Ухвала

від 19.12.2022 по справі 523/3827/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/170/22

Справа № 523/3827/19

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретарів судового засідання: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

представника потерпілих ОСОБА_8 ,

потерпілих: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

представника цивільного відповідача ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» ОСОБА_11 ,

захисника ОСОБА_12 ,

обвинуваченого ОСОБА_13 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_9 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 05.03.2020 року в кримінальному провадженні №12019160000000001 від 02.01.2019 року, яким:

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Іллічівка Братського району Миколаївської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, працюючого водієм ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО», одруженого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винуватим та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

встановив:

Оскарженим вироком суду ОСОБА_13 визнаний винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_13 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 (три) роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації (кримінально-виконавчої інстанції); повідомляти уповноважений орган з питань пробації (кримінально-виконавчої інспекції) про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації (кримінально-виконавчої інспекції).

До набрання вироком законної сили ОСОБА_13 обрано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.

Вироком суду скасовано арешт з автомобіля «DAF» державний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 та напівпричепу «CARNEHL» державний номер НОМЕР_3 , кузов W НОМЕР_4 , а також з велосипеду «Салют» червоного кольору.

Відмовлено в задоволені цивільних позовів потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_14 до ПрАТ «Граве Україна» та до ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО».

Вироком суду стягнуто із ОСОБА_13 судові витрати за проведення судових експертиз у сумі 1716 (одна тисяча сімсот шістнадцять) грн.

Згідно з оскарженим вироком суду першої інстанції ОСОБА_13 визнаний винуватим у вчиненні злочину за наступних обставин.

01.01.2019 року, приблизно о 15:35 год., водій ОСОБА_13 грубо порушив пункти: 2.3 «б»; 10.1 та 16.2Правил дорожнього рухуУкраїни, які зобов`язують водія:

2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

16.2. На регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку.

Так, в зазначений день та час, водій ОСОБА_13 , керуючи технічно справним автопотягом у складі вантажного сідлового тягача «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «CARNEHL», реєстраційний номер НОМЕР_3 , рухався по асфальтобетонному, сухому дорожньому покриттю вул. Південна дорога в Суворовському районі міста Одеси, збоку с. Крижанівка Лиманського району Одеської області у напрямку вул. Семена Палія. Під`їхавши до регульованого за допомогою світлофорних об`єктів перехрестя вулиць Південна дорога та Семена Палія, водій ОСОБА_13 зупинив керований ним зазначений автопотяг на заборонений червоний сигнал світлофору. Дочекавшись зеленого сигналу світлофора, водій ОСОБА_13 вкрай уважним не був, заходів, що виключають виникнення та розвиток аварійної ситуації не вжив, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, не переконався в безпеці, хоча зобов`язаний був це передбачити, чим виявив злочинну самовпевненість, тобто, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків легковажно розраховував на їх відвернення, у світлий час доби, та в умовах необмеженої видимості, почав виконувати маневр повороту праворуч на вул. Семена Палія зі швидкістю близько 5-10 км/год, не надав дорогу пішоходу, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_15 , яка йшла у попутному напрямку, попереду праворуч від автопотягу, та котила свій велосипед «Салют».

В результаті ДТП пішоходу ОСОБА_15 спричинені тілесні ушкодження, а саме поєднана травма голови, шиї, тулуба, кінцівок:

- відкрита черепно-лицьова травма: садно та рвана рана голови, розтрощення кісток склепіння та основи черепу і кісток обличчя, травматична екстрація головного мозку;

- закрита травма шиї: крововилив в м`яких тканинах шиї, розтрощення щитоподібної залози, під`язикової кістки, хрящів гортані, стравоходу, трахеї та бронхів;

- закрита травма тулуба: крововилив в м`яких тканинах задньої та бічних поверхонь грудної клітки, поперекових ділянок та лівої сідниці з відшаруванням шкіри від підшкірно-жирової клітковини, розриви діафрагми, навколосерцевої сумки, серця, легенів, грудної частини аорти, розриви печінки, крововиливи під капсулою підшлункової залози та в жирову капсулу нирок, крововиливи та розриви бріжі тонкої і товстої кишок, розтрощення селезінки, грудини, правих і лівих ребер, ключиць, лопаток, множинні переломи кісток тазу, розрив сечового міхура;

