Постанова

від 20.12.2022 по справі 560/1163/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/1163/22

Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

20 грудня 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М.

секретар судового засідання: Лунь Т. С.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: Савченка Ярослава Васильовича

представників відповідача: Гончарова Ярослава Миколайовича, Калужської Наталії Олександрівни

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Такар Захід" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Хмельницькогоокружного адміністративного суду від 07червня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянти послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

14 листопада 2022 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

14 грудня 2022 року до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення.

Позивач та його представник щодо задоволення апеляційної скарги заперечували. Просили суд відмовити в їх задоволенні.

Представники відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що в період з 31.08.2021 по 13.09.2021 року працівниками Головного управління Державної податкової служби України у Хмельницькій області була проведена планова виїзна документальна перевірка приватного підприємства "Такар Захід" за період діяльності з 01.07.2017 по 30.06.2021 роки з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, та за період з 01.01.2011 по 30.06.2021 єдиного внеску на загальнообов`язклве державне соціальне страхування.

За результатами проведення перевірки складено акт перевірки від 20.09.2021 року № 6481/22-01-07-12/40425761 "Про результати планової виїзної документальної перевірки приватного підприємства "Такар Захід", за період діяльності з 01.01.2017 по 30.06.2021 з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, та за період з 01.01.2011 по 30.06.2021 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Позивач подав відповідачу заперечення на вказаний акт перевірки № 130 від 08.11.2021 року.

Листом № 13455/6/22-01-07-10 від 26.11.2021 року відповідач повідомив позивача, що висновки, викладені в акті перевірки є повністю правомірними, та відповідають вимогам ПК України.

В подальшому, на підставі акта перевірки ГУ ДПС у Хмельницькій області винесено податкові повідомлення-рішення від 29.11.2021 року № 0133640712, яким приватному підприємству "Такар Захід" збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 36322,33 грн., з яких: за основним платежем - 30633,86 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4287,70 грн., сума пені 1400,77 грн.; та податкове повідомлення-рішення від 29.11.2021 року № 0133670712, яким приватному підприємству "Такар Захід" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 1 084 231,14 грн., з яких: за основним платежем - 973 287,62 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 51572,41 грн., сума пені 59371,11 грн.

Позивач вважаючи, що податкове повідомлення- рішення від 29.11.2021 року № 0133640712, та податкове повідомлення-рішення від 29.11.2021 року № 0133670712 є протиправними звернувся до суду для його скасування.

Даючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту адміністративного позову, позивач в обґрунтування підстав для скасування спірних податкових повідомлень рішень не наводив посилань на порушення податковим органом процедури проведення перевірки.

У відповідності до вимог ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов дійшов висновку, що оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті за результатами планової виїзної документальної перевірки в період з 31.08.2021 року по 13.09.2021 року, тобто в період, в якому нормами ПК України було заборонено проведення планових виїзних документальних перевірок (мораторій), тому податкові повідомлення-рішення від 29.11.2021 року № 0133640712, № 0133670712 є протиправними та підлягають скасуванню.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем у відповідності до вимог КАС України не було надано суду першої інстанції заяву про зміну позовних вимог або їх доповнення.

Проте, задовольняючи адміністративний позов із наведених вище підстав, суд першої інстанції не навів посилань на положення ч.2 ст. 9 КАС України, а також не обґрунтував необхідність виходу за межі позовних вимог.

Статтею 317 КАС України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки, суд першої інстанції при прийнятті спірного рішення порушив норми процесуального законодавства, колегія суддів приходить до висновку щодо його скасування.

Разом з тим, у відповідності до вимог ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не може надавати оцінку обставинам, які не були досліджені в суді першої інстанції, а тому колегія суддів переглядає рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року лише в частині висновків суду першої інстанції, які лягли в основу прийняття оскаржуваного рішення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок призначення та проведення планових документальних перевірок унормований положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), в тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Приписами пункту 77.1 статті 77 ПК України визначено, що документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Відповідно до пункту 77.4 статті 77 ПК України, про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Процедура формування плану графіка передбачена Порядком формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 524 від 02.06.2015 року, з наступними змінами та доповненнями (далі Порядок № 524).

Згідно з абз.1 п.3 Розділу 1 Порядку № 524 проекти річних планів-графіків складаються територіальними органами ДПС не пізніше 01 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки засобами інформаційно-телекомунікаційних систем ДФС.

Згідно з абз.1 п.5 Розділу 1 Порядку № 524 план-графік складається із планів-графіків територіальних органів ДПС та затверджується Головою ДПС України.

Затверджений план-графік є обов`язковим для виконання всіма підрозділами територіальних органів ДПС (абз.2 п.5 Розділу 1 Порядку № 524).

Законом України від 17.03.2020 року №533-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України було доповнене пунктом 52-2 наступного змісту: «Установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу».

З урахуванням змін, внесених Законом України від 13.05.2020 року №591-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ передбачено, що установлений мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім прямо передбачених випадків.

Дію карантину введено постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 104 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» продовжено дію карантину до 30.06.2021.

Відповідно до п. 4 розділу II Закону України від 17.09.2020 № 909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

Тому відповідно до п. 4 розділу II Закону України від 17.09.2020 № 909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» Урядом України було прийнято Постанову № 89 від 03.02.2021 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірки».

Постановою Кабінету Міністрів України №89 від 03.02.2021 було скорочено строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозоливши проведення, зокрема, документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу.

Відповідно до п.2.1 ст.2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Згідно з п.5.2 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства (п.7.3 ст.7 ПК України).

Відтак, зміна положень Податкового Кодексу може відбуватись тільки шляхом внесення змін до Податкового Кодексу України.

Оскільки пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового Кодексу України передбачено, що установлений мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок діє до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби, то для скорочення цього строку саме до Податкового Кодексу повинні бути внесені зміни щодо можливості КМУ скорочувати дії мораторію. До Податкового Кодексу України, як до спеціального закону зміни не вносились щодо скорочення дії мораторію.

Нормами підзаконного нормативно-правового акта - постановою Кабінету Міністрів України не можуть змінюватись норми права, які зазначені в законі - Податковому Кодексі України, як нормативному акті, який має вищу юридичну силу.

Навіть якщо вважати, що Законом України № 909 Верховна рада України делегувала свої повноваження Кабінету Міністрів України щодо скорочення строків дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, то якщо розглядати колізію в правовому регулюванні між Податковим Кодексом України та Законом України від 17.09.2020 № 909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» застосуванню підлягають норми Податкового Кодексу, як спеціальних норм, які регулюють спірні правовідносини- порядок проведення та призначення перевірок.

За змістом статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

За змістом статті 210 КАС України до процесуальних обов`язків адміністративного суду віднесено з`ясування обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, і дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. У такий спосіб проявляється інформування учасників адміністративного процесу щодо порядку реалізації судового розгляду та змісту адміністративної справи.

Ознайомлення зі змістом джерел доказів (засобів доказування) дає змогу належно встановити обставини адміністративної справи.

Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що обов`язок встановлення фактичних обставин у конкретній справі законодавцем покладається саме на адміністративний суд, який насамперед має з`ясувати предмет спору та відповідно визначити обставини, які необхідно встановити для правильного його вирішення.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

За змістом статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, яке ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставин, які мають значення для вирішення справи.

Тобто, обґрунтованим рішення слід вважати тоді, коли: 1) суд повністю вияснив обставини, що мають значення для справи; 2) коли ці обставини доказані; 3) коли висновок суду відповідає викладеним у рішенні обставинам справи. Обґрунтованість судового рішення - це його внутрішня якість. Обґрунтованим є таке рішення, в якому відбите повне, всебічне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, їх доведеність та досягнення істинності висновків суду - відповідність їх фактичній стороні справи і вимогам закону.

Виходячи з цього, в поняття обґрунтованості зазвичай включають два моменти: повнота дослідження судом всіх матеріалів справи і достовірність висновків суду про обставини, що покладені в основу рішення. Верховний Суд зазначає, що як акт правосуддя рішення суду має чітко підтверджувати існування і суть спірних правовідносин. У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Колегія суддів зазначає, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

У постанові Верховного Суду 25 березня 2020 року у справі № 752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті за результатами планової виїзної документальної перевірки в період з 31.08.2021 року по 13.09.2021 року, тобто в період, в якому нормами ПК України було заборонено проведення планових виїзних документальних перевірок (мораторій), колегія суддів приходить до висновку, що з метою повного захисту порушених прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.11.2021 року № 0133640712, № 0133670712 з підстав викладених в мотивувальній частині.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Такар Захід" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства "Такар Захід" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 29.11.2021 року № 0133640712, яким приватному підприємству "Такар Захід" збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 36322,33 грн., з яких: за основним платежем - 30633,86 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4287,70 грн., сума пені 1400,77 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 29.11.2021 року № 0133670712, яким приватному підприємству "Такар Захід" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 1 084 231,14 грн., з яких: за основним платежем - 973 287,62 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 51572,41 грн., сума пені 59371,11 грн.

Стягнути на користь приватного підприємства "Такар Захід" судовий збір в розмірі 16808,30 грн., (шістнадцять тисяч вісімсот вісім гривень тридцять копійок), за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.

Постанова складена в повному обсязі 22.12.2022 року.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.