Рішення

від 21.12.2022 по справі 580/4582/22

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 року справа № 580/4582/22

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гараня С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Черкаського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області, в якому просить:

-визнати протиправними дії Черкаського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області в частині ненарахування та невиплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності по листках непрацездатності: 2183871-2007655468-1 від 25.02.2022 по 04.03.2022; 2183871-2007775398-1 від 05.03.2022 по 13.03.2022; 2183871-2007776695-1 від 14.03.2022 по 23.03.2022; 2183871-2007836465-1 від 24.03.2022 по 08.04.2022;

-зобов`язати Черкаське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області виплатити позивачу допомогу по тимчасовій непрацездатності по листках непрацездатності: 2183871-2007655468-1 від 25.02.2022 по 04.03.2022; 2183871-2007775398-1 від 05.03.2022 по 13.03.2022; 2183871-2007776695-1 від 14.03.2022 по 23.03.2022; 2183871-2007836465-1 від 24.03.2022 по 08.04.2022.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач є працівником ПрАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія». Наказом від 24.02.2022 №Д126 у зв`язку із введенням воєнного стану на вказаному підприємстві оголошено простій. Позивач звернулася до відповідача із заявою про отримання фінансової допомоги по тимчасовій непрацездатності на загальну суму 42593,04 грн за листками непрацездатності: 2183871-2006158619-1 від 05.02.2022 по 24.02.2022; 2183871-2007655468-1 від 25.02.2022 по 04.03.2022; 2183871-2007775398-1 від 05.03.2022 по 13.03.2022; 2183871-2007776695-1 від 14.03.2022 по 23.03.2022; 2183871-2007836465-1 від 24.03.2022 по 08.04.2022. Відповідач відмовив у наданні фінансової допомоги по тимчасовій непрацездатності, свою позицію обгрунтував тим, що у разі якщо страхувальником не здійснюється трудова діяльність, не нараховується заробітна плата та зберігається середньоденний заробіток, допомога по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам не надається. Проте, виключний перелік підстав для відмови у наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності визначений, зокрема ст. 23 Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105. Період простою підприємства не належить до переліку підстав для відмови у наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності, встановлених вказаною вище статтею Закону. З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.

Заперечуючи проти позову, відповідач надіслав до суду відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити, у зв`язку з тим, що 19.04.2022 до Черкаського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області (далі- Відділення) звернулася ОСОБА_1 із заявою на отримання фінансової допомоги по тимчасовій непрацездатності на загальну суму 42593,04 грн за листками непрацездатності: 2183871-2007655468-1 від 25.02.2022 по 04.03.2022; 2183871-2007775398-1 від 05.03.2022 по 13.03.2022; 2183871-2007776695-1 від 14.03.2022 по 23.03.2022; 2183871-2007836465-1 від 24.03.2022 по 08.04.2022. Відділенням було встановлено, що ОСОБА_1 є працівником ПрАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія». Наказом від 24.02.2022 №Д126 у зв`язку із введенням воєнного стану на вказаному підприємстві оголошено простій. Пунктом 4.1 вказаного наказу визначено, що оплату праці працівників, які звільнені від необхідності бути присутніми на робочому місці, з 24.02.2022 проводити у розмірі 100% окладу, але не менше розміру мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні. Окремо звертає увагу, що відповідно п. 4.2 наказу «Про оголошення простою» від 24.02.2022 №Д126, визначено категорію осіб, які працюють під час простою для підтримки поточної діяльності підприємства та отримують заробітну плату за фактично відпрацьований час. Саме такі особи відповідно ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105, у разі настання тимчасової непрацездатності, мають право на отримання допомоги за рахунок коштів Фонду, навіть за умови введення на підприємстві простою. Позивач не має права на отримання компенсації втраченого заробітку у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності, оскільки у період простою остання знаходилася поза межами підприємства, виконання трудової функції від неї не вимагалося, а тому нею не була втрачена працездатність, яка необхідна працівнику для виконання його посадових обов`язків.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з м. Лисичанськ Луганської області, що підтверджується довідкою від 07.04.2022 №7102-5000932346.

