Постанова

від 21.12.2022 по справі 922/3398/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 року м. Харків Справа № 922/3398/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу позивача (вх.№3733) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2021 (суддя Ємельянова О.О, повний текст складено 15.11.2021) у справі №922/3398/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЗ-ОН", 03035, м. Київ, вул. Мстислава Скрипника, буд. 40-а, кв. 4

до Фізичної особи-підприємця Бережного Сергія Івановича, АДРЕСА_1

про стягнення 45 478,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЗ-ОН" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Фізичної особи-підприємця Бережного Сергія Івановича про стягнення грошових коштів у сумі 45 782, 00 грн на підставі ст.1212 ЦК України та просило розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони домовилися про поставку відповідачем позивачу товару та укладення про це договору із специфікацією. Позивач, маючи тривалі господарські стосунки із відповідачем, був впевнений у виконанні ним домовленості з укладення договору і поставки виготовленої продукції, тому позивач перерахував відповідачу, на його банківський рахунок 45478 грн до підптсання договору і до поставки продукції. Як зазначає позивач, відповідач не виконав свій обов`язок з поставки товару, надісланий йому екземпляр договору не підписав, грошові кошти не повернув.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.11.2021 у справі №922/3398/21 в позові відмовлено.

В наведеному рішенні суд першої інстанції зазначив, що вважає помилковим посилання позивача на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, грошові кошти отримані відповідачем від позивача у загальному розмірі 45782,00 грн. (32 000,00 грн. та 13 782,00 грн) відповідно до призначення платежу є коштами отриманими за виставленим рахунку № 2 від 06.05.2021 року, що відповідно не є безпідставно отриманими коштами в розумінні положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи і на положення ч.4 ст.236 ГПК України, просить це рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що сторони повинні були, але не уклали договір, у зв`язку з чим, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.1212 ЦК України.

Апелянт зазначає, що на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню під час вирішення спору. Водночас, вказує апелянт, суд першої інстанції визнав, що у цьому випадку мав місце договір поставки та послався на положення ч.1 ст.202 ЦК України, ч.1 ст.181 ГК України, ст.ст. 509, 712, 612 ЦК України. Отже, зазначає апелянт, суд першої інстанції застосувавш "…для прийняття рішення саме ті норми матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини…", повинен був задовольнити позов (п.86 постанови ВП ВС від 4 грудня 2019 по справі №917/1739/17).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 01.03.2022 о 10:30.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Отже, судове засідання, призначене на 01.03.2022 у справі № 922/3398/21 не відбулось.

У зв`язку із перебуванням у відпустці Барбашової С.В., на підставі розпорядження заступника керівника апарату суду від 16.06.2022, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №922/3398/21 та визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Медуниця О.Є., судді Стойка О.В., Попков Д.О.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 17.06.2022 доведено до відома учасників справи, що дата наступного відкритого судового засідання з розгляду справи № 922/3398/21 буде визначена пізніше, про що буде повідомлено учасників провадження.

Указом Президента України 12.08.2022 № 573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду 19.10.2022, враховуючи вказані вище обставини, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову у цій справі є меншою ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб та спір не є таким, що не може бути розглянутий в порядку спрощеного позовного провадження, а учасники справи не подавали клопотань про розгляд справи з їх повідомленням (викликом у судове засідання).

Вказана ухвала була направлена на поштові адреси сторін.

Ухвала надіслана апеляційним судом на адресу позивача, його представника адвоката Мазуркевич М.А. та на адресу відповідача.

Представником позивача одержано вказану ухвалу суду, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

За інформацією Акціонерного товариства «Укрпошта», розміщеній на офіційному вебсайті (https://offices.ukrposhta.ua) щодо ухвали від 19.10.2022, надісланій на адресу відповідача, зазначено наступне: "Відправлення не вручне під час доставки".

Телефонограмами суду від 21.11.2022 позивач та відповідач були повідомлені про те, що розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, будучи обізнаним про наявність судового провадження у цій справі, відзив на позовну заяву і апеляційну скаргу не подавав.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позивач в позові посилається на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІЗ-ОН" (позивач)та Фізичною особою-підприємцем Бережним Сергієм Івановичем (відповідач) існували тривалі господарські відносини - товариство замовляло у відповідача виготовлення товару (одягу) для продажу.

В кінці червня початку липня 2021 у позивача знову виникла необхідність здійснити закупівлю товару широкого вжитку. Позивач в позовній заяві вказує, що перемовини про закупівлю велися ним із бухгалтером відповідача. Було досягнуто попередніх домовленостей про укладення сторонами письмового договору із специфікацією.

