Ухвала

від 28.11.2022 по справі 504/2199/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 504/2199/22

провадження № 61-11560ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Міністерство юстиції України, Міністерство оборони України,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, прийняту за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України про визнання незаконними та скасування пунктів наказів про державну реєстрацію права власності та поновлення права власності,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України про визнання незаконними та скасування пунктів наказів про державну реєстрацію права власності та поновлення права власності.

Одночасно з поданням позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із заявою про забезпечення позову, в якій просили:

- заборонити будь-яким особам, представникам, посадовим особам та працівникам Міністерства оборони України та особам, пов`язаним з ним, у тому числі, але не виключно особам, які діють від імені та/або в інтересах Міністерства оборони України здійснювати дії щодо знесення, пошкодження нерухомого майна на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 ,

АДРЕСА_3 ;

-заборонити здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна за вказаними адресами.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 серпня 2022 року заяву задоволено частково.

Заборонено представникам (службовим, посадовим особам, та/або уповноваженим особам, особам пов`язаним з ними, представникам, які діють від імені та в інтересах Міністерства оборони України) Міністерства оборони України здійснювати дії щодо знесення, пошкодження, іншого фізичного впливу на об`єкти нерухомого майна на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 ,

АДРЕСА_3 .

Заборонено особам, які виконують функції державних реєстраторів (державним реєстраторам, приватним, державним нотаріусам, іншим уповноваженим законом особам), вчиняти реєстраційні дії щодо об`єктів нерухомого майна на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 .

У іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 серпня 2022 року, Міністерство юстиції України та Міністерство оборони України звернулися з апеляційними скаргами на вказане судове рішення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року апеляційні скарги Міністерства юстиції України та Міністерства оборони України задоволено, ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області

від 15 серпня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення і залишити в силі ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 серпня 2022 року.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 25 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Підставою касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року заявник визначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зазначаючи, що правові підстави для відмови у задоволенні заяви відсутні.

В обґрунтування заявник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача за наявності рішення суду про задоволення позову.

Вважає, що обраний ним та ОСОБА_2 вид забезпечення позову відповідає заявленим позовним вимогам. Зазначає, що ним доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а судом апеляційної інстанції не дано належної оцінки даним обставинам.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваної постанови вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Постановляючи ухвалу і частково задовольняючи заяву, Комінтернівський районний суд Одеської області виходив із того, що невжиття заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду. Суд першої інстанції вважав, що обраний позивачами вид забезпечення позову є співмірним із заявленими ними позовними вимогами.

Відмовляючи у задоволенні заяви в іншій частині, суд першої інстанції вказав, щозаходи забезпечення позову не можуть бути встановлені до необмеженого кола осіб.

З висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового забезпечення позову суд апеляційної інстанції не погодився і встановив порушення норм процесуального права.

Приймаючи постанову про відмову у задоволенні заяви, Одеський апеляційний суд виходив з того, що позивачами не зазначено, а судом не встановлено, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання можливе рішення суду. Апеляційний суд дійшов висновку, що наведені обґрунтування заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосуються їх прав у інших правовідносинах, які не є предметом позову у даній справі.

Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи установлено, що

у серпні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України, в якому просили:

- визнати незаконним та скасувати пункт 3 наказу Міністерства юстиції України від 4 лютого 2022 року № 366/5 в частині скасування рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Турецького О. С. № 57095063 про державну реєстрацію права власності на належний ОСОБА_2 об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 ;

- поновити право приватної власності ОСОБА_2 ;

- визнати незаконним та скасувати пункт 5 наказу Міністерства юстиції України від 4 лютого 2022 року № 366/5 в частині скасування рішення державного реєстратора Новодофінівської сільської ради Лиманського району Одеської області Ротар І. В. № 52891271 про державну реєстрацію права власності на належний ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_2 ;

- поновити право приватної власності ОСОБА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати пункт 7 наказу Міністерства юстиції України від 4 лютого 2022 року № 366/5 в частині скасування рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Т. В. № 49161614 про державну реєстрацію права власності на належний ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_3 ;

- поновити право приватної власності ОСОБА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати пункт 12 наказу Міністерства юстиції України від 4 лютого 2022 року № 366/5 в частині скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Морозової О. С. № 46773290 про державну реєстрацію права власності на належний ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_3 ;

- поновити право приватної власності ОСОБА_1 .

Одночасно з поданням позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулася із заявою про забезпечення позову, в якій просили:

- заборонити будь-яким особам, представникам, посадовим особам та працівникам Міністерства оборони України та особам, пов`язаним з ним, у тому числі, але не виключно особам, які діють від імені та/або в інтересах Міністерства оборони України здійснювати дії щодо знесення, пошкодження нерухомого майна на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 ,

АДРЕСА_3 ;

-заборонити здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна за вказаними адресами.

Згідно зі змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в обґрунтування заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказали про намір невідомих осіб знищити належні їм об`єкти нерухомого майна. На їх адресу неодноразово надходили документи під назвою «попередження», з яких вбачався реальний намір Міністерства оборони України знести належні позивачам об`єкти нерухомості. Позивачі вважали, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову майно буде знищено.

Вважали, що реєстрація права власності на майно за іншими особами суттєво утруднить, або взагалі унеможливить реальне виконання рішення суду в даній справі.

Касаційний суд зазначає, що заява, в якій особа просить застосувати заходи забезпечення позову, має бути належним чином обґрунтована, а заявник має належним чином підтвердити свої вимоги.

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Одеський апеляційний суд встановивши, що позивачами не доведено, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання можливе рішення суду, правильно скасував ухвалу суду першої інстанції в частині, у якій заяву задоволено, та відмовив у задоволенні заяви.

Вказані висновки апеляційної інстанції не спростовані доводами касаційної скарги, мотиви якої в обґрунтованості вимог заяви про забезпечення позову не переконують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у

державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, прийнятою з додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду

від 25 жовтня 2022 року, прийняту за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України про визнання незаконними та скасування пунктів наказів про державну реєстрацію права власності та поновлення права власності.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук