Рішення

від 22.12.2022 по справі 320/9934/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2022 року м. Київ№ 320/9934/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області та просить суд:

визнати протиправними дії щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення;

зобов"язати встановити статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що звернувся до пенсійного органу з вимогою, встановити йому статус інваліда війни і видати відповідне посвідчення, однак йому було відмовлено з підстав відсутності чіткого механізму реалізації положень п. 9 ст. 7 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також всіх необхідних документів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

22.12.2022 до суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого проти заявлених позовних вимог заперечив та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити, у зв`язку з тим, що пенсія позивачу перерахована відповідно до чинного законодавства.

08.12.2022 до суду надійшла відповідь на відзив відповідно до якої позивач проти доводів відповідача заперечив та просив суд адміністративний позов задовольнити.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 - громадянин України 08.07.1967, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідно до посвідчення від 22.11.2021 серії НОМЕР_3 позивач є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 1).

Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку захворювання і інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 21.07.2021 № 6853, захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

За даними довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 1073454, позивачу з 12.10.2021 встановлено 2 групу інвалідності по причині захворювання пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У 2022 році позивач звернулась до відповідача із заявою про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення однак відповіді не отримала.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон № 796).

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону № 796 цей закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Відповідно до ст. 13 Закону № 796 держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за: пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; втрату годувальника, якщо його смерть пов`язана з Чорнобильською катастрофою; матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім`ї у зв`язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

На державу покладаються також зобов`язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Як свідчать матеріали даної справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, що підтверджується відповідним посвідченням.

Правовий статус ветеранів війни визначений Законом № 3551.

Відповідно до ст. 4 Закону № 3551, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Частиною 2 ст.7 Закону № 3551 передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать: військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами (п. 1); особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами (п. 2); особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (п. 9).

Пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі Положення), визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно з п. 7 Положення "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті за місцем реєстрації громадянина.

В силу п. 10 Положення "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Натомість, ст. 10 Закону № 796 визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №1111-1976, наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР №90 від 06.06.1975 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та №92 від 29.06.1976 (Настанова по організації та веденню Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження начальника ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 19.05.1986 №52), Цивільна оборона організовувалася за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувалися в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, які мали мобілізаційний припис та жінки від 16 до 55 років, за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

За даними експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку захворювання і інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській від 21.07.2021 № 6853, захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

З матеріалів справи вбачається залучення позивача до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях до складу цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.

Також зазначені обставини свідчать про те, що на позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796 та надають право на отримання статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" та отримати відповідне посвідчення інваліда війни встановленого зразка.

Таким чином, суд вважає, що позивачем до відповідача були подані всі необхідні документи на підтвердження того, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, тому має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею відповідного посвідчення.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № К/800/11747/17.

З огляду на зазначене відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Європейський суд з прав людини у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.

Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який не довів правомірність своєї бездіяльності.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області (код ЄДРПОУ 37535001) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Зобов"язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області (код ЄДРПОУ 37535001) встановити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.