Сторони домовилися, що позивач надішле проект договору із специфікацією відповідачу, який після підписання поверне позивачу.

Позивач зазначає про те, що він не сумнівався у тому, що відповідач виконає свої зобов`язання, у тому числі з документального оформлення домовленості, у зв`язку з чим 06.07.2021 перерахував відповідачу на його банківський рахунок у АТ Кредобанк платіжним дорученням № 18 32000 грн, та 07.07.2021 року платіжним дорученням №19 суму у розмірі 13 782 грн . Всього - 45782 грн (а.с. 16-17).

Як вказує позивач, сторони домовилися про те, що відповідач протягом 2 тижнів після здійснення позивачем оплати поставить товар, тобто не пізніше 25.07.2021 року.

Ввідповідач засобами телефонного зв`язку 19.07.2021 надав на його прохання зразок договору, на підставі якого останній склав, підписав і завірив печаткою товариства договір про надання послуг з давальницької сировини і специфікацію на обумовлену продукцію, які засобами телефонного зв`язку у той же день, були направлені відповідачу окремим файлом (а.с. 21-22).

Проте, як зазначає позивач в позові та апеляційній скарзі, відповідач договір не підписав, товар не поставив та грошові кошти на прохання позивача не повернув, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом про стягнення із відповідача 45 782 грн.

На думку позивача договір не був укладений, оскільки відповідач не відповів на пропозицію укласти договір, а також не вчинив інших дій, які б свідчили про прийняття такої пропозиції. Отже, зазначає позивач в позовній заяві, відповідач незаконно збагатився за його рахунок, оскільки грошові кошти на його прохання не повернув.

Як на правові підстави позову позивач посилається на положенняч статті 1212 Цивільного кодексу України.

Судова колегія враховує наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочини, які можуть вчинятися усно визначено в статті 206 ЦК України.

Статтею 208 ЦК України зокрема передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Враховуючи наведене, для юридичної особи та фізичної особи-підприємця в силу вимог законодавства договір купівлі-продажу (поставки) необхідно укладати в письмовій формі, обираючи при цьому між спрощеною формою (ст. 181 ГК) чи письмовим договором.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що між сторонами існували договірні стосунки, оскільки сторони уклали договір поставки, тому застосуваня позивачем ст.1212 ЦК України в обгрунтування своїх позовних вимог, на думку суду є безпідставним.

Стосовно господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у письмовій формі. Закон вимагає, щоб господарські договори укладалися письмово і були підписані уповноваженими особами.

Для того, щоб сторони могли досягти угоди і укласти договір, необхідно, принаймні, щоб одна з них зробила пропозицію про укладання договору, а інша прийняла цю пропозицію. Тому укладання договору проходить дві стадії. Перша стадія має назву оферти (пропозиція однієї сторони укласти договір), а друга акцепту (прийняття пропозиції другою стороною укласти договір).

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Разом з тим, не будь-яка пропозиція укласти договір здобуває силу оферти. Пропозиція, визнана офертою повинна:

- бути досить визначеною і виражати явний намір особи укласти договір;

- містити всі істотні умови договору;

- бути звернена до одної чи декількох конкретних осіб.

При відсутності будь-якого із зазначених вище ознак, пропозиція може розглядатися тільки як виклик на оферту (запрошення здійснити оферту).

Позивач направивши відповідачу договір із специфікацією здійснив пропозицію на встановлення між ними договірних правовідносин. До матеріалів справи додано проект договору підписаний позивачем із специфікацією.

Відповідач не виявив в будь-якій формі свою волю на укладення договору.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, між позивачем та відповідачем не існує укладеного в письмовій формі договору на поставку відповідачем позивачу товару.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення здійснив висновок, що сторонами досягнуто усної домовленості про поставку товару, на підставі того, що позивач перерахував відповідачу платіж на загальну суму 45782,00 грн на підставі рахунку №2 від 06.05.2021.

Разом із тим укладення усного договору про поставку товару протирічить ст. 208 ЦК України.

Із наданих позивачем платіжних доручень №18 від 06.07.2021 та №19 від 07.07.2021 вбачається, що позивач перерахував грошові кошти на банківський рахунок відповідача, який відкритий у АТ «Кредобанк».

В призначенні платежів зазначено: «згідно рахунку №2 від 06.05.2021».