19.04.2022 позивач звернулася до Черкаського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області із заявою про нарахування та виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності по листках непрацездатності: за листками непрацездатності: 2183871-2006158619-1 від 05.02.2022 по 24.02.2022; 2183871-2007655468-1 від 25.02.2022 по 04.03.2022; 2183871-2007775398-1 від 05.03.2022 по 13.03.2022; 2183871-2007776695-1 від 14.03.2022 по 23.03.2022; 2183871-2007836465-1 від 24.03.2022 по 08.04.2022.

Відділенням було встановлено, що ОСОБА_1 є працівником ПрАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія». Наказом від 24.02.2022 №Д126 у зв`язку із введенням воєнного стану на вказаному підприємстві оголошено простій. Пунктом 4.1 вказаного наказу визначено, що оплату праці працівників, які звільнені від необхідності бути присутніми на робочому місці, з 24.02.2022 проводити у розмірі 100% окладу, але не менше розміру мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні.

Тому, відповідач листом від 25.04.2022 №16.03-27-454, повідомив, що у разі якщо страхувальником не здійснюється трудова діяльність, не нараховується заробітна плата та зберігається середньоденний заробіток, допомога по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам не надається. Враховуючи вище викладене заява на отримання фінансової допомоги по тимчасовій непрацездатності буде профінансована відповідно листа непрацездатності 2183871-2006158619-1 за період з 05.02.2022 по 23.02.2022.

Не погоджуючись із такими діями позивач звернувся до суду із позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначаються Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 року № 1105 (далі - Закон № 1105).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Закону №1105 за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, зокрема, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною).

Пунктом 1 частини 1 статті 22 Закону №1105 передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) у разі настання в неї одного з таких страхових випадків, зокрема, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Отже, суд погоджується з аргументами відповідача про те, що допомога по тимчасовій непрацездатності, за своєю правовою природою, є формою матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) у разі настання страхового випадку.

У свою чергу, відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Таким чином, оскільки заробітна плата є винагорода працівнику за виконану ним роботу, то необхідним є встановлення того, чи виплачується заробітна плата працівнику у період простою підприємства.

Визначення поняття простій наведено у статті 34 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Згідно із ч.1 ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці» оплата за час простою відноситься до інших норм і гарантій в оплаті праці, відмінних від заробітної плати.

Отже, така державна гарантія, як оплата за час простою, не є заробітною плату працівника у розумінні Закону України Про оплату праці та КЗпП України.

Таким чином, оскільки у період простою підприємства заробітна плата працівникам не виплачується, то не може мати місце і факт її втрати у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що є обов`язковою умовою для нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 22 Закону №1105.

З цих підстав суд приходить до висновку про те, що допомога по тимчасовій непрацездатності не виплачується працівнику у разі простою підприємства, окрім випадків коли працівникам на час простою визначено спеціальний графік роботи або передбачено необхідність їх виходу на роботу на певний період, тобто у випадках коли працівники фактично виконують роботу та отримують за це винагороду заробітну плату.

При цьому, суд враховує, що як допомога по тимчасовій втраті працездатності так і оплата за час простою є державними гарантіями, а отже працівник підприємства, що знаходиться в простої, у разі настання страхового випадку (хвороба), не позбавлений державних гарантій у вигляді оплати за час простою.

З приводу тверджень позивача про те, що вичерпний перелік підстав при яких допомога по тимчасовій непрацездатності не надається, визначений ст.23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» і до таких підстав, період простою підприємства, не належить, суд вважає за необхідне зазначити те, що, на думку суду, положення вказаної норми права слід застосовувати у взаємозв`язку з положеннями пункту 1 частини 1 статті 22 Закону №1105, яким визначено правову природу допомоги по тимчасовій непрацездатності, суть якої становить компенсацію втрату заробітної плати (доходу) у разі настання страхового випадку.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів, аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розподіл судових витрат не здійснюється у порядку визначеному ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Сергій ГАРАНЬ