Постанова

від 22.12.2022 по справі 815/6190/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 815/6190/14

адміністративне провадження № К/9901/41575/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року (суддя Аракелян М.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року (головуючий суддя Стас Л.В., судді Турецька І.О., Косцова І.П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова 2000" до Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Забудова 2000" (далі - TOB "Забудова 2000", Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (яку ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року замінено її правонаступником - Головним управлінням ДПС в Одеській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07 липня 2014 року №0002862201 про нарахування податкового зобов`язання із земельного податку на суму 39 0020,24 грн. та штрафних санкцій на суму 97 505,06 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву (з врахуванням уточнень), Товариство зазначало, що законодавством не передбачено інших підстав для землекористування, аніж договір оренди земельної ділянки або набуття на неї права власності, а тому оскільки позивач не є користувачем або власником спірної земельної ділянки, то йому безпідставно нараховано грошове зобов`язання із земельного податку на підставі оспорюваного податкового повідомлення-рішення; при цьому, укладений між Одеською міською радою, КП "Міське капітальне будівництво" та Товариством договір на резервування (використання) місця розташування об`єкту не породжує права користування земельною ділянкою, оскільки за своєю правовою природою не є договором оренди; разом з тим, позивачем у 2013 році було помилково задекларовано зобов`язання з плати за землю, у зв`язку з чим 14 травня 2014 року подано уточнюючу податкову декларацію, згідно із якою виправлено допущену помилку.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Так, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 07 липня 2014 року №0002862201 на суму сплаченого земельного податку в розмірі 168 000,00 грн. та відповідну суму штрафних санкцій; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року касаційну скаргу Інспекції задоволено частково; постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, касаційний суд зауважив, що для правильного вирішення справи щодо визначення розміру земельного податку необхідно перевірити відповідність бази оподаткування даним Державного земельного кадастру, в тому числі, щодо правового режиму земель; дослідити договір на резервування (використання) місця розташування об`єкту від 20 вересня 2011 року №38/1 на предмет наявності ознак договору оренди й з`ясувати, чи не є цей договір за своїм змістом фактично договором оренди, а також встановити, чи фактично використовувало Товариство у період з 20 вересня 2011 року по 24 жовтня 2013 року земельну ділянку площею 24 864 кв.м, що знаходиться у м.Одеса, квартал в межах вулиць Маршрутної, Сибірської, Валентини Терешкової, Космонавта Комарова.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року, адміністративний позов задоволено.

Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, з`ясували, що предметом договору від 20 вересня 2011 року №38/1 була передача в користування Товариству разом з КП "Міське капітальне будівництво" місця розташування об`єкту, а не земельної ділянки, при цьому місцевикористовувачами визначено одночасно дві юридичні особи, які на підставі договору про спільну діяльність від 04 червня 2008 року №9/і та рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №176 від 14 квітня 2011 року мали здійснити будівництво комплексу жилих будинків у м.Одесі, квартал в межах вулиць Маршрутної, Сибірської, Валентини Терешкової, Космонавта Комарова; крім того, вказаний договір від 20 вересня 2011 року припинив свою дію 24 жовтня 2013 року після укладення КП "Міське капітальне будівництво" договору оренди спірної земельної ділянки; в той же час, відомості щодо права користування Товариством цією земельною ділянкою до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вносились, а відтак прийшли до висновку, що позивачу безпідставно нараховано податкові зобов`язання згідно із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 07 липня 2014 року №0002862201.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, а також висновки, викладені в акті перевірки, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач своїм правом на подання письмового відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Суди встановили, що за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року TOB "Забудова 2000" задекларувало податкові зобов`язання з плати за землю у сумі 390 020,24 грн, а 14 травня 2014 року подало до Інспекції уточнюючу податкову декларацію по платі за землю за 2013 рік, згідно з якою зняло зазначені податкові зобов`язання.

