Окрема думка

від 02.11.2022 по справі 922/3166/20

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Рогач Л. І.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 922/3166/20 (провадження № 12-36гс21)

у справі за позовом Харківської міської ради до Приватного акціонерного товариства «Концерн Авек та Ко» (далі - ПрАТ «Концерн Авек та Ко») про розірвання договору оренди землі, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ПрАТ «Концерн Авек та Ко» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08 квітня 2021 року

Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом про:

- розірвання договору оренди землі, укладеного 29 грудня 2003 року між нею та ПрАТ «Концерн Авек та Ко», зареєстрованого у Харківському регіональному центрі Державного земельного кадастру в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) від 16 січня 2004 року № 6608/04, на користування земельною ділянкою площею 0,7199 га на вул. Олени Стасової, 17 з кадастровим номером 6310136600:07:045:0001 (далі - Договір оренди);

- усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою територіальної громади м. Харкова площею 0,7199 га (кадастровий номер 6310136600:07:045:0001) на вул. Олени Стасової, 17 (сучасна назва - вул. Раєвської) у м. Харкові, яка використовується ПрАТ «Концерн Авек та Ко», шляхом демонтажу споруд торговельного призначення, які розташовані на цій земельній ділянці;

- зобов`язання ПрАТ «Концерн Авек та Ко» повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 0,7199 га (кадастровий номер 6310136600:07:045:0001) на вул. Олени Стасової, 17 (нинішня назва - вул. Раєвської) у м. Харкові до земель запасу міста з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка використовується відповідачем з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки ним здійснено самовільне будівництво торговельних павільйонів, які цілком або частково розташовані на орендованій ним у позивача земельній ділянці, чим порушено положення статей 1, 13, 24, 25, 32 Закону України від 06 жовтня 1998 року№ 161-XIV«Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) та умови Договору оренди. Наведене, на думку позивача, є підставою для демонтажу таких споруд і відповідно до умов Договору оренди - повернення земельної ділянки Харківській міській раді в такому стані, у якому її було отримано.

13 січня 2021 року рішенням Господарського суду Харківської області в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що ПрАТ «Концерн Авек та Ко» на порушення умов Договору оренди здійснило самочинне будівництво на орендованій ділянці, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання.

Також суд зазначив, що нормами цивільного законодавства не передбачено таке поняття, як триваюче правопорушення, у той час як позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Позивач, на якого згідно з підпунктом «б» підпункту 3.1.3 Договору оренди покладено обов`язок здійснювати контроль за виконанням умов договору, про порушення його умов відповідачем дізнався ще у 2017 році, про що свідчать акти позапланової перевірки Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (далі - Інспекція ДАБК) від 18 квітня 2017 року № 311/341-А та від 24 травня 2017 року № 416-А.

Актом позапланової перевірки Інспекції ДАБК від 18 квітня 2017 року № 311/341-А встановлено факт здійснення самовільного будівництва торговельних павільйонів у період з 2008 по 2013 роки на земельній ділянці на вул. Раєвської, 17 у м. Харкові (попередня назва - вул. Олени Стасової, 17).

Позивач усупереч своєму обов`язку зі здійснення контролю за виконанням умов договору з 18 квітня 2017 року і до 11 січня 2020 року не вживав заходів реагування та не проводив перевірки виконання відповідачем умов Договору оренди, здійснивши які він міг би дізнатись про порушення свого права, та не вжив заходів, спрямованих на розірвання договору та повернення спірного майна.

Оскільки саме 18 квітня, а не 24 травня 2017 року було складено перший акт позапланової перевірки Інспекції ДАБК про порушення відповідачем умов надання земельних ділянок на вул. Олени Стасової, кадастровий номер 6310136600:07:045:0001, позивач саме із цієї дати був обізнаний про порушення свого права. Отже, за висновком суду, позовна давність пропущена, адже з позовом до суду позивач звернувся лише 29 вересня 2020 року.

Врахувавши це, господарський суд зробив висновок, що ПрАТ «Концерн Авек та Ко» порушило умови Договору оренди, проте сплив позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог Харківської міської ради.

Щодо позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою Господарський суд Харківської області врахував, що однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими способами. Зважаючи, що відповідач користується земельною ділянкою на підставі Договору оренди, який не припинив дію, не визнаний судом недійсним та не розірваний, суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні іншої частини позовних вимог.

08 квітня 2021 року постановою Східного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Харківської області від 13 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення - про задоволення позову. Розірвано Договір оренди. Зобов`язано ПрАТ «Концерн Авек та Ко» демонтувати дев`ять нежитлових будівель - торговельних павільйонів, які цілком або частково розташовані на земельній ділянці площею 0,7199 га (кадастровий номер 6310136600:07:045:0001) на вул. Олени Стасової, 17 (нинішня назва - вул. Раєвської) у м. Харкові. Зобов`язано ПрАТ «Концерн Авек та Ко» повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 0,7199га (кадастровий номер 6310136600:07:045:0001) на вул. Олени Стасової, 17 (нинішня назва - вул. Раєвської) у м. Харкові до земель запасу міста з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідач на порушення умов пункту 1.2, підпунктів 3.2.1, 3.2.2 Договору оренди та всупереч вимогам статей 13, 24, 25 Закону № 161-XIV, за відсутності дозвільних документів і письмової згоди орендодавця здійснив самочинне будівництво торговельних павільйонів на орендованій земельній ділянці. Зазначене свідчить про невиконання відповідачем обов`язків, передбачених законодавством України та умовами Договору оренди, що є підставою для його дострокового розірвання за рішенням суду.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності, вказавши, що допущене відповідачем правопорушення за своєю суттю не є одноразовим, має триваючий характер та не припинено на момент звернення позивача до суду з позовом. Оскільки відповідач порушує умови Договору оренди саме з підстави самовільної забудови земельної ділянки, яка продовжує існувати до дати звернення з позовною заявою в цій справі, початковий момент перебігу позовної давності зміщується з кожним днем порушення прав власника земельної ділянки. Ураховуючи наведене, позов про дострокове розірвання Договору оренди власником земельної ділянки може бути заявлено впродовж усього часу порушення його прав. У зв`язку із цим у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача про розірвання договору оренди землі необхідно відмовити.

Вимога позивача про повернення земельної ділянки до земель запасу є похідною від вимоги про розірвання Договору оренди. Відтак, установивши наявність підстав для задоволення позовних вимог про розірвання Договору оренди, апеляційний господарський суд зробив висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді м. Харкова земельну ділянку площею 0,7199 га на вул. Олени Стасової, 17 з кадастровим номером 6310136600:07:045:0001 до земель запасу міста з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

Аналізуючи заявлену позивачем вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу споруд торговельного призначення, які розташовані на ній, суд апеляційної інстанції зазначив, що фактично заявлена позивачем вимога також має характер похідної від вимоги про розірвання договору і повернення земельної ділянки. Матеріалами справи підтверджено і відповідач не заперечує факт самовільного будівництва дев`яти нежитлових будівель - торговельних павільйонів, які цілком або частково розташовані на земельній ділянці, наданій йому в оренду позивачем. Отже, для можливості безперешкодного користування власником своїм майном на власний розсуд суд апеляційної інстанції зробив висновок про наявність підстав для задоволення позову про зобов`язання відповідача здійснити демонтаж незаконно розміщених на ній об`єктів.

У квітні 2021 року ПрАТ «Концерн Авек та Ко» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 08 квітня 2021року та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 13 січня 2021 року.

Відповідач вважав, що ним не порушено жодного обов`язку, які передбачені підпунктом 3.2.2 Договору оренди та частиною другою статті 25 Закону № 161-XIV. Не зазначає про такі порушення і позивач. Істотного порушення умов Договору оренди апеляційним господарським судом не встановлено. Отже, на думку відповідача, відсутні підстави для розірвання Договору оренди за рішенням суду.

Сутність вимоги про розірвання договору оренди землі, як і будь-якого іншого господарського договору, не виключає застосування до нього позовної давності. Суд апеляційної інстанції не обґрунтував, яким законом передбачено, що до вимоги про розірвання договору за наявності триваючого правопорушення не застосовується позовна давність та з яких підстав здійснене протягом 2008-2013 років самочинне будівництво є триваючим правопорушенням. Такі висновки суперечать позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 362/44/17.

Обов`язок орендаря повернути земельну ділянку та привести її в придатний для подальшого використання стан невід`ємно пов`язаний з настанням певного юридичного факту - припиненням чи розірванням договору оренди землі. Саме після припинення чи розірвання Договору оренди у відповідача виникне обов`язок у місячний строк повернути земельну ділянку та привести її в придатний стан. На момент звернення Харківської міської ради з позовом у цій справі у відповідача не виникло простроченого зобов`язання щодо повернення територіальній громаді м. Харкова спірної земельної ділянки. Отже, відповідач вважає, що будь-яке право або інтерес позивача щодо отримання земельної ділянки, у тому числі у придатному для подальшого використання стані, не є порушеним. Протилежні висновки суду апеляційної інстанції спростовуються умовами Договору оренди, на які відповідач покликався в суді апеляційної інстанції, які суд необґрунтовано відхилив. Відтак, на думку скаржника, у суду апеляційної інстанції не було підстав для задоволення передчасної вимоги позивача про повернення спірної земельної ділянки.

Відповідач стверджує про неправильне застосування апеляційним господарським судом статті 34 Закону № 161-XIV у частині умов та порядку повернення земельної ділянки, а також що суд безпідставно не застосував частину першу статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Щодо задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу спірних споруд відповідач стверджував, що знаходження спірної земельної ділянки у володінні відповідача в цій справі виключає можливість пред`явлення позивачем негаторного позову.

Вимога позивача про демонтаж фактично є вимогою про звільнення земельної ділянки, а тому вона може бути заявлена лише у разі наявності (на момент звернення до суду) порушення орендарем прийнятого на себе зобов`язання. Ураховуючи, що на момент звернення позивача до суду договір оренди був чинним, порушення зобов`язання в частині повернення земельної ділянки не мало місця, а тому права позивача не порушені, що виключає наявність правових підстав для задоволення позову.

Позивач під час розгляду справи не змінював ані предмет, ані підстави позову. Не уточнював позивач позовні вимоги і під час апеляційного перегляду справи. Тому в апеляційного суду не було жодних підстав виходити за межі доводів та вимог апеляційної скарги позивача.

06 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи за необхідне відступити від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 527/605/17 та від 12 червня 2019 року у справі № 527/600/17, що позовна вимога про розірвання договору оренди землі є негаторним позовом, на пред`явлення якого не поширюються строки позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

Колегія суддів посилалася на те, що позов про розірвання договору оренди земельної ділянки належить до зобов`язально-правових способів захисту права власності, оскільки між сторонами існують договірні правовідносини. При цьому зобов`язально-правові способи захисту мають на меті захист інтересів власника як учасника зобов`язальних відносин і розраховані на випадки порушення цих прав особою, яка знаходиться із власником чи іншим носієм цивільного права в договірних чи інших зобов`язальних правовідносинах. Тому вимоги про розірвання договору оренди, на думку колегії суддів, не можуть розглядатися як негаторний позов, на який не поширюються норми щодо позовної давності.

20 липня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 922/3166/20 на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

02 листопада 2022 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ПрАТ «Концерн Авек та Ко» задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 08 квітня 2021 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 08 квітня 2021 року залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові керувалася таким.

Зі змісту вимог статті 261, частини першої статті 509 ЦК України та статті 13 Закону № 161-XIV вбачається, що за договором оренди землі (зобов`язанням з визначеним строком виконання (дії) обов`язку з цільового використання земельної ділянки) орендар зобов`язаний утриматись від певної дії (використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням).

Обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі.

Використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій.

Отже, протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом всього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки).

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду визнала правильним висновок про відмову відповідачу в задоволенні його заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, зважаючи на мотиви, викладені у цій постанові.

Посилання відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20 листопада 2018 у справі № 362/44/17, зазначеного не спростовують та до уваги не беруться, зважаючи на їх нерелевантність для обставин цієї справи.

Апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для розірвання Договору оренди та задоволення позовних вимог у частині зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді м. Харкова спірну земельну ділянку з приведенням її у придатний для подальшого використання стан, чого можливо досягти шляхом демонтажу незаконно зведених об`єктів на ній. Споруди торговельного призначення знаходяться на земельній ділянці комунальної форми власності з порушенням вимог земельного законодавства, а позовні вимоги про розірвання Договору оренди, укладеного з відповідачем, і повернення земельної ділянки до земель запасу є законними та обґрунтованими.

Власник земельної ділянки повинен безперешкодно користуватись своїм майном задля повного, ефективного та своєчасного захисту своїх порушених прав.

Позов про розірвання договору не є негаторним позовом, тому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 527/600/17 та від 25 березня 2020 року у справі № 527/605/17, що позовна вимога про розірвання договору оренди землі є негаторним позовом

З висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та відповідно до статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність, яка тісно пов`язана з позовною давністю.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom)).

У рішенні ЄСПЛ від 29 січня 2013 року за заявою № 66610/09 у справі «Золотас проти Греції» (Zolotas v. Greece) зазначено, що інститут строків давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати правову певність, встановлюючи межу для дій або ж перешкоджаючи несправедливості, яка могла б бути скоєна, якби суди мали ухвалювати рішення щодо подій, які відбулися в далекому минулому.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Законодавець врахував не тільки з безпосередню обізнаність особи про факти порушення її прав, а й об`єктивну можливість цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

У цьому контексті має значення те, коли у особи виникло право звернутися до суду у зв`язку з наявним порушенням права, а не те, протягом якого часу тривав стан цього порушення.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суди встановили, що 24 вересня 2003 року рішенням XVI сесії Харківської міської ради XXIV скликання № 187/03 «Про припинення та надання в користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам» надано ПрАТ «Концерн Авек та Ко» в оренду строком до 24 вересня 2028 року земельну ділянку площею 0,7199 га за адресою: вул. Олени Стасової, 17, м. Харків для експлуатації та обслуговування тимчасової автостоянки з боксами та адміністративно-побутовими приміщеннями (а. с. 33, т. 1).

29 грудня 2003 року між Харківською міською радою та ПрАТ «Концерн Авек та Ко» на підставі зазначеного рішення укладено договір оренди, згідно з яким орендодавець (позивач) надав, а орендар (відповідач) прийняв в оренду земельну ділянку за адресою: вул. Олени Стасової, 17, м. Харків, загальною площею 0,7199 га строком до 24 вересня 2028 року для експлуатації та обслуговування тимчасової автостоянки з боксами та адміністративно-побутовими приміщеннями (а. с. 35, 36, т. 1).

23 червня 2014 року згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ПрАТ «Концерн Авек та Ко» зареєструвало право оренди на спірну земельну ділянку (а. с. 38, 39, т. 1).

Відповідно до підпункту «б» пункту 3.1.3 Договору оренди на Харківську міську раду покладено обов`язок здійснювати контроль за виконанням умов договору.

Згідно з актом позапланової перевірки Інспекції ДАБК від 18 квітня 2017 року № 311/341-А встановлено факт здійснення самовільного будівництва торговельних павільйонів у період з 2008 по 2013 року на земельній ділянці на вул. Раєвської, 17 у м. Харкові (колишня адреса - вул. Олени Стасової, 17 у м. Харкові), наданої в оренду ПрАТ «Концерн «Авек та Ко».

Перевіркою Інспекцією ДАБК (акт позапланової перевірки від 24 травня 2017 року № 416-А) встановлено факт здійснення самовільного будівництва торговельних павільйонів у період з 2008 по 2013 роки на земельній ділянці на вул. Раєвської, 17 у м. Харкові (колишня адреса вул. Олени Стасової, 17 у м. Харкові), наданої в оренду ПрАТ «Концерн «Авек та Ко» для експлуатації та обслуговування тимчасової автостоянки з боксами та адміністративно-побутовими приміщеннями згідно з Договором оренди. Видано ПрАТ «Концерн Авек та Ко» припис від 24 травня 2017 року № 416-Пр про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил строком до 24 серпня 2017 року.

Позивач всупереч своєму обов`язку зі здійснення контролю за виконанням умов договору з 18 квітня 2017 року - з дати складання першого акта перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та до 11 січня 2020 року - дати складання акта про недопущення посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю на об`єкти будівництва, підприємства будівельної галузі для виконання покладених на них функцій не вживав заходів реагування, не проводив перевірки виконання відповідачем умов спірного договору, здійснивши які він міг би дізнатись про порушення свого права, та не вжив заходів, спрямованих на розірвання договору та повернення спірного майна.

Крім того, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15 лютого 2013 року за реєстраційним номером 9531463101 державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Харківської області Мельніченко О. Є. посвідчено право власності ПрАТ «Концерн Авек та Ко» на нежитлову будівлю літ. «А-2» загальною площею 1324,8 кв. м на вул. Олени Стасової, 17 у м. Харкові. Підстава державної реєстрації - свідоцтво про право власності № 506552, видане 15 лютого 2013 року реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області (а. с. 41, т. 1).

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV):

- державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є, зокрема, публічність державної реєстрації цих прав і відкритість та доступність відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункти 3, 5 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV).

Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом (частина перша статті 32 Закону № 1952-IV).

Відповідно до частини третьої статті 13 Конституції України та частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує.

Крім того, що власник щодо своєї власності має відповідні права, право власності покладає на власника певні визначені обов`язки.

Норма частини першої статті 261 ЦК України передбачає презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав. Про це зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, і такий висновок підтвердився Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц.

Позивач не навів об`єктивних причин неможливості дізнатися про будівництво нежитлових приміщень на спірній земельній ділянці, оскільки відповідна інформація наявна в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та є відкритою і доступною (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 9901/165/20 (провадження № 11-301заі20)), а власник, у свою чергу, зобов`язаний знати про стан своїх майнових прав.

Більше того, інформацію про реєстрацію у 2013 році права власності ПрАТ «Концерн Авек та Ко» на нежитлову будівлю літ. «А-2» загальною площею 1324,8 кв. м на вул. Олени Стасової, 17 у м. Харкові надав суду сам позивач - Харківська міська рада, чим і підтвердив факт обізнаності про будівництво на спірній земельній ділянці нежитлових приміщень.

У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися», дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся по його захист до суду, недостатньо.

Позивач звернувся до суду лише 29 вересня 2020 року.

Про пропуск позивачем позовної давності відповідач заявив у суді першої інстанції відповідно до вимог частини третьої статті 267 ЦК України.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові з підстав порушення позивачем позовної давності за частиною четвертою статті 267 ЦК України.

Висновок Великої Палати Верховного Суду, що протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, не ґрунтується на вимогах закону. Позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Сутність вимоги про розірвання договору оренди землі, як і будь-якого іншого господарського договору, не виключає застосування до нього позовної давності.

Висновки Великої Палати Верховного Суду нівелюють саму сутність поняття «позовна давність», яке забезпечує, у тому числі, принцип юридичної визначеності при розгляді справ - наявності злагодженого механізму, здатного забезпечувати верховенство права та слугувати стандартом для законодавства та судочинства.

Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Наявність такої умови дисциплінує учасників правовідносин, запобігає зловживанням звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Позовна давність в аспекті розумних строків є важливою гарантією справедливості, правової визначеності та верховенства права.

З огляду на викладене, відповідно до пункту 4 частини першої статті 308, статті 312 ГПК України касаційна скарга відповідача мала бути задоволена, постанова Східного апеляційного господарського суду від 08 квітня 2021 року - скасована, а рішення Господарського суду Харківської області від 13 січня 2021 року- залишене в силі.

Судді: О. М. Ситнік

Л. І. Рогач