Постанова

від 21.12.2022 по справі 460/3702/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 460/3702/17

провадження № 61-19602 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Домажирська сільська рада Яворівського району Львівської області, правонаступником якої є Івано-Франківська селищна рада Яворівського району Львівської області;

третя особа - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області, правонаступником якої є Івано-Франківська селищна рада Яворівського району Львівської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої залишилось спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1 .

За життя 11 грудня 2013 року ОСОБА_3 склала заповіт, за яким усе належне майно заповіла їй. На даний час вона бажає оформити право власності на успадкований житловий будинок після смерті ОСОБА_3 , проте це унеможливлюється відсутністю свідоцтва про право власності на вказаний будинок.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2019 року у складі судді Карпин І. М. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний житловий будинок числиться за ОСОБА_3 , відповідає технічним вимогам, ОСОБА_3 на законних підставах володіла даним житловим будинком, однак не зареєструвала право власності у передбаченому законом порядку. ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом майна померлої ОСОБА_3 , спадкоємців, які б мали право на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_3 , судом не встановлено. Ураховуючи те, що відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок унеможливлює позивачу належне оформлення спадкових прав, суд вважав, що за ОСОБА_1 слід визнати право власності на житловий будинок.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2019 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли б за умови прийняття їх до експлуатації відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючих документів.

Проте площа спірного житлового будинку, який, згідно погосподарських книг, належав померлій та того, на який претендує позивачка значно відрізняється. Тому, слід вважати, що позивачка бажає визнати право власності на будинок, площа якого збільшилася по відношенню до того будинку, який належав ОСОБА_3 .

Відповідно, позивачка претендує на визнання права власності на будівлю, яка спадкодавиці на час смерті не належала. Такий об`єкт, що є предметом спору, міг бути самовільно збудованим, самовільно реконструйованим, частково реконструйованим, тощо, однак аж ніяк не належить до спадкового майна, як об`єкт права власності.

Доказів про те, що в цілому будівля, про визнання права власності на яку просить позивачка, відповідає та не порушує істотно будівельні норми і правила немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 460/3702/17 з Яворівського районного суду Львівської області.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний житловий будинок збудований до 05 серпня 1992 року і не вважається самовільним будівництвом, Приналежність будинку померлій ОСОБА_3 підтверджується погосподарською книгою та довідками Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області, належний технічний стан будинку підтверджується технічним паспортом на будинок та довідкою обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що стверджується актовим записом про смерть від 01 грудня 2016 року № 17, складеним керівником органу реєстрації актів цивільного стану Стойко І. І .

Житловий будинок АДРЕСА_1 побудований у 1958 році та згідно погосподарських книг домоволодіння № 0334-1 за 2016-2020 роки був закріплений за вказаним домоволодінням, головою якого до дня смерті була ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Із витягу з погосподарської книги за 2016-2020 роки вбачається, що площа житлового будинку АДРЕСА_1 в 2016-2018 роках становила 72,3 кв. м з яких 36,6 - житлова площа (а.с. 99-100).

Із технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 від 16 березня 2017 року вбачається, що площа житлового будинку становить 80,8 кв. м, з яких 15,6 кв. м та 20,4 кв. м є житловою (а.с. 13-16).

Згідно з довідкою Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 17 лютого 2017 року № 2/879 право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 на праві особистої власності не зареєстроване і свідоцтво про право власності не видавалося, проте даний будинок відповідає технічним вимогам, що підтверджується технічним паспортом, який виготовлено 16 березня 2017 року (а.с. 39).

31 липня 2008 року ОСОБА_3 склала заповіт, за яким на випадок своєї смерті усе своє майно заповіла ОСОБА_5 . Даний заповіт посвідчено секретарем Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області Кульчицькою О. Д.

11 грудня 2013 року ОСОБА_3 склала заповіт, за яким на випадок своєї смерті усе своє майно заповіла ОСОБА_1 . Даний заповіт посвідчено секретарем Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області Лаба І. В. (а.с. 8).

Таким чином заповіт, складений ОСОБА_3 11 грудня 2013 року скасував дію попереднього її заповіту, складеного 31 липня 2008 року.

З рішення Яворівського районного суду Львівської області від 28 липня 2017 року убачається, що ОСОБА_1 пропустила строк, визначений законом для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , однак даним рішенням суду їй було визначено додатковий строк строком у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини (а.с. 28).

ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Яворівського нотаріального округу Скобало Р. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , однак постановою нотаріуса від 06 вересня 2016 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на даний будинок (а.с. 10).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

У частині другій статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У 1959 році, тобто на час побудови спірного домоволодіння, питання набуття права власності регулювалися Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ), який Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ був визнаний таким, що втратив чинність, і прийнятою на підставі Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова), які визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом та Постановою підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок визнавався сам факт спорудження ним нерухомого майна з додержанням вимог цих актів законодавства.

Згадані правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок з його реєстрацією.

Особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, визначено статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною другою статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості, є необов`язковим.

Згідно з пунктом 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року, не відносяться до самочинного будівництва. Облік такого майна здійснювався виключно за погосподарськими книгами сільських рад.

Виходячи з наведеного, на час закінчення будівництва спірного домоволодіння підтвердженням належності житлового будинку (його частини) певній особі був запис в погосподарських книгах, ведення яких передбачалося наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим. Виникнення права власності на житлові будинки не залежало від державної реєстрації цього права чи від отримання документів про прийняття об`єкта до експлуатації.

Записами у погосподарських книгах, заведених Домажирською сільською радою Яворівського району Львівської області, підтверджується, що житловий будинок 1959 року побудови під АДРЕСА_1 , перебував у власності домогосподарства, головою якого була ОСОБА_3 , та був розташований на переданій в користування цьому господарству земельній ділянці (а.с. 99-100).

Таким чином, правильним в оцінці спірних правовідносин є висновок про те, що спадкодавець правомірно набула у власність спірне домоволодіння. Житловий будинок, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року, не відносяться до самочинного будівництва.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що площа спірного житлового будинку, який згідно з погосподарськими книгами належав померлій та на який претендує позивачка, значно відрізняється. Тому, слід вважати, що позивачка бажає визнати право власності на будинок, площа якого збільшилася по відношенню до того будинку, який належав ОСОБА_3 . Відповідно, позивачка претендує на визнання права власності на будівлю, яка спадкодавиці на час смерті не належала.

Разом з тим, як убачається із витягу з погосподарської книги за 2016 - 2020 роки площа житлового будинку АДРЕСА_1 в 2016-2018 роках становила 72,3 кв. м, з яких 36,6 - житлова площа (а.с. 99-100).

Із технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 від 16 березня 2017 року вбачається, що площа житлового будинку літ. «А-1» становить 61,4 кв. м, з яких 36 кв. м є житловою площею (а.с. 16).

Посилання апеляційного суд на те, що розбіжності у площі житлового будинку є підставою для відмови у позові, необґрунтовані, оскільки такі розбіжності є незначними і не свідчать про перебудову спірного об`єкту нерухомого майна. Крім того, Домажирська сільська рада Яворівського району Львівської області як орган місцевого самоврядування не заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_1 , зауважень щодо відповідності спірного житлового будинку будівельним нормам і правилам не заявляла.

Ураховуючи викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_3 на законних підставах володіла житловим будинком, однак не зареєструвала право власності у передбаченому законом порядку. ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом майна померлої ОСОБА_3 , спадкоємців, які б мали право на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 рокускасувати, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2018 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович