Рішення

від 21.12.2022 по справі 522/12279/22-е

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

21.12.22

Справа №522/12279/22-Е

Провадження №2/522/4818/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Чернявської Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Тофан Л.Р.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ЛУГАВТОГАЗ», ОСОБА_2 про визнання трудових відносин припиненими,

В С Т А Н О В И В:

19 вересня 2022 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ЛУГАВТОГАЗ» про визнання трудових відносин припиненими.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідно до рішення загальних зборів власників Приватного підприємства «ЛУГАВТОГАЗ» від 09.02.2015 року Позивач був призначений на посаду директора у Приватному підприємстві «ЛУГАВТОГАЗ», про що було видано Наказ № 01-К/15 «Про призначення на посаду директора ОСОБА_1 » та внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала війну проти України, внаслідок чого Указом Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24.02.2022 року № 64/2022 було введено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію. Після цього Новоайдарська територіальна громада, на території якої розташоване місцезнаходження Відповідача, була окупована, що підтверджується, зокрема, Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 року № 75. У зв`язку з тимчасовою окупацією території місцезнаходження Відповідача відповідно припинилася і його господарська діяльність, оскільки всі працівники, у тому числі Позивач, вимушені були покинути тимчасово окуповану територію, а виробничі потужності та засоби не евакуйовувалися.

Оскільки господарська діяльність Відповідача припинилася та не планувалася відновлюватися на території, що підконтрольна органам влади України, зв`язок з власником Відповідача було втрачено, враховуючи, що заробітна плата перестала виплачуватися, а зайняття посади директора підприємства є суттєвою перешкодою для зайняття інших посад з огляду на існуючі вимоги щодо несумісності, то Позивач 03 серпня 2022 року у відповідності до вимог ст. 38 КЗпП направив власнику Відповідача, як єдиному суб`єкту, що відповідно до статуту наділений повноваженнями призначати та звільняти директора підприємства, заяву про звільнення за власним бажанням, в якій просив звільнити його з посади директора з 17 серпня 2022 року. Зазначена заява була направлена на офіційно зареєстровану та єдину відому адресу власника рекомендованим листом з повідомленням про вручення та описом вкладення. Також зазначена заява була продубльована з мобільного телефону Позивача за допомогою програмного забезпечення у вигляді пропрієтарного месенджера для смартфонів WhatsApp у відповідності до офіційних контактних даних власника.

Однак власник Відповідача, будуючи єдиним суб`єктом, уповноваженим призначати та звільняти з посади директора Відповідача, у відповідності до вимог трудового законодавства не вчинив жодних дій з метою реагування на заяву Позивача та не звільнив його у відповідності до вимог трудового законодавства. Власник Відповідача проігнорував заяву Позивача про реалізацію його права на звільнення за власним бажанням. На думку Позивача, ігнорування власником Відповідача, що володіє 100% статутного капіталу, заяви про звільнення є порушенням його конституційного права на працю, положень ст. 38 КЗпП, що встановлює безумовний обов`язок роботодавця звільнити працівника за наявності відповідної заяви, положень статуту Відповідача, а також порушенням ст.ст.12,13 ЦК України, зокрема того, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб.

На теперішній час трудові відносини між Позивачем та Відповідачем фактично припинені, оскільки підприємство, будуючи розташованим на окупованій території, не провадить господарську діяльність, а Позивач, будуючи його директором, позбавлений можливості самостійно звільнитися та захистити свої трудові права.

Ухвалою суду від 21 вересня 2022 року позов залишено без руху.

29 вересня 2022 року від представника Позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків, чим і усунуті недоліки зазначені в ухвалі суду від 21 вересня 2022 року.

Ухвалою суду від 30 вересня 2022 року відкрито провадження по справі, встановлено спрощений порядок розгляду справи.

Ухвалою суду від 07 листопада 2022 року клопотання представника позивача про залучення до участі у справі співвідповідача задоволено. Залучено до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_2 .

Продовжено слухати справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ЛУГАВТОГАЗ», ОСОБА_2 про визнання трудових відносин припиненими.

23 листопада 2022 року від представника Позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності.

В судове засідання 21 грудня 2022 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином.