Разом із тим, в матеріалах відсутній рахунок №2 від 06.05.2021.

Враховуючи цю обставину, а також відсутність доказів направлення відповідачем позивачу вказаного рахунку, будь-якого листування сторін з приводу поставки товару, судова колегія приходить до висновку, що сторонами в спрощений спосіб договір також не укладався.

Позначення в платіжних документах позивача, в графі призначення платежу- рахунок №2 від 06.05.2021 не є доконаним фактом того, що такий рахунок був надісланий відповідачем для оплати, оскільки про нього не повідомляє в позовові позивач і будь-яких інших відомостей про нього в справі немає, в додатках до позовної заяви він відсутній також.

Підставою для перерахунку коштів позивач вказував на виробничу необхідність одержати товар в певні строки та на довіру з його боку до відповідача.

Відповідач, який повідомлений про наявність судового провадження у цій справі, не надав суду будь яких заперечень на доводи позивача.

Судова колегія також звертає увагу на таку обставину.

Згідно з позовною заявою необхідність укласти новий договір виникла у позивача і,відповідно, перемовини між сторонами розпочалися наприкінці червня - початку липня 2021 року, як вказує позивач у позовній заяві. Платежі були здійснені шостого і сьомого липня 2021 року, тобто на початку перемовин.

Разом із тим підставою платежу зазначений рахунок №2 від 06.05.2021, тобто документ, що датується за два місяці до здійснення платежу і до початку попередніх перемовин між сторонами про необхідність укладення договору і поставки товару, що є неможливим. Таким чином цей документ (якби він був наявний) не міг бути належним доказом у цій справі, оскільки не стосується обставин справи.

Висновок суду першої інстанції про наявність між сторонами усної домовленості на поставку товару суперечить поясненням позивача про намір укласти саме письмовий договір, оскільки товар мав бути не тільки поставлений відповідачем, а й виготовлений ним в асортименті, кількості і за ціною згідно до специфікації позивача.

Цей договір не тільки не був підписаний відповідачем, але й у справі відсутні будь-які інші ознаки того, що він мав намір прийняти на себе ці зобов`язання.

Суд першої інстанції не звернув увагу на ці обставини і поклав в основу свого рішення документ, який відсутній в матеріалах справи, зміст якого не відповідає обставинам справи і на який не посилаються сторони.

Отже висновки суду про наявність між сторонами усної домовленості про поставку товару є необґрунтованими.

Враховуючи наведене слід прийти до висновку, що спірні правовідносини не регулюються нормами Цивільного кодексу України щодо порядку виконання договору купівлі-продажу (поставки).

В позові позивач посилається на положення ст.1212 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту.

Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Позивач перерахував відповідачу грошові кошти в загальній сумі 45782 грн, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами - платіжними дорученнями №18 від 06.07.2021 та №19 від 07.07.2021.

Матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів наявності правових підстав набуття відповідачем грошових коштів у вказаній сумі.Наміри позивача про укладення договору і певні ініціативи з його боку не були пілтримані відповідачем (тобто акцепт не відбувся).

Також в матеріалах справи відсутній рахунок №2 від 06.05.2021, посилання на які міститься в платіжних дорученнях.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів в розмірі 45782 грн на підставі статті 1212 ЦК України.

Судова колегія вважає помилковим висновки суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про те, що до спірних правовідносин положення ст.1212 ЦК України не застосовуються, оскільки, як вже зазначено вище, матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договору поставки в будь-якій формі. Не містять також виставленого відповідачем позивачу рахунку №2 від 06.05.2021 (посилання на який є в платіжних дорученнях), а отже, відсутні підстави вважати, що між сторонами виникли договірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, неправильному застосуванні норм матеріального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги позивача, скасування рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2021 у справі №922/3398/21 з прийняттям нового про задоволення позовних вимог, стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів в розмірі 45782 грн.

Відповідно до ст.282 Господарського процесуального кодексу України, у випадку скасування судового рішення суд апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.129, ст.270, п.2 ч.1. ст.275, п.п.1, 4 ч.1 ст.277, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2021 у справі №922/3398/21 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бережного Сергія Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЗ-ОН" (03035, м. Київ, вул. Мстислава Скрипника, буд. 40-а, кв. 4, код ЄДРПОУ 42135137) безпідставно збережені кошти в розмірі 45782 грн, витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 2270 грн та 3405 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21.12.2022.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця

Суддя О.В. Стойка

Суддя Д.О. Попков