Ухвала

від 19.12.2022 по справі 910/19199/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/19199/21

ховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Кролевець О.А.

за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.;

за участю представників

позивача - Гаврилюк О.О.,

відповідача - Тараскіна К.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альпарі Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Привалов А.І.)

від 16.06.2022

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Андрієнко В.В., судді - Буравльов С.І., Шапран В.В.)

від 12.10.2022

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінанс Тім"

до Акціонерного товариства "Альпарі Банк"

про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

ВСТАНОВИВ:

1. У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінанс Тім" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Альпарі Банк" (далі - Банк) про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договором про відступлення права вимоги № В-0907 від 09.07.2021 (далі - договір) Банк відступив право вимоги Товариству за зобов`язанням, яке припинилося на момент укладення договору, що суперечить положенням статті 514 ЦК України та є підставою для визнання такого договору недійсним на підставі статті 215 ЦК України.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір та застосовано наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з Банку на користь Товариства сплачені за договором кошти у розмірі 5 706 180, 19 грн. Також стягнуто 87 862, 70 грн витрат по сплаті судового збору та 285 309, 01 грн витрат на правничу допомогу.

4. Суди виходили з того, що:

- у справі Господарського суду Одеської області № 916/1015/21 було встановлено, що АТ "Місто Банк" належним чином виконало свої зобов`язання перед заставним кредитором - Банком, відповідно зобов`язання за договором міжбанківського кредиту припинилося;

- Банк відступив Товариству вимогу, яка припинила своє існування, у зв`язку з належним виконання боржником свого обов`язку, що суперечить положенням статей 514, 519 ЦК України;

- оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків та сторона зобов`язана повернути іншій стороні все, що вона отримала на виконання недійсного правочину, тому підлягає задоволенню вимога в частині застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 5 706 180, 19 грн.

5. 19.10.2022 Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

6. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник стверджує, що суди неправильно застосували:

- частину четверту статті 36 Закону України "Про іпотеку", оскільки не врахували, що реалізація заставного майна не потягла повного задоволення вимог Банка тому зобов`язання за кредитним договором на суму 5 706 180,19 грн не припинились, та не врахували висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 щодо застосування цієї норми права у кредитних правовідносинах за наявності декількох видів або предметів забезпечення, зокрема, у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог;

- частину першу статті 33 Закону України "Про іпотеку" та не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 2-1262/11, що звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України;

- частину третю статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки не врахували, що цією нормою не встановлено, що погашення Фондом за рахунок реалізації заставленого майна вимог заставодержателя щодо основної суми заборгованості та відсотків в розмірі, меншому ані ж акцептовано самим же Фондом, призводить до припинення зобов`язань за кредитним договором; зазначена норма не регулює правовідносини з припинення зобов`язань за кредитним договором, та не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/5783/18, від 18.05.2022 у справі № 918/650/21, від 17.03.2021 у справі № 953/19283/19 щодо цього питання;

- статті 514, 526, 599, 611, 625 ЦК України, оскільки дійшли помилкового висновку, що на момент укладення договору зобов`язання AT "Місто Банк" за договором міжбанківського кредиту № 41/980 від 15.11.2019 були виконані, та не врахували висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц та Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 910/9619/19, що зобов`язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином, основні критерії належності виконання містяться у статті 526 ЦК України;

- частину четверту статті 75 ГПК України, оскільки суди при розгляді справи застосували правову оцінку, надану судами певним фактам при розгляді іншої справи № 916/1015/21, як преюдиціальну обставину, та не врахували висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 та постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, що висновок суду про наявність правонаступництва є правовою оцінкою, яка не має преюдиційного значення; правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду;

- частини першої та другої статті 216 ЦК України, оскільки суди дійшли помилкового та необґрунтованого висновку, що вказана сума була сплачена позивачем на виконання умов договору, з огляду на визнання його судом недійсним підлягають задоволенню й позовні вимоги в частині застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення, та не врахували висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 та постановах Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 14.06.2022 у справі № 915/590/21, що наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони;

- частини четвертої - дев`ятої статті 129 ГПК України щодо безпідставного стягнення витрат на правову допомогу, оскільки з огляду на принципи розумності, обґрунтованості та пропорційності, покладення на відповідача відшкодування позивачу витрат на професійну правову допомогу в розмірі 285 309,01 грн, що становить 5% від суми задоволених майнових вимог, є таким, що не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції, їх розмір є необгрунтованим у зазначеному вище розмірі, та не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 910/7765/20, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

7. 22.11.2022 Товариство подало до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

8. Товариство не погоджується з доводами касаційної скарги та зазначає таке:

- ані Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ані Положення про порядок здійснення та розрахунку витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна, затвердженого рішення виконавчої дирекції Фонду від 11.02.2016 № 138, не передбачають погашення витрат Фонду на утримання та продаж заставленого майна на банк, що перебуває у процесі ліквідації;

- оскільки АТ "Місто Банк" в особі уповноваженої особи Фонду належним чином виконало свої зобов`язання перед заставним кредитором - Банком, то зобов`язання за договором міжбанківського кредиту припинилося;

- наведені скаржником справи у касаційній скарзі не є подібними за предметом позову, ні за обставинами справи;

- припинення зобов`язання було встановлено у справі Господарського суду Одеської області № 916/1015/21 та підтверджується перерахуванням Банку 44 400 377, 19 грн;

- попередній договір припинив свою дію у зв`язку з укладенням договору про відступлення права вимоги, згідно з пунктом 2.2. якого сплачений забезпечувальний платіж за попереднім договором буде зараховано в оплату за відступлення права вимоги;

- доводи щодо витрат на правову допомогу є необґрунтованими, оскільки у наведених справах норми застосовувалися з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування.

9. 12.11.2022 Банк подав письмові пояснення, в яких просив скасувати оскаржувані акти і відмовити в позові, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19. Відповідач вважає, що правова позиція, викладена в зазначеній постанові, має бути врахована під час розгляду цієї справи.

10. 15.12.2022 Товариство подало пояснення, в яких вказало про відсутність підстав для застосування висновків, що викладені в постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19, оскільки правовідносини у зазначеній справі та справі, що переглядається, не подібні. У справі № 947/23885/19 позивачами є боржники, які фактично не погоджувалися із сумою боргу. У справі, яка переглядається, позивач, як новий кредитор, обґрунтовував позов відступленням права вимоги, яка припинилася. Такий позов направлений на захист прав нового кредитора та відновлення його становища шляхом застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину.

11. Касаційний цивільного суд у складі Верховного Суду у справі №947/23885/19, аналізуючи положення статтей 514, 519 ЦК України, дійшов висновку, що у разі, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. Тому відсутні підстави для недійсності договору про відступлення прав вимоги

12. Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи та вимоги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів, вирішуючи питання щодо правових наслідків укладення договору відступлення права вимоги у разі, якщо за таким правочином передано припинене право вимоги (сплачено заборгованість) за позовом нового кредитора, вважає, що наявні підстави для визнання такого правочину недійсним, що обумовлює необхідність відступу від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19.

13. Верховний Суд України у постанові від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц, розглядаючи спір про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, зазначив, що згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

14. Також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 01.12.2022 у справі № 910/7305/20, розглядаючи спір про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги та купівлі-продажу майнових прав, дійшов висновку, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор. У разі підтвердження доводів позивача, що на момент укладення вказаних договорів зобов`язання за договорами про надання кредиту та договорами застави майна були припинені шляхом їх повного виконання, відступлення (продаж) банком неіснуючих прав вимоги та майнових прав суперечить статті 514 ЦК України, та є підставою для визнання оспорюваних договорів в цій частині недійсними.

Тобто Верховний Суд України та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, розглядаючи спори про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, виходили з того, що недійсність переданої вимоги зумовлює недійсність договору про відступлення права вимоги. Натомість у постанові від 02.11.2022 у справі № 947/23885/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зробив висновок, що відчуження припиненого права вимоги не зумовлює недійсність договору відступлення права вимоги, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

15. Щодо нормативного регулювання.

16. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК).

17. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

18. Відповідно до статті 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

19. Тобто у разі відсутності у первісного кредитора прав щодо зобов`язання, яке відчужується то його відступлення буде таким, що суперечить статті 514 ЦК України, що у свою чергу є підставою для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203 ЦК України.

20. Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

21. Положення цивільного законодавства не містять норм про відповідальність первісного кредитора при переході його прав до нового кредитора на підставі закону, у разі недотримання положень статті 514 ЦК України. Очевидно, що новий кредитор діє на свій страх і ризик, оскільки довести невиконання первісним кредитором обов`язку з надання інформації про право вимоги є майже неможливим. Така обставина може бути невідома і первісному кредитору (наприклад, у разі перепродажу раніше купленої вимоги). Окремо передбачено відповідальність тільки у разі укладення між новим кредитором та первісним кредитором договору поруки. У такому випадку на первісного кредитора може бути покладена відповідальність за невиконання боржником своїх зобов`язань відповідно до положень ЦК України, що регламентують забезпечення виконання зобов`язання (глава 49 ЦК України).

22. Отже, відповідальність первісного кредитора, передбачена нормою статті 519 ЦК України, чітко не регламентована, а тому не може обмежувати право нового кредитора на вибір способу захисту. До того ж, норма статті 519 ЦК України не визначає чіткого механізму застосування такої відповідальності до первісного кредитора (стягнення сплаченої суми, відшкодування збитків, визнання недійсним правочину та застосування реституції, тощо). Відповідно, право нового кредитора, у разі встановлення факту його порушення, має бути поновлено в ефективний спосіб.

23. Норма частини першої статті 215 ЦК України визначає підставу недійсності правочину у випадку, коли його зміст суперечить ЦК України (частина перша статті 203 ЦК України). Стаття 514 ЦК України передбачає передання тільки дійсної вимоги. Тобто наслідком передання недійсної вимоги буде недійсність і самого правочину.

24. Колегія суддів враховує, що у справі № 910/12525/20 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання недійсності договору у справі між новим кредитором і боржником, ефективності обраного способу захисту. Натомість, у цій справі спір розглядається між кредиторами, тобто сторонами договору.

25. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм статтей 514, 519 ЦЦК України у подібних правовідносинах, що було викладено у постанові Касаційний цивільного суд у складі Верховного Суду у справі №947/23885/19, а саме: відступлення відсутнього права вимоги не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. Тому відсутні підстави для недійсності договору про відступлення прав вимоги.

26. Наведене є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною третьою статті 302 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 910/19199/21 разом із касаційною скаргою Акціонерного товариства "Альпарі Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий І. Кондратова

Судді Н. Губенко

О. Кролевець