Ухвала

від 14.12.2022 по справі 916/2890/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/2890/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Уркевича В. Ю.- головуючого, Мачульського Г. М., Краснова Є. В.,

за участю секретаря судового засідання Денисевич К. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 (головуючий суддя Савицький Я. Ф., судді: Колоколов С. І., Разюк Г. П.) та рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2022 (суддя Шаратов Ю. А.) у справі

за позовом виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біля самого моря»

про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку,

за участю представників:

прокурора - Підяша О. С.,

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У вересні 2021 року виконувач обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - Одеська міськрада, позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біля самого моря» (далі - ТОВ «Біля самого моря», відповідач) про:

- розірвання договору оренди землі від 23.03.2018 № 624 (далі - договір оренди землі) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:27:004:0419, площею 0,0714 га, розташованої за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 153-А, для будівництва протизсувних споруд;

- зобов`язання ТОВ «Біля самого моря» повернути територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міськради земельну ділянку, площею 0,0714 га, з кадастровим номером 5110136900:27:004:0419, яка розташована за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 153-А, шляхом складання акту приймання-передачі.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка передана в орендне користування для будівництва протизсувних споруд, однак, з 2018 року до моменту подання позову будівництво протизсувних споруд не розпочато, відповідні дозволи на таке будівництво орендарем не отримано, що свідчить про порушення умов договору та є підставою його розірвання, що в свою чергу, обумовлює повернення земельної ділянки.

3. При цьому прокурор посилався на приписи статті 416, 651 Цивільного кодексу України, статті 102-1 Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі».

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

4. Господарський суд Одеської області рішенням від 01.06.2022 у задоволенні позову відмовив.

5. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 22.09.2022 рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2022 залишив без змін.

6. Судові рішення мотивовані тим, що договір оренди землі, зокрема й пункт 5.1 цього договору, на який посилається прокурор, не встановлює обов`язку орендаря щодо забудови земельної ділянки у певний строк, а тому невиконання робіт з будівництва протизсувних споруд на орендованій земельній ділянці не є порушенням умов вказаного договору.

7. Таким чином позовна вимога про розірвання договору оренди землі не підлягає задоволенню.

8. Оскільки відсутні підстави для розірвання вказаного договору, тому суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про повернення земельної ділянки, яка є похідною від вимоги про розірвання договору оренди землі.

9. Суди також зазначили, що пункт 4 частини першої статті 416 Цивільного кодексу України регулює відносини користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), а тому не поширюється на спірні орендні правовідносини, які врегульовані Законом України «Про оренду землі».

10. Оскільки у даному випадку спір стосується припинення договору оренди землі, який є відмінним від договору суперфіцію (право користування чужою земельною ділянкою для забудови), то приписи законодавства про суперфіцій, на які посилається прокурор, не підлягають застосуванню до правовідносин оренди.

Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

11. У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури (скаржник), у якій скаржник просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 та рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2022 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

12. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

13. На обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права, зокрема, статей 416, 651 Цивільного кодексу України, статті 102-1 Земельного кодексу України, статей 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі», не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18), постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/5963/17, від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18, від 03.12.2019 у справі № 910/5001/19, від 10.12.2019 у справі № 926/1557/18, від 29.01.2020 у справі № 920/221/19 у подібних правовідносинах.

14. На думку скаржника, суди попередніх не дослідили, що ТОВ «Біля самого моря» з дня укладення договору оренди землі до теперішнього часу не використало земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:27:004:0419, для будівництва протизсувних споруд, що в пункту 5.1 договору оренди землі визначено як умова використання орендарем земельної ділянки. Отже, відповідач порушив істотні умови договору оренди землі, що є підставою для його розірвання.

15. У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

16. Інші учасники справи правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

19. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

20. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

21. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення прокурора, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.

22. У цій справі, судові рішення в якій переглядаються у касаційному порядку, судами вирішено спір щодо розірвання договору оренди землі.

23. Суди попередніх інстанцій установили, що 23.03.2018 між Одеською міськрадою (орендодавець), що діє в інтересах територіальної громади міста Одеси, та ТОВ «Біля самого моря» (орендар) укладено договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., реєстровий номер 624.

