Ухвала

від 21.12.2022 по справі 640/10682/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа №640/10682/21

адміністративне провадження № К/990/35293/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Завод сантехнічних заготовок» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Завод сантехнічних заготовок» звернулось до суду з позовом, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «Ш» №218020416 від 22 березня 2021 року, яким зобов`язано ПАТ «Завод сантехнічних заготовок» сплатити 5589,36 грн штрафу за порушення строків сплати податку на додану вартість; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «Ш» №217940416 від 22 березня 2021 року, яким зобов`язано ПАТ «Завод сантехнічних заготовок» сплатити 63736,27 грн штрафу за порушення строків сплати податку на додану вартість; визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у м. Києві щодо несписання безнадійної заборгованості з податку на додану вартість ПАТ «Завод сантехнічних заготовок» на суму 67801,58 грн згідно мирової угоди від 29 січня 2014 року, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 січня 2014 року №44/458-б та безнадійної заборгованості в розмірі 463529,79 грн відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2009 року №49/188-б; зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві прийняти рішення щодо списання безнадійного податкового боргу ПАТ «Завод сантехнічних заготовок» з податку на додану вартість в розмірі 67801,58 грн згідно мирової угоди від 29 січня 2014 року, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 січня 2014 року №44/458-б та безнадійної заборгованості в розмірі 463529,79 грн відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2009 року №49/188-б, а загалом на суму 531331,37 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 13 грудня 2022 року Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до суду з касаційною скаргою.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 5 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ««Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», п. 45; згадане вище рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», п. 37; та «Козліца проти Хорватії»(Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», п. 36; згадане вище рішення у справі «Козліца проти Хорватії», п. 33; згадане вище рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», п. 34, «Добріч проти Сербії» (Dobriж «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», п. 54).

Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09.10.2018 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Європейський суд у вказаному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалось судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Аналіз доводів касаційної скарги не дає підстав суду касаційної інстанції для висновку про наявність у цьому випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Отже, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не встановлено, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини п`ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Завод сантехнічних заготовок» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх