Рішення

від 20.12.2022 по справі 911/1387/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2022 р.

м. Київ

Справа № 911/1387/22

Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркард" (01015, місто Київ, вулиця Лаврська, будинок 16-Б, ЄДРПОУ 41760137)

до Фізичної особи-підприємця Андріященка Вячеслава Григоровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркард" до Фізичної особи-підприємця Андріященка Вячеслава Григоровича про стягнення 39892,64 грн основного боргу за договором № ІК 5196 від 15.12.2017.

Згідно ст. 176 ГПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому ст. 174 цього Кодексу.

Суд відкрив провадження у справі ухвалою від 22.08.2022. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, з огляду на малозначність справи у відповідності до статті 12 ГПК України.

Суд встановив строки для подання відзиву на позовну заяву (протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі), відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Одночасно з відкриттям провадження суд, перевіривши матеріали справи, з`ясував: позивач надає до суду банківські виписки за конкретні дні у які, як він стверджує, була проведена оплата. Відтак, позивач, стверджуючи про наявність певної суми заборгованості не надає та не посилається на докази, які дозволяють надати оцінку всьому періоду існування боргу, натомість надає вибіркові відомості про оплати. Тож суд, у порядку частини 4 статті 74 ГПК України зобов`язав позивача надати суду банківську довідку та/або виписку сформовану по конкретному контрагенту (відповідачу) за весь період спірних правовідносин з моменту виникнення грошового зобов`язання до моменту подачі позову до Господарського суду Київської області сформовані по конкретному контрагенту (відповідачу).

До суду 02.09.2022 надійшла заява про уточнення позовних вимог, яка прийнята судом та долучена до матеріалів справи. На виконання вимог суду позивач до заяви додав банківські виписки з розрахункових рахунків товариства та надав докази проведення інших, не вказаних у позовній заяві проплат, просив розглядати позовні вимоги з урахуванням наведених обставин - стягнути з відповідача борг у розмірі 34066,24 грн та витрати пов`язані зі сплатою судового збору.

Враховуючи складну фінансову ситуацію судової системи, відправлення ухвали про відкриття провадження суду у порядку передбаченому законом відбулось лише 10.11.2022. З рекомендованого повідомлення № 0103281768089 вбачається, що поштове відправлення вручено 29.11.2022 особисто Андріященку В.Г. Таким чином строк для подання відзиву на позов закінчився 15.12.2022.

Відзив на позовну заяву до суду не надходив. Жодних заяв, клопотань чи інших документів відповідач не подав.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 ГПК України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обгрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Позивач зазначає, що між ним та відповідачем було укладено договір № ІК 5196 від 15.12.2017, копія якого долучена до позову. Відповідно до умов пункту 2.1 цього договору позивач (іменований в договорі як "компанія") від свого імені за дорученням та за рахунок відповідача (іменованого в договорі як "клієнт"), за винагороду придбаває в торгових точках товари для забезпечення обслуговування автотранспортних засобів клієнта за межами митної території України.

В силу пункту 2.2 договору клієнт отримує товари в торгових точках відповідно до умов цього договору й додатків до нього з використанням карток, що активовані компанією клієнту, а також оплачує товари та послуги в порядку і на умовах передбачених цим Договором та Додатками до нього.

Пунктом 3.1 договору визначено, що клієнт перераховує на банківський рахунок компанії кошти за товари та послуги у розмірі та на умовах, викладених в розділі 3 договору (порядок розрахунків) та в додатку № 1 до цього договору. Датою платежу клієнта за договором є дата зарахування коштів на банківський рахунок компанії.

Позивач вказує, що відповідно до пункту 7 додатку № 1 до договору відповідач має право виконувати платежі за цим договором на підставі будь-якої інформації, отриманої від позивача, у тому числі виписки з РО клієнта, акту, звіту комісіонера, отриманих від компанії даних про залишки коштів, перерахованих клієнтом на банківський рахунок компанії, а також цього договору.

За твердженнями позивача товари та послуги вiдповiдач отримував від позивача з використанням "партнерських" карток Business, які були передані позивачем відповідачу відповідно до додатку № 10 до договору № IK 5196 від 15.12.2017 та акту приймання-передачі "партнерських" карток Business вiд 17.08.2020.

Протягом всього строку дії договору позивач виконував свої зобов`язання своєчасно та в повному обсязі - йдеться в позові. Згідно акту від 31.12.2021 приймання-передачі товарів і послуг та звірки взаєморозрахунків за нафтопродукти і послуги за договором № ІК 5196, підписаного відповідачем, та звіту комісіонера за договором № IK 5196 за період з 01.12.2021 по 31.12.2021 заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.01.2022 становила 47709,74 грн, вказує позивач, яку відповідач визнав підписавши даний акт. Копія акту додана до позову.

Посилаючись на акт приймання передачі товарів та послуг і звірки взаєморозрахунків від 31.01.2022, звіт комісіонера за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 та проведені відповідачем оплати 5, 10, 14, 17, 19, 21, 31 січня 2022 позивач зазначає, що станом на 01.02.2022 заборгованість відповідача перед компанією вже становила 55353,69 грн.

Позивач запевняє, що вказаний вище акт приймання передачі від 31.01.2022 та звіт комісіонера направлявся відповідачу, що підтверджується списком згрупованих відправлень № 7. від 21.02.2022 ФН 3000458543. Тож, відповідно до пункту 3.5.3 договору акт вважається визнаний відповідачем, товари та послуги вважаються прийнятими відповідачем у повному обсязі на зазначену в акті суму, а звіт є затвердженим без зауважень.

Позивач звертає увагу на те, що положення договору не передбачають обов`язку компанії надсилати відповідачу акти приймання передачі товарів. Позивач акцентував увагу суду також на акті від 28.02.2022 приймання-передачі товарів та послуг та звірки взаєморозрахунків, звіті комісіонера за період з 01.02.2022 по 28.02.2022.

Станом на дату підписання позовної заяви, за переконанням позивача, заборгованість відповідача становила 39892,64 з урахуванням проведених проплат. Позивач окремо зазначив, що він не просить стягувати з відповідача пеню, інфляційні втрати та три відсотки річних, усвідомлюючи нинішню ситуацію в країні.

У заяві про уточнення позовних вимог позивач також повідомив суд про проведення інших оплат за договором на загальну суму 5826,00 грн. З урахуванням цього позивач визначив, що сума основного боргу зменшилась до 34066,24 грн та просив стягнути з відповідача заборгованість у вказаному розмірі.

Перевіривши наявні у справі матеріали суд вважає за необхідне зазначити таке.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відтак, у матеріалах справи міститься підписаний сторонами та скріплений печатками акт від 31.12.2021 приймання-передачі товарів і послуг та звіряння взаєморозрахунків за договором № IK 5196 від 15.12.2017.

Відповідно до цього акту сторони погодили загальну вартість переданих клієнту товарів та послуг за період з 01.12.2021 по 31.12.2021 - 138681,02 грн, суму платежів клієнта в звітному періоді - 122757,90 грн та суму заборгованості клієнта станом на 01.01.2022 - 47709,47 грн. Загальна вартість наданих послуг та поставлених товарів також узгоджується з указаними відомостями у звіті комісіонера за період з 01.12.2021 по 31.12.2021.

Відповідно до звіту комісіонера за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 загальна вартість наданих в цей час послуг становила 89965,89 грн. Зі звіту комісіонера за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 вбачається, що позивач надав відповідачу послуги та товари на суму 58433,21 грн. Такі ж відомості закріплені і у актах приймання передачі товарів-послуг від 31.01.2022 та від 28.02.2022, про які вказував позивач. Проте зазначені акти від 31.01.2022 та від 28.02.2022 не підписані відповідачем, на відміну від акту від 31.12.2022.

Згідно наданих позивачем виписок з банківських рахунків ТОВ "Інтеркард", судом встановлено, що відповідачем були проведені оплати за договором у спірний період починаючи з 01.01.2022 по 31.08.2022 на загальну суму 162042,60.

Таким чином різниця між наданими позивачем послугами, поставленими позивачем товарами (з урахуванням узгодженої суми боргу станом на 01.01.2022) та проведеними у спірний період відповідачем оплатам становить 34065,97 грн. Не зважаючи на отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження, останній не надав суду відомостей, які б підтвердили проведення інших оплат чи спростували обставини на які посилається позивач.

Суд вважає за необхідне зупинитись також на положеннях пункту 3.4 договору № ІК 5196, відповідно до якого первинними документами за договором є акти приймання-передачі товарів і послуг та звіряння взаєморозрахунків за договором та звіти комісіонера, та пункту 3.5, де вказано що клієнт зобов`язаний підписати і повернути примірник підписаного акту приймання передачі товарів і послуг до двадцятого числа наступного за звітним. У випадку неповернення актів, в силу підпункту 3.5.3 договору, за відсутності письмової мотивованої відмови клієнта від підписання актів - такий акт вважається беззаперечно визнаний клієнтом, а послуги та товари прийняті у повному обсязі на зазначену суму.

Первинними документами за договором сторони визнали звіт комісіонера, який в силу статті 1022 Цивільного кодексу України повинен надаватись комітентові після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонером.

До суду позивачем подано копію списку згрупованих поштових відправлень, серед яких є відправлення відповідачу. Суд позбавлений можливості констатувати, що цим відправленням позивач направляв відповідачу саме акти чи звіти, з огляду на відсутність у матеріалах справи опису вкладення. Також суд відхиляє посилання позивача на умови додатку № 1 до договору, оскільки такого документу у матеріалах справи не міститься.

Водночас, позивачем також надані докази надсилання акту від 28.02.2022 та звіту комісіонера за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 поштовим відправленням № 0505071952384. Вказаний акт, який також містить відомості про суму заборгованості клієнта станом на 01.03.2022, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення отримано 05.05.2022 відповідачем.

В силу пункту 3.5 договору акт визнається судом таким, що визнаний клієнтом, а товари та послуги визнаються прийнятими, враховуючи також і те, що матеріали справи не містять документів, які б свідчили про наявність зауважень до наданих послуг чи письмових відмов щодо підписання акту приймання передачі послуг та звірки взаєморозрахунків.

Зважаючи на визначену вище судом різницю між вартістю наданих послуг, поставлених товарів за договором та проведеними відповідачем оплатами, суд вважає за можливе частково задовольнити вимогу позивача про стягнення основного боргу та стягнути з ФОП Андріященка Вячеслава Григоровича 34065,97 грн основного боргу.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає за можливе стягнути з відповідача судовий збір пропорційно до задоволених вимог у розмірі 2480,98 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Андріященка Вячеслава Григоровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркард" (01015, місто Київ, вулиця Лаврська, будинок 16-Б, ЄДРПОУ 41760137) 34065,97 грн основного боргу за договором № ІК 5196 та 2480,98 грн судового збору за подання позовної заяви.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.12.2022.

Суддя А.Ф. Черногуз