- травма кінцівок: рвані рани передньої і задньої поверхонь правого передпліччя з крововиливом в м`яких тканинах кінцівки, садна тильної поверхні правої кисті та тильних поверхонь проксимальних, середніх і нігтьових фаланг 2-5-го пальців правої кисті, садна задньої поверхні лівого передпліччя, скальпована рана тильної поверхні лівої, рвана рана підколінної ямки правої нижньої кінцівки, циркулярне відшарування шкіри від підшкірно-жирової клітковини з крововиливом в м`яких тканинах правого стегна у нижній третині, правого колінного суглоба і правої гомілки у верхній третині, розтрощення обох мищелків правої великогомілкової кістки, розриви зв`язок правого колінного суглоба.

Смерть ОСОБА_15 настала на місці дорожньо-транспортної пригоди від поєднаної травми голови, шиї, тулуба, кінцівок у вигляді розтрощення голови з травматичною екстракцією головного мозку, множинних переломів кісток тулуба, розтрощення внутрішніх органів грудної клітки і черевної порожнини та множинних переломів кісток тазу.

Не погоджуючисьз вирокомсуду потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_9 ,кожна окремо,подали апеляційніскарги,в яких,не оспорюючидоведеність винита кваліфікаціюдій обвинуваченого,просять скасувативирок вчастині призначеного обвинуваченому покарання та в частині відмови в задоволенні цивільного позову до ПрАТ «Граве Україна» та ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО», та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_13 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки, без застосування ст.ст.75, 76 КК України, та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В іншій частині вирок апелянти просили залишити без змін.

Потерпілі посилаються на те, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_13 покарання, суд першої інстанції необґрунтовано визнав у якості пом`якшуючих обставин: щире каяття та відшкодування шкоди, та безпідставно застосував дію ст.75 КК України, звільнивши обвинуваченого від відбування основного покарання, що не є достатнім для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових злочинів.

Потерпілі зазначають, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що обвинувачений лише частково компенсував матеріальну шкоду у сумі 32145 грн, але суд незаконно відмовив у задоволенні в повному обсязі їх цивільного позову.

Представник ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» ОСОБА_11 подала заперечення на апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_9 , в яких просить вирок суду першої інстанції залишити без змін, оскільки апеляційні скарги є необґрунтованими.

Представник ПрАТСК «ГРАВЕУКРАЇНА» ОСОБА_16 також подала окремі заперечення (відзиви) на апеляційні скарги потерпілих, просила апеляційні вимоги останніх в частині цивільного позову про стягнення з ПрАТ «СК «ГРАВЕ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_14 в розмірі по 200000 (двісті тисяч) грн відмовити в повному обсязі, а вирок в частині відмови в задоволенні цивільного позову залишити без змін.

Захисник ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 до початку апеляційного розгляду також подав заперечення на апеляційні скарги потерпілих, в яких просив залишити без задоволення апеляційних скарг. Захисник вказує, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому вірно врахував у якості пом`якшуючих обставин щире каяття та відшкодування шкоди, а також особу обвинуваченого, який раніше не судимий та позитивно характеризується. Крім того, захисник звертає увагу, що потерпілі, із урахуванням положень п.7 ч.1 ст.393 КПК, не мають права оскаржувати вирок суду в частині призначеного обвинуваченому покарання, оскільки в суді першої інстанції потерпілі не наполягали за призначенні обвинуваченому суворого покарання.

Також захисник вказує, що обвинувачений ОСОБА_13 добровільно відшкодував потерпілим 32145 (тридцять дві тисячі сто сорок п`ять) грн, потерпілі цивільний позов (з уточненнями) подали до ПрАТ «СК «ГРАВЕ УКРАЇНА» та ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО», що свідчить про відсутність у потерпілих претензій до обвинуваченого. Вказані обставини, на думку захисника свідчать про необґрунтованість апеляційних скарг потерпілих.

Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.

Судовий розгляд в суді апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України (далі - КПК), проведено за відсутності представника ПрАТ «СК «ГРАВЕ УКРАЇНА», який, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, клопотань про відкладення судового засідання не заявляв.

Судове засідання 19.12.2022 року проведено за відсутністю захисника ОСОБА_12 та потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, клопотань про відкладення судового засідання не заявляли.

Обвинувачений ОСОБА_13 вважав за можливе завершити апеляційний розгляд без участі його захисника.

Представник потерпілих адвокат ОСОБА_8 , в свою чергу, повідомив суду, що потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 сповіщені про дату, час та місце розгляду та також вважав за можливе завершити розгляд справи без їх участі, в тому числі і з огляду на те, що останні вже висловили свою позицію на попередніх засіданнях апеляційного суду.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації прав учасників судового провадження на доступ до правосуддя.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якогов силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заслухавши суддю-доповідача; потерпілих та їх представника, які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити; думку прокурора, представника ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» та обвинуваченого, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг потерпілих; дослідивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційних скарг; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.404КПК України (далі КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_13 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, які судом досліджувались в повному обсязі. Ці обставини в апеляційних скаргах потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_9 не оспорюються, а тому вони не є предметом апеляційного розгляду, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК.

Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, колегією суддів не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_13 , не є предметом апеляційного розгляду.

Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно вимог ст.370КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стосовно доводів апеляційної скарги потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_9 стосовно невідповідності призначеного обвинуваченому ОСОБА_13 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченогоз підстав його м`якості, зокрема необґрунтованого застосування при призначенні покарання положень ст.75 КК України, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Відповідно до ст.ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_13 і чи повинен він його відбувати, суд першої інстанції врахував наявність обставин, які у відповідності до ст.66КК України пом`якшують покарання обвинуваченого, а саме: щире каяття та відшкодування шкоди потерпілим; врахував особу обвинуваченого, який є раніше не судимим, вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем роботи, тривалий час працює водієм, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває та має хронічні захворювання.Судом враховано відсутність обтяжуючих обставин, передбачених ст.67 КК України. Також судом враховано тяжкість скоєного злочину та позицію потерпілих щодо призначеного обвинуваченому покарання.

Врахувавши наведені обставини, місцевий суд, призначивши обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції кримінального закону із додатковим покаранням у виді позбавлення права керування транспортними засобами, застосував положення ст.75 КК України та звільнив обвинуваченого від основного покарання з випробуванням.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 2ст. 65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2ст. 50 ККпокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

За встановлених судом першої інстанції обставин, на думку колегії суддів, в даній конкретній справі, при призначенні обвинуваченому покарання,безперечно мають враховуватися умови, спосіб, обстановка вчинення обвинуваченим необережного злочину, та його поведінка після вчинення кримінально протиправного діяння.

Колегія суддів,погоджуючись звисновком судупершої інстанціїпроможливість звільненняобвинуваченого ОСОБА_13 від відбуванняосновногопокарання звипробуванням напідставі ст.75ККУкраїни, враховує також обставини скоєного кримінального правопорушення, характер та мотиви допущених обвинуваченим порушень Правил дорожнього руху України, його ставлення до цих порушень та його поведінку після вчинення злочину.

Як буловстановлено судомпершої інстанції, ОСОБА_13 ,керуючи автопотягом у складі вантажного сідлового тягача «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «CARNEHL», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під`їхавши до регульованого за допомогою світлофорних об`єктів перехрестя вулиць Південна дорога та Семена Палія, починаючи виконувати маневр повороту праворуч на вул. Семена Палія, рухаючись із незначною швидкістю, а саме зі швидкістю близько 5-10 км/год, не помітивши пішохода ОСОБА_15 , яка котила свій велосипед, скоїв на неї наїзд.

В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_13 , повністю визнавши себе винуватим у скоєному злочині пояснив, що ДТП, в тому числі, сталося з огляду на те, що потерпіла потрапила у «мертву зону», а тому він її не побачив. При цьому, обвинувачений ОСОБА_13 щиро розкаявся, про що свідчить вжиття ним заходів спрямованих на добровільне відшкодування потерпілим витрат на поховання, що вказує на усвідомлення обвинуваченим своїх протиправних дій та намагання залагодити перед потерпілими свою провину.

