Постанова

від 13.12.2022 по справі 357/4897/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційного провадження:

№ 22-ц/824/11219/2022

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ Справа № 357/4897/20

13 грудня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

судді-доповідача - Желепи О.В.

суддів: - Кравець В.А., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря судового засідання Вєтчінової О.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2022 року (у складі судді Цуранова А.О., повне судове рішення складено 12 серпня 2022 року) та за апеляційними скаргами ОСОБА_1 в інтересах Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, адвоката Запаскіна Максима Романовича в інтересах ОСОБА_2 на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2022 року (у складі судді Цуранова А.О., інформація щодо складення повного тексту рішення відсутня)

у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

У травні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області, в якому просила:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 23.04.2020 року № 16-к;

2) поновити її на посаді директора та викладача-методиста по класу домри Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 з 23.04.2020 року;

3) стягнути з Відділу культури і туризму середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на роботі;

4) відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.04.1985 року вона працювала в Музичній школі на посаді директора та викладача.

Наказом Відділу культури і туризму від 23.04.2020 року № 16-к її звільнено із займаної посади директора Музичної школи та викладача-методиста по класу домри за сумісництвом на підставі п. 3 ч.1 ст. 41 КЗпП України, а саме за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку не сумісного з продовженням цієї роботи.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки аморального проступку не вчиняла.

Вказувала, що вона є ветераном педагогічної праці, має стаж педагогічної роботи 54 роки, високий професіоналізм та фаховість, є членом Президії обласного відділення Національної Всеукраїнської музичної спілки, впродовж 15 років була головою ради директорів шкіл естетичного виховання Київщини і 10 років заступником голови, має численні відзнаки, під її керівництвом Музична школа неодноразово виборювала звання лауреатів на конкурсах та фестивалях різних рівнів.

Вважає основним мотивом звільнення позивача упереджене ставлення до неї начальника Відділу культури і туризмуОСОБА_3 , конфлікт між сторонами по справі має тривалий характер, остання намагається звільнити позивача із займаних посад без законних на те підстав.

Посилалася на порушення строків накладення дисциплінарного стягнення, порушення процедури звільнення, відсутність погодження первинної профспілкової організації на розірвання трудового договору, а також звільнення під час особливого періоду, коли діяли обмеження пов`язані з поширенням коронавірусної хвороби.

З огляду на вищезазначене, позивач просила позов задовольнити.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.11.2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06.02.2021 року, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ про звільнення, поновлено позивача на посадах, стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 145 863,55 грн. та компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. Додатковим рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.04.2021 року здійснено розподіл судових витрат по справі.

Постановою Верховного Суду від 27.07.2021 року вищевказані судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що судами не забезпечено та не здійснено повного, всебічного, об`єктивного та безпосереднього розгляду справи, висновки про те, що звільнення ОСОБА_2 є незаконним є передчасними та ґрунтуються на припущеннях. У постанові вказано, що під час нового розгляду справи, суд має надати оцінку поведінці позивача під час подій, які мали місце 06 лютого 2020 року, дослідити, чи порушила позивач своїми діями навчальний процес, чи відбулося це у зв`язку з виконанням нею її посадових обов`язків, чи здійснювала позивач свої посадові обов`язки у спосіб та порядок, передбачені законом, чи є поведінка позивача сумісною із званням педагога, чи вживала позивач заходів з метою мирного врегулювання спору між працівниками Музичної шкоди та Школи мистецтв, враховуючи, що сварка відбулася на очах та в присутності неповнолітніх учнів під час проведення за розкладом уроку, чи вживала позивач заходів з метою дотримання її підлеглими правил етики, моральної поведінки, правил громадського порядку тощо. Також суди мають з`ясувати питання, чи виконувала позивач свої безпосередні обов`язки як викладач, чи забезпечила своєчасне проведення уроку відповідно до розкладу занять тощо.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області від 23.04.2020 року № 16-к «Про звільнення ОСОБА_2 директора КЗ БМР БМШ № 3, викладача-методиста».

Поновлено ОСОБА_2 на посаді, яку вона займала до звільнення - директора та викладача-методиста по класу домри Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 з 23.04.2020 року.

Стягнуто з Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.04.2020 року по 17.06.2022 року у розмірі 484 974 грн. 04 коп. та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Додатковим рішенням закрито провадження по справі в частині клопотання позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката Травянка О.І. в розмірі 44 000,00 грн.

Закрито провадження по справі в частині заяви представника позивача-адвоката - Запаскіна М.Р., про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11 200,00 грн.

Заяви представника Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області - адвоката Чабанова А.О. та представника ОСОБА_2 - адвоката Запаскіна М.Р. про ухвалення додаткових рішень задоволено частково.

Стягнуто з Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 555 грн.

В іншій частині заяв адвоката Чабанова А.О. та адвоката Запаскіна М.Р. відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 08 серпня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що суд поновив позивача в Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3, діяльність якого припинена.

Вказувала, що суд першої інстанції при розгляді справи не виконав вказівки ВС, які викладені у постанові від 27 липня 2021 року, які є обов`язковими для виконання, зокрема, суд не надав оцінку поведінці позивача під час подій, які мали місце 06 лютого 2020 року, не дослідив, чи порушила позивач своїми діями навчальний процес, чи відбулося це у зв`язку з виконанням нею її посадових обов`язків, чи здійснювала позивач свої посадові обов`язки у спосіб та порядок, передбачені законом, чи є поведінка позивача сумісною із званням педагога, чи вживала позивач заходів з метою мирного врегулювання спору між працівниками Музичної шкоди та Школи мистецтв, враховуючи, що сварка відбулася на очах та в присутності неповнолітніх учнів під час проведення за розкладом уроку, чи вживала позивач заходів з метою дотримання її підлеглими правил етики, моральної поведінки, правил громадського порядку.

Також вказувала на те, що суд допустив до розгляду справи та допиту свідків Запаскіна М.Р. , який не мав повноважень на представлення інтересів позивача, оскільки його повноваження закінчилися 31.12.2020 року.

Посилалася на те, що суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем порушено процедуру звільнення, враховуючи, що 12 березня 2020 року відповідачем було передано Голові Первинної профспілки повідомлення № 104 про звільнення позивача, однак станом на 23 квітня 2020 року рішення профспілкової організації так і не надійшло до відповідача, тому враховуючи ст.. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та ч. 5 ст. 43 КЗпП України, начальник Відділу культури і туризму звільнив позивача із займаної посади.

Стверджувала, що визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розмір моральної шкоди, суд не урахував: що на користь позивача вже було сплачено 160 113,55 грн. (середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральна шкода); відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», заробітна плата виплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові тарифного розряду (посадового окладу), у зв`язку з чим здійснив невірно розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу та безпідставно повторно стягнув моральну шкоду.

Також зазначала, що суд дійшов необґрунтованого висновку, що дії позивача не можна кваліфікувати як аморальний поступок не сумісний із подальшою роботою, встановивши, що директором Білоцерківської музичної школи № 3 при виконанні посадових обов`язків 06.02.2020 року допущено порушення Статуту навчального закладу, Посадової інструкції та чинного законодавства про освіту, оскільки позивач своїми діями порушила навчальний процес під час виконання нею її посадових обов`язків, не вжила заходів з метою мирного врегулювання спору між працівниками Музичної школи та Школи мистецтв, враховуючи, що сварка відбувалася на очах та у присутності неповнолітніх учнів у час проведення за розкладом уроку та не вжила заходів з метою дотримання її підлеглими правил етики, моральної поведінки, правил громадського порядку.

Зауважувала, що суд не надав належної оцінки наявним у справі доказам та показам свідків, що свідчить про його упередженість.

Не погоджуючись з додатковим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради звернулася з апеляційною скаргою, в якому просила скасувати додаткове рішення від 14 жовтня 2022 року, зазначивши, що стороною позивача не було надано попереднього розрахунку до позовної заяви, а тому враховуючи положення ст.. 134 ЦПК України суд повинен був відмовити у відшкодуванні судових витрат. Крім того, зазначала, що суд здійснив розрахунок витрат на правову допомогу на підставі документів, які не мають юридичної сили, без встановленої суми істотної умови в договорі, за участь в судовому засіданні особи, повноваження якої закінчилися 31 грудня 2020 року, та без урахування того, що позивач згідно меморіального ордеру № 11 безспірного списання коштів, вже отримав 8 500 грн.

Також, не погоджуючись з додатковим рішенням, адвокат Запаскін М.Р. в інтересах ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив додаткове рішення від 14 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяви позивача щодо розподілу судових витрат та повністю відмовити відповідачу у стягненні судових витрат з позивача. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивач вважає помилковим посилання суду на дійсність додаткового рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.04.2021 року, яким було стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правову допомогу в сумі 11 200,00 грн., у зв`язку з тим, що воно не було оскаржено, оскільки додаткове рішення від 15.04.2021 року хоча і не було оскаржено, проте втратило свою силу разом із основним рішенням на підставі постанови ВС від 27.07.2021 року. Крім того, позивач зазначає, що він не погоджується з висновком суду про передчасність заявлених вимог про розподіл судових витрат, понесених під час розгляду справи Київським апеляційним судом та Касаційним цивільним судом, оскільки на час ухвалення рішення у суду не було підтверджень поновлення строків на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача, а тому висновки суду про те, що рішення від 08.08.2022 року не є остаточним, ґрунтуються виключно на припущеннях. Вказував на те, що з огляду на очевидну неправомірність дій відповідача, які фактично призвели до вимушеного звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав, позивач вважає справедливим, і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, застосування ч. 9 ст. 141 ЦПК України та покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, оскільки спір виник саме внаслідок неправомірних дій відповідача.

В судових засіданнях 06 грудня та 13 грудня 2022 року представник відповідача ОСОБА_1 доводи апеляційний скарг відділу культури і туризму підтримала. Проти задоволення скарги ОСОБА_2 заперечувала.

Представники ОСОБА_2 - Запаскін М.Р. та ОСОБА_5 доводи апеляційних скарг відповідача не визнали просили основне рішення суду залишити без змін, а додаткове скасувати з ухваленням нового про задоволення заяви позивача про стягнення з відповідача усіх понесених нею витрат на правову допомогу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга на рішення не підлягає задоволенню, а апеляційні скарги на додаткове рішення підлягають задоволенню частково, з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 01.04.1985 року працювала в Білоцерківській музичній школі № 3 (з урахуванням змін назви закладу), на посаді директора, має загальний педагогічний стаж 54 роки, що підтверджується трудовою книжкою від 15.08.1966 року (а.с. 19-25 т. 1).

Позивач за сумісництвом працювала в Білоцерківській музичній школі № 3 викладачем-методистом по класу домри, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

ОСОБА_2 нагороджена медалями «Ветеран праці», «1500-ліття Києва», Лауреата Всесоюзного огляду самодіяльної художньої творчості до 40-річчя Перемоги ВВВ, Почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтва «За досягнення в розвитку культури і мистецтв», нагрудним знаком «Відзнака міського голови», відзнакою «За заслуги перед містом». Нею започатковано чимало мистецьких акцій в музично-естетичному вихованні молодого покоління, зокрема: «Музичні відкриття в Білій Церкві», « Сто доріг з музикою народів світу », шкільний фестиваль в рамках «Юр`ївський ярмарок». Позивач є членом Президії обласного відділення Національної всеукраїнської музичної спілки, впродовж 24 років є членом журі по присудженню міської літературно-мистецької премії ім. М. Вінграновського, член Міжнародного Фонду ім. П. Глазового, член Всеукраїнського об`єднання «Просвіта» ім. Т. Шевченка. За атестаційним листом 2017 року та рішенням атестаційної комісії від 19.04.2017 року має вищу освіту, є спеціалістом вищої категорії, викладачем-методистом, високопрофесійним фахівцем, компетентним керівником і вмілим організатором (а.с. 18 т. 1, а.с. 209-211 т. 2).

Трудова книжка позивача має запис № 11 від 06.06.2016 року про оголошення ОСОБА_2 догани за порушення трудової дисципліни; запис № 12 від 07.06.2016 року про скасування запису № 11; запис № 13 від 26.10.2016 року про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків (п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України); запис № 14 від 21.02.2017 року про поновлення ОСОБА_2 на посаді за рішенням суду.

Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 та Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 3 є початковими спеціалізованими мистецькими навчальними закладами (школи естетичного виховання), належать до системи позашкільної освіти у сфері культури (пункт 1.1, 1,2, 1,3 Статутів Білоцерківської музичної школи № 3 та Білоцерківської школи мистецтв № 3), засновані Білоцерківською міською радою Київської області на комунальній формі власності. Заклади мають статус державних закладів освіти, підзвітні та підпорядковані відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради. Заклади є юридичними особами, діють на підставі статуту, затвердженого засновником, мають круглу печатку, кутовий штамп та інші штампи і обслуговуються централізованою бухгалтерією відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради. (а.с. 35-41 т. 1, а.с. 50-58 т. 5).

Кабінети школи для навчання учнів комунальних закладів Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 та Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 3 розділено відповідно до наказу Відділу культури і туризму № 90 від 27.08.2019 року (а.с. 49 т. 5), за Музичною школою закріплено 5 кабінетів: № 8, 19, 23, 23а, кабінет № 28 - два дні на тиждень; за Школою мистецтв закріплено 22 кабінети: № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 14, 15, 18, 20, 21, 22, 24, 25, 27, 28, 29.

Керівництво Музичною школою здійснює його директор, який призначається та звільняється з посади начальником відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради (п. 5.1, 5.2 Статуту).

Відповідно до абзаців 1, 4, 6 пункту 5.3 Статуту керівник закладу здійснює керівництво закладом, організовує навчально-виховний процес, створює належні умови для здобуття учнями початкової спеціальності мистецької освіти.

Згідно з пп. 3.5, 3.30, 3.31 Посадової інструкції директор організовує контроль за виконанням правил внутрішнього трудового розпорядку; забороняє проведення освітнього процесу при наявності небезпечних умов для здоров`я учнів чи працівників; дотримується етичних правил поведінки в школі, побуті, громадських місцях, які відповідають соціальному статусу вчителя та працівника культури (а.с. 42-43 т. 1).

Відповідно до пп. а) п. 15 Правил внутрішнього трудового розпорядку Білоцерківської музичної школи № 3, працівники зобов`язані сумлінно працювати, виконувати навчальний режим, вимоги Статуту БМШ № 3 і Правил Внутрішнього трудового розпорядку, дотримуватись дисципліни праці (а.с. 166-169 т. 2).

Відповідно до Положення про відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради від 30.08.2018 року № 2569-55-VII (а.с. 204-207 т. 3), відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради є структурним підрозділом Білоцерківської міської ради. Завданням відділу, зокрема є організаційно-методичне керівництво діяльністю підвідомчих закладів та підприємств культури, організація фінансування закладів та підприємств культури, культурно-мистецьких, пам`яткоохоронних та туристичних програм та інших заходів; пошук, використання й поширення нових організаційно - творчих підходів у діяльності закладів культури, вдосконалення господарського механізму їх діяльності, інформаційно-методичне забезпечення, впровадження нових моделей організації культурної пам`яткоохоронної діяльності.

Згідно з пунктом 6 Положення, відділ очолює начальник, який призначається і звільняється за розпорядженням міського голови на конкурсній основі; здійснює керівництво діяльністю відділу та підвідомчих закладів культури відповідно до даного Положення, посадової інструкції та чинного законодавства; видає в межах своєї компетенції накази, контролює їх виконання; затверджує в установленому порядку штатні розписи підвідомчих закладів культури; здійснює у встановленому законом порядку призначення та звільнення керівників підвідомчих закладів культури, працівників централізованої бухгалтерії відділу, а також вжиття заходів дисциплінарно впливу.

З 24.03.2016 року керівником відповідача є ОСОБА_3 (а.с. 221 т. 4).

Відповідно до пункту 7.5 Положення структурним підрозділом відділу є централізована бухгалтерія, яка обслуговує адміністративний апарат відділу та підвідомчі заклади культури.

Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 29.12.2020 року № 84-06-VІІ «Про внесення змін до загальної структури і штатної чисельності апарату Білоцерківської міської ради та її виконавчих органів», міська рада вирішила перейменувати Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради в Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, код ЄДРПОУ: 05458494 (а.с. 128-129 т. 8).

Між адміністрацією Білоцерківської музичної школи № 3 та профспілковим комітетом укладено Колективний договір, схвалений загальними зборами колективу, який зареєстровано виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради, реєстровий № 15 від 08.04.2015 року (а.с. 29-34 т. 1).

Позивач була членом профспілкового комітету Білоцерківської музичної школи № 3 та з її заробітної плати утримувались профспілкові внески у розмірі 1%, що вбачається з довідки відповідача, виписки з рішення профкому № 3 від 01.10.2016 року та роздруківок по заробітній платі ОСОБА_2 (а.с. 165-166 т. 4, а.с. 203-204, 206 т. 2).

Наказом начальника Відділу культури та туризму від 07.02.2020 року № 12 створено комісію з розслідування факту вчинення аморального проступку працівниками музичної школи ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с. 20 т. 2).

Комісія створена з метою перевірки фактів, наведених у доповідній записці т.в.о. директора Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 3 (далі - Школа мистецтв) ОСОБА_7 від 07.02.2020 року та заяви ОСОБА_8 , матері учениці ОСОБА_9 від 06.02.2020 року (а.с. 21-23 т. 2).

Відповідно до доповідної записки ОСОБА_7 , 06.02.2020 року о 16:05 год. після початку чергового уроку за розкладом, до класу № 2 КЗ БМР БШМ № 3, у якому працювали викладач ОСОБА_10 , концертмейстер викладач ОСОБА_11 з ученицею 3-го класу ОСОБА_9 , увірвались викладач музичної школи № 3 ОСОБА_5 , директор музичної школи № 3 ОСОБА_2 та завгосп музичної школи № 3 ОСОБА_6 . Увірвавшись до класу № 2, ОСОБА_5 при підтримці ОСОБА_2 та ОСОБА_6 голосно в грубій формі ображаючи викладачів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та не звертаючи уваги на присутніх в класі малолітніх учениць ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , вимагала віддати комунальне майно (стенд), яке зберігалось в приміщенні класу № 2 та погрожувала забрати його силою. На вимоги припинити порушувати навчальний процес, трудову дисципліну та покинути приміщення класу № 2 КЗ БМР БШМ № 3, ОСОБА_5 розкидала по приміщенню класу особисті речі викладача ОСОБА_11 , фізично схопила викладача ОСОБА_11 та навмисно кинула її на декілька метрів від себе на стіл при цьому зіпсувавши на ній одяг. Після цього ОСОБА_5 з нецензурною лайкою кинулась в бійку на викладача ОСОБА_10 , відібрала в неї телефон та намагалася його розбити. Всі свої хуліганські вчинки ОСОБА_5 виробляла з схвалення своєї мами - директора музичної школи ОСОБА_2 та завгоспа ОСОБА_6 , які не намагалися спинити дії ОСОБА_5 і всіляко заохочували її до вчинення цих незаконних дій (а.с. 21-22 т. 2).

Згідно з заявою ОСОБА_8 , - ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 своїми хуліганськими діями зірвали уроки 06.02.2020 року у її дитини ОСОБА_9 , учениці 3-го класу, викладача ОСОБА_10 . ОСОБА_9 подзвонила їй і перебуваючи в нервовому стані розповіла, що вказані особи своїми діями зірвали уроки, зокрема, ОСОБА_5 підвищувала голос, вживала нецензурні вислови по відношенню до викладача ОСОБА_10 та концертмейстера ОСОБА_11 , накинулась з бійкою на вказаних викладачів (а.с. 43 т. 2).

Судом досліджено Акт службового розслідування комісії з розслідування факту вчинення аморального проступку ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 від 11.03.2020 року разом з доданими до нього документами (а.с. 140 т. 1 - а.с. 142 т. 4). У вказаному акті описана хронологія подій здійснених на підставі відеозапису, свідчень і пояснень учасників конфлікту, інших осіб та документів.

Пунктом 4 розділу 9 вказаного акта встановлено: « ОСОБА_2 працюючи на посаді директора по суміщенню викладача по класу домри КЗ БМР БМШ № 3, виконуючи виховні функції, 06.02.2020 року, починаючи з 16:00 год., перебуваючи в приміщенні КЗ БМР БШМ № 3, в класі № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до 16:30 год., в робочий час, під час виконання службових обов`язків, де під її керівництвом та безпосередньо за її участі було принижено працівників - викладачів КЗ БМР БМШ № 3, та застосовано до них фізичну силу, все відбувалось в присутності учнів, малолітніх дітей; а також принижувала та ображала учнів школи та їх батьків, що є порушенням основних моральних норм суспільства та суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитувала свої службово-виховні та посадові повноваження, чим вчинила аморальний проступок несумісний з продовженням даної роботи, факт аморального проступку був вчинений в присутності малолітніх дітей - учениць КЗ БМР БШМ № 3 ОСОБА_9 і ОСОБА_12 та викладачів КЗ БМР БШМ № 3 завідуючої відділом оркестрових інструментів, викладача по класу домри ОСОБА_10 , концертмейстера, викладача ОСОБА_11 , т.в.о. директора КЗ БМР БШМ № 3 ОСОБА_7 , що призвело до негативних наслідків: виклику екстреної медичної допомоги, поліції та психологічної допомоги дітям. Своєю недостойною поведінкою ОСОБА_2 скомпрометувала себе перед учнями, іншими особами, порушила моральні норми, втратила тим самим авторитет, дискредитувала себе як директор та викладач. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості учнів» (а.с. 191-192 т. 1).

Відповідно до вказаного акта Комісія дійшла висновку рекомендувати Відділу культури і туризму розірвати трудові відносини з працівниками Музичної школи: директором-викладачем ОСОБА_2 , викладачем ОСОБА_5 на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, до завгоспа ОСОБА_6 застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді догани на підставі частини першої статті 147 КЗпП України.

За висновком начальника відділу культури і туризму № 103 від 12.03.2020 року за наслідками службової перевірки констатовано вчинення, зокрема ОСОБА_2 аморальних дій, які полягали у недотриманні педагогічної етики, образливому та принизливому ставленні до учнів, їх батьків, інших викладачів школи мистецтв, дирекції школи мистецтв, що є підставою для звільнення (а.с. 154-155 т. 4).

12.03.2020 року керівником Відділу культури і туризму голові профспілки Білоцерківської музичної школи № 3 направлено подання № 104 про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 за п. 1 ч. 3 ст. 41 КЗпП України (а.с. 46 т. 1, 156 т. 4).

Наказом Відділу культури і туризму від 23.04.2020 року (9:05 год.) № 16-к ОСОБА_2 звільнено з посади директора Музичної школи № 3 та з посади викладача-методиста по класу домри за сумісництвом на підставі пункту 3 частини статті 41 КЗпП України (а.с. 26 т. 1, а.с. 143-145 т. 4).

Підставами звільнення в оскаржуваному наказі вказано: Акт службового розслідування від 11.03.2020 року по факту вчинення аморального проступку 06.02.2020 року; відеозапис події аморального вчинку ОСОБА_2 06.02.2020 року в КЗ БМР БШМ № 3; виклик поліції 06.02.2020 року; виклик екстреної медичної допомоги 06.02.2020 року; заява викладача ОСОБА_5 від 19.02.2020 року; пояснення завгоспа ОСОБА_6 від 14.02.2020 року.

З досліджених в судових засіданнях в суді першої інстанції відеозаписів встановлено, що спір відбувається в приміщенні класу між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 при дитині, яка на прохання викладача ОСОБА_10 виходить з класу (покликати директора Школи мистецтв), а потім повертається та сідає під вікном. Викладач ОСОБА_5 почала з`ясовувати з викладачами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 питання щодо повернення стенда із зображенням викладачів школи, який зберігався у цьому класі, з приводу чого між ними виникла суперечка. З відеозапису чітко видно, що спір відбувається при дитині, вона виходить, але через хвилину знову повертається. Згодом до класу заходить ОСОБА_7 , позивач ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ще одна дитина. ОСОБА_7 зауважує, що проблемне питання треба вирішувати не під час уроків, звертає увагу, що сидить дитина та вказує про порушення ОСОБА_5 трудової дисципліни. Позивач ОСОБА_15 не є активним учасником конфлікту, вона то заходить до класу, то виходить, стоїть біля дверей. В один з моментів на зауваження ОСОБА_10 , що спірний стенд - це майно музичної школи, а ОСОБА_2 претендують на все, позивач підвищує голос зі словами: «Бо дєйствітєльно! Я тут працюю 35 років! Тебе взяла на роботу!», згодом кількома фразами сперечається з ОСОБА_10 щодо портретів композиторів та Шевченка, такими як: « ОСОБА_17 , я нічого не маю проти, але...», «Яке міське?», згодом покидає клас. Після того, як ОСОБА_7 вирішив, що розгляд питання відносно стенду відбудеться о 19:30 год. всі розійшлись. Загалом конфлікт триває трохи більше 10 хвилин. На переважній частині відео ОСОБА_5 .

В судовому засіданні в суді першої інстанції були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_18 зазначив, що є зятем ОСОБА_2 , працював в Музичній школі № 3 викладачем по класу акордеона, 06.02.2020 року в четвер працював в класі № 5 музичної школи № 3. Близько 16:00 год. ОСОБА_6 повідомила його, що ОСОБА_2 пішла з`ясовувати питання щодо зникнення стенда, тому разом із ОСОБА_6 він пішов до класу № 2, де окрім позивача були ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Свідок знаходився біля класу приблизно хвилину, за цей час ОСОБА_2 спокійно розповідала, що приймала участь у придбанні інвентаря музичної школи, ОСОБА_10 постійно кричала, вимагала залишити клас, однак з класу ніхто не виходив. Коли свідок побачив свого учня - пішов на урок. Вказав, що позивач завжди була доброю до учнів та викладачів, а спірний стенд був зроблений за кошти ОСОБА_5 . Під час конфлікту урок не проводився, учнів свідок не бачив ні в класі, ні коло класу.

Свідок ОСОБА_19 зазначив, що є викладачем по класу скрипки Музичної школи № 3, у той день працював у школі в класі № 8, близько 16:00 год., закінчивши уроки, в коридорі почув крики ОСОБА_10 з вимогою вийти з класу, коли переносив речі з класу № 8 в кімнату завгоспа почув, що ОСОБА_15 зверталась до ОСОБА_10 та бачив як позивач вийшла з класу № 2, однак в цей клас він не заходив, а проходив поруч та стояв біля нього декілька хвилин, ОСОБА_18 стояв в коридорі, а потім пішов до себе в клас.

Свідок ОСОБА_11 вказала, що є викладачем Білоцерківської школи мистецтв № 3, 06.02.2020 року в приміщенні школи мистецтв у класі № 2 вона, як концертмейстер проводила урок разом з викладачем ОСОБА_10 та ученицею ОСОБА_9 . З дозволу викладача свідок вийшла з класу, однак коли повернулась побачила в кабінеті ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Свідок почала знімати на телефон, оскільки був конфлікт між присутніми. ОСОБА_15 відразу заспокоїлась, ОСОБА_10 постійно просила вийти з класу вказаних осіб, однак вони не виходили, потім ОСОБА_10 попросила ОСОБА_9 покликати ОСОБА_7 , дівчинка покликала та повернулась в клас, ОСОБА_5 підійшла до свідка, штовхнула її через що у неї випав телефон, згодом підійшов директор ОСОБА_7 , коли виключився телефон позивач кричала, казала нецензурні слова, намагались виштовхати ОСОБА_10 втрьох і витягнути стенд, коли ОСОБА_5 сіла на стіл, то ОСОБА_15 ніяк не відреагувала. Вказує, що конфлікт тривав майже 45 хв., в момент сварки в кабінеті було двоє дітей, спочатку все відбувалось при одній дитині - ОСОБА_9 , по ній було видно хвилювання, згодом зайшла ОСОБА_12 . Коли всі пішли, викладачі почали заспокоювати дітей. Всі уроки були зірваними до кінця робочого дня, адже викладачі були в шоковому стані і не могли повноцінно їх проводити. Згодом викликали швидку та поліцію, медики надали рекомендації щодо дітей, у свідка при огляді виявили забій, а через тиждень проводились збори з приводу даного інциденту. Зазначила, що ОСОБА_15 вже дозволяла собі подібну поведінку. Вказує, що пояснення писала в емоційному стані, тому могла щось випустити.

Свідок ОСОБА_21 зазначила, що працює викладачем Білоцерківської школи мистецтв № 3, 06.02.2020 року була на роботі в кабінеті № 6, близько 16:00 год. її покликав до себе директор в кабінет № 24, в коридорі вона побачила ОСОБА_2 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , свідок побачила, як позивач різко відкрила двері в кабінет № 2 і вони втрьох зайшли, потім почула як у класі № 2 грала домра, двері зачинили. Свідок 5 хвилин була у директора, а коли вийшла, то почула крики з кабінету № 2, чітко чула голос ОСОБА_15 , однак пішла по своїх справах, близько 16:45 год. вона знову пішла до директора, він був дуже схвильований, розповів, що в школі надзвичайна подія. Свідок прийшла в кабінет № 2 та побачила переляканих учениць і заплакану ОСОБА_11 , накрапала заспокійливого викладачам, разом переглянули відео та викликали швидку з поліцією. Через деякий час проводились збори трудового колективу з даного приводу, на яких вирішено звернутись до керівника відділу культури.

Свідок ОСОБА_23 зазначила, що є домогосподаркою та головою батьківського комітету, оскільки її дитина навчається в Музичній школі № 3, 06.02.2020 року їй зателефонували батьки з приводу конфлікту, тому вона прийшла у школу і бачила, як надавалася медична допомога, уроки були зірваними. Їй відомо, що конфлікт виник через стенд, однак кошти на стенд здавали батьки, він оновлюється щороку, кошти здавались на потреби школи батьками, свідок приносила папір, клей, гуаш, звітів про витрачені кошти не було.

Свідок ОСОБА_6 зазначила, що працювала завгоспом в Музичній школі № 3, 06.02.2020 року була присутня при цьому інциденті, вона з ОСОБА_24 зайшла в клас № 2 та просили ОСОБА_10 повернути стенд, цей стенд був у класі за кріслами, потім приєдналась ОСОБА_15 , позивач не сварилась та не принижувала честь і гідність інших, не вчиняла дебош та не була активним учасником конфлікту, під час інциденту батьків у класі № 2 не було, дітей також не було, заходила дівчинка, під час конфлікту уроку не було, на спірному стенді були фотографії ОСОБА_25 та ОСОБА_17 . В класі також був ОСОБА_7 та ОСОБА_11 .

Свідок ОСОБА_27 зазначила, що була викладачем Білоцерківської музичної школи № 3, 06.02.2020 року чула словесну перепалку біля кабінету № 2, нецензурних слів не чула, тим більше з боку ОСОБА_25 та ОСОБА_15 , загалом конфлікт виник між двома групами викладачів, батьків там не було. Вказала, що спірний стенд виготовляла вона сама, а матеріали надавали їй ОСОБА_5 та ОСОБА_15 .

Свідок ОСОБА_10 зазначила, що працює викладачем Білоцерківської школи мистецтв № 3, директор ОСОБА_7. є її чоловіком, 06.02.2020 року разом з ОСОБА_11 вона вела урок в учениці ОСОБА_9 , в цей час в кабінет увірвались спочатку ОСОБА_2 , потім ОСОБА_5 та завгосп ОСОБА_6 з вимогою повернути майно. ОСОБА_15 схватила свідка за плече і закричала «де моє майно?». ОСОБА_11 першою почала знімати. Дитина злякалась, запис відразу не вівся, на прохання свідка вийти з класу вказані особи не реагували та казали «це не наші діти», була нецензурна лексика, ОСОБА_15 стримало лише відеофіксація на телефон, але не ОСОБА_5 , вона видерла з рук телефон, потім фізично втрьох пішли на свідка, видирали стенд. Аморальний вчинок ОСОБА_15 полягає в тому, що вона організувала цей вчинок в нецензурній лексиці, крику, вона порушила свої посадові обов`язки, хоча мала залагодити цей конфлікт, тим більше в іншому закладі. З боку ОСОБА_2 був фізичний вплив, вона фізично розвернула свідка, під час конфлікту весь час була в класі, безперервно ходила по класу. Дитина виходила з кабінету, щоб позвати директора школи, вона покликала і повернулась в клас, потім прийшла інша дитина - ОСОБА_12 , у якої урок мав початись о 16:00 год., батьки дітей прийшли після інциденту. Вказує, що ОСОБА_9 важко це перенесла, у неї була температура. Зазначає, що на спірному стенді було пошкоджено фото, тому прийнято рішення про реставрацію стенду та розміщення там фото дітей, стенд виготовлявся за кошти батьків, зараз він так і стоїть в кабінеті № 2. Вказує, що не вся подія була зафіксована на телефон. Свідок викликала поліцію та швидку, написала заяву в поліцію. В цей день у неї були зірвані всі уроки, оскільки погіршилось самопочуття через конфлікт. Під час цих подій реагувала емоційно, однак вважає свою поведінку високоморальною.

Свідок ОСОБА_31 зазначила, що працює головним спеціалістом Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради, приймала участь у комісії у зв`язку з службовим розслідуванням відносно подій 06.02.2020 року, аморальний вчинок полягав у тому, що ОСОБА_2 під час навчального процесу зайшла до кабінету, де проходив урок та почала з`ясовувати відносини, почався конфлікт, була нецензурна лексика від неї, це відомо з матеріалів службової справи та пояснень ОСОБА_8 . Цей вчинок мав місце у присутності двох неповнолітніх дітей та полягав у тому, що позивач дозволила собі в присутності дітей і педагогів допустити цей конфлікт, що вплинуло на дітей, які злякались. Свідок не була присутня, коли допитували обох дітей, однак була присутня при допиті викладачів музичної школи, під час конфлікту також присутня не була, однак під час засідання комісії переглядала відеозапис. ОСОБА_2 відмовилась давати пояснення.

Свідок ОСОБА_7 зазначив, що працює директором КЗ Білоцерківської школи мистецтв № 3, 06.02.2020 року працював згідно з розкладом, о 16:00 год. до нього в клас прибігла учениця ОСОБА_9 в схвильованому стані і просила зайти в 2-й клас. Коли прийшов, то побачив конфлікт, під час конфлікту було дві учениці ОСОБА_8 і ОСОБА_12 . ОСОБА_5 на підвищених тонах вимагала повернути якесь майно, свідок намагався припинити конфлікт, пропонував ОСОБА_2 покинути приміщення, ОСОБА_5 кинулась на ОСОБА_10 , почала забирати телефон, при цьому ОСОБА_2 викриками схвально підтримувала ці дії, вона весь час була у класі, як і діти. До ОСОБА_10 вона застосувала фізичну силу, до свідка зверталась на «ти» при дітях. ОСОБА_2 кинулась разом зі ОСОБА_6 витягувати стенд, в цей час зйомки не було, оскільки телефон ОСОБА_10 був закинутий на шафу, а зі сторони ОСОБА_5 був не конфлікт, а напад. Під час конфлікту свідок попередив, що викликає поліцію, пообіцяв віддати стенд після уроків, ОСОБА_10 викликали медичну допомогу. Внаслідок цих подій були зірвані уроки, а ОСОБА_2 мала б припинити це, тому написав доповідну у Відділ культури. Зауважив, що загалом конфлікти між викладачами музичної школи та школи мистецтв тривали з 2016 року. Вказує, що стенд був зроблений на кошти викладачів та батьків дітей, в тому числі і за рахунок коштів свідка, тому він вирішив зняти його для реставрації і заміни фото на фото дітей-переможців конкурсу. Десь місяць стенд був у 2-му класі, до конфлікту вимог повернути стенд не було і зараз він знаходиться у кабінеті № 2, оскільки став предметом спору.

Свідок ОСОБА_34 зауважила, що працює завгоспом Школи мистецтв № 3, 06.02.2020 року сталася подія, на той час вона працювала бухгалтером. В цей день свідок працювала до часу дня, однак їй зателефонували і вона повернулась на роботу. Коли прибула до школи о 17:30 год., то побачила лікарів, поліцейського, були вчителі та батьки дітей, діти перелякані, її дочка - концертмейстер ОСОБА_11 , плакала, у всій школі були зірвані уроки внаслідок цих подій, стенд того не вартий, забої її дочці нанесла ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_35 є викладачем Білоцерківської школи мистецтв № 3, 07.02.2020 року їй зранку зателефонував директор ОСОБА_7 і повідомив про аморальний проступок в школі, потім ОСОБА_3 запросила на комісію по цих подіях, були скарги батьків, тому складали акти, оглядали відео, опитували свідків. Члени комісії схилялись до того, що це все було сплановано, оскільки вони прийшли втрьох, то мали б розуміти, що буде конфлікт. Після цього стенд став нікому не потрібним. На комісію не прийшли ОСОБА_37 , ОСОБА_5 та ОСОБА_15 . Остання, як керівник, не реагувала на дії ОСОБА_25 при дітях, вона мала б повідомити іншого керівника, а фактично вчинила бійку. Зі свідчень дитини вбачається, що вона боялась, що вчителька вб`є іншу вчительку. Більше місяця тривало службове розслідування, а рішення приймалось шляхом таємного голосування. Зазначила, що неправильно прикладати руки та підвищувати голос, за такий вчинок треба тільки звільняти. В діях працівників школи мистецтв не було аморальних дій. Вказує, що 06.02.2020 року не була на роботі, однак події бачила на відео, зі скарг і заяв. Аморальні дії позивача полягали в тому, що ОСОБА_2 увірвалась на урок, це підтвердило кілька осіб - ОСОБА_10 , і мама дитини, комісія це встановила зі слів ОСОБА_10 . Свідок не опитувала дітей, однак ознайомлена з усіма матеріалами. В дитини був емоційний стрес. ОСОБА_10 можливо підвищила голос, але це була емоційна відповідь, вона забирала своє майно. До комісії залучена з музичної школи № 3 ОСОБА_38 - вона голова профспілки.

Свідок ОСОБА_8 зазначила, що є мамою дитини ОСОБА_9 , яка навчалась у ОСОБА_10 06.02.2020 року у її дитини був урок, за графіком вона займалась з 15:00 год. до 16:00 год., іноді затримувалась, бо в той час готувалась до обласної олімпіади. Під час уроку до кабінету увірвались ОСОБА_2 і ОСОБА_5 . Зі слів дівчинки, вона спочатку ОСОБА_15 не побачила, бачила конфлікт, штовхання і відбирання, сидіння на столі, потім вийшла покликати директора і повернулась в клас, оскільки хвилювалась за своїх вчителів. Гості не реагували на прохання вийти, зірвали урок, забирали телефон, кидали його, дитина побачила двох атакуючих людей, була в стані стресу, її трусило, а потім у неї була температура. Зазначила, що її донька не мала все це побачити, тим більше від директора школи - ОСОБА_15. Коли свідок під`їхала, ОСОБА_17 було погано, їй надавали допомогу. Свідчення дівчинка давала один раз ОСОБА_38 в присутності мами, без тиску, але не в день події. Ця подія має наслідки, ОСОБА_9 займається з іншим вчителем, оскільки після стресу не змогла займатись у школі, а також не поїхала на олімпіаду.

Свідок ОСОБА_38 є заступником директора з навчально-виховної роботи і викладачем Білоцерківської школи мистецтв № 3. Вказує, що 06.02.2020 року в школу мистецтв № 3 увірвались працівники музичної школи № 3 - ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , була нецензурна лексика, все було в присутності дітей, була викликана швидка допомога та наряд поліції, наказом ОСОБА_3 була створена комісія, свідок була членом цієї комісії та особисто допитувала дітей, близько місяця проводилась перевірка. Члени комісії встановили, що до класу зайшло троє працівників музичної школи № 3, тобто було вторгнення та вживання нецензурної лексики, саме зі сторони директора ОСОБА_2 була лайка, погрози у бік ОСОБА_17 , вона казала: «це все моє», а також вона відповідає за дії своїх підлеглих, конфлікт тривав десь пів години. Директор ОСОБА_2 могла звернутись безпосередньо до директора ОСОБА_7 . Свідок вказує, що є головою профспілкової організації музичної школи № 3. Позивач також зверталась із заявою щодо неї, однак в діях працівників школи мистецтв № 3 не було встановлено аморальних дій.

Свідок ОСОБА_42 є викладачем школи мистецтв № 3. Вказала, що 06.02.2020 року стався прикрий випадок, вона працювала за розкладом, на 16:00 год. була запланована репетиція ансамблю. В цей час біля класу № 22, що навпроти класу № 2, вона побачила ОСОБА_2 , ОСОБА_6 і ОСОБА_27 . ОСОБА_5 відчинила клас і зайшла разом з ОСОБА_2 і ОСОБА_6 , почулись крики і нецензурна лайка від ОСОБА_15 , оскільки її голос свідок добре знає, ця поведінка притаманна позивачу. Свідка чекали діти, тому вона пішла. Після закінчення уроку, вона повернулась до 2-го класу і побачила схвильованих дітей, як ОСОБА_11 плаче, у неї тремтіли руки, вона вся була червона, ОСОБА_21 надавала допомогу. Свідку розповіли, що ОСОБА_2 увірвалась в кабінет, вимагала стенд, вчинила сварку, так само кричала і вимагала стенд ОСОБА_5 . Свідок теж була у стресі, просила батьків забрати дітей, уроки були зірвані, ця ситуація викликала багато емоцій внаслідок чого проводились збори колективу, на зборах була засуджена поведінка ОСОБА_2 та ОСОБА_6, це питання могло бути вирішено мирно, дітям нанесена непоправна шкода. Вказує, що на спірному стенді були зображені різні викладачі, кошти на нього здавали батьки, це не було їхнім майном.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем безпідставно звільнено позивача за пунктом 3 статті 41 КЗпП, отже наказ Відділу культури і туризму від 23.04.2020 року № 16-к був виданий з порушенням вимог чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на роботі та на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.04.2020 року по 17.06.2022 року у розмірі 484 974,04 грн. Крім того, врахувавши, що звільнення позивача було здійснено всупереч вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача в розмірі 5 000 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Статтею 41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України «Про освіту», а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Зокрема, аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Так, аморальним проступком необхідно вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську честь, гідність тощо.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов`язки.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов`язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати в дітей і молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Результат аналізу вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, вчитель, педагог, вихователь зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Із підстав вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи (пункт 3 частини перша стаття 41 КЗпП), можуть бути звільненні лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно відбулося лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Відповідачем належними та допустимими доказами, які, в тому числі, стали підставою для прийняття відповідачем оспорюваного наказу, не доведено, що позивач вчинила аморальний проступок, не сумісний з продовженням роботи на займаній посаді. Суд вірно встановив, що позивач своїми діями порушила навчальний процес під час виконання нею її посадових обов`язків, не вжила заходів з метою мирного врегулювання спору між працівниками Музичної школи та Школи мистецтв, враховуючи, що сварка відбувалася на очах та у присутності неповнолітніх учнів у час проведення за розкладом уроку та не вжила заходів з метою дотримання її підлеглими правил етики, моральної поведінки, правил громадського порядку, однак матеріали справи не містять прямих доказів психологічного чи фізичного тиску директора на дітей чи викладачів, вживання нею ненормативної лексики, появи в громадських місцях у нетверезому стані, бійки, поведінки, що принижує людську гідність, а тому сам по собі лише факт не врегулювання спору між працівниками, не може вважатись аморальним проступком, несумісним з продовженням педагогічної діяльності відповідно пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

За таких обставин, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, показів свідків, встановив відсутність правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України та дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення останньої, поновлення її на роботі і доводи апеляційної скарги вказаного висновку суду не спростовують.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної оцінки наявним у справі доказам та показам свідків, що свідчить про його упередженість, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав належну правову оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності та показам свідків, аналіз яких не дає суду беззаперечно стверджувати про наявність у діях позивача аморального проступку.

Суд вірно оцінив покази пояснень учнів та викладачів, які були очевидцями конфлікту. Суд врахував, що учасниками конфлікту були, як позивач так і її дочка, вірно встановив розбіжності в показах свідків, щодо поведінки ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з урахуванням їх зовнішності, та дійшов висновку, що ні насильницьких дій ні нецензурної лайки в присутності учнів, позивач не допускала.

Покази вчителів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , щодо вживання позивачем нецензурної лайки та насильницьких дій суд оцінює критично, оскільки вказані свідки, як безпосередні учасники конфлікту є зацікавленими особами, а крім того їх пояснення не узгоджувались з поясненнями учнів та не підтверджені відеозаписом.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що суд дійшов необґрунтованого висновку, що дії позивача не можна кваліфікувати як аморальний поступок не сумісний із подальшою роботою, встановивши, що директором Білоцерківської музичної школи № 3 при виконанні посадових обов`язків 06.02.2020 року допущено порушення Статуту навчального закладу, Посадової інструкції та чинного законодавства про освіту, колегія суддів відхиляє, оскільки порушення позивачем Статуту навчального закладу, Посадової інструкції та чинного законодавства про освіту не можна кваліфікувати як аморальний поступок не сумісний із подальшою роботою, так як відповідачем не була надано доказів на підтвердження вчинення саме позивачем винного діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Саме по собі не вчинення позивачем дій для мирного врегулювання спору не є аморальним проступком. На думку суду вказане може свідчити лише про не спроможність керівника впливати на аморальну поведінку підлеглих, але не свідчить про аморальність поведінки самого керівника.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд поновив позивача в Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3, діяльність якого припинена, колегія суддів відхиляє, оскільки працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, тому судом і поновлено позивача на посаді, яку вона займала до звільнення.

Доводи представника відповідача про те, що суд не врахував вказівки Верховного Суду в постанові , якою справа направлялась на новий розгляд є безпідставні.

Суд ретельно дослідив ті обставини на які вказав суд, дослідив всі письмові докази, заслухав усіх свідків та надав їм вірну оцінку, врахувавши всі докази в сукупності і висновок комісії і покази свідків . Суд вірно досліджував лише ті обставини з якими відповідач пов`язував звільнення та які зазначав, як факти вчинення аморального поступку, та не надавав оцінки новим фактам та діям, які не знайшли правового відображення в документах, на підставі яких проводилось звільнення працівника.

Представник позивача помилково вважає, що при повторному розгляді суд повинен був дійти висновку, що в діях позивача був аморальний поступок, з огляду на зміст постанови Верховного Суду, оскільки відповідно до норм ЦПК України оцінка доказів надається тим судом, який розглядає справу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Встановивши, що позивач був звільнений з порушенням норм трудового законодавства, врахувавши положення ст. 235 КЗпП України, Постанову Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», довідку Відділу культури № 438 від 16.12.2020 року, що узгоджується з роздруківками нарахувань заробітної плати позивачу, а також даними довідки ОК-5 та вихідними даними позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.04.2020 року по 17.06.2022 року у розмірі 484 974,04 грн. (896,44 грн. х 541 день вимушеного прогулу).

Щодо доводів в апеляційній скарзі представника відповідача про те, що суд невірно провів розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не врахувавши, що користь позивача вже було сплачено частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», заробітна плата виплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові тарифного розряду (посадового окладу), то колегія суддів їх відхиляє враховуючи наступне.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок).

Абзацом 3 п. 2 даного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (абз. 4 п. 2 Порядку).

Відповідно до п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Встановлено, що з 13.03.2020 року по 17.03.2020 року директор Музичної школи ОСОБА_2 перебувала на лікарняному (а.с. 170 т. 4), а також в період з 18.03.2020 року по 31.03.2020 року, як викладач по класу домри, позивач перебувала у відпустці (а.с. 167 т. 4), тому за правилами абзацу 4 пункту 2 Порядку, виплати за березень 2020 року не беруться судом при розрахунку середньомісячної заробітної плата позивача. Розрахунок проводиться виходячи з виплат за січень-лютий 2020 року.

Враховуючи викладене, посилання представника відповідача на не врахування судом Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними, оскільки для розрахунку середнього заробітку беруться до уваги виплати за попередні два місяці роботи(у даному випадку січень-лютий 2020 року), а Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» був виданий у період, що не підлягає врахуванню для здійснення розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а відтак і підстав для його врахування не було.

Суд першої інстанції, врахував положення трудового законодавства, щодо звільнення відповідача від відповідальності у виді середнього заробітку за той період, в який відбувалось затягування вирішення трудового спору з вини самого позивача, а за інший період де вина позивача була відсутня, суд правомірно стягнув середній заробіток.

Суд не був пов`язаний обставинами виконання рішення суду, яке в подальшому було скасовано, оскільки воно втратило чинність і при повторному розгляді суд зобов`язаний був визначати середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Враховуючи положення ст.. 432 ЦПК України, відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду з заявою про визнання виконавчого листа, таким, що не підлягає виконанню, у розмірі середнього заробітку, який вже було виплачено відповідачем позивачу.

Таким чином, посилання представника відповідача на те, що при розрахунку середнього заробітку судом не було враховано виплачений відповідачем середній заробіток на виконання рішення, яке було скасовано постановою Верховного Суду, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду з заявою про визнання виконавчого листа, таким, що не підлягає виконанню в порядку ст. 432 ЦПК України в частині того обов`язку, який вже було виконано.

Іншихдоводів про те, в чому саме полягає помилковість розрахункусереднього заробітку за час вимушеного прогулу, проведеного судом, представник відповідача в апеляційній скарзі не зазначив.

Колегія суддів не приймає доводи представника відповідача про те, що вони є неналежним відповідачем, так як позивач не перебувала з ними в трудових відносинах, а також через припинення фінансування учбового закладу з якого звільнили позивача, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що повноваження приймати та звільняти директора належали керівнику відповідача і тому юридична особа, керівник якої допустив незаконне звільнення є належним відповідачем у справі. Відсутність фінансування на час вирішення спору тієї юридичної особи до якої поновлено позивача не може бути підставою для відмови в стягненні на користь незаконно звільненого працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції вирішуючи питання про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди, дійшов висновку про часткову обґрунтованість таких вимог, оскільки звільнення позивача було здійснено всупереч вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.

Вирішуючи спір, суд дійшов обгрунтованого висновку, що позивачем доведено факт заподіяння неправомірними діями відповідача моральної шкоди.

На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та обґрунтовано вважав справедливим визначити суму компенсації у розмірі 5 000 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано відшкодування відповідачем на користь позивача 5 000 грн. моральної шкоди, оскільки як вже зазначалось вище відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду з заявою про визнання виконавчого листа, таким, що не підлягає виконанню в порядку ст. 432 ЦПК України в частині сум, щодо яких він вже виконав свій обов`язок. Крім того, щодо отриманих сум на відшкодування шкоди може також бути застосовано поворот виконання рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не свідчать про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання незаконним наказу про звільнення позивача, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, тому відхиляються судом апеляційної інстанції.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг представника відповідача та представника позивача щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні додаткового рішення, колегія суддів приходить до наступних висновків.

11.08.2022 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у вказаній цивільній справі. В обґрунтування заяви вказувала, що в зв`язку з розглядом вказаної справи позивачка в суді першої інстанції понесла витрати на професійну правничу допомогу адвоката Травянко О.І. в розмірі 44 000 грн., тому просить ухвалити додаткове рішення щодо їх розподілу.

12.08.2022 року на адресу суду надійшла заява представника відповідача Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області - адвоката Чабанова А.О., на виконання ч. 8 ст. 141 ЦПК України з долученням документів про понесені стороною відповідача витрати.

Крім того, 15.08.2022 року засобами поштового зв`язку до суду надійшла заява представника ОСОБА_2 - адвоката Запаскіна М.Р., про ухвалення додаткового рішення, в обґрунтування якого зазначено про понесені витрати стороною позивача на професійну правничу допомогу адвоката Запаскіна М.Р. в розмірі 52 200,00грн., в тому числі під час первинного розгляду спору судами першої, апеляційної та касаційної інстанції.

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення судових витрат, суд першої інстанції зазначив, що додатковими рішеннями на користь ОСОБА_2 стягнуто судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката Запаскіна М.Р. в розмірі 11 200 та судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката Травянка О.І. в розмірі 44 000,00 грн., тому в цій частині провадження слід закрити, в іншій частині заяв, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на корить позивача різницю між стягнутими частинами судових витрат в розмірі 13 555 грн. та звільнити сторону позивача від частини такої сплати, враховуючи ч. 10 ст. 141 ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується в повній мірі з такими висновками суду, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 у травні 2020 року звернулася до суду із позовом, в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 23.04.2020 року № 16-к; поновити ОСОБА_2 на посаді директора та викладача-методиста по класу домри Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 з 23.04.2020 року; стягнути з Відділу культури і туризму середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на роботі, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.11.2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09.02.2021 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Відділу культури і туризму від 23 квітня 2020 року № 16-к про звільнення ОСОБА_2 , директора Музичної школи, викладача-методиста; поновлено ОСОБА_2 на посаді директора та на посаді викладача-методиста по класу домри Музичної школи з 23.04.2020 року; стягнуто з Відділу культури і туризму на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.04.2020 року до 24.11.2020 року у розмірі 145 863,55 грн, компенсацію за завдання моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.; в іншій частині вимог позову відмовлено. Здійснено розподіл судового збору. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 23.02.2021 року здійснено розподіл судових витрат позивача в межах апеляційного провадження по даній справі та стягнуто з Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу адвоката Запаскіна Максима Романовича в розмірі 8 250 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31.03.2021 року залишено без розгляду заяву Травянка Олександра Івановича в інтересах ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з заявою.

Додатковими рішеннями Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.04.2021 розглянуто заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат по справі № 357/4897/20 в межах судових проваджень № 2-др/357/7/21 (а.с. 97-102 т. 7) та № 2-др/357/8/21 (а.с. 105-112 т. 7) під час первинного розгляду справи в суді першої інстанції. Так, вказаними додатковими рішеннями на користь ОСОБА_2 стягнуто судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката Запаскіна Максима Романовича в розмірі 11 200 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката Травянко Олександра Івановича в розмірі 44 000 грн.

В подальшому постановою Верховного Суду від 27.07.2021 року у справі № 357/4897/20 скасовані рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.11.2020 року, постанова Київського апеляційного суду від 09.02.2021 року та додаткова постанова Київського апеляційного суду від 23.02.2021 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема, розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.

Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 16.04.2018 у справі № 923/631/15.

Враховуючи, що постановою Верховного Суду від 27.07.2021 року скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.11.2020 року, постанова Київського апеляційного суду від 09.02.2021 року та додаткова постанова Київського апеляційного суду від 23.02.2021 року, то додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.04.2021 року, якими на користь ОСОБА_2 стягнуто судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката Запаскіна Максима Романовича в розмірі 11 200 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката Травянко Олександра Івановича в розмірі 44 000 грн. втратили свою силу.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження в частині стягнення: судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката Запаскіна Максима Романовича в розмірі 11 200 грн. та судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката Травянко Олександра Івановича в розмірі 44 000 грн., на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

За приписами частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частини перша, третя статті 134 ЦПК України).

Згідно із вимогами частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За правилами частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина друга статті 141 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме надано: договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката Запаскіна М.Р. у розмірі 52 200,00 грн., суду надано копії наступних документів: договір про надання правничої (правової) допомоги № 54 від 06.05.2020 року, укладений між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «Арбітріум Ліберум», в особі адвоката Запаскіна М.Р. (а.с. 55-57 т. 7); додаткова угода № 4 до договору № 54 від 06.05.2020 року, укладена між сторонами 28.09.2021 року; акт № 61/54/01-09 від 08.08.2022 року про надання правничої допомоги, відповідно до договору про надання правничої допомоги № 54 від 06.05.2020 року на суму 26 000 грн.; опис виконаних робіт у Білоцерківському міськрайонному суді Київської області на суму 26 000 грн.; рахунок РАХ/2022/0062 від 08.08.2022 року на суму 26 000 грн.; копію додаткової угоди № 3 від 17.04.2021 року; копію рахунку від 27.07.2021 року РАХ/2021/0019; копію акту про надання правничої допомоги № 33/54/01-09 від 27.07.2021 року; копію табелю обліку робочого часу від 27.07.2021 року; квитанцію про оплату на загальну суму 6 000,00 грн.; копію додаткової угоди № 1 від 23.11.2020 року, копію рахунку від 26.11.2020 РАХ/2020/0016; копію акту про надання правничої допомоги № 17/54/01-09 від 26.11.2020; копію табелю обліку робочого часу від 26.11.2020 року, квитанцію про оплату від 29.11.2020 року, меморіальний ордер від 28.05.2020 року на суму 11 200,00 грн.; копію додаткової угоди № 2 від 25.01.2021 року, копію рахунку від 09.02.2021 РАХ/2021/0007; копію акту про надання правничої допомоги № 24/54/01-09 від 09.02.201 року; копію табелю обліку робочого часу від 09.02.2021 року, квитанцію про оплату на суму 9 000,00 грн.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката Травянка О.І. у розмірі 44 000,00 грн. суду було надано: Договір №047/20 про надання правничої (правової) допомоги, калькуляцію робіт від 23 листопада 2020 року по наданню правової (правничої) допомоги; додаток №1 від 05 травня 2020 року до Договору про надання правової (правничої) допомоги №047/20 від 08 травня 2020 року; додаток №2 від 23 листопада 2020 року до Договору про надання правової (правничої) допомоги №047/20 від 08 травня 2020 року; акт приймання-передачі від 27 листопада 2020 року наданої правової (правничої) допомоги; копії касового ордеру №198/20 від 08 травня 2020 року та касового ордеру №345/20 від 23 листопада 2020 року грн., копії квитанцій від 13.12.2020 року.

В суді апеляційної інстанції сторона позивача визнала, що за правову допомогу надану адвокатом Запаскіним М.Р. у суді апеляційної інстанції, відповідачем компенсовано такі витрати у розмірі 9000 грн. на користь позивача. Тому, колегія суддів приходить до висновку, що такі витрати позивача не підлягають повторному відшкодуванню.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем з часу подачі позову до завершення повторного розгляду справи в районному суді у всіх інстанціях(окрім тих, що були отримані за попередній апеляційній розгляд , які не враховувались) дійсно були понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката Запаскіна М.Р. та адвоката Травянка О.І., їх розмір становить 87 200 грн. (44 000,00 + 6 000 + 11 200 + 26000) сплату, вказані витрати є співмірними зі складністю справи, строком її розгляду, кількістю проведених судових засідань, відповідають принципу розумності та є підставою для їх відшкодування. Підстав до зменшення цих витрат судом не встановлено.

Доводи представника відповідача про не підтвердження повноважень адвоката Запаскіна М.Р. з 31 грудня 2020 року, а також про не надання суду попереднього розрахунку витрат є безпідставні та спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких стороною позивача заявлялось про те, які витрати позивач очікує понести, а також повноваження адвоката підтверджені доказами, передбаченими ЦПК України, ордером адвоката та наданими суду договорами та додатковими угодами до них, що вище перераховані судом.

На підтвердження понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката Чабанова А.О. під час повторного розгляду справи в суді І інстанції, суду надано копії наступних документів: замовлення № 1 від 25.10.2021 року до договору про надання правової допомоги № 25 від 25.10.2021 року на суму 26 400 грн.; договір про надання правової допомоги № 25 від 25.10.2021 року, укладений між Управлінням культури і туризму Білоцерківської міської ради та Адвокатським об`єднанням «Грандліга», в особі адвоката Чабанова А.О.; акт надання послуг № 10 від 08.08.2022 року до договору про надання правової допомоги № 25 від 25.10.2021 року на суму 26 400 грн.; детальний опис виконаних робіт № 1 від 12.08.2022 року; виписка АТ «Укрсиббанк» від за 01.10.2021 року - 12.12.2021 року на суму 26 400 грн.; ордер серії АІ № 1179360 від 26.10.2021 року.

З вищезазначених документів вбачається, що загальний час, витрачений АО на надання відповідачу послуг під час повторного розгляду справи в Білоцерківському міськрайонному суді Київської області становить 27,39 год., загальна вартість наданих послуг становить 26 400,00 грн.

Отже, встановлено, що відповідачем під час повторного розгляду справи були понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката Чабанова А.О., загальний розмір яких склав 26 400,00 грн.

Рішенням суду, позов задоволено частково, на суму 485 974,04 грн. (моральна шкода + середній заробіток визначений судом до стягнення) , на 83 % від позовних вимог майнового характеру , заявлених позивачем. Відповідно незадоволено - 17%.

Таким чином, витрати на правову допомогу понесені позивачем пропорційно задоволеним вимогам становить 72 376,00 грн. (87 200 грн. х 83%), а витрати на правову допомогу понесені відповідачем пропорційно до незадоволених вимог становить 4 488 грн. (26 400 х 17%)

Відповідно доч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи вищевикладене, положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на користь ОСОБА_2 67 888,00 грн. (87 200 грн. - 4 488 грн.).

Таким чином, додаткове рішення слід скаусвати та ухвалити нове судове рішення, яким заяви сторони позивача та відповідача про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково, стягнути з відповідача на корсить позивача витрати на правову допомогу у розмірі 67 888,00 грн.

Керуючись, ст.ст. 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2022 року залишити без задоволення.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 в інтересах Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради, адвоката Запаскіна Максима Романовича в інтересах ОСОБА_2 на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2022 року задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2022 року залишити без змін.

Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2022 року скаусвапти та ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

Заяви представника Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області - адвоката Чабанова Андрія Олександровича, представника ОСОБА_2 - адвоката Запаскіна Максима Романовича, про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 67 888,00 (шістдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят вісім )грн.

В іншій частині заяви представника Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області - адвоката Чабанова Андрія Олександровича, представника ОСОБА_2 - адвоката Запаскіна Максима Романовича залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 грудня 2022 року.

Головуючий: О. В. Желепа

Судді: О. Ф. Мазурик

В. А. Кравець