Відповідачі, будуючи належним чином відповідно до вимог чинного законодавства повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не з`явилися, про причини неявки не повідомили, будь-яких заяв, клопотань, у тому числі про відкладення судового засідання чи проведення судового засідання за їх відсутності, не подавали, відзиву на позов також не надали.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звуко-записувального технічного запису не здійснюється.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09.02.2015 року на підставі рішення загальних зборів власників підприємства, Наказу № 01-К/15 ОСОБА_1 було призначено на посаду директора у Приватному підприємстві «ЛУГАВТОГАЗ», про що також було внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 серпня 2022 року ОСОБА_1 поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення та з описом вкладення відправив заяву про його звільнення з посади директора за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП, в якій просив звільнити його з посади директора відповідно до ст. 38 КЗпП з 17 серпня 2022 року. Зазначена заява була направлена на офіційно зареєстровану та єдино відому адресу другого Відповідача, ОСОБА_2 , оскільки саме він відповідно до положень статуту підприємства володіє виключними повноваженнями щодо призначення та звільнення особи з посади директора.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, зазначена заява була продубльована шляхом направлення її копії в соціальних мережах на офіційні контактні дані ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що з 17 серпня 2022 року і до моменту розгляду справи по суті жодної реакції від другого Відповідача, ОСОБА_2 , як єдиного суб`єкта, що наділений повноваженнями призначати та звільняти особу з посади директора підприємства, досі немає, тобто не було прийнято жодного рішення про звільнення Позивача з займаної посади чи будь-яким іншим чином відреаговано на його заяву про звільнення.

Бездіяльність та ігнорування другим Відповідачем, ОСОБА_2 , що володіє 100% статутного капіталу, заяви про звільнення є порушенням конституційного права Позивача на працю, положень ст. 38 КЗпП, що встановлює безумовний обов`язок роботодавця звільнити працівника за наявності відповідної заяви, положень статуту Відповідача, а також порушенням ст.ст. 12,13 ЦК України, зокрема того, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

На теперішній час, трудові відносини між Позивачем та Відповідачем фактично припинені, оскільки підприємство, будуючи розташованим на окупованій території, не провадить господарську діяльність, а Позивач, будуючи його директором, позбавлений можливості самостійно звільнитися та захистити свої трудові права.

Згідно ч. 2 ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

У статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч.2 ст.22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Так, Верховний Суд в постанові від 24.12.2019 року у справі №758/1861/18 (провадження № 61-49113св18) вказав, що відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

У постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св18) з приводу виникнення подібних правовідносин зазначено, що відповідач не виконав вимоги трудового законодавства, не здійснив будь-яких дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади директора товариства з обмеженою відповідальністю. Тобто існує порушення права позивача на припинення трудових відносин. Зі змісту позовної заяви вбачається, що він просить суд визнати його звільненим з посади директора товариства. Однак, згідно зі статутом останнього вирішення питання про звільнення керівника відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Разом з тим, відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин, ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин позивача з товариством на підставі ст.38 КЗпП України.

Отже, у випадку відсутності рішення власника підприємства про звільнення директора, директору (керівнику) з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання припиненими трудових відносин. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.02.2021 у справі № 390/1449/19.

Відповідно до Висновку Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у Постанові від 22.05.2019 у справі № 757/61865/16-ц за наслідками розгляду спору про звільнення директора з товариства, недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Станом на момент розгляду даної справи жодного рішення про звільнення Позивача за його заявою, як і будь-якої іншої реакції, зі сторони другого відповідача, ОСОБА_2 , як єдиної особи, що має виключне право призначати та звільняти директора підприємства, не приймалося. У свою чергу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань досі містяться відомості про Позивача як директора підприємства.

У відповідності до вищезазначеного, а також положень ст. 38 КЗпП, враховуючи той факт, що заява про звільнення за власним бажанням була подана 03.08.2022 року з дотриманням правил про двотижневе повідомлення роботодавця, але роботодавцем було допущено протиправну бездіяльність у вигляді не звільнення працівника у встановлений строк, то відповідно трудові відносини слід вважати припиненими саме з 17 серпня 2022 року, оскільки в саме цей день спливає двотижневий строк повідомлення та саме цей день є днем, коли роботодавець повинен був вчинити всі необхідні дії для звільнення працівника у відповідності до трудового законодавства.

Суд зазначає, що з прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права. Так, як зазначено у рішенні по справі Серявін та інші проти України; від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Тому, обґрунтовуючи рішення у цій справі суд наводить аргументацію, що стосується виключно спірних - трудових - правовідносин щодо реалізації Позивачем свого права на звільнення за власним бажанням та виконання Відповідачами своїх безумовних обов?язків щодо звільнення працівника у випадку подання ним відповідної заяви у порядку, встановленому законодавством.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання припиненими трудових відносин є обґрунтованими, оскільки не вирішення другим Відповідачем, ОСОБА_2 , як єдиною особою, що має право звільняти та призначати директора підприємства, заяви про звільнення його з посади директора є порушенням його права щодо вільного вибору праці.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позов законним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Щодо обраного способу захисту порушеного трудового права, то суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

У постанові від 17.03.2021 року у справі №761/40378/18 (провадження №61-18255св19) Верховний Суд зробив висновок, що позовна вимога до відділу державної реєстрації про зобов`язання внести зміни до відомостей з ЄДР шляхом виключення відомостей про нього як керівника (генерального директора) товариства з обмеженою відповідальністю не може бути звернена до органу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (державного реєстратора такого органу), який зобов`язаний виконати рішення суду щодо припинення трудових відносин керівника юридичної особи з такою особою незалежно від того, чи був цей орган (реєстратор) залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Таким чином, рішення суду про визнання трудових відносин припиненими, після набрання ним законної сили, є підставою для здійснення уповноваженим державним органом (державним реєстратором) відповідних реєстраційних дій, передбачених вказаним вище законом, а суд не вправі втручатися в діяльність органу державної реєстраційної служби, зобов`язуючи його вносити будь-які відомості до єдиного державного реєстру.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що судове рішення про визнання трудових відносин Позивача з Відповідачем припиненими є найефективнішим способом захисту та відновлення порушеного трудового права, оскільки саме на підставі зазначеного судового рішення Позивач зможе не тільки безпосередньо припинити свої трудові відносини з Відповідачем, а і звернутися до уповноваженого суб`єкта владних повноважень з метою внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з чим законодавство безпосередньо пов`язує припинення повноважень та діяльності директора підприємства.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Розглянувши справу повно, всебічно, об`єктивно та неупереджено, суд вважає правомірними заявлені позовні вимоги, які є обґрунтованими, тому вважає за можливе їх задовольнити.

На підставі викладеного та керуючись: ст. 8, 43 Конституції України, ст. 15,16 ЦК України, ст.ст. 21, 22, 38 КЗпП України, ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; фактичне місце проживання АДРЕСА_1 ) до Приватного підприємства «ЛУГАВТОГАЗ» (ідентифікаційний код юридичної особи 36901796; Адреса місцезнаходження 93500, Луганська область, Щастинський район, смт. Новоайдар, вул. Великий шлях, буд. 28), ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 05.10.1999 року Жовтневим РВ ХМУ УМВС України в Харківській області; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) про визнання трудових відносин припиненими задовольнити у повному обсязі.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; фактичне місце проживання АДРЕСА_1 ) та Приватним підприємством «ЛУГАВТОГАЗ» (ідентифікаційний код юридичної особи 36901796; Адреса місцезнаходження 93500, Луганська область, Щастинський район, смт. Новоайдар, вул. Великий шлях, буд. 28), у зв`язку з звільненнями ОСОБА_1 з посади директора Приватного підприємства «ЛУГАВТОГАЗ» за власним бажанням та на підставі ст. 38 КЗпП, з 17 серпня 2022 року.

Стягнути з Приватного підприємства «ЛУГАВТОГАЗ» (ідентифікаційний код юридичної особи 36901796; Адреса місцезнаходження 93500, Луганська область, Щастинський район, смт. Новоайдар, вул. Великий шлях, буд. 28) на користь ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; фактичне місце проживання АДРЕСА_1 ) судовий збір у загальному розмірі 992,4 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано та складено 23 грудня 2022 року.

Суддя Чернявська Л.М.