24. Згідно з пунктом 1.1 договору оренди землі орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення Одеської міськради від 16.02.2018 № 3035-VII надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,0714 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, земельна ділянка 153-А, кадастровий номер 5110136900:27:004:0419, для будівництва протизсувних споруд.

25. Відповідно до пункту 1.2 договору оренди землі земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

26. За умовами вказаного договору в оренду передається земельна ділянка площею 0,0714 га, на якій розташовано об`єкт нерухомого майна, а саме: нежилі будівлі, що належать ТОВ «Біля самого моря» на підставі свідоцтва про право власності від 01.10.2003 № 026473, виданого Виконавчим комітетом Одеської міськради (пункти 2.1, 2.2 договору оренди землі).

27. Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору оренди землі цей договір укладений на 5 років для будівництва протизсувних споруд. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, у зв`язку з чим повинен не пізніше, ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

28. Згідно з пунктом 5.1 договору оренди землі земельна ділянка передається в оренду ТОВ «Біля самого моря» для будівництва протизсувних споруд.

29. На підставі договору оренди землі до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23.03.2018 внесено запис №25451937 про реєстрацію речового права оренди земельної ділянки.

30. Відповідно до підпунктів 9.1.1, 9.1.3 пункту 9.1 договору оренди землі орендодавець має право: вимагати від орендаря використання земельної ділянки за її цільовим призначенням згідно з пунктом 5.1 цього договору, додержання орендарем екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, державних стандартів, норм і правил, проектних рішень, місцевих правил забудови населених пунктів; вимагати дострокового розірвання договору, у разі невиконання орендарем його обов`язків, передбачених Законом України «Про оренду землі», цим договором, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

31. Згідно з підпунктами 9.4.1, 9.4.3 пункту 9.4 договору оренди землі серед обов`язків орендаря визначено, що останній зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди зобов`язання, додержувати вимог, встановлених Законом України «Про оренду землі», виконувати обов`язки відповідно до умов договору і Земельного кодексу України; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, згідно з пунктом 5.1 договору, забезпечити належний санітарний, протипожежний, екологічний стан земельної ділянки, будівель і споруд, розташованих на ній.

32. Дія договору оренди землі припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (пункти 12.3, 12.4 договору оренди землі).

33. Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру від 23.09.2021 щодо відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:27:004:0419, цільове призначення останньої - Е.07.05. Категорія земель землі рекреаційного призначення. Вид використання для будівництва протизсувних споруд.

34. Суди попередніх інстанцій встановили, що за матеріалами справи докази на підтвердження початку та виконання робіт з будівництва протизсувних споруд на орендованій земельній ділянці площею 0,0714 га, кадастровий номер 5110136900:27:004:0419, за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 153-А, відсутні.

35. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір оренди землі, зокрема й пункт 5.1 цього договору, на який посилається прокурор, не встановлює обов`язку орендаря щодо забудови земельної ділянки у певний строк, а тому, невиконання робіт з будівництва протизсувних споруд на орендованій земельній ділянці не є порушенням умов вказаного договору, тому позовна вимога про розірвання договору оренди землі не підлягає задоволенню.

36. Суди дійшли висновку, що оскільки відсутні підстави для розірвання договору оренди землі, то у задоволенні позовної вимоги про повернення земельної ділянки, яка є похідною від вимоги про розірвання цього договору, також слід відмовити.

37. Разом з тим суди попередніх інстанцій вказали, що пункт 4 частини першої статті 416 Цивільного кодексу України регулює відносини користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), а тому не поширюється на спірні орендні правовідносини, які врегульовані Законом України «Про оренду землі».

38. Ураховуючи, що цей спір виник щодо припинення договору оренди земельної ділянки, який є відмінним від договору суперфіцію (право користування чужою земельною ділянкою для забудови), то приписи законодавства про суперфіцій, на які посилається прокурор, не підлягають застосуванню до правовідносин оренди.

39. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що посилання скаржника у касаційній скарзі на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18), постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/5963/17, від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18, від 03.12.2019 у справі № 910/5001/19, від 10.12.2019 у справі № 926/1557/18, від 29.01.2020 у справі № 920/221/19, не може бути виключною правовою підставою для касаційного оскарження судових рішень, оскільки постанови у вказаних справах ухвалені за інших обставин справи, ніж у справі, яка розглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у них з огляду на таке.

40. Так, у справі № 912/1385/17 міськрада звернулась до господарського суду з позовом до приватного підприємства, в якому просила розірвати договір оренди земельної ділянки. Міськрада вказувала про порушення її прав, що полягало у невиконанні підприємством погоджених сторонами умов договору оренди земельної ділянки, а саме систематичному невнесенні орендної плати, що є істотним порушенням умов договору та підставою для розірвання договору відповідно до вимог частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, статті 32 Закону України «Про оренду землі». Окрім того, систематична несплата земельного податку або орендної плати є підставою припинення права користування земельною ділянкою відповідно до статті 141 Земельного кодексу України.

41. Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки дослідивши обставини справи суд встановив, що відповідно до умов укладеного між підприємством та обслуговуючим кооперативом договору суборенди, зобов`язання щодо сплати орендної плати за земельну ділянку за узгодженням сторін було покладено на обслуговуючий кооператив; платниками за оренду земельної ділянки були дві особи: підприємство та обслуговуючий кооператив; разом за період з моменту укладення спірного договору до дати звернення позивача до суду було сплачено 410 868,46 грн на розрахунковий рахунок, вказаний як у договорі оренди, так і у договорі суборенди, укладеному платниками. Отже, на момент подання міськрадою позову про розірвання договору оренди заборгованості з орендної плати за цим договором не існувало, а навпаки, враховуючи наданий підприємством розрахунок, мала місце переплата.

42. У справі № 910/5963/17 за позовом товариства до міськради про визнання незаконним та скасування рішення міськради про розірвання договору оренди земельної ділянки суди встановили, що умовами договору передбачено, що орендар, зокрема, зобов`язаний завершити забудову земельної ділянки у строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору. У разі невиконання орендарем умов цього договору та обов`язків, передбачених законодавством України, договір може бути достроково розірваний.

43. Суди у справі № 910/5963/17 дійшли висновку, що спірне рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства та умов договору оренди, оскільки право орендодавця на одностороннє розірвання договору оренди землі регламентовано положеннями Закону України «Про оренду землі» і така можливість прямо передбачена умовами укладеного між сторонами договору.

44. Верховний Суд постановою від 21.08.2018 залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій у справі № 910/5963/17 про відмову у задоволенні позову та зазначив, що момент спливу вказаного строку починається з моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а не з моменту реєстрації права користування земельною ділянкою.

45. Разом з тим, у справі, що розглядається, суди встановили, що умовами договору оренди землі не встановлено обов`язку орендаря щодо забудови земельної ділянки (виконання робіт з будівництва протизсувних споруд) у певний строк, на орендованій земельній ділянці.

46. Про неподібність правовідносин у справі № 910/5963/17 та у справі, що розглядається правильно вказав і суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

47. У справі № 926/1557/18 Регіональне відділення Фонду державного майна України (далі - РВ ФДМУ) звернулося до господарського суду з позовом до фізичної особи про розірвання договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва адміністративно-побутового корпусу та повернення цього об`єкта у державну власність.

48. Позовні вимоги мотивовані тим, що фізична особа не завершила будівництво та не ввела в експлуатацію приватизований об`єкт незавершеного будівництва - адміністративно-побутового корпусу в термін, визначений договором, чим порушила вимоги розділу 5 договору, що відповідно до пункту 2 частини третьої статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» є підставою для розірвання договору та повернення майна.

49. Фізична особа звернулася до РВ ФДМУ із зустрічним позовом про внесення змін до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва державної власності - адміністративно-побутового корпусу.

50. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що у частковому невиконанні умов договору щодо введення в експлуатацію придбаного об`єкта відсутня вина фізичної особи, що є необхідною умовою настання правових наслідків у вигляді розірвання договору згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України, оскільки процес одержання всіх дозволів та погоджень є тривалим та не залежить від дій фізичної особи, на що остання не розраховувала при укладенні договору, у зв`язку з чим є підстави для внесення змін до договору щодо завершення терміну будівництва об`єкта та введення його в експлуатацію відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України.

