Постанова

від 29.11.2022 по справі 910/17138/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2022 р. Справа№ 910/17138/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Кропивної Л.В.

при секретарі: Овчинніковій Я.Д.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Липовой І.В.;

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цеоліт Медікал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 року (повний текст складено 02.09.2022)

у справі №910/17138/21 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Октава Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цеоліт Медікал"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНЕСАНС КОНСАЛТИНГ"

про стягнення 392 280, 00 грн,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та хід розгляду справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "Октава Інвест" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цеоліт Медікал" про стягнення суми грошових коштів у розмірі 392 280, 00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 16, 509, 512, 514, 525, 526, 530, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором поставки укладеним у спрощений спосіб, у частині повної та своєчасної поставки товару, право вимоги за яким отримано позивачем на підставі договору відступлення права вимоги від 12.10.2021.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цеоліт Медікал» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Октава Інвест» 392 230 грн 00 коп. грошових коштів та 4 707 грн 36 коп. судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що саме відповідачем не виконано умови договору поставки укладеного в спрощений спосіб та не поставлено сплачений товар на суму 392 280,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Цеоліт Медікал" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 року у справі №910/17138/21 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

За доводами апелянта, судом першої інстанції не досліджено факту пред`явлення покупцем вимоги продавцю поставити товар. За твердженням апелянта, надіслана позивачем вимога підтверджується виключно фіскальним чеком без опису вкладення, що не може підтвердити надсилання такої вимоги. Крім того, апелянт зазначає, що він не отримував від третьої особи будь-якої вимоги щодо здійснення поставки товару, оскільки при розкритті поштового відправлення № 2500800253454 від третьої особи виявлено незаповнену листівку з привітанням до 30-річчя Незалежності України, що підтверджено доповідною від 11.10.2021. За твердженням апелянта, третя особа в односторонньому порядку змінила умови договору поставки в частині суб`єктивного складу договірних відносин, тоді як відповідач не надавав згоди на зміну боржника у зобов`язанні прийняти придбаний товар. Крім того, апелянт наголосив, що він не отримував повідомлення про відступлення права вимоги.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/17138/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Владимиренко С.В., Пономаренко Є.Ю.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С.В. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №910/17138/21 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Барсук М.А., судді Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою суду від 05.10.2022 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 08.11.2022.

Засідання суду, призначене на 08.11.2022 року, не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючої судді Барсук М.А. у відрядженні до Національної школи суддів України.

Ухвалою суду від 14.11.2022 призначено апеляційний розгляд справи на 29.11.2022.

Позиції учасників справи

02.11.2022 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти апеляційної скарги та просить суд оскаржуване рішення залишити без змін.

Явка представників сторін

Представники позивача та третьої особи у судове засідання 29.11.2022 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів на електронну пошту сторін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив розглядати справу за його відсутності.

Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (зі змінами від 14.03.2022, від 18.04.2022), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 29.11.2022.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

10.07.2018 ТОВ «РЕНЕСАНС КОНСАЛТИНГ», на підставі рахунку-фактури, що виставлений ТОВ «Цеоліт Медікал» від 05.07.2018 за №05072018/01, здійснено оплату за поставку товару в сумі 392 280,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2 від 10.07.2018.

Як позивачем, 01.10.2021 ТОВ «РЕНЕСАНС КОНСАЛТИНГ» направлено на адресу відповідача повідомлення-вимогу за вих.№1-юр від 30.09.2021, в якому третя особа просила здійснити протягом семи днів поставку товару або повернути 392 280,00 грн, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» №ПН215600426655 від 01.10.2021.

Як стверджує позивач, відповіді на вказану вимогу відповідач не надав, поставку товару не здійснив та грошові кошти не повернув.

12.10.2021 між ТОВ «Октава Інвест» та ТОВ «РЕНЕСАНС КОНСАЛТИНГ» укладено договір відступлення права вимоги, за яким третя особа (цедент) відступила позивачу (цесіонарієві) право вимоги до відповідача щодо поставки товару згідно рахунку-фактури №05072018/01 на суму 392 280, 00 грн.

Згідно пункту 2 договору відступлення права вимоги позивач набув право вимоги до відповідача:

- повернення попередньої оплати згідно рахунку-фактури №05072018/01 на суму 392 280,00 грн;

- отримання в натурі товарно-матеріальних цінностей згідно рахунку-фактури №05072018/01 на суму 392 280,00 грн.

Пунктом 8 договору відступлення права вимоги передбачено, що цедент зобов`язаний письмово повідомити боржника про відступлення права вимоги протягом 10 календарних днів з дня набрання чинності цим договором.

Відповідно до п.11. договору відступлення права вимоги він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

12.10.2021 позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення про здійснення поступки права вимоги боргу, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 12.10.2021 №ПН215600426655.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідач свої зобов`язання щодо здійснення поставки узгодженого товару на отриману суму не виконав, передоплату на письмову вимогу не повернув, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення 392 280,00 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як зазначено у позові та вбачається з матеріалів справи, відповідач виставив третій особі рахунок на оплату №05072018/01 від 05.07.2018 на суму 392 280, 00 грн., яке було оплачене ТОВ «РЕНЕСАНС КОНСАЛТИНГ» на підставі платіжного доручення №2 від 10.07.2018.

А тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що третя особа шляхом оплати товару, а відповідач шляхом виставлення рахунку та прийняття оплати, взяли на себе зобов`язання щодо виконання домовленостей, створили певні права та обов`язки, які аналогічні цивільним правам та обов`язкам сторін за договором поставки (у спрощений спосіб).

В силу вимог ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було встановлено вище, третя особа на користь відповідача оплатила 392 280, 00 грн. Вказаної оплати відповідач не заперечує.

Частина 1 статті 662 ЦК України встановлює, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки між сторонами було укладено договір у спрощений спосіб, тому за умовами ст. 530 Цивільного кодексу України позивач має право вимагати його виконання у будь-який час.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2021 ТОВ «РЕНЕСАНС КОНСАЛТИНГ» направлено на адресу відповідача повідомлення-вимогу за вих.№1-юр від 30.09.2021, в якому третя особа просила здійснити протягом семи днів поставку товару або повернути 392 280, 00 грн, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» №ПН215600426655 від 01.10.2021.

Твердження відповідача про те, що він не отримував вимогу ТОВ «РЕНЕСАНС КОНСАЛТИНГ», направлену останнім 01.10.2021, оскільки при розкритті конверта виявилось, що у ньому знаходиться листівка з привітанням 30-річчя Незалежності України, про що складено доповідну 11.10.2021, а тому строк виконання зобов`язання ще не настав, судом першої інстанції правомірно відхилені з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (зі змінами), до внутрішніх поштових відправлень належать, зокрема, листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

За п. п. 59, 61 Правил надання послуг поштового зв`язку внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення.

Отже, згідно із вказаними пунктами Правил, опис вкладення складається в тому випадку, якщо поштове відправлення приймається до пересилання з оголошеною цінністю.

Оскільки третьою особою направлялась проста поштова кореспонденція без опису вкладення, а тому судом першої інстанції правомірно відхилено доводи відповідача в частині того, що на підтвердження направлення повідомлення-вимоги за вих.№1-юр від 30.09.2021 надано лише фіскальний чек без опису вкладення.

Крім того, як вбачається з відомостей, розміщених на веб-сайті АТ «Укрпошта», вказане відправлення було вручено відповідачу.

Твердження апелянта, що при розкритті поштового відправлення № 2500800253454 від третьої особи виявлено незаповнену листівку з привітанням до 30-річчя Незалежності України, що підтверджено доповідною від 11.10.2021, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідна доповідна не може бути доказом не отримання саме повідомлення-вимоги за вих.№1-юр від 30.09.2021, так як складена працівником відповідача, який є зацікавленою особою стосовно відповідача.

Так, відповідачем не надано як самого конверту, в якому надійшло поштове відправлення № 2500800253454, так і вмісту такого відправлення, які і підтвердили доводи відповідача про отримання ним листівки з привітанням до 30-річчя Незалежності України, а не повідомлення-вимоги за вих.№1-юр від 30.09.2021.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина друга статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Відповідно до частини першої статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця.

Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.

Колегія суддів зазначає, що третя особа належним чином виконала свій обов`язок щодо направлення повідомлення-вимоги за вих.№1-юр від 30.09.2021, надіславши відповідачу лист відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністру України № 270 від 5 березня 2009 року.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, після отримання листа від третьої особи відповідач звернувся до неї з листом за вих. №40 від 28.10.2021, в якому зазначав про готовність товару для здійснення поставки та його передачі та пропонував отримати товар на складі відповідача. Даний лист направлений третій особі 29.10.2021, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком АТ «Укрпошта від 29.10.2021.

В той же час, відповідний лист не може бути доказом намагання відповідача виконати свій обов`язок з поставки товару покупцю, з огляду на те, що він надісланий після спливу 7 денного строку після отримання вимоги про поставки товару.

Тобто, такий лист був направлений після прострочення виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (стаття 664 ЦК України).

Матеріали справи також не містять доказів здачі готового товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві, як це передбачено вимогами ЦК України, які б підтверджували факт виконання відповідачем свого обов`язку з передачі товару покупцю.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, не вчинення відповідачем дій, спрямованих на виконання свого обов`язку з поставки товару починаючи з 05.07.2018 (дата рахунку) та до 26.10.2021, заперечення щодо отримання направленого засобами поштового зв`яжу повідомлення-вимоги про поставку товару, є недобросовісною поведінкою відповідача та суперечить його попередній поведінці при прийнятті оплати за товар та, відповідно, взяття на себе обов`язку із поставки товару.

Верховний Суд в постанові від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20 виклав таку правову позицію щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.19. № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

А тому, оцінивши подані сторонами докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме відповідачем не виконано умови договору поставки укладеного в спрощений спосіб та не поставлено сплачений товар на суму 392 280,00 грн., тоді як третя особа вчинила всі належні та допустимі дії на виконання свого обов`язку по попередній оплаті такого товару та направлення вимоги про поставку товару.

Колегія суддів відзначає, що доказів поставки відповідачем на користь третьої особи товару на суму оплати, підписання первинних документів (видаткової накладної, ТТН, акта тощо), суду не надано.

Відповідно до норми ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Як встановлено вище, за Договором відступлення права вимоги до позивача перейшло право вимоги щодо відповідача із повернення попередньої оплати згідно рахунку-фактури №05072018/01 01 на суму 392 280, 00 грн.

12.10.2021 позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення про здійснення поступки права вимоги боргу, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 12.10.2021 №ПН215600426655.

Апелянт заперечує факт отримання вказаного повідомлення з тих же підстав, що і повідомлення-вимогу за вих.№1-юр від 30.09.2021, надіслану третьою особою, які були детально описані та спростовані судом апеляційної інстанції вище.

Доводи апелянта на ненадання згоди на заміну третьої особи, як покупця у зобов`язанні прийняти придбаний товар, колегією суддів відхиляються, так як відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У спірних правовідносинах відповідач виступає боржником щодо обов`язку з поставки товару/повернення попередньої оплати, а тому відповідно до ст. 516 ЦК України його згода на заміну кредитора у таких правовідносинах не вимагається.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

У даному випадку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару.

Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо.

В матеріалах справи наявне волевиявлення покупця шляхом направлення повідомлення-вимоги від 30.09.2021.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності з ч. 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем авансового платежу, сплаченого платіжним дорученням № 2 від 10.07.2018, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення 392 280,00 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 року у справі № 910/17138/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цеоліт Медікал" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 у справі № 910/17138/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 у справі № 910/17138/21 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/17138/21 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 06.12.2022

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді Є.Ю. Пономаренко

Л.В. Кропивна