Рішення

від 21.12.2022 по справі 443/1391/22

ЖИДАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №443/1391/22

Провадження №2/443/732/22

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

21 грудня 2022 рокуЖидачівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Сливки С.І.,

за участю секретаря судових засідань Кушнір М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Жидачеві у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог служба у справах дітей Бібрської міської ради Львівської області про надання дозволу на виїзд дитини за кордон,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Жидачівського районного суду Львівської області із позовом, в якому просить надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2 до Республіки Польща, інших країн Європейського Союзу та країн Шенгенської угоди, Канади, Сполучених Штатів Америки з 09 листопада 2022 року по 01 листопада 2025 року з метою відпочинку та подорожей, та на оформлення всіх необхідних для цього документів, в тому числі на отримання візи та інших документів, а також на тимчасове проживання їхньої малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території вищевказаних країн з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги мотивує тим, що 09.08.2009 року з відповідачем було зареєстровано шлюб, який було розірвано згідно з рішенням Жидачівського районного суду Львівської області у справі №443/1258/19, яке набрало законної сили 10.12.2020 року. Від спільного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу їхня донька проживає разом із нею та повністю перебуває на її утриманні. Зазначає, що маючи намір забезпечити оздоровлення та повноцінний відпочинок дочки за кордоном, для покращення стану здоров`я дитини, фізичного, морального розвитку 27.10.2022 року вона письмово звернулася до відповідача із проханням до нього як батька дитини надати свою згоду на тимчасові виїзди за кордон до Республіки Польща, інших країн Європейського Союзу та країн Шенгенської угоди, Канади, Сполучених Штатів Америки протягом періоду з 01 листопада 2022 року по 01 листопада 2025 року їхній дочці - ОСОБА_3 . Проте жодної відповіді ні до 05.11.2022 року, ні станом на момент подання позовної заяви, відповідачем не надано. Необхідність отримання такого дозволу також підтверджується електронним листом відділу імміграції, біженства та громадянства Канади (IRCC) на ім`я ОСОБА_4 , в якому вказано про необхідність подання підписаного листа-дозволу, заповненого одним з батьків, що не супроводжує дитину до Канади.

Стверджує, що відповідач не вперше ігнорує необхідність в наданні дозволу на виїзд їхньої дитини за кордон. Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 20.09.2021 року було задоволено позов позивачки про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, та їй було надано дозвіл на тимчасове вивезення за межі України дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без згоди батька ОСОБА_5 до Арабської республіки Єгипет в період з 30.10.2021 року по 06.11.2021 року. В той же час, коли їхня донька позбавлена можливості виїхати за кордон, із відкритих джерел, а саме із фотозображень, опублікованих у соціальній мережі «Фейсбук» у липні та вересні 2022 року, стало відомо про відвідування відповідачем у 2022 році іноземних країн, зокрема Італії та Туреччини.

Неможливість отримання дозволу на виїзд за кордон їхній дочці суперечить законним правам та інтересам дитини.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 28.11.2022 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

Позивач у судове засідання не з`явилася, подала заяву, згідно якої просить розгляд справи проводити без її участі. Позов підтримує та просить його задоволити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, про причини неявки суд не повідомив. Відзиву та клопотань про проведення судового засідання без його участі до суду не надходило.

Представник третьої особи - служби у справах дітей Бібрської міської ради Львівської області у судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Письмових пояснень та клопотань про проведення судового засідання без його участі до суду не надходило.

У зв`язку з цим суд визнає неявку відповідача та представника третьої особи неповажними та вважає, що у відповідності до положень ст.ст.280-284 ЦПК України справу можливо слухати у відсутності відповідача та представника третьої особи (заочний розгляд), оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов`язки та взаємовідносини сторін.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки учасники процесу в судове засідання не з`явились.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Судом встановлено, що 09.08.2009 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб, який зареєстровано у міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №2018, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 (а.с.13).

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 09.11.2020 року у справі №443/1258/19 шлюб між сторонами розірвано (а.с.14-16).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 (а.с.12).

Відповідно до довідки ЦНАП виконавчого комітету Бібрської міської ради Львівської області №373 від 06.10.2022 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно зареєстрована та проживає разом з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,я за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).

Судом також встановлено, що рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 20.09.2021 року у справі №443/905/21 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради та служба у справах дітей Бібрської міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька задоволено. Надано дозвіл ОСОБА_1 на тимчасове вивезення за межі України дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька ОСОБА_2 до Арабської республіки Єгипет в період з 30.10.2021 по 06.11.2021 (а.с.18-23).

Як видно із електронного листа Відділу з питань імміграції, біженства та громадянства Канади (IRCC) (а.с.24-26), перекладеного з англійської мови на українську, та який адресований ОСОБА_7 , то останню повідомляють, що для продовження розгляду Вашої заявки необхідні наступні документи: Підписаний лист-дозвіл, заповнений одним з батьків, який не супроводжує ОСОБА_8 , про надання дозволу на поїздку дитини до Канади. Будь-ласка, надайте оригінал та переклад. Додайте копію паспорта одного з батьків, що не супроводжує дитину, з чітким відображенням їх підпису (а.с.25).

Як вбачається із листа про надання дозволу на виїзд за кордон, який адресований ОСОБА_2 (а.с.6-10), позивач зверталася до відповідача з проханням надати згоду на тимчасові виїзди за кордон до Республіки Польща, країн Європейського Союзу та країн Шенгенської угоди, Канади, Сполучених Штатів Америки протягом періоду з 01 листопада 2022 року по 01 листопада 2025 року їхній неповнолітній дочці - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою відпочинку та подорожей, у супроводі матері - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та на оформлення всіх необхідних для цього документів, однак останній належним чином не відреагував.

Вирішуючи даний спір суд виходить з такого.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

За правилами статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року внесено зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року, з нього вилучено норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законодавчим актом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Водночас, за змістом статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм Закону, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення та точного місця перебування за кордоном.

Одночасно, суд зазначає, що надання дозволу на необмежений по кількості разів виїзд дитини за кордон чинним законодавством не передбачено.

Як зазначалось вище, як на одну з підстав своїх позовних вимог щодо надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , без згоди та участі батька, позивач покликається на те, що неможливість отримання дозволу на виїзд за кордон їхній дочці суперечить законним правам та інтересам дитини.

При цьому, позивачем жодними належними, допустимими та достатніми доказами не доведено обґрунтованості надання неповнолітній дочці ОСОБА_7 дозволу на тимчасовий виїзд за межі України без згоди та супроводу батька, зокрема необхідності у наданні дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон саме на термін до 01 листопада 2025 року, конкретного місця перебування дитини, мету поїздки, підтвердження повернення дитини, що виключає суду можливість встановити чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини.

Крім цього, суд враховує правову позицію Верховного Суду, зроблену 03 липня 2019 року

у справі №643/1090/17 (провадження №61-28548св18), відповідно до якої Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог закону, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки не зазначення позивачем конкретної адреси місця перебування дитини та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України виключає можливість встановити обов`язкові обставини, а саме: чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини. Сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна поїздки, мета такої поїздки та період поїздки. Надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на недоведеність обґрунтованості позовних вимог належними, допустимими та достатніми доказами, виходячи з принципу рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини, необхідності забезпечення найкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265, 273, 279, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог служба у справах дітей Бібрської міської ради Львівської області про надання дозволу на виїзд дитини за кордон - залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Львівського апеляційного суду через Жидачівський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя С.І. Сливка