Згідно наявної в матеріалах кримінального провадження розписки потерпілої ОСОБА_9 від 08.01.2019 року остання отримала 32145 (тридцять дві тисячі сто сорок п`ять) грн компенсації витрат на поховання.

При цьому, доводи потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_9 про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав обставинами, які відповідно до ст.66 КК України, пом`якшують покарання - щире каяття та відшкодування шкоди, колегія суддів визнає необґрунтованими.

Факт щирого каяття ОСОБА_13 у вчиненні злочину знайшов своє відображення в матеріалах кримінального провадження, а також фактично не заперечується потерпілими.

Апеляційний суд звертає увагу, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед виражається в визнанні негативних наслідків злочину.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_13 під час судового розгляду в суді першої інстанції вину у вчиненому визнав, висловив готовність понести покарання за скоєне.

Слід зазначити, що при призначенні покарання обвинуваченому має враховуватися, що щире каяття має засновуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини, характеризується щирим осудом цієї поведінки та прийнятті заходів по відшкодуванню шкоди.

Беззаперечно, відшкодування обвинуваченим ОСОБА_13 витрат на поховання, не виправить незворотних наслідків у виді смерті потерпілої, однак свідчить про усвідомлення протиправності вчиненого ним злочину та намагання відшкодувати шкоду.

Водночас вжиття обвинуваченим ОСОБА_13 добровільних заходів щодо відшкодування шкоди підтверджується розпискою потерпілої ОСОБА_9 від 08.01.2019 року про отримання нею 32145 (тридцяти двох тисяч ста сорока п`яти) грн компенсації витрат на поховання (а.п.195 т.1).

Із журналу судового засідання від 03.03.2020 року та аудіо-запису фіксації судового процесу, вбачається, що в судовому засіданні суду першої інстанції потерпіла ОСОБА_9 підтвердила факт написання нею вказаної розписки та отримання зазначеної грошової суми. В апеляційних скаргах потерпілі також не заперечують вказаної обставини.

Доводи потерпілихпро те,що судпершої інстанціїне врахувавобставину,яка відповіднодо ст.67КК України,обтяжує покаранняобвинуваченого,а саметяжкі наслідкизавдані злочином,колегія суддіввизнає безпідставними,оскільки тяжкінаслідки завданікримінальним правопорушенняму видізавдання смертіособі,охоплюються кваліфікацією злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а саме: порушення правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло смерть потерпілому. Частиною 4 ст.67 КК України визначено, що якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Таким чином, враховуючиобставиниданого кримінального провадження, зокрема вчинення злочину ОСОБА_13 з необережності, конкретні обставини події злочину та характер допущених обвинуваченим порушень Правил дорожнього руху України, відшкодування ним витрат на поховання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також враховуючи особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем роботи в ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО», має більше 40 років водійського стажу та відомості про скоєння ним інших дорожньо-транспортних пригод стороною обвинувачення суду не надані, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_13 можливе із звільненням його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

З урахуванням вищевикладеного, доводи потерпілих щодо неправильного застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме звільнення судом на підставі ст.75 КК України ОСОБА_13 від відбування основного покарання з випробуванням, колегія суддів визнає необґрунтованими.

Доводи апеляційних скарг потерпілих стосовно неврахування місцевим судом відсутності повного відшкодування обвинуваченим спричиненої шкоди, колегія суддів визнає необґрунтованими, з огляду на таке.

В ході судового розгляду потерпілі, згідно їх уточненої позовної заяви від 08.07.2019 року, не мали претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого ОСОБА_13 , оскільки позовні вимоги пред`явили лише до страхової компанії ПрАТ СК «ГРАВЕ Україна» та ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО», як до підприємства на якому обвинувачений працює водієм (а.п.58-60 т.1).

Аналіз положень ст.ст. 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави для висновку про те, що шкода (матеріальна та моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».

За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч.1 ст.1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Шкода, завдана внаслідок порушення правил безпеки дорожнього під час виконання робіт у підприємства особою, яка зобов`язана їх дотримуватись, а саме водієм, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, яким володіє роботодавець, повинна відшкодовуватися юридичною особою, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах ВерховногоСуду від 19.06.2019 року (справа №630/163/16-к), у постанові від 14.03.2019 року (справа №632/1400/16), у постанові від 26.05.2020 року (справа №201/722/18), у постанові від 29.10.2019 року (справа №133/1041/17.

Велика Палата Великого Суду у постанові від 05.12.2018 року (справа №426/16825/16-ц),дійшла висновку про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на зазначеному підприємстві особою, яка зобов`язана їх дотримуватись, тобто водієм, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Крім того, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15ц), відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України від 1 липня 2004 року «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

У пунктах 85, 86 постанови від 14 грудня 2021 року (справа № 147/66/17) Велика Палата Верховного Суду вкотре наголосила, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

З урахуванням викладеного, у разі доведення належного страхування цивільно правової відповідальності власника наземного транспортного засобу та у разі вчинення ДТП водієм, який виконував згідно законодавства трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, яким володіє роботодавець, шкода має відшкодовуватись страховиком, а у разі, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, то в такому разі обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Наведене свідчить про те, що доводи потерпілих про те, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому не врахував, що останній повністю не відшкодував завдану майнову та моральну шкоду є не обґрунтованими, в тому числі і з урахуванням вимог зміненого цивільного позову потерпілих.

Апеляційний суд погоджується з тим, що ні у кого не викликає сумніву те, що внаслідок вчиненого ОСОБА_13 кримінального правопорушення, яке призвело до незворотних наслідків у виді смерті людини, потерпілим завдано матеріальної та моральної шкоди, однак звертає увагу, що право потерпілих на відшкодування шкоди має бути реалізоване в порядку та у відповідності до вимог законодавства.

Крім того, вимоги апеляційної скарги потерпілих в частині невідповідності призначеного обвинуваченому покарання не узгоджуються із положеннями ст. 393 КПК, з таких підстав.

Як вбачається із журналу судового засідання від 03.03.2020 року та аудіо-запису фіксації судового процесу, в судовому засіданні суду першої інстанції потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_9 , а також їх представник, при висловленні своєї позиції стосовно покарання, яке має суд призначити обвинуваченому ОСОБА_13 , вказали, що не бажають позбавляти його волі.

При цьому, потерпілі та їх представник погодилися із позицією прокурора, який просив призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі та позбавленням права керування транспортними засобами, із звільненням останнього відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст.75, 76 КК України (а.п.198-199, 211 т.1).

Таким чином, слід констатувати, що врахувавши обставини справи та думку сторін в судових дебатах, місцевий суд призначив саме те покарання, яке просили призначити прокурор, потерпілі та їх представник.

Водночас отримавши рішення суду першої інстанції, позиція потерпілих змінилася та ними подана апеляційна скарга в якій ставиться питання про посилення покарання, яке обвинувачений на думку потерпілих має відбувати реально.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до п.7 ч.1 ст.393 КПК потерпілий, його представник чи законний представник мають право подати апеляційну скаргу в частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.

Оскарження потерпілими чи їх представниками судових рішень з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, неправильного застосування положень ст.75 КК України, становлять приватний інтерес потерпілих у контексті права відстоювати свою позицію і намагатись встановленими законом засобами досягти зміни або скасування судового рішення. Однак, оскарження вироку потерпілими має здійснюватися у суворій відповідності до вимог КПК, зокрема ст.393 КПК.

Таким чином, наведені в апеляційних скаргах потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_9 доводи про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст.75 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_13 , з огляду на їх позицію щодо виду та розміру покарання в суді першої інстанції, не узгоджуються із положеннями ст. 393 КПК, та виходять за межі їх повноважень, передбачених законом.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 19.04.2021 року (справа №641/5714/19), відповідно до якого за змістом п.7 ч.1 ст. 425 КПК потерпілий його законний представник чи представник мають право на касаційне оскарження судових рішень з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.

Таким чином,в апеляційних скаргах потерпілі не навели, а колегія суддів не встановила таких обставин, які б вказували на необґрунтованість прийнятого судом першої інстанції рішення в частині призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що призначене ОСОБА_13 покарання відповідає вимогам ст.65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а рішення про звільнення обвинуваченого від відбування призначеного основного покарання є мотивованим, обґрунтованим та переконливим.

Наведене повністю узгоджується із практикою Верховного Суду при розгляді кримінальних проваджень за ст.286 КК України, щодо можливості призначення обвинуваченим покарання, із застосуванням ст.75 КК України, яка міститься в постановах від 30.11.2022 року (справа №450/2953/20) та від 06.11.2019 року (справа №636/2469/14-к).

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Судувід 06.11.2018 року (справа №182/9765/14-к), призначаючи покарання, суд має вивчити та врахувати перед- та посткримінальну поведінку винної особи, з метою додержання принципу справедливості при призначенні покарання та відповідного мотивування обраної міри покарання у вироку суду. Обставини, які характеризують особу, враховуються судом при призначенні покарання або в бік його пом`якшення, або посилення.

Крім того, розглядаючи доводи апеляційної скарги потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_9 , колегія суддів враховує, що визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Зі змісту апеляційних скарг потерпілих вбачається, що вони порушують питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання пов`язаних із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті66,67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосуванняст. 75 ККтощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Згідно зіст. 414 КПКневідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що уст. 12 КК Українидається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контекстіст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1ст. 65 ККУкраїни поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частиниКК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Висновок суду у вироку щодо наявності підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_13 інституту умовного звільнення відповідно до ст. 75 КК Українизробленийз урахуванням всіх обставин, які мають правове значення при вирішенні питання щодо порядку відбування призначеного судом покарання.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому судом першої інстанції покарання із застосуванням положень ст.75 КК України, відповідає положенням ст.ст. 50, 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому колегія суддів не вбачає підстав вважати, що призначене покарання є явно несправедливим через його м`якість.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг потерпілих в частині призначеного обвинуваченому покарання.

Що стосується доводів потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_9 про незаконність вироку в частині вирішення судом цивільного позову потерпілих у кримінальному провадженні, то вони заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Положеннями ч.1 ст.129 КПК передбачено, що, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до приписів ст. 128 КПК, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами встановленими КПК. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом в КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України (далі ЦПК) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства, зокрема, недоторканості права власності та розумності строків (ч. 5 ст. 128 КПК).

Згідно з п.3 ч.1ст.91 КПКвид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Вказані обставини можуть бути елементами складу відповідних злочинів, а також впливати на визначення міри відповідальності винної особи.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що 26.04.2019 року, ОСОБА_9 та ОСОБА_14 звернулися до суду першої інстанції із позовною заявою про стягнення із ПрАТ СК «ГРАВЕ УКРАЇНА» на їх користь у відшкодування шкоди, завданої злочином суму в розмірі 200000 (двісті тисяч) грн відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8701423 від 12.04.2018 року. Також, ОСОБА_9 та ОСОБА_14 просили стягнути з ОСОБА_13 на їх користь, кожної окремо, моральну шкоду завдану злочином, в розмірі по 100000 (сто тисяч) грн кожній (а.п. 29-32 т.1).

В подальшому, ОСОБА_9 та ОСОБА_14 змінили свої позовні вимоги, та 08.07.2019 року подали змінену позовну заяву, якій вже не заявляли позовних вимог до обвинуваченого ОСОБА_13 , а просили стягнути з ПрАТ СК «ГРАВЕ УКРАЇНА» на їх користь у відшкодування шкоди, завданої злочином суму в розмірі 200000 (двісті тисяч) грн відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8701423 від 12.04.2018 року. Також, ОСОБА_9 та ОСОБА_14 просили стягнути з ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» на їх користь, кожної окремо, моральну шкоду завдану злочином, в розмірі по 500000 (п`ятсот тисяч) грн кожній (а.п.58-60 т.1).

Змінена позовна заява обґрунтовувалась тим, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_13 , який працює водієм ТОВ «ТРАССІТІ АВТО» на Автобазі №1, та керував транспортним засобом, на який оформлений Поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у ПрАТ СК «ГРАВЕ УКРАЇНА», їм було заподіяно значної матеріальної та моральної шкоди (мотивувальна частина позову не містить розрахунків з чого саме складається сума матеріальної шкоди та до позовної заяви не долучені докази на підтвердження доводів).

ПрАТ СК «Граве Україна» та ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО» подані відзив-заперечення на позови потерпілих (а.п.41-45, 70-72, 185-190 т.1)

Отримавши вказані цивільні позови ОСОБА_9 та ОСОБА_14 суд першої інстанції не перевірив їх на відповідність вимогам ст.ст.175, 177 ЦПК, та не вжив заходів визначених ст.185 ЦПК.

Так,статтею ст.175ЦПК встановленийперелік чіткихвимог,яким повиннавідповідати позовназаява,зокрема позовназаява повиннамістити:повне найменування(дляюридичних осіб)або ім`я(прізвище,ім`я тапо батькові-для фізичнихосіб)сторін таінших учасниківсправи,їх місцезнаходження(дляюридичних осіб)або місцепроживання чиперебування (дляфізичних осіб),поштовий індекс,ідентифікаційний кодюридичної особив Єдиномудержавному реєстріпідприємств іорганізацій України(дляюридичних осіб,зареєстрованих зазаконодавством України),а такожреєстраційний номероблікової карткиплатника податків(дляфізичних осіб)за йогонаявності абономер ісерію паспортадля фізичнихосіб -громадян України(якщотакі відомостіпозивачу відомі),відомі номеризасобів зв`язку,офіційної електронноїадреси таадреси електронноїпошти; зазначенняціни позову,якщо позовпідлягає грошовійоцінці;обґрунтований розрахуноксум,що стягуютьсячи оспорюються; змістпозовних вимог:спосіб (способи)захисту правабо інтересів,передбачений закономчи договором,або іншийспосіб (способи)захисту правта інтересів,який несуперечить законуі якийпозивач проситьсуд визначитиу рішенні;якщо позовподано докількох відповідачів-зміст позовнихвимог щодокожного зних; викладобставин,якими позивачобґрунтовує своївимоги;зазначення доказів,що підтверджуютьвказані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви та інші вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Згідно ч.5 ст. 177 ЦПК позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно ч.2 ст.95 ЦПК письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3ст.185 ЦПК, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях175,177цьогоКодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначеністаттями 175і177цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Однак, як слідує із матеріалів кримінального провадження, в ході судового розгляду у суду першої інстанції не виникало питань стосовно невідповідності цивільного позову ОСОБА_9 та ОСОБА_14 вимогам законодавства, зокрема ст.ст.175, 177 ЦПК, не приймалось рішення в порядку ст.185 ЦПК, не встановлювався необхідний строк для усунення недоліків позовних заяв, та фактично їх безпідставно було прийнято до розгляду.

Крім того, суд першої інстанції не перевірив наявності документального підтвердження належності визначення цивільних відповідачів.

Так,з матеріалів кримінального провадження вбачається, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , вантажний сідловий тягач-Е «DAFXF105.460»,номерний знак НОМЕР_1 , на праві власності належить ТОВ «АВТОБАЗА №1» (а.п.147 т.1).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , напівпричіп Н/ПР самоскид-Е, «CARNEHL CHKS/A», номерний знак НОМЕР_3 , на праві власності належить ТОВ «АВТОБАЗА №1» (а.п.147 т.1).

Відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8701423 від 12.04.2018 року, забезпечений транспортний засіб DAF XF 105.460, номерний знак НОМЕР_1 , на страхову суму на одного потерпілого: за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю на суму 200000 грн; за шкоду, заподіяну майну 100000 грн; розмір франшизи 500 грн. Строк дії від 15.04.2018 року до 14.04.2019 року включно. Страхувальником є ТОВ «Автобаза №1», код ЄДРПОУ 01527637 (а.п.32, 149 т.1).

Відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8701420 від 12.04.2018 року, забезпечений транспортний засіб «CARNEHL CHKS/A», номерний знак НОМЕР_3 , на страхову суму на одного потерпілого: за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю на суму 200000 грн; за шкоду, заподіяну майну 100000 грн; розмір франшизи 500 грн. Строк дії від 15.04.2018 року до 14.04.2019 року включно. Страхувальником є ТОВ «Автобаза №1», код ЄДРПОУ 01527637 (а.п.50, 151 т.1).

Згідно характеристики, за підписом директора ТОВ «ТРАССІТІ АВТО» (вих. №1 від 16.01.2019 року), ОСОБА_13 з 2017 року працює на посаді водія в ТОВ «ТРАНССІТІ АВТО», код ЄДРПОУ 40652920 (а.п.154 т.1). Інших документів на підтвердження працевлаштування обвинуваченого ОСОБА_13 матеріали кримінального провадження не містять.

З викладеного вбачається, що звертаючись до суду першої інстанції із цивільним позовом потерпілими не підтверджено доказами визначення належності цивільних відповідачів, оскільки згідно свідоцтва прореєстрацію транспортнихзасобівсідловий тягач-Е «DAF XF 105.460» номерний знак НОМЕР_1 та напівпричіп Н/ПР самоскид-Е «CARNEHLCHKS/A»номерний знак НОМЕР_3 , на праві власності належить ТОВ «АВТОБАЗА №1» та вказана юридична особа є страхувальником згідно Полісів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Однак, матеріали кримінального провадження не містять доказів на якій правовій підставі ОСОБА_13 , який працює водієм на іншому підприємстві, а саме в ТОВ «ТРАССІТІ АВТО», керував вказаним транспортним засобом, та яким чином вказані юридичні особи пов`язані.

Доведення факту виконання особою трудових обов`язків, в ході якого сталося ДТП, правові підстави керування та володіння конкретним транспортним засобом, є важливими умовами при визначенні суб`єктів, які мають відшкодовувати спричинену внаслідок ДТП шкоду.

Суд першої інстанції, вказані обставини залишив поза увагою, не перевірив на відповідність цивільного позову потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_14 вимогам законодавства, зокрема документальне підтвердження належності визначення цивільних відповідачів.

В оскарженому вироку суд зазначив, що до цивільного позову не долучено жодного аргументованого розрахунку, не надано будь-яких інших документів, на підставі яких можна зробити висновок, що саме вказані в позові суми підлягають стягненню зі страхової компанії та підприємства на їх користь, та дійшов висновку, що задоволенню не підлягає у зв`язку із недоведеністю.

Більш того, відмовивши в задоволенні цивільного позову потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_14 , суд першої інстанції допустив суперечності, вказавши в мотивувальній частині вироку, що потерпілі не позбавлені права звернення з позовними вимогами в порядку цивільного судочинства.

Зазначені порушення КПК України, на думку колегії суддів, перешкодили суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок в частині цивільного позову ОСОБА_9 та ОСОБА_14 , а тому це порушення у відповідності до ч.1ст.412 КПК, визнається судом істотним.

Водночас, згідно п. 1 ч. 1ст. 415 КПКсуд апеляційною інстанції скасовує вирок і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені п.п. 2, 3, 4, 5, 6, 7 ч. 2ст. 412 цього Кодексу.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне застосовувати загальні засади кримінального провадження, а саме верховенство права.

Відповідност. 8 КПКкримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і застосовується цей принцип з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, апеляційний суд також виходить з положень ч. 1ст. 9 КПК, з яких слідує, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор зобов`язані неухильно додержуватися вимогКонституції України, цьогоКодексу, міжнароднихдоговорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, тобто суд під час розгляду кримінального провадження повинен дотримуватися законності.

У випадках, коли положення цьогоКодексуне регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1ст.7 КПК, що регламентовано положеннями ч. 6ст. 9 КПК.

Тобто, значення загальних засад кримінального провадження, як норм вищого ступеня нормативності є підґрунтям для тлумачення норм кримінального процесуального права та подолання прогалин у правовому регулюванні кримінальних процесуальних правовідносин.

З урахуванням наявності зазначеного вище допущеного судом першої інстанції істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, враховуючи положенняч.6 ст.9 КПК та порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження, вирок суду першої інстанції в частині вирішенняцивільного позову ОСОБА_9 та ОСОБА_14 , не може визнаватись законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню в цій частині з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_14 та потерпілої ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Суворовськогорайонного судум.Одеси від05.03.2020року вкримінальному провадженні №12019160000000001 від 02.01.2019 року відносно ОСОБА_13 засудженого за ч.2 ст.286 КК України скасувати в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_9 та призначити новий розгляд вказаного цивільного позову в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвала набираєзаконної силиз моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_17 ОСОБА_18 ОСОБА_19 ОСОБА_20