Постанова

від 23.12.2022 по справі 140/12295/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/12295/21 пров. № А/857/12997/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівКухтея Р.В., Носа С.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Салют» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 січня 2022 року у справі за позовом Головного управління ДПС у Волинській області до Закритого акціонерного товариства «Салют» про стягнення податкового боргу,

суддя у І інстанціїЛуцович М.М.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення 02 лютого 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило стягнути з банківських рахунків Закритого акціонерного товариства «Салют» (далі ЗАТ «Салют») податковий борг у розмірі 165 117,82 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року у справі № 140/12295/21, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що податковий борг з орендної плати з юридичних осіб в сумі 88733,14 грн виник в результаті несплати узгоджених самостійно задекларованих платником грошових зобов`язань згідно з податковими деклараціями та розрахунками. Податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачуються юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в сумі 76384,68 грн також виник внаслідок самостійно задекларованих узгоджених грошових зобов`язань згідно з податковими деклараціями та розрахунками. Загальний податковий борг із врахуванням часткових сплат становить 165 117,82 грн.

Доказів погашення вказаного боргу суду не надано.

У апеляційній скарзі ЗАТ «Салют» просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ГУ ДПС.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки відсутності належних доказів про направлення контролюючим органом ЗАТ «Салют» податкової вимоги №30327-53 від 08 липня 2020 року.

Додані до позовної заяви податкові декларації, складені в електронній формі, однак позивачем не подано доказів її відправки в електронній формі з використанням ключа електронно-цифрового підпису через особистий електронний кабінет з наступним складанням квитанції про її прийняття.

Окрім того, суд не вжив всіх можливих заходів щодо належного повідомлення відповідача про судову справу та відповідно до приписів статей 124, 126, 127, 129 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснив повідомлення сторін про розгляд справи шляхом надсилання повідомлень на електронну адресу чи шляхом вчинення телефонограми.

У відзиві на апеляційну скаргу ЗАТ «Салют» ГУ ДПС підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

При цьому звертає увагу апеляційного суду на те, що твердження відповідача про неналежність доказів поштових відправлень рекомендованих листів, якими контролюючий орган на адресу ЗАТ «Салют» надіслав податкову вимогу № 30327-53 від 08 липня 2020 року не заслуговує на увагу.

Наполягає на тому, що на виконання приписів пункту 58.3 статті 58 та пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (далі ПК) на адресу ЗАТ «Салют» було надіслано рекомендованими листами податкову вимогу від № 30327-53 від 08 липня 2020 року (штриховий ідентифікатор 4430102734768), яка була проігноровано платником податків.

Тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ЗАТ «Салют» перебуває на податковому обліку у ГУ ДПС та згідно із довідкою про наявність боргу по платежах до бюджету станом на 01 вересня 2021 року, розрахунком сум податкового боргу та витягом з АІС «Податковий блок», за товариством обліковується заборгованість з орендної плати з юридичних осіб та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачуються юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, у сумі 165 117,82 грн.

Податковий борг з орендної плати з юридичних осіб в сумі 88 733,14 грн обчислено через несплату узгоджених, самостійно задекларованих платником грошових зобов`язань згідно з податковими деклараціями та розрахунками від 17 лютого 2021 року №9027822403 в сумі 12711,99 грн щомісячно з термінами сплати 02 березня 2021 року, 30 березня 2021 року, 30 квітня 2021 року, 31 травня 2021 року, 30 червня 2021 року, 30 липня 2021 року, 30 серпня 2021 року, а також від 13 квітня 2021 року №9082668883 в сумі 12711,98 грн щомісячного з термінами сплати 13 квітня 2021 року, 31 травня 2021 року, 30 червня 2021 року, 30 липня 2021 року, 30 серпня 2021 року.

При цьому грошові зобов`язання відповідача було зменшено згідно з уточнюючими розрахунками від 13 квітня 2021 року №9083327729.

Податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачуються юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в сумі 76384,68 грн обчислено через несплату самостійно задекларованих узгоджених грошових зобов`язань згідно з податковими деклараціями та розрахунками від 19 лютого 2021 року №9030303307 щомісячно з терміном сплати 29 квітня 2021 року та 29 липня 2021 року.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК.

Підпунктом 14.1,39 пункту 14.1 статті 14 ПК встановлено, що грошове зобов`язання платника податків сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Приписами підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Згідно з положеннями пункту 37.2 статті 37 ПК податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як зазначено у пункті 95.1 статті 95 ПК, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Приписами пункту 95.3 статті 95 ПК встановлено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Порядок листування платників податків та контролюючих органів регламентовано приписами статті 42 ПК.

Податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті (пункт 42.1 статті 42 ПК).

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику) (пункт 42.2 статті 42 ПК).

Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата (пункт 42.3 статті 42 ПК).

За правилами пункту 42.5 статті 42 ПК у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Як свідчать матеріали справи ГУ ДПС на виконання вимог пункту 59.1 статті 59 ПК була надіслана податкова вимога №30327-53 від 08 липня 2020 року на податкову адресу ТОВ «Салют», яка була повернута поштовим органом відправнику через відсутність адресата за вказаною адресою та закінченням терміну зберігання поштового відправлення (а.с. 8-9).

Як слушно зауважив суд першої інстанції, податкова вимога №30327-53 від 08 липня 2020 року ТОВ «Салют» у визначеному законом порядку не оскаржена та недійсною не визнана.

На переконання апеляційного суду, доводи скаржника щодо відсутності належних доказів про направлення контролюючим органом на його адресу зазначеної податкової вимоги внаслідок неналежного оформлення поштового повідомлення працівниками установи зв`язку є непереконливими та свідчать про прояв надмірного формалізму з метою переоцінки фактичних обставин справи на свою користь.

Водночас апеляційний суд наголошує на тому, що ТОВ «Салют» не надано доказів на спростування доводів контролюючого органу про наявність у нього заборгованості, яка є предметом спору, чи погашення такої у добровільному порядку.

Окрім того, апеляційний суд наголошує на тому, що виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальним порушенням є таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.

Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

На думку апеляційного суду, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу обставин, що є предметом спору у справі, що розглядається.

Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.

За умови відсутності у апеляційній скарзі доводів щодо безпідставності нарахування ТОВ «Салют» спірних сум, а також доказів самостійного погашення ним цієї суми на час звернення ГУ ДПС із позовом до адміністративного суду, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ГУ ДПС у суду першої інстанції не було.

Водночас відповідно до приписів частини 2 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Салют» залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 січня 2022 року у справі №140/12295/21 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. В. Кухтей С. П. Нос