Рішення

від 09.12.2022 по справі 355/1211/22

БАРИШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 355/1211/22

Провадження № 2/355/898/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2022 року Баришівський районний суд Київської області в складі:

головуючого суддіТроценко Т. А.

за участю секретаряЛіберацької Ю. В.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в смт. Баришівка Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Баришівської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання права на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом і вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який за своє життя ніякого заповідального розпорядження стосовно свого майна не склав.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить право довічного успадкованого землеволодіння на земельну ділянку загальною площею 24.147 га, розташовану на території Веселинівського старостинського округу Броварського району Київської області, цільове призначення для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 3220280800:03:073:0039, що підтверджується копією державного акту на право довічного успадкованого володіння землею та Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Він прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , оскільки спільно проживав та був зареєстрований разом зі спадкодавцем за однією адресою на час відкриття спадщини - АДРЕСА_1 .

Звернувшись до приватного нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва на право довічного успадкованого землеволодіння на земельну ділянку загальною площею 24,1470 га, розташовану на території Веселинівського старостинського округу Броварського району Київської області, цільове призначення для ведення фермерського господарства, отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії, де йому було рекомендовано звернутися до суду з позовом про визнання права в судовому порядку.

Враховуючи, що іншим чином, ніж через рішення суду він не зможе оформити на себе спадкове майно, просить визнати за ним право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою загальною площею 24,1470 га, кадастровий номер 3220280800:03:073:0039, розташовану на території Веселинівського старостинського округу Броварського району Київської області, цільове призначення для ведення фермерського господарства, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про день слухання справи повідомлені належним чином, адвокат Куценко Н. В. надала заяву, у якій просить розглядати справу за їх відсутності, просять задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача - Баришівської селищної ради М. Нєкрасова до суду не з`явилася, надала заяву, у якій просить розглядати справу за відсутності представника селищної ради, вимоги визнає.

Відповідачка ОСОБА_2 до суду не явилася, про дату слухання справи повідомлена належним чином та завчасно, своїм правом на відзив не скористалася, у заяві, надісланій через електронну пошту зазначила про те, що позов визнає, просить розглядати справу за її відсутності.

Згідно правил ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Як вбачається з копії свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві помер ОСОБА_3 .

Ніякого заповідального розпорядження за життя спадкодавець не склав.

Як видно з копії державного акту на право довічного успадкованого володіння землею та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спадкодавець ОСОБА_3 мав право довічного успадкованого землеволодіння на земельну ділянку загальною площею 24.147 га, розташовану на території Веселинівського старостинського округу Броварського району Київської області, цільове призначення для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 3220280800:03:073:0039.

Як вбачається з копії спадкової справи, заведеної ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пічко Олександр Анатолійович 12.09.2022 року звернувся до нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З матеріалів спадкової справи вбачається, що син померлого - ОСОБА_1 прийняв спадщину та є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , а згідно ст. 1261 ЦК України також спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_2 .

Відповідачка ОСОБА_2 до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину не зверталася та не заперечує, щоб право на спадкову ділянку було визнано за позивачем.

Стаття 1217 ЦК Українипередбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1261 ЦК України в першу чергу право на спадкування мають діти спадкодавця, той ж подружжя, який його пережив та батьки.

За правилами частин 1,3ст. 1268 ЦК Україниспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Судом встановлено, що відповідно до ст. 1268 ЦК України ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті батька шляхом спільної реєстрації та спільного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Померлому ОСОБА_3 належало право довічного успадкованого землеволодіння на земельну ділянку загальною площею 24.147 га, розташованої на території Веселинівського старостинського округу Броварського району Київської області, цільове призначення для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 3220280800:03:073:0039, що підтверджується копією державного акту на право довічного успадкованого володіння землею.

Спадкоємець першої черги за законом - дружина померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 не бажає приймати спадщину після смерті чоловіка, та не заперечує, щоб спадщину прийняв її син - позивач по справі.

Відповідно достатті 22ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції,здійснення сільськогосподарської науково-дослідної га навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом «а» частини 3статті 22ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За змістом статей6,50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII(у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надаєтьсягромадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставіПостанови Верховної Ради УкраїниN 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК Україниу редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно доЗК України.

Пунктом 6розділу Х «Перехідні положення» ЗКУкраїни 2001 рокувизначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

УРішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп(справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння.ЗК Українив редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні,на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті14, частини 2 статті41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного узаконодавствівідповідного механізмупереоформленнягромадянине в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк,прощосвідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичнийфакт.

Конституційний Суд України визнав такими, що невідповідаютьКонституціїУкраїни(є неконституційними), положення:

- пункту 6розділу Х "Перехідні положення" ЗК Українищодо зобов`язання переоформити право постійногокористування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідногозаконодавчого,організаційногота фінансового забезпечення;

- пункту 6ПостановиВерховноїРади України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХIIз наступними змінами в частиніщодовтратигромадянами, підприємствами, установами іорганізаціямипіслязакінченнястрокуоформлення прававласностіабо права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція» та ст. 41Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищеностаттею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно достатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Враховуючи вищевикладене, той факт, то позовні вимоги доведені належними та достатніми доказами, визнані відповідачами, обставини справи ніким не спростовані, є підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст.1217,1261,1268,1270 ЦК України, ст. ст.12,13,76-80,258-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , картка платника податків НОМЕР_1 , право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою загальною площею 24,1470 га, кадастровий номер 3220280800:03:073:0039, розташовану на території Веселинівського старостинського округу Броварського району Київської області, цільове призначення для ведення фермерського господарства в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ( згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею зареєстрованого в книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 186).

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Баришівського

районного суду Т. А. Троценко