Рішення

від 20.12.2022 по справі 372/2642/22

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/2642/22

Провадження № 2-1330/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

20 грудня 2022 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Сікорській М.А.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Козинська селищна рада Обухівського району Київської області, про припинення права власності, визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

15 вересня 2022 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про припинення права власності, визнання права власності на земельну ділянку. В позовній заяві позивач просить суд визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 426591 виданий 31.05.2010 року управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі на підставі рішення Підгірцівської сільської ради протокол № 2 від 27.02.1997 року, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011095000995 на ім`я ОСОБА_3 , на земельну ділянку кадастровий номер: 3223186803:02:006:0066, площею 0.1380 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , цільове призначення 02.01 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3223186803:02:006:0066 у державному реєстрі прав. Скасувати запис у поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером 3223186803:02:006:0066, шляхом внесення до державного земельного кадастру відомостей про його скасування. Та просить визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223186803:02:006:0066, площею 0,1380 га що розташована на території АДРЕСА_1 , цільове призначення 02.01 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, тому позивач просить захистити його право в судовому порядку шляхом припинення права власності, та визнання права власності на земельну ділянку.

06 жовтня 2022 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у цивільній справі та призначення справи до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

29 листопада 2022 року винесено ухвалу про закриттяпідготовчого провадження та призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити посилаючись на обставини викладені в позові.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, хоч про день, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Заяв, клопотань чи заперечень суду не подав.

Представник третьої особи Козинської селищної ради Обухівського району Київської області в судове засідання не з`явився про причини неявки суду не повідомив. Заяв, клопотань не подав.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд вважав можливим розглянути спір у відсутність сторін на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 Цивільного процесуального Кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст. 264 Цивільного процесуального Кодексу України).

Суд, вислухавши представника позивача, перевіривши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

21 грудня 2006 року, позивачем ОСОБА_2 , було куплено жилий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Вказаний житловий будинок розміщений на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Підгірцівської сільської «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» протокол №2 від 27 лютого 1997 року, ОСОБА_3 затверджено матеріали інвентаризації присадибної земельної ділянки громадянина ОСОБА_3 ; надано гр. ОСОБА_3 у приватну власність безкоштовно земельну ділянку для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку площею 0.25 га.

Право власності на земельну ділянку, під якою знаходиться будинок, на момент продажу в 2006 році не було оформлено за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тому не відчужувалась разом із будинком.

В травні 2021 року, позивач почав здійснювати дії щодо оформлення права власності на земельну ділянку, що знаходиться під його будинком.

Однак, було виявлено, що земельна ділянка під будинком була оформлена в 2010 році на ОСОБА_3 , кадастровий номер земельної ділянки: 3223186803:02:006:0066, цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа земельної ділянки 0,138 га.

Розміщення будинку позивача на земельній ділянці кадастровий номер 3223186803:02:006:0066 підтверджується Ситуаційною схемою складеною Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕМЮРКОНСАЛТИНГ» (код за ЄДРПОУ 34442632), виконаною сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_5 (кваліфікаційний сертифікат 020387), на якій зображено межі земельних ділянок згідно Державного земельного кадастру та межі будинку позивача.

Окрім цього в технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчуються право власності на земельну ділянку громадянину ОСОБА_3 міститься ОСОБА_6 паспорт на забудову земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудовнику ОСОБА_3 та план на добудову до будинку кімнати і веранди. Схематичний малюнок та експлікація житлового будинку, що міститься в плані на добудову будинку кімнати і веранди є ідентичною будинку позивача, що був придбаний позивачем у ОСОБА_3 , що також свідчить про розміщення його будинку на спірній земельній ділянці, інші забудови на вказаній ділянці відсутні.

Оформлення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, на якій розміщено житловий будинок (нерухоме майно), позивач вважає незаконним.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на 21.12.2006 року), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Згідно частини 1 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній на 21.12.2006 року), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Частиною 1 статті 125 Земельного кодексу України (в редакції чинній на 21.12.2006 року) передбачено, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції чинній на 21.12.2006 року), право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Тобто, таким чином, у зв`язку із відчуженням будинку ОСОБА_3 втратив цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під таким будинком, втратив право на земельну ділянку.

Станом на час видачі оспорюваного державного акту зазначена у ньому земельна ділянка не була вільною, на ній розташовувався належний іншій особі позивачеві об`єкти нерухомого майна житловий будинок із прибудинковими спорудами, тому такий правовстановлюючий документи видано із порушенням чинного законодавства і прав позивача як власника нерухомого майна.

Отже, подальші дії щодо оформлення права на земельну ділянку, на якій розмішений будинок позивача, за ОСОБА_3 є незаконні, оскільки порушують його законні права та не відповідають вимогам законодавства України.

Відповідно до ч. 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч. 3 статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 4 статті 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Враховуючи вищевикладене, Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №426591 від 31 травня 2010 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011095000995 виданий ОСОБА_3 , як документ, з видачею (отриманням) якого виникає право власності на земельну ділянку, підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

За змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

Позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3223186803:02:006:0066 у державному реєстрі прав, скасування запису у поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером 3223186803:02:006:0066, шляхом внесення до державного земельного кадастру відомостей про його скасування суд вважає безпідставними, оскільки доводи позову щодо проведення такої державної реєстрації під час судового розгляду не підтвердились.

Так, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.63) вбачається, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186803:02:006:0066 ні за ким не зареєстровано, отже підстав для скасування такої державної реєстрації судом не виявлено.

Також слід звернути увагу на помилковість застосованих у позові юридичних тлумачень факту наявності записів у Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку як підтверджень саме державної реєстрації права власності, що не відповідає дійсному юридичному змісту.

Суд не погоджується із правовою позицією позову в частині обраного позивачем способу захисту порушених прав та інтересів, оскільки вирішення позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 , право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223186803:02:006:0066, площею 0.1380 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, оскільки він не ґрунтується на законі і наявних у справі доказах.

Так, наведеними вище обставинами підтверджується неправомірність набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку та незаконність оформлених під час такої протиправної процедури документів, в тому числі щодо формування земельної ділянки як окремого об`єкту цивільного обороту. За таких обставин, видані на ім`я відповідача і використані відповідачем у незаконний спосіб документи щодо спірної земельної ділянки не можуть покладатись в основу судового рішення про набуття позивачем права власності на цю ж ділянку шляхом визнання права власності у судовому порядку.

Поряд із тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач не вчинив жодних юридично значимих дій для набуття права власності на земельну ділянку у визначеному законом порядку, не ініціював жодних передбачених законом процедур для отримання земельної ділянки у приватну власність, зокрема не звертався із заявами до органу місцевого самоврядування, землевпорядних чи геодезичних організацій або органів тощо. Внаслідок цього суд не має можливості прийти до висновку, що земельна ділянка, на яку позивач просить визнати право власності сформована і достатньо ідентифікована як предмет цивільного обороту, як предмет земельних правовідносин.

Норми ст.ст. 317, 319 ЦК України передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Позивачем не наведено відомості про укладення ним правочинів щодо спірної земельної ділянки.

З матеріалів справи не вбачається інших передбачених законом правових і фактичних підстав набуття позивачем права власності на земельну ділянку саме із визначеними позовом ідентифікуючими ознаками - з кадастровим номером 3223186803:02:006:0066, площею 0.1380 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Кожна особа має право в порядку, встановленомуЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст.4 ЦПК).

Згідно з частиною першоюстатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилом частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Як неодноразово визначалось у судових рішеннях судів вищих інстанцій вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов`язку від інших осіб.

Отже лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, але позивач не вказав, яке його право не порушено, а тому не встановивши, яке право не порушено, суд не має право його захистити.

Враховуючи те, що при вирішенні спору в цій частині встановлено відсутність у позивача права чи законного інтересу, які б підлягали судовому захисту, тому не встановлено достатніх підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності.

З огляду на викладене, достатнім, законним і ефективним способом відновлення порушених право позивача у спірних правовідносинах суд вважає визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №426591 виданого 31 травня 2010 року управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі на підставі рішення Підгірцівської сільської ради протокол №2 від 27 лютого 1997 року, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011095000995 на ім`я ОСОБА_3 , на земельну ділянку кадастровий номер: 3223186803:02:006:0066, площею 0,1380 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.81ЦПКУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки під час судового розгляду факт порушення прав позивача доведений належними і допустимими доказами, а відповідач всупереч вимогам ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України не подав суду належних у допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень, не спростував покладених в основу позову доводів та обставин.

Таким чином, позовні вимоги частково ґрунтуються на законі та зібраних у справі доказах, тому позов слід задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 19, 41, 55, 121 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 78-81, 116, 118, 125, 126, 140, 152, 153, 155 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 16, 31, 203, 316, 321, 328, 373 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №426591 виданий 31 травня 2010 року управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі на підставі рішення Підгірцівської сільської ради протокол №2 від 27 лютого 1997 року, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011095000995 на ім`я ОСОБА_3 , на земельну ділянку кадастровий номер: 3223186803:02:006:0066, площею 0,1380 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення також може бути переглянуто Обухівським районним судом Київської області у випадку подання відповідачем відповідної письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя М.В.Кравченко