Постанова

від 20.12.2022 по справі 2а-12167/11/2670

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 2а-12167/11/2670

адміністративне провадження № К/9901/26623/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Чумаченко Т.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 листопада 2020 року (суддя Огурцов О.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року (головуючий суддя Кузьменко В.В., судді: Василенко Я.М., Ганечко О.М.) у справі №2а-12167/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт -Україна" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліпласт-Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень від 10 серпня 2011 року № 0001292370, №0001302370.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що фінансово - господарські взаємовідносини з контрагентами ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 мали реальний характер та за якими було отримано послуги, а саме транспортно - експедиційні послуги, використані ним у власній господарській діяльності, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі №2а-12167/11/2670 позов задоволено повністю.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що доводи відповідача щодо нереальності господарських операцій з контрагентами позивача є необґрунтованими. Також посилання відповідача на кримінальні провадження щодо контрагентів позивача не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків для всіх без винятку господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, оскільки за результатами розгляду кримінальної справи, порушеної за обвинуваченням ОСОБА_2 встановлено відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, у зв`язку з чим закрито кримінальне провадження.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами не застосовано правових позицій, викладених Верховним Судом у постановах від 21 березня 2018 року у справі №817/210/17, від 6 червня 2018 року у справі №826/20003/14, від 30 вересня 2020 року у справі №826/2145/17.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги відповідач зазначає, що господарські відносини позивача з його контрагентами вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт-Україна" з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ТОВ "Мівісс", ТОВ "Вітна" за період з 1 вересня 2009 року по 31 березня 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 27 липня 2011 року №360/1-23-70-35839874, яким встановлено порушення абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 46 520,00 грн та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток на загальну суму 20308,00 грн, порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 27 Декларації з ПДВ) на загальну суму 68 682,00 грн та завищено залишок від`ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.26 Декларації з ПДВ) на загальну суму 141 646,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки прийнято податкові повідомлення - рішення від 10 серпня 2011 року №0001292370, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 58150,00 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 11630,00 грн та №0001302370, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 85852,50 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 17170, 50грн.

В аспекті заявлених вимог, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції чинній на момент перевірки), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 5.8 цієї статті. До таких обмежень, згідно з підпунктом 5.3.1 вказаного Закону, віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов`язані з веденням господарської діяльності та відповідно до підпункту 5.3.9 витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Приписами підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції чинній на момент перевірки) визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, належить з`ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З системного аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що правові наслідки у виді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та витрат.

Предметом судового дослідження судами попередніх інстанцій було встановлення фактів реальності господарських відносин між позивачем із його контрагентами ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ТОВ "Мівісс", ТОВ "Вітна".

Судами встановлено, що ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 у відповідності до укладених правочинів надавали позивачу транспортно-експедиційні послуги, які полягали в організації перевезення (доставки) вантажу позивача.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем надано копії договорів оренди від 1 червня 2009 року №01/06-09, оренди нежилого приміщення від 1 січня 2010 року №3, від 1 червня 2009 року №8, оренди об`єкту нерухомості від 16 серпня 2010 року №03, оренди від 1 лютого 2010 року №17а/10, оренди частини складського приміщення від 1 липня 2009 року №ДГ-0000360, оренди нежилого приміщення від 1 вересня 2008 №1, оренди від 1 жовтня 2009 року №61/09, оренди нежилого приміщення від 1 грудня 2009 №2 на підтвердження наявності орендованих приміщень за адресами поставки.

Також, судами встановлено, що від контрагентів ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було отримано транспортно - експедиційні послуги, факт надання та отримання яких підтверджується товарно - транспортними накладними, заявками, актами здачі - прийняття робіт (надання послуг), рахунками - фактурами, копії яких наявні в матеріалах справи, а факт здійснення оплати копіями банківських виписок.

Судами встановлено та досліджено копії рахунків на оплату, видаткових накладних щодо поставки товару, накладних на переміщення, накладних на внутрішнє переміщення, які підтверджують наявність виробничої необхідності отримання транспортно-експедиційних послуг від ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .

За наведеного, суди дійшли висновку про здійснення реальної господарської операції між позивачем та вказаними вище контрагентами, що підтверджується відповідними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, які відображають зміст та обсяг цих господарських операцій.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Судами попередніх інстанцій вірно не взято до уваги посилання податкового органу на ту обставину, що контрагентами позивача ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 не було подано податкову звітність у 2011 році та анульовано реєстрацію платниками податку на додану вартість в 2011 році, оскільки, як вірно зауважено судами, правовідносини із зазначеними контрагентами у позивача були у 2009 - 2010 роках.

Колегія суддів звертає увагу, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування витрат чи податкового кредиту, а тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 9 червня 2021 року у справі №802/1973/18-а.

Посилання податкового органу як на підставу для відмови у задоволенні позову, на аналіз податкової інформації отриманої відносно контрагентів позивача, зокрема, на відсутність у останнього умов необхідних для здійснення такого роду господарської діяльності, відсутність достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення спірних господарських операцій щодо наданих послуг, є необґрунтованими, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, наявності чи відсутності у останнього основних фондів, тощо.

Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі №640/18105/18.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на наявність кримінальної справи №07/11/9008, за обвинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 за ст.ст. 28 ч.3 - 212 ч.3, 28 ч.3 -366 ч.2 Кримінального кодексу України, оскільки кримінальне провадження №32015130000000002 закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Суд звертає увагу, що у постанові від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду в аспекті факту засудження посадової особи підприємства за статтею 205 КК України (переважно директора контрагента) зауважила на тому, що в податкових правовідносинах виникнення прав та обов`язків пов`язане насамперед зі спеціальним статусом платника податків, а не із загальною цивільно-правовою дієздатністю юридичної особи. За наявності статусу платника податків суб`єкт господарювання має підстави для складення первинних та інших документів, які повинні братися до уваги при підтвердженні даних податкового обліку.

Великою Палатою Верховного Суду визнано обґрунтованим висновок про те, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

У наведеній постанові Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Колегія суддів зазначає, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду та з огляду на положення статті 90 КАС України обставини підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Отже, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.

Суд визнає безпідставними посилання податкового органу на висновки Верховного Суду, ухвалені у постановах від 21 березня 2018 року у справі №817/210/17, від 6 червня 2018 року у справі №826/20003/14, від 30 вересня 2020 року у справі №826/2145/17, які, на думку скаржника, не враховані судами при вирішенні цієї справи, оскільки рішення в зазначених справах ухвалені за інших фактичних обставин, з урахуванням певного об`єму доказів, їх достатності, належності і допустимості.

Судами першої та апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом у запереченнях на адміністративний позов та апеляційній скарзі, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені відповідачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі №2а-12167/11/2670 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Т.А. Чумаченко І.А. Васильєва