Рішення

від 30.11.2022 по справі 376/2721/21

СКВИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/2721/21

Провадження № 2/376/233/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2022 р. Сквирський районний суд Київської області

в складі: Головуючого судді-Коваленка О.М.,

за участі секретаря - Таранчук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира Київської області цивільну справу за позовом Державного навчальногозакладу «Сквирськевище професійнеучилище» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної установі працівником,

Встановив:

Державний навчальнийзаклад "Сквирськевище професійнеучилище" в особі директора Пасічника О.С. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної установі працівником.

Позов мотивують тим, що відповідно до наказу №79к від 13.12.2016 року ОСОБА_1 зараховано на посаду майстра виробничого навчання 13.12.2016 року з випробувальним терміном три місяці.

Між Державним навчальнимзакладом "Сквирськевище професійнеучилище" та майстром виробничого навчання ОСОБА_1 було укладено договір № 202 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність з метою забезпечення матеріальних цінностей, що належать ДНЗ «Сквирське ВПУ» зі строком дії такого на весь час роботи з довіреними працівникові матеріальними цінностями підприємства, установи, організації.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до дирекції навчального закладу заяву про звільнення за власним бажанням. З огляду на це, 11 жовтня 2021 року було проведено інвентаризацію підзвітних відповідачеві товарно - матеріальних цінностей (надалі ТМЦ), складено Інвентаризаційний опис запасів від 11 жовтня 2021 року. На час проведення інвентаризації виявлено нестачу ТМЦ на суму 45 086,00 грн., наявні ТМЦ в кількості 1171 одиниць за даними бухгалтерського обліку 28 722,00 грн. , фактична наявність ТМЦ в кількості 725 одиниць = 16364,00 грн. Тобто різниця нестачі ТМЦ на час проведення інвентаризації склала: 1171одиниць ТМЦ - 725 одиниць ТМЦ = 446 одиниць ТМЦ, на суму 16364,00 грн.

Дані обставини підтверджується Інвентаризаційним описом запасів від 11 жовтня 2021 року; звіряльною відомістю результатів інвентаризації запасів від 11 жовтня 2021 року; комісійним актом про передачу ТМЦ від матеріально-відповідальної особи ОСОБА_1 майстру виробничого навчання ОСОБА_2 .

Відповідач була ознайомлена з матеріалами інвентаризації та була присутня при цьому. Однак, комісійні документи підписувати відмовилась. Пояснювати дану ситуацію відмовилась.

ОСОБА_1 добровільно відшкодовувати завдану шкоду не погоджується.

Відповідач подала заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням.

Наказом по ДНЗ «Сквирське вище професійне училище» від 11 жовтня 2021 року № 56 к, ОСОБА_1 звільнена з посади майстра виробничого навчання за угодою сторін відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

При проведенні інвентаризації відповідач відмовилась підписувати Інвентаризаційний опис запасів від 11.10.2021 року та звіряльну відомість результатів інвентаризації запасів від 11.10.2021 року в присутності свідків, зазначених у вказаних документах.

Відповідач повинен нести повну матеріальну відповідальність перед ДНЗ «Сквирське вище професійне училище» за нестачу товарно-матеріальних цінностей, як працівник, з яким було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Нестача ТМЦ виникла у зв`язку з недбалими діями відповідача, який не забезпечив їх збереження.

Враховуючи викладене, представник позивача просить суд:

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного навчальногозакладу "Сквирськевище професійнеучилище" 16 364,00 грн. заподіяної матеріальної шкоди та судові витрати у розмірі 2270,00 грн.

Представник позивача Пасічник Олександр Сергійович в судове засідання не з`явився, 21.04.2022 року подав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, розгляд справи просить проводити без участі представника та не проводити фіксування судового засідання технічними засобами (а. с. 61).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про день, час і місце судового засідання повідомлена належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення, про причини неявки до суду не повідомила, правом на подання відзиву не скористалася. Письмових заяв чи клопотань не наддала (а. с. 59, 68).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання на підставі вимог ст. ст. 223,247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост.76ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогамист.81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановленихст. 82 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідно до Наказу № 79к від 13.12.2016 року ОСОБА_1 зараховано на посаду майстра виробничого навчання 13.12.2016 року з випробувальним терміном три місяці (а. с. 38).

Між Державним навчальнимзакладом "Сквирськевище професійнеучилище" та майстром виробничого навчання ОСОБА_1 було укладено договір № 202 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність з метою забезпечення матеріальних цінностей, що належать ДНЗ «Сквирське ВПУ» зі строком дії такого на весь час роботи з довіреними працівникові матеріальними цінностями підприємства, установи, організації (а.с. 47).

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до дирекції навчального закладу заяву про звільнення за власним бажанням.

11 жовтня 2021 року було проведено інвентаризацію підзвітних відповідачеві товарно-матеріальних цінностей (надалі ТМЦ), про що складено Інвентаризаційний опис запасів від 11 жовтня 2021 року.

На час проведення інвентаризації виявлено нестачу ТМЦ на суму 45086,00 грн, наявні ТМЦ в кількості 1171 одиниць за даними бухгалтерського обліку - 28722,00 грн, фактична наявність ТМЦ в кількості 725 одиниць = 16364,00 грн. Тобто різниця нестачі ТМЦ на час проведення інвентаризації склала: 1171одиниць ТМЦ - 725 одиниць ТМЦ = 446 одиниць ТМЦ, на суму 16364,00 грн.

Дані обставини підтверджується Інвентаризаційним описом запасів від 11 жовтня 2021 року (а.с. 50-52); Звіряльною відомістю результатів інвентаризації запасів від 11 жовтня 2021 року (а.с. 48-49); Комісійним актом про передачу ТМЦ від матеріально-відповідальної особи ОСОБА_1 майстру виробничого навчання ОСОБА_2 (а.с. 53).

ОСОБА_1 добровільно відшкодовувати завдану шкоду не погоджується.

Наказом директора ДНЗ «Сквирське вище професійне училище» від 11 жовтня 2021 року № 56 к ОСОБА_1 звільнена з посади майстра виробничого навчання за угодою сторін відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 54).

При проведенні інвентаризації відповідач відмовилась підписувати Інвентаризаційний опис запасів від 11.10.2021 року та звіряльну відомість результатів інвентаризації запасів від 11.10.2021 року в присутності працівників бухгалтерії позивача, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а. с. 53).

Посадовою інструкцією майстра виробничого навчання (п. 5.6 інструкції) передбачена відповідальність за збереження матеріально-технічної бази навчального закладу в межах договору про матеріальну відповідальність (а. с. 40-46).

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст.1 КЗпП України).

Згідно вимог ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Частинами 1,2 ст. 130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівника за шкоду, заподіяну роботодавцю» від 11.12.2015 , у частині першій статті 130 КЗпП України передбачена матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обовязків.

У чинному законодавстві поряд із поняттям матеріальної відповідальності визначена категорія цивільно-майнової відповідальності. Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено КЗпП України. Майнова відповідальність є цивільно-правовою категорією. Правове забезпечення застосування заходів майнової відповідальності здійснює ЦК, тому вона не поширюється на трудові правовідносини. Галузева належність матеріальної відповідальності до трудового права визначається характером правопорушення. Щодо шкоди, завданої роботодавцю працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни, норми цивільного законодавства не застосовуються.

Згідно з частиною другою статті 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний звязок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обовязків, грошові виплати.

Протиправна поведінка працівника це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обовязки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій.

Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність.

Обов`язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.

Зі змісту частини другої статті 130 КЗпП України матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди.

Вина працівника це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки).

Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання.

Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обовязків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.

Якщо працівник усвідомлював, що в його діях не виявляється належна турботливість про збереження майна власника, якщо він передбачав можливість настання прямої дійсної шкоди, але легковажно розраховував запобігти цим наслідкам, має місце необережна вина працівника у формі самовпевненості.

Якщо працівник не усвідомлював, що в його діях немає належної турботливості про збереження майна власника, якщо він не передбачав можливості заподіяння майну власника прямої дійсної шкоди, хоча за обставин, що склалися, міг і повинен був це усвідомлювати, у діях працівника є ознака необережної вини у формі недбалості.

Самовпевненість та недбалість також не виділяються в КЗпП України, але ці дві форми необережної вини також можуть враховуватися при визначенні розміру прямої дійсної шкоди, що підлягає покриттю працівником відповідно до частини першої статті 137 КЗпП України.

Матеріальна відповідальність за трудовим законодавством настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Форма вини впливає на вид та межі матеріальної відповідальності.

Причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і майновою шкодою, яка сталася, повинен бути прямим (безпосереднім).

Прямий зв`язок це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучістю випливає з дій чи бездіяльності працівника.

У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності.

Адже згідно зі змістом частини другої статті 130 КЗпП України матеріальна відповідальність працівника за трудовим правовідношенням має особистий характер. Це пов`язано з тим, що виконувати доручену йому роботу працівник повинен особисто (стаття 30 КЗпП України).

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Згідно з вимогами ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Крім того, за п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що між Державним навчальнимзакладом «Сквирськевище професійнеучилище» та ОСОБА_1 , яка перебувала на посаді майстра виробничого навчання, було укладено договір № 202 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність з метою забезпечення матеріальних цінностей, що належать ДНЗ «Сквирське ВПУ» зі строком дії такого на весь час роботи з довіреними працівникові матеріальними цінностями підприємства, установи, організації (а.с. 47).

Дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони покликалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимоги представника позивача про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної установі працівником, є обгрунтованими та підлягають задоволенню з підстав викладених вище.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Представником позивача при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн., що підтверджується Платіжним дорученням № 356 від 17 листопада 2021 року (а. с. 1), оскільки позов ДНЗ «Сквирське ВПУ» задоволено в повному обсязі, тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача..

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2,4,12,13,76,81,223,247,258,259,263 265,351,352,354 ЦПК України, ст. ст. 1,3,130, 134, 135-1, 138 КЗпП України, п. 3 Постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівника за шкоду, заподіяну роботодавцю» від 11.12.2015 , суд

вирішив:

Позов Державного навчальногозакладу «Сквирськевище професійнеучилище" до ОСОБА_1 про відшкодуванняматеріальної шкоди,заподіяної установіпрацівником задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Державного навчального закладу «Сквирське вище професійне училище» (ідентифікаційний код 02544684) 16 364,00 грн. матеріальної шкоди, заподіяної установі працівником.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Державного навчального закладу «Сквирське вище професійне училище» (ідентифікаційний код 02544684) судовий збір у розмірі 2270,00 грн.

З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанціїпротягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя О.М. Коваленко