Постанова

від 23.12.2022 по справі 355/516/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2022 року місто Київ

справа № 355/516/21

провадження №22-ц/824/7349/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ТОВ «Баришівські аграрні технології»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Баришівського районного суду Київської області від 4 лютого 2022 року, ухвалене у складі судді Червонописького В.С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Баришівські аграрні технології» про розірвання договору оренди землі,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 954471, виданого 22 лютого 2008 року, на підставі розпорядження Баришівської райдержадміністрації від 18 вересня 2007 року № 677, мати позивача ОСОБА_3 набула у приватну власність земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер 3220286700:21:092:0227, площею 2,6699 га, розташовану на території Сезенівської сільської ради Баришівського району Київської області.

12 листопада 2013 року між ТОВ «Баришівські аграрні технології» та ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі № 113, за умовами якого остання зобов`язалася передати зазначену земельну ділянку в оренду відповідачу на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Водночас відповідач відповідно до п.9 договору зобов`язався щорічно сплачувати її матері за користування цією земельною ділянкою орендну плату в розмірі 1228,41 грн. (3% від дійсної нормативної вартості грошової оцінки земельної ділянки, яка згідно з п.5 договору оренди становить 40947,11 грн.).

Свої зобов`язання з передачі відповідачу земельної ділянки в користування, ОСОБА_3 виконала в день укладення договору, про що був складено акт приймання-передачі. В той же час з боку відповідача має місце тривале грубе порушення умов договору.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що позивач неодноразово письмово та усно повідомляла відповідача особисто, а також через сільську раду.

Єдиним спадкоємцем земельної ділянки є позивач, її право власності на земельну ділянку зареєстровано в установленому законодавством порядку.

Водночас жодного разу з моменту прийняття позивачем спадщини, тобто з 2014 року, ТОВ «Баришівські аграрні технології» не було сплачено передбачену договором оренду плату за користування земельною ділянкою. Загальний розмір заборгованості відповідача за період 2014-2020 року складає 8598,87 грн.

Посилаючись на істотне порушення відповідачем умов договору оренди, яке полягає в невиконанні зобов`язань по сплаті орендних платежів за період 2014-2020 років, позивач просила розірвати договір оренди № 113 від 12 листопада 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Баришівські Аграрні Технології», та стягнути з відповідача прострочену заборгованість в розмірі 8598,87 грн.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 4 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Баришівські Аграрні Технології» про розірвання договору оренди відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 908грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Баришівські Аграрні Технології» понесені витрати на професійну правову (правничу) допомогу в розмірі 11000 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в який посла рішення суду першої інстанції скасувати і ухвали нове рішення, яким позов задовольнити. Апелянт вважає рішення незаконним та прийнятим із порушенням процесуальних норм та недотриманням норм матеріального права. Суд помилково вирішив, що порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки, що виразилися неодноразовій несплаті орендної плати протягом 2014-2020 року, на які позивач посилався в обґрунтування своїх вимог, можна брати до уваги, лише починаючи з 8 лютого 2016 року, тобто з моменту державної реєстрації права власності позивача на земельну ділянку. Суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. Крім того, зазначає, що відповідачем були подані докази до суду в порушення вимог ст.83 ЦПК України, безпосередньо в судовому засідання, копії цих доказів були отримані позивачем за годину до засідання. Суд, стягнувши судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, не надав оцінки її запереченням щодо розміру судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Баришівські Аграрні Технології» просив апеляційну скаргу, доводи якої є безпідставними, залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, від представника ТОВ «Баришівські Аграрні Технології» - Чередніченко Н.В. надійшло клопотання про розгляд справи буз участі представника відповідача. Причини своєї неявки сторона позивача суду не повідомила.

За таких обставин суд відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України вважав за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що згідно державного акту на право власності а земельну ділянку серії ЯЕ № 0954471, виданого 22 лютого 2008 року на підставі Баришівської районної державної адміністрації від 18 вересня 2007 року № 677, ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 2,6699 га, з кадастровим номером 3220286700:21:092:0227 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Сезенківської сільської ради Баришівського району Київської області.

12 листопада 2013 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Баришівські Аграрні Технології» прийняло в строкове платне користування зазначену земельну ділянку строком на 10 років.

В цей же день між сторонами був складений відповідний акт приймання-передачі земельної ділянки.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень право оренди земельної ділянки було зареєстровано 29 листопада 2013 року (індексний номер 8478612).

Згідно з п.9 укладеного сторонами договору оренди земельної ділянки орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, або ж в натуральній чи відробітковій формі за вибором орендодавця.

Сторони дійшли згоди, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, а орендна плата вноситься у строк до 31 грудня кожного поточного року на час дії цього Договору (пункти 10,11 договору).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Відповідно до ухвали Баришівського районного суду Київської області від 17 вересня 2015 року про затвердження мирової угоди, за ОСОБА_1 було визнано в тому числі і право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 2,6699 га, з кадастровим номером 3220286700:21:092:0227 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Сезенківської сільської ради Баришівського району Київської області.

8 лютого 2016 року приватним нотаріусом Баришівського нотаріального округу Поздняковою Н.М. прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на вказану земельну ділянку.

Крім того, судом установлено, що ОСОБА_1 в листопаді 2016 року отримала орендну плату в сумі 3458,28 грн.; в листопаді 2017 року в сумі 4446,37 грн., за 2018 рік отримала 1000 кг зерна на суму 4940 грн., в листопаді 2019 року - 4940 грн., у листопаді 2020 року отримала 6000 грн. На момент звернення до суду з первісним позовом строк сплати орендної плати за 2021 рік не настав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що набувши за рішенням суду право власності в порядку спадкування на передану в оренду відповідачу земельну ділянку, позивач ОСОБА_1 набула відповідно і усі права та обов`язки орендодавця за цим договором оренди, в тому числі і на отримання орендної плати.

Оскільки позивач набула права власності на земельну ділянку 8 лютого 2016 року (після державної реєстрації за нею права власності), відповідно у останньої виникло право вимагати у відповідача сплати орендної плати саме з 8 лютого 2016 року, тобто з моменту її державної реєстрації. Зважаючи на те, що відповідачем позивачу за 2016-2020 року була виплачена орендна плата, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для задоволення позову немає, так як доводи позивачки ОСОБА_1 щодо наявності заборгованості відповідача за 2014-2020 роки у розмірі 8598,87 грн. є недоведеними, суперечать розміру орендної плати, що встановлений умовами договору оренди.

Також суд першої інстанції зазначив, що судом не встановлено обставин, які б давали підстави суду для розірвання договору оренди землі № 113 від 12 листопада 2013 року, оскільки не встановлено систематичної несплати відповідачем орендної плати та істотного порушення умов договору відповідачем.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької а інших видів діяльності.

Згідно зі ст13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно з ч.1 ст.32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін догові оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У п. «д» ч.1 ст.141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно зі ст.ст.13,15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Отже, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення ч.2 ст.651 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 ч.1 ст.3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Як установлено судом, первісний орендодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Між спадкоємцями існував спір щодо поділу спадкового майна. Ухвалою Баришевського районно суду Київської області від 17 вересня 2015 року затверджено мирову угоду, за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 2,6699 га, земельна ділянка № НОМЕР_2 , кадастровий номер 3220286700:21:092:0227, що знаходиться. на території Сезенківської сільської ради Баришівського району Київської області.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 набула права власності на земельну ділянку 8 лютого 2016 року (після її державної реєстрації). Встановивши зазначену обставину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме з 8 лютого 2016 року у позивача виникло право вимагати у відповідача сплати орендної плати. Враховуючи момент виникнення у позивача права на одержання орендної плати (що мало місце у 2016 році), порушення строків сплати орендної плати буде у разі її невнесення орендарем до 31 грудня 2016 року.

Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2019 року № 709/1089/17.

Встановивши, що починаючи з 2016 року, у строки визначені умовами договору оренди від 12 листопада 2013 року відповідач кожного року сплачував позивачу орендну плату, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підстави для розірвання договору оренди відсутні, оскільки не встановлено систематичної несплати відповідачем орендної плати та істотного порушення умов договору з боку останнього.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права вимагати у відповідача сплати орендної плати за попередні роки, тобто після смерті первісного орендодавця і до моменту державної реєстрації права власності позивача на земельну ділянку.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) ( ст.1216 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.1220 ЦК України часом відкриття спадщини є смерть особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч.3 ст.46 цього Кодексу).

В пункті 40, укладеного ОСОБА_3 (спадкодавець) та ТОВ «Баришівські Аграрні Технології» договору оренди сторони передбачили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

В силу ч.1 ст.148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітемзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Позивачка ОСОБА_1 , набувши за рішенням суду право власності в порядку спадкування на передану в оренду відповідачу земельну ділянку, набула відповідно, і усі права та обов`язки орендодавця за цим договором оренди, в тому числі і на отримання орендної плати. При цьому, ОСОБА_1 з моменту отримання спадщини мала право вимагати сплати у відповідача орендної плати за попередні роки, тобто за 2014, 2015 роки.

Позивачка ОСОБА_1 , звертаючись до суду, просила стягнути з відповідача орендну плату в тому силі і за 2014, 2015 роки. До суду позивач з позовом звернулася 22 квітня 2021 року.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача у відзиві просив застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення орендної плати за 2014-2017 роки. Належних та допустимих доказів на підтвердження сплати позивачу або іншому спадкоємцю орендної плати за 2014, 2015 року відповідач суду не надав. До того ж слід зазначити про те, що оскільки між спадкоємцями існував спір щодо поділу спадкового майна, орендар фактично і не мав можливості сплатити орендну плату із-за відсутності даних про нового власника земельної ділянки.

Відповідно до положень ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.ч.1 та 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові..

Враховуючи наявність заяви відповідача про застосування строків позовної давності, наявні підстави для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення орендної плати за 2014, 2015 року у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Встановивши, що відповідачем у період 2016-2020 років позивачу щорічно виплачувалась орендна плата, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині через їх недоведеність і безпідставність.

Доводи апеляційної скарги в частині порушення судом вимог процесуального закону щодо призначення експертизи та подачі доказів сторонами по справі є безпідставними і спростовуються матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 13 серпня 2021 року у справі було призначено підготовче засідання на 1 вересня 2021 року. За клопотанням представника відповідача підготовче засідання було відкладено на 16 вересня 2021 року. 13 вересня 2021 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про доручення до матеріалів справи письмових доказів, а саме відомостей на виплату готівки за період 2016-2020 роки, з доказами направлення копії цих документів 10 вересня 2021 року на адресу ОСОБА_1 . У підготовчому засіданні будь-яких клопотань щодо оголошення перерви для ознайомлення з наданими матеріалами, призначення експертизи представником позивача не заявлялось. Ухвалою суду від 16 вересня 2021 року закрито підготовче засідання.

За змістом ст.197 ЦПК України питання про призначення експертизи, витребування додаткових доказів, питання забезпечення доказів вирішуються у підготовчому засіданні.

Таким чином, оскільки представником позивача клопотання про призначення експертизи не було заявлено у підготовчому засіданні, судом першої інстанції клопотання позивача про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи вирішено у відповідності до вимог процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення витрат відповідача на правову допомогу є обґрунтованими.

Вимоги до змісту рішення суду містяться у статті 265 ЦПК України.

У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

В судовому засіданні 28 січня 2022 року представником відповідача заявлено клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, яке у письмовому вигляді надано суду. До клопотання представником відповідача надано договір про надання правової допомоги від 30 серпня 2021 року, укладений між адвокатом Чередніченко Н.В. та ТОВ «Баришівські аграрні технології», акт розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу.

Умовами договору передбачено, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі та в строки обумовлені сторонами. Витрати робочого часу адвоката, а також розрахунок суми витрат на правову допомогу за даним договором зазначаються в окремому акті про надання правової допомоги адвокатом.

У акті розрахунку суми витрат на професійну правову допомогу зазначено, що адвокатом Чередніченко Н.В. надано правову допомогу ТОВ «Баришівські аграрні технології»: зустріч з клієнтом, ознайомлення з наданими матеріалами, аналіз судової практики, надання консультацій клієнту, на що витрачено 3 години, ціна послуги за одну годину 1000 грн.; складання та подання процесуальних документів, клопотання про залучення доказів, та направлення їх позивачу, письмові пояснення по справі, заперечення проти клопотання, на що витрачено 5 годин,; участь у судових засіданнях, на що витрачено 3 години (а.с.112).

3 лютого 2022 року ОСОБА_1 до суду подано заперечення щодо вимог відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу. ОСОБА_1 посилалась на те, що розмір заявлених стороною відповідача витрат на правову допомогу не є спів мірним ні зі складністю справи, ні з часом та обсягом виконаної представником відповідача роботи, ні, тим більше, з ціною позову (розмір майнових вимог позивача становив лише 8598,87 грн.).

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п.п.1,2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та(або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання частини четвертою цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 6 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20.

У постановах Верховного Суду від 7 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 8 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим ( рішення у справі «East/ West Allianc Limited проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд першої інстанції заперечення подані позивачем щодо розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу не врахував, оцінки цим запереченням не надав, свої висновки в цій частині не мотивував і дійшов помилкового висновку про стягнення з позивача всієї заявленої відповідачем суми в розмір11000 грн. в рахунок відшкодування витрат останнього на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів, враховуючи складність справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням поданого позивачем клопотання про неспівмірність заявлених відповідачем до стягнення витрат на правничу допомогу наданим послугам, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір до 5500 грн.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 4 лютого 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Баришівські Аграрні Технології», з 11000 грн. до 5500 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя доповідач: О.І.Шкоріна

Судді: Л.Д.Поливач

А.М.Стрижеус