано згідно Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану") у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено на території України воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року стром на 30 діб. У подальшому продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб відповідно до Закону України про затвердження Указу президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №2119-ІХ (реєстр. №7168). Надалі, строк дії воєнного стану в Україні, згідно Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 19.04.2022 №7300, продовжено з 05:30 години 25 квітня 2022 року строком на 30 діб до 25 травня 2022 року. У подальшому, 22.05.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 №2263-ІХ, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 година 25 травня 2022 року строком на 90 діб, - до 23 серпня 2022 року. У наступному, Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.08.2022 №2500-ІХ затверджено Указ Президента "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 12.08.2022 №573/2022, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, - до 21 листопада 2022 року. Законом України №8189 "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб до 19 лютого 2023 року.

З огляду на викладене вище, суд вважає за доцільне, за допомогою калькулятора програми "ЛІГА.ЗАКОН", здійснити перерахунок сум 3% річних та інфляційних втрат (обчислених на суму заборгованості по тілу кредиту - 201 480,17грн) за період з 16.09.2019 по 23.02.2022, згідно якого розмір 3% річних становить 14 754,97грн, а розмір інфляційних нарахувань складає 39 477,27грн.

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 14 754,97грн 3% річних та 39 477,27грн інфляційних нарахувань. У частині вимог про стягнення 3% річних у розмірі 3 394,81грн (18 149,78грн - 14 754,97грн) й інфляційних втрат у сумі 38 892,38грн (78 369,65грн - 39 477,27грн) суд відмовляє в позові.

Згідно ч. 2, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 14 754,97грн 3% річних та 39 477,27грн інфляційних нарахувань. У частині вимог про стягнення 3% річних у розмірі 3 394,81грн й інфляційних втрат у сумі 38 892,38грн суд відмовляє в позові.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що судовий збір необхідно покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Лакмус" (11600, Житомирська обл., м. Малин, вул. Лисенка, буд. 16, кв. 11; ідентифікаційний код 30609333) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д ідентифікаційний код 14360570):

- 14 754,97грн 3% річних;

- 39 477,27 інфляційних нарахувань;

- 813,48рн судового збору.

3. Відмовити в позові в частині вимог щодо стягнення 3% річних у сумі 3 394,81грн та інфляційних втрат у сумі 38 892,38грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 19.12.22

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу

2 - позивачу на електронну адресу: 14360570@mail.gov.ua

3 - відповідачу ( АДРЕСА_1 ) (рек.)