51. Верховний Суд у постанові від 10.12.2019 погодився з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення зустрічного позову, які мотивовані тим, що фізична особа змогла виконувати пункт договору лише з моменту укладення договору оренди земельної ділянки під спірним нерухомим майном; наданими РВ ФДМУ доказами підтверджується здійснення фізичною особою поступових систематичних дій з виконання своїх зобов`язань за договором. Крім того, покупець вжив усіх залежних від себе заходів для внесення змін до договору. Таким чином вини фізичної особи у невиконанні умов договору купівлі-продажу щодо закінчення будівництва у строк, передбачений договором, немає, що виключає можливість його розірвання відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України.

52. У справі № 920/221/19 за позовом міськради до приватного підприємця про розірвання договору оренди земельної ділянки позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час дії договору оренди підприємець продав частину нежитлового приміщення третій особі, однак, всупереч умовам договору оренди, не сповістив міськраду про таке відчуження і не повідомив останню про наміри подальшого використання земельної ділянки.

53. Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та зазначив, що міськрада помилково вважає дії підприємця щодо відчуження частини нежитлового приміщення, розташованого на орендованій земельній ділянці діями, що порушують її права на розпорядження землями комунальної власності, оскільки до третьої особи перейшли права користування частиною земельної ділянки на тих самих умовах, які були у відповідача, що не виключає законних очікувань міськради, що після спливу дії договору оренди земельна ділянка може бути повернута територіальній громаді міста.

54. Суд касаційної інстанції вказав, що суди, врахувавши критерії застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України встановили, що міськрадою належними та допустимими доказами не доведено, що внаслідок невиконання підприємцем умов договору щодо повідомлення орендодавця про відчуження частини приміщення, перша не змогла досягнути ціль договору оренди - своєчасне отримання орендної плати, - та того, що вона в значній мірі позбавилася того, на що розраховувала при укладанні договору оренди, як не доведено і наявності спричиненої шкоди.

55. Колегія суддів суду касаційної інстанції також зазначає, що з постанов Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18, від 03.12.2019 у справі № 910/5001/19, на правові висновки викладені в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, вбачається, що у цих справах розглядався спір про розірвання договорів поруки.

56. Позовні вимоги у вказаних справах обґрунтовані тим, що банк на порушення умов договорів поруки не передав товариству належним чином завірених копій документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами, виконання зобов`язань за якими забезпечено спірним договором поруки, внаслідок чого товариство зазнало істотної шкоди.

57. Рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, які Верховний Суд залишив без змін, обґрунтовані тим, що товариством не доведено того, що невиконання банком зобов`язання з передачі копій документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, значною мірою позбавило товариства того, на що воно розраховувало при укладенні договору поруки, що є необхідною умовою для задоволення вимог про розірвання цього договору у зв`язку з істотним порушенням умов договору.

58. Крім того суди зазначили, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання договору поруки відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору.

59. Таким чином, правовідносини у справах № 912/1385/17, № 910/5963/17, № 910/22259/17, № 910/22454/17, № 910/20932/17, № 910/21033/17, № 910/3568/18, № 910/4427/18, № 910/5001/19, № 926/1557/18, № 920/221/19 та у цій справі № 916/2890/21 не є подібними, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами й обов`язками їх сторін, що в свою чергу зумовлює і різний зміст спірних правовідносин, та унеможливлює застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником в касаційній скарзі постановах, до спірних правовідносин у цій справі.

60. Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що помилковим є посилання прокурора на пункт 4 частини першої статті 416 Цивільного кодексу України на обґрунтування порушення орендарем умов використання земельної ділянки (в частині здійснення її забудови), оскільки вказана правова норма регулює відносини користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), а тому не поширюється на спірні орендні правовідносини, врегульовані спеціальними нормами Закону України «Про оренду землі».

61. Інших виключних підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі не зазначив.

62. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

63. При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

64. Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.

65. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

66. Згідно зі статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

67. Аналогічно й частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

68. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

69. У рішенні ЄСПЛ у справі «Ґарсія Манібардо проти Іспанії» («Garcia Manibardo v. Spain» від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom» від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі «Helmers v. Sweden» від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

70. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм Господарського процесуального кодексу України.

71. За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 та рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2022 у справі № 916/2890/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Судді: Г. М. Мачульський

Є. В. Краснов