В період з 04 по 10 червня 2014 року посадовими особами Інспекції згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 78.1.2 пункту 78.1 статті 78, пунктом 82.2 статті 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на підставі направлень від 04 червня 2014 року №412 і №413 та наказу від 04 червня 2014 року №404-п проведена позапланова виїзна перевірка Tовариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по платі за землю та визначенню порушень в сфері земельних відносин в рамках діючого законодавства за 2013 рік, за результатами якої складено акт від 16 червня 2014 року №1365/22-01, яким, в свою чергу, встановлено порушення позивачем підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 207, пункту 286.2 статті 286, пункту 287.1 статті 287 ПК України з огляду на неправомірне недекларування в уточнюючий декларації з податку на землю показників плати за землю всього у сумі 390 020,24 грн., в тому числі по періодам: січень 2013 року - 40035,19 грн., лютий 2013 року - 40035,19 грн., березень 2013 року - 40035,19 грн., квітень 2013 року - 40035,19 грн., травень 2013 року - 40035,19 грн., червень 2013 року - 40035,19 грн., липень 2013 року - 40035,19 грн., серпень 2013 року - 40035,19 грн., вересень 2013 року - 40035,19 грн., жовтень 2013 року - 29703,53 грн.

В акті перевірки податковий орган дійшов переконання, що, враховуючи укладений договір на резервування місця розташування об`єкту від 20 вересня 2011 року №38/1 та наявність акту прийому-передачі земельної ділянки площею 24 864 кв.м, Tовариство повинно сплачувати земельний податок у розмірі 5% від її нормативної грошової оцінки.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002862201 від 07 липня 2014 року про нарахування податкового зобов`язання із земельного податку на суму 390 020,24 грн. та штрафних санкцій на суму 97 505,06 грн.

Водночас, суди з`ясували, що 20 вересня 2011 року між Одеською міською радою (в подальшому іменується як власник), Комунальним підприємством "Міське капітальне будівництво" та Товариством (в подальшому іменуються як місцевикористовувач) укладено договір на резервування (використання) місця розташування об`єкту №38/1, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого власник надає, а місцевикористовувач приймає в строкове платне користування місце розташування об`єкту, який знаходиться за адресою: м.Одеса, квартал в межах вулиць Маршрутної, Сибірської, Валентини Терешкової, Космонавта Комарова та знаходиться на земельній ділянці загальною площею 24 864 кв.м.

Дія договору починається з моменту прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду і закінчується у момент державної реєстрації договору оренди земельної ділянки відповідно до законодавства України (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору плату за місце розташування об`єкту вносить місцевикористовувач виключно у грошовій формі, а її розмір обраховується як 5 відсотків від розрахунку нормативно грошової оцінки земельної ділянки та складає 480 422, 21 грн. на рік.

За змістом же пунктів 4.1 - 4.4 договору цільове призначення місця розташування об`єкту - будівництво комплексу жилих будинків з об`єктами обслуговування та підземними переходами; місце розташування об`єкту передається виключно для будівництва комплексу будинків з об`єктами обслуговування та підземним паркінгом у 3-денний термін з моменту початку дії цього договору, визначеного його пунктом 2.1, за актом приймання передачі; договір резервування (використання) місця розташування об`єкту не дає права місцевикористовувачу на проведення будівництва будь-яких споруд та здійснення земельних, будівельних чи інших робіт відносно місця розташування об`єкту.

24 жовтня 2013 року між Одеською міською радою (як орендодавцем) та Комунальним підприємством "Міське капітальне будівництво" (як орендарем) укладено договір оренди землі №781 (зареєстрований у встановленому порядку), за змістом якого орендодавцем на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення Одеської міської ради від 20 вересня 2011 року №1357-VІ передано, а орендарем - прийнято у строкове платне володіння і користування земельну ділянку площею 24 864 кв.м, яка знаходиться за адресою в м.Одесі, квартал в межах вулиць: Маршрутної, Сибірської, Валентини Терешкової, Космонавта Комарова.

Договір укладено строком на сім років для будівництва комплексу жилих будинків з об`єктами обслуговування та підземним паркінгом (пункт 3.1 договору).

Не погоджуючись зі здійсненим Інспекцією нарахуванням грошового зобов`язання з плати за землю відповідно до податкового повідомлення-рішення №0002862201 від 07 липня 2014 року, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

За змістом пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Статтею 274 ПК України встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статей 92, 93 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом статей 125 - 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, виходячи з вказаних положень земельного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли переконання, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (пункт 286.2 статті 286 ПК України).

Як передбачено статтею 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Тобто, до Державного земельного кадастру вноситься інформація про права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, а також щодо правового режиму земель в контексті зонування територій населених пунктів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій встановили, що в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що у Державному земельному кадастрі наявна інформація щодо перебування у Товариства на праві власності чи користування земельної ділянки, у тому числі й площею 2,4864 га за вищевказаною адресою розташування.

Також відповідна інформація відсутня й в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень.

При цьому, під час розгляду справи, суди з`ясували, що спірна земельна ділянка Товариством не використовується, оскільки воно відповідно до договору про сумісну діяльність з КП "Міське капітальне будівництво" має право здійснювати будівництво лише після затвердження проекту будівництва та отримання відповідного дозволу, втім на час розгляду справи таких документів не затверджено/не отримано.

В той же час, як вже зазначалось, за змістом умов договору оренди землі №781 від 24 жовтня 2013 року орендарем земельної ділянки площею 2,4864 га, розташованої за адресою: м.Одеса, квартал в межах вулиць Маршрутної, Сибірської, Валентини Терешкової, Космонавта Комарова є саме КП "Міське капітальне будівництво".

Водночас суди відмітили, що в матеріалах справи міститься лист Державної інспекції сільського господарства в Одеській області від 14 червня 2013 року №04.2-11/09/3237, згідно з яким фахівцями цієї інспекції з виїздом за адресою м.Одеса, квартал в межах вулиць Маршрутної, Сибірської, Валентини Терешкової, Космонавта Комарова було проведено обстеження та встановлено, що земельну ділянку за вищеозначеною адресою орієнтованою площею 0,2320 га використовує ОГ «Політ» під розміщення автомобільної стоянки. Вказаний лист надісланий на адресу КП «Міське капітальне будівництво» та Прокуратури Київського району м.Одеси для проведення перевірки.

Крім того, відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на 20 вересня 2011 року) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов`язань сторін, порядок страхування об`єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об`єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо. Невід`ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, які знаходяться у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Проаналізувавши зміст та умови договору на резервування (використання) місця розташування об`єкту від 20 вересня 2011 року №38/1 (який, до того ж, припинив свою дію 24 жовтня 2013 року - після укладення КП "Міське капітальне будівництво" відповідного договору оренди землі), суди визначили, що останній не є договором оренди земельної ділянки, а відтак не породжує права користування відповідною земельною ділянкою ТОВ "Забудова-2000", оскільки його умови не відповідають істотним умовам договору оренди землі, визначеним статтею 15 Закону України "Про оренду землі".

Так, предметом договору від 20 вересня 2011 року №38/1 була передача в користування Товариства та КП "Міське капітальне будівництво" місця розташування об`єкту, а не земельної ділянки, при цьому місцевикористовувачами визначені одночасно дві юридичні особи, які на підставі договору про спільну діяльність від 04 червня 2008 року №9/і та рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №176 від 14 квітня 2011 року мали здійснити будівництво комплексу жилих будинків у м.Одесі, квартал в межах вулиць Маршрутної, Сибірської, Валентини Терешкової, Космонавта Комарова.

При цьому, суди зауважили, що Закон України "Про оренду землі" не передбачає можливості надання земельної ділянки одним договором одночасно двом юридичним особам; одна з яких, до того ж, є комунальним підприємством.

Разом з тим, суди відмітили й те, що ані до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ані до Державного земельного кадастру не вносилась інформація щодо права користування Товариством земельною ділянкою площею 2,4864 га, відтак база оподаткування податком на землю (площа земельної ділянки), застосована при визначенні спірної суми податку, не відповідає даним Державного земельного кадастру.

Враховуючи наведене вище в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги не впливають на правильність прийнятих судами рішень й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва Т.А